Законодавство про землі природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду виконують дві важливі функції. З одного боку, вони є територіальним базисом для розміщення заповідників, національних природних парків та інших об'єктів і територій природно-заповідного фонду.

Норми земельного та екологічного права, які регулюють відносини щодо охорони і використання земель природно-запо­відного фонду, містяться у великій кількості нормативно-право­вих актів, провідна роль серед яких належить законам України. До основних законодавчих актів, які регулюють зазначені суспільні відносини, належать ЗК України, Закон України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» від 19 червня 2003 р., Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 р., Закон України «Про екологічну мережу» від 24 червня 2004 р. тощо.

Крім законодавчих, відносини щодо охорони і використання земель природно-заповідного фонду регулюються й такими під-законними правовими актами, як постанови Кабінету Міністрів України «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» від 14 липня 2000 р.

Велика кількість законодавчих та інших правових актів, які регулюють відносини щодо охорони і використання земель при­родно-заповідного фонду і які до того ж прийняті в різні періоди, породжує проблему їх узгодженості у застосуванні на практиці. В першу чергу постає питання про те, норми якої галузі права — земельного чи екологічного — мають пріоритет у застосуванні до регулювання відносин щодо охорони і використання земель при­родно-заповідного фонду у випадках виявлення розбіжностей між ними. Відповідь на це питання містить ЗК України. У статті 5 Кодексу зазначено, що земельне законодавство базується на принципі пріоритету вимог екологічної безпеки. Отже, оскільки вимоги екологічної безпеки закріплені в нормах екологічного права, то у випадках розбіжностей між нормами земельного й екологічного права пріоритет у застосуванні має надаватися останнім.

Порядок відведення земельних ділянок для створення об'єк­тів природно-заповідного фонду. Правовий режим земель при­родно-заповідного фонду характеризується перш за все особли­востями порядку відведення земельних ділянок для створення відповідних об'єктів природно-заповідного фонду, які закріплені у ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд». Згідно з цією статтею рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Однак ні Президент України, ні обласні ради не наділені пов­новаженнями щодо відведення земельних ділянок для створен­ня відповідних об'єктів природно-заповідного фонду. Тому для створення об'єкта пркродно-заповідного фонду необхідне прий­няття відповідного рішення органами, які наділені повноважен­нями щодо відведення земельних ділянок.

Порядок відведення земельних ділянок для створення об'єк­тів природно-заповідного фонду залежить у першу чергу від власнісного статусу земель, на яких планується створення об'єкта природно-заповідного фонду. Якщо такі землі перебува­ють у державній власності, то в такому разі земельні ділянки відводяться для зазначених потреб у порядку, встановленому у статтях 122, 149 ЗК України. Згідно із цими статтями повнова­ження щодо відведення земельних ділянок для створення об'єктів природно-заповідного фонду із земель, розташованих у межах населених пунктів, належать органам місцевого самовря­дування (міським, селищним та сільським радам), а із земель державної власності, розташованих за межами населених пунк­тів, — органам державної виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим та облас­ним державним адміністраціям)1. До того ж, якщо об'єкт природ­но-заповідного фонду створюється на землях державної влас­ності, які перебувають у постійному користуванні та є ріллею, належать до земель рекреаційного чи оздоровчого призначення або ж на них розміщені багаторічні насадження чи ліси площею понад 1 гектар, то виключне право на відведення таких земель для створення об'єктів природно-заповідного фонду належить Кабінету Міністрів України (п.

Однак певні об'єкти природно-заповідного фонду чи їх части­ни можуть створюватися на земельних ділянках і без вилучення їх у землекористувачів чи викупу у власників. Йдеться про за­казники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо. У таких випадках відповід­ним органом влади приймається рішення про створення такого об'єкта природно-заповідного фонду та відповідну зміну цільо­вого призначення земельної ділянки, на якій він створюється (п. 2 ст. 20 ЗК України).

Межі земель природно-заповідного фонду позначаються ме­жовими охоронними знаками, які містять інформацію про кате­горію заповідного об'єкта. Такі знаки встановлюються вздовж меж природно-заповідної території і мають форму вертикально­го прямокутника розміром 420 х 297 мм. Порядок встановлення межових охоронних знаків визначений Положенням про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об'єктах природ­но-заповідного фонду України, затверджене наказом Міністер­ства охорони навколишнього природного середовища України від 29 березня 1994 р. № ЗО.

Передумовами формування в нашій країні повноцінної мере­жі об'єктів природно-заповідного фонду є наявність відповідного наукового обґрунтування, організаційного забезпечення та бю­джетного фінансування. Відсутність цих передумов стримує процес створення таких об'єктів. Тому з метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання природних територій та об'єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду і виділення, необхідних для цього коштів проводиться їх резерву­вання (ст. 55 Закону України «Про природно-заповідний фонд»).

Території, що резервуються з метою наступного заповідання, тимчасово залишаються у віданні їх землевласників та земле­користувачів і використовуються ними за цільовим призначен­ням, але з додержанням особливих вимог охорони навколишньо­го природного середовища, що визначаються рішеннями про ре­зервування. Рішення про резервування земель приймаються органами, уповноваженими приймати рішення про створення й оголошення відповідних територій та об'єктів природно-заповід­ного .фонду на основі та в порядку, передбаченому статтями 52 і 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд».