Землі водного фонду

Самостійною категорією земель визначено землі водного фонду, до яких належать землі, зайняті водними об’єктами — морями, річками, озерами, водосховищами та ін., а також зем­лі, виділені під смуги відводу і водоохоронні зони водних об’єк­тів.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, кому­нальній та приватній власності.

Особливості правового режиму земель водного фонду визна­чаються Водним кодексом України.

Так, у ч. 1 ст. 90 Водного кодексу України встановлено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і ли­манів належить до зони санітарної охорони моря і може вико­ристовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших ліку­вально-оздоровчих закладів, з обов’язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Однак на практиці мають місце випадки неправильного за­стосування судами зазначеної норми.

Наприклад, у справі за позовом суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи С. до Одеської міської ради, вико­навчого комітету Одеської міської ради, Одеського міського управління земельних ресурсів щодо зобов’язання відповідачів прийняти рішення про передачу в орендне користування пози­вачем земельної ділянки для експлуатації та обслуговування споруд водно-спортивної станції та укласти договір оренди від­повідної земельної ділянки суди встановили, що спірна земель­на ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря і використовувалася як пляж загального користу­вання населення. При цьому суди не звернули увагу на те, що водно-спортивна станція не є лікувально-оздоровчим закладом, у зв’язку з чим підстав для укладення договору оренди земель­ної ділянки для її обслуговування у відповідача не було.

Помилку судів першої та апеляційної інстанцій виправив ВАСУ, скасувавши їх рішення та прийнявши нову постанову — про відмову в задоволенні позову [330].