16.9. Звільнення від покарання за хворобою
Після вчинення злочину до постановлення вироку або після його постановлення особа може захворіти на психічну або іншу тяжку (непсихічну) хворобу.
Питання про звільнення від покарання особи, яка після вчинення злочину і до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вирішене в ч.
3 ст. 19 КК. Така особа не підлягає покаранню. Суд може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.Інші ситуації, пов'язані із звільненням від покарання за хворобою вирішує ст. 84 КК, незалежно від ступеню тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного за його вчинення покарання.
Першою такою ситуацією є наступна: особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Очевидно, що такі особи мають всі ознаки, що відносяться до юридичного, психологічного і медичного критеріїв неосудності, хоча на момент вчинення злочину вони і були в стані осудності. Звичайно, відбувати будь-яке покарання такі особи не можуть. Згідно з ч. 1 ст. 84 КК таку особу суд має звільнити від відбування покарання, незалежно від тяжкості вчиненого нею злочину, строків невід- бутого покарання тощо. Він може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК (будуть розглянуті далі). Якщо ж судово-психіатрична експертиза дійде висновку, що психічна хвороба, на яку захворіла особа, не позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, суд не зобов'язаний звільняти її від покарання.
Другою ситуацією є така: особа після вчинення злочину або після постановлення вироку захворіла на іншу тяжку (не психічну) хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Наявність такої хвороби до постановлення вироку підстав для застосування ст.
84 КК не дає.Перелік таких хвороб встановлений спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 р. № 3/6. Йдеться про найбільш тяжкі форми туберкульозу, інфекцію вірусу імунодефіциту людини, злоякісні новоутворення, тяжкі прояви хвороб ендокринної системи, органів кровообігу тощо. Наявність саме такої хвороби і факт її перешкоджання відбуванню покарання має встановити спеціальна лікарська комісія, а при потребі — призначена судом судово-медична експертиза.
Незалежно від висновків лікарів, суд може прийняти рішення про звільнення особи від покарання, або не приймати такого рішення. Особа, яка захворіла іншою тяжкою хворобою, залишається в здоровому глузді і щодо неї, хоч і обмежено, можуть здійснюватися передбачені законом заходи примусового і виховного характеру. Треба також мати на увазі, що в системі Державного департаменту України з питань виконання покарань існує мережа медичних стаціонарів для лікування хворих всіх профілів. Нарешті, деякі засуджені до позбавлення волі, в першу чергу убивці, сексуальні маніяки тощо, як правило, не заслуговують та таку милість, та й можуть бути схильні до рецидиву.
Отже, суд вирішує питання про звільнення такої категорії осіб від покарання або подальшого його відбування, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання особи засудженого та інші обставини справи. Суд також враховує поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини.
І якщо суд дійде висновку про доцільність звільнення від покарання на підставі ч. 2 ст. 84 КК, він приймає позитивне рішення.
Треба зауважити, що засуджені, щодо яких службовою перевіркою встановлено, що їх хвороба є результатом навмисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання, на
звільнення від дальшого відбуття покарання через хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких ушкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджено лікарями-фахівцями (ч.
2 п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 р. № 8 "Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу").Нарешті, третьою ситуацією є така, коли військовослужбовці, засуджені до одного із трьох видів покарання: службового обмеження, арешту (який відбувається згідно з ч. 2 ст. 60 КК військовослужбовцями на гауптвахті) або тримання в дисциплінарному батальйоні, визнаються в ході відбування покарання непридатними до військової служби за станом здоров'я. У таких випадках вони обов'язково і остаточно звільняються судом від покарання (ч. 3 ст. 84 КК).
Що ж до звільнення від покарання осіб, що захворіли на психічну або іншу тяжку хворобу, то у разі їх одужання, вони повинні бути направлені для відбування покарання.
При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру (тобто до хворих на психічну хворобу), зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 84 КК). Отже, особам, які звільнені від покарання у зв'язку із захворюванням на іншу тяжку хворобу в разі їх вилікування строк лікування у строк відбутого покарання не зараховується.
Особи, звільнені від покарання у зв'язку з захворюванням на психічну або іншу тяжку хворобу, не можуть (навіть у разі одужання) бути примушені для подальшого відбування покарання, якщо закінчилися строки давності, передбачені ст. ст 49, 80 КК, або у наявності є інші підстави для звільнення від покарання (наприклад, акт амністії).
Особи, звільнені від подальшого відбування покарання, мають вважатися такими, що мають судимість на загальних підставах (ст. 89 КК), крім осіб, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру.