Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

33. Правовідносини батьків та дітей

Відносини батька та дітей. Становище дітей по відношенню до батька було однаковим як у шлюбі cum manu, так і в sine manu. Діти завжди знаходилися під владою батька (in patria potestate). Гай називав інститут батьківської влади суто національним інститутом римських громадян: “Навряд чи є інші люди, які мали б таку владу над своїми дітьми, що маємо ми, римські громадяни” (D.

1.1.55).

Існували наступні підставами встановлення батьківської влади над дітьми: народження в римському законному шлюбі; узаконення та усиновлення. Діти, народжені в конкубінаті, незаконному шлюбі, фактичному спільному проживанні своїх батьків не потрапляли під батьківську владу. Вони вважалися для батька чужими.

Мати дитини була завжди відома, незважаючи на наявність або відсутність шлюбу. Батьком дитини, народженою в шлюбі, вважався чоловік матері. Ця юридична презумпція не потребувала доказів. “Батько це той, на кого вказує факт шлюбу” (D. 2.4.5). Але ця презумпція була обмежена наступними умовами: дитина повинна була народитися не раніше ніж через 6 місяців після укладення шлюбу, та не пізніше 10 місяців після його припинення.

Узаконення (legitimatio) – це визнання законними власних дітей, народжених поза шлюбом, та встановлення над ними батьківської влади. Узаконення здійснювалося: наступне укладенням шлюбу батьками позашлюбної дитини; надання імператорського дозволу – рескрипту на legitimatio; зарахування сина до членів муніципального сенату (курії) або видача доньки заміж за члена муніципального сенату.

Узаконення почало застосовуватися лише у періоду імперії.

Усиновлення – це встановлення батьківської влади над чужими дітьми.

У найдавніші часи функція усиновлення полягала в збільшенні громадського значення та робочої сили сімейної групи, яка знаходилася на спаде, шляхом залучення нових членів ззовні. Згодом усиновлення стало шляхом для досягнення політичних, династичних та економічних амбіцій. Через усиновлення плебей набував статус патриція, вершник – сенатора і т.п.

У Римі існувало дві форми усиновлення: 1) арогація (arrogatio) – для повнолітніх та осіб з повною правоздатністю, тобто для усиновлення осіб свого права, 2) адопція (adoptio) – для усиновлення осіб чужого права, тобто тих що знаходилися під владою pater familias.

Для здійснення арогації скликалися куріатні збори, і верховний жрець вносив пропозицію співродичам ухвалити рішення про встановлення батьківської влади однієї особи над другою. Таким чином вільна особа перетворювалася у підвладного.

Адопція стала застосовуватися для підвладних осіб, які намагалися перейти в іншу сім’ю, для неповнолітніх осіб та жінок, позбавлених права участі в куріатних зборах. Адопція відбувалася здійснювалася шляхом виконання правила Законів ХІІ таблиць о тричі здійсненій манціпації (mancipatio). Батько тричі продавав підвладного старшого сина довіреній особі, а той двічі відпускав купленого на волю. Після третього продажу в справу втручався усиновлювач та через фіктивний позов про витребування власності набував над усиновленим батьківську владу. Для молодших синів, доньки та онука було достатньо одного продажу, тобто однієї манципації.

Для усиновлення необхідно було дотримуватися наступних вимог: 1) усиновлювачем міг бути тільки чоловік (жінка могла усиновлювати тільки у певних випадках, зокрема, якщо вона втратила дитину); 2) усиновлювач повинен бути самостійним, тобто правоздатним; 3) різниця у віці між усиновлювачем та усиновленим мала бути не менше 18 років.

Для арогації додатково вимагалося проведення магістратом розслідування обставин справи для з’ясування позитивних наслідків усиновлення для усиновленого.

Батьківська влада припинялася внаслідок: смерті pater familias або підвладного; втрати волі або громадянства pater familias або підвладним; позбавлення pater familias батьківської влади за те, що він залишив підвладного без допомоги; набуття підвладним деяких почесних звань; звільнення з-під батьківської влади за волею pater familias (emancipatio).

Еманципація (emancipatio) – це звільнення підвладного сина за волею pater familias.

Цей інститут виник як антипод манципації (mancipatio), за допомогою якої римські громадяни здійснювали правочини з речами та особами. При здійсненні mancipatio особу набували під владу, а при emancipatio – звільняли.

Існували різні форми еманципації. У юстиніанівський період еманципація здійснювалася: отриманням імператорського рескрипту, який включали до протоколу суду; заявою pater familias, яка також вносилася до судового протоколу; фактичним наданням протягом тривалого часу самостійного становища підвладному.

Внаслідок еманципації син ставав особою свого права, набував повної правоздатності, хоча втрачав спадкові права в колишній сім’ї.

У найдавніші часи батьківська влада над дітьми була безмежною. Рater familias мав право на життя та смерть своїх дітей, право на їх продаж, застосування до них будь-яких покарань. Згодом батьківська влада обмежується. Так, у класичний період сину дозволялося звертатися за допомогою до державної влади з метою примусити батька відмовитися від влади над ним. Ще раніше право батька на вбивство сина (або доньки) було обмежено, а потім почало каратися кримінальною відповідальністю так само, як “вбивство найближчих родичів”, поки імператор Костянтин (ІУ в.) не скасував це право назавжди.

Особисті відносини між батьками та дітьми врешті решт звелися до права батька застосовувати міри покарання дітей, до обов’язку дітей виказувати повагу батькам, у зв’язку з чим діти не мали права пред’являти позови до батьків, які принижують честь та гідність останніх, не мали права укладати шлюб без згоди батьків і т.п. Батько мав право на позов до будь-якої третьої особи про витребування підвладного.

У майновій сфері зміни були менш значними. З часом дорослі сини набувають права вимагати поділу сімейного майна або виділу з нього окремої частки. Для ведення господарства діти наділялися певним майном батька – пекулієм (peculium). Все, одержане синами в результаті управління peculium належало pater familias.

З часом сини, які знаходилися на військовій службі, отримали право власності як на трофеї, так і на інше майно, набуте на службі, а потім і на майно, набуте на державній службі.

Що стосується правовідносин матері та дітей, то в жодному з римських шлюбів мати не мала влади над дітьми. Поступово, з лібералізацією жіночого правового статусу, мати набула право на спільне проживання з дітьми, які знаходилися під опікою або були залишені їй після розлучення. З ІІ в. н.е. мати та діти, навіть і ті, що народилися в шлюбі sine manu, спадкують один після одного.

<< | >>
Источник: Невідомий. Відповіді до екзамену з дисципліни «ОСНОВИ РИМСЬКОГО ПРАВА». 2011

Еще по теме 33. Правовідносини батьків та дітей:

  1. 33. Правовідносини батьків та дітей
  2. 17.3. Загальна характеристика основних галузей права
  3. Майнові права батьків і дітей
  4. Сімейні відносини.
  5. Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
  6. 3. Джерела житлового права
  7. Цивільно-правові інститути
  8. Основні інститути далекосхідного права
  9. Тема 3. Давньоруське право Джерела давньоруського права
  10. Тема 9. Суспільно-політичний устрій і право на українських землях у складі імперій
  11. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  12. Основні риси цивільного права
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -