3.1. Сутність та зміст поняття «державний контроль у сфері ведення лісового господарства України

Концепція адміністративної реформи в Україні передбачає необхідність удосконалення правового регулювання контрольної діяльності шляхом упорядкування системи контрольних органів, визначення організаційних та матеріально-фінансових засобів забезпечення прогнозування, планування, регулювання, моніторингу, аналізу і контролю в умовах формування сучасної ринкової економіки [124].

Разом з цим, формування сучасної ринкової економіки не можливе без адаптованого до таких умов механізму адміністративно-правового регулювання публічного, у т. ч. державного контролю у сфері господарської діяльності і, зокрема щодо організації та ведення лісового господарства в Україні.

Основні нормативно-правові стратегічні орієнтири природоохоронного розвитку публічних контрольно-наглядових відносин у лісовому господарстві України закріплені у положеннях Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року [130], основних засад державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності [131], Стратегії сталого розвитку «Україна 2020» [159], Концепції реформування та розвитку лісового господарства [70] і виявляють необхідність, актуальність та своєчасність у більш ґрунтовному і системному розгляді питання щодо з’ясування сутності та системного змісту поняття «державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства в Україні» з погляду адміністративно-правових можливостей забезпечення розвитку досліджуваних суспільних відносин.

В Україні окремі питання державного контролю тією чи іншою мірою досліджували у своїх роботах В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, О. В. Басай, Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, І. В. Гиренко, Є. В. Додін, Р. А. Калюжний, Л.

B. Коваль, В. В. Копєйчиков, М.В. Краснова, Л. Т. Кривенко, Є. Б. Кубко, В. А. Ліпкан, Н. Р. Малишева, М. П. Орзіх, І. М. Пахомов, М. Ф. Селівон, В. І. Семчик, В. Ф. Сіренко, О. І. Сушинський, О. Ф. Фріцький, В.В. Цвєтков, Ю.

C. Шемшученко та інші [3, с. 4-5]. У своїх працях вчені спрямовували свої пошуки на розробку фундаментальних проблем удосконалення теорії і методології дослідження і практики суспільних відносин державного контролю в управлінській діяльності, а також приділяли значну увагу проблемам адміністративно-правового забезпечення контрольної діяльності у конкретних сферах соціальної діяльності. Разом із цим на сьогодні при практичному існуванні правової системи норм і практики їх застосуванні у науковій літературі та у законодавстві залишається не з’ясованою сутність і юридично не закріпленим змісту поняття «державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства в Україні» з погляду сучасних проблем адміністративно-правового розвитку екологічних правовідносин.

У ст. 25 ЛК України передбачено напрями заходів державного регулювання та управління у сфері лісових відносин, серед яких:

1) формування та визначення основних напрямів державної політики у сфері лісових відносин;

2) визначення законом повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

3) установлення відповідно до закону порядку і правил у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

4) здійснення державного контролю над охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів [87]. Тобто правовими нормами ЛК України встановлено, що здійснення державного контролю над охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, тобто у змісті організації та ведення лісового господарства є елементом механізму державного регулювання та управління у сфері лісових відносин. В економічній науковій літературі пропонується вживати такі терміни, як «управління лісами» та «управління лісовим господарством» [45, с. 101]. За висновками дослідників І. А. Дубович, Г. М. Лесюк з метою розв’язання існуючих еколого- економічних проблем лісового господарства необхідне підвищення ефективності управління лісовим господарством відповідно до концепції сталого лісокористування. При цьому зазначається, що вдосконалення системи управління лісовим господарством є складовою частиною процесу вдосконалення системи управління лісами та включає вдосконалення організаційно-правової форми управління лісовим господарством, а також удосконалення фінансово-економічного механізму функціонування, мотивації органів управління [45, с. 102].

Відповідно до норм Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, держава здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт тощо (ст.ст. 42, 50) [67]. Контроль та нагляд з боку держави у сфері діяльності суб’єктів права, за дотриманням ними норм і приписів законодавства, правил та стандартів, якістю виробленої продукції та наданих послуг є одним з основних напрямів у реалізації функцій держави визначених нормами Конституції України, Господарським кодексом та іншими законодавчими актами. Також за визначенням дослідника О. Косенко основною метою здійснення контролю у сфері господарської діяльності є захист життя і здоров’я людини, навколишнього природного середовища [73].

Фундаментальними вітчизняними дослідженнями визначена сутність державного контролю як функції держави, що полягає у спостереженні та аналізі відповідності діяльності усіх суб’єктів суспільних відносин установленим державою параметрам, а також у певному «коригуванні» відхилень від цих параметрів [3, с. 2]. Контроль, за визначенням О. Ф. Андрійко, є «похідною функцією», але лише в тому розумінні, що він полягає в перевірці, аналізі та спостереженні за діяльністю, яка відбулася, чи має відбутися. Для ефективності здійснення контролю і визначення його результативності та подальшого розвитку, потрібно, щоб управління мало конструктивний, творчий, а не руйнівний характер [3, с. 31-32].

Контрольна дільність державних органів, органів місцевого

самоврядування і громадських організацій у теорії адміністративного права розглядається як одна із основних груп засобів забезпечення законності у державному управлінні. За змістом така діяльність передбачає наявність в законодавстві необхідної сукупності правових норм завдань, функцій, повноважень, форм, методів і порядку [1, с. 350]. За визначенням О. Ф. Андрійко сутність державного контролю полягає у спостереженні та перевірці розвитку суспільної системи й усіх її елементів відповідно до виначених напрямів, а також у попередженні та виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку [1, с. 351].

У цьому зв’язку, достатньо важливим, ураховуючі стратегічні питання розвитку природоохоронної сфери, при визначенні сутності і поняття «державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства в Україні» юридичне визначення сутності понять «нагляд» і «моніторинг». Нагляд необхідно розглядати як окремий вид (форму) контролю, застосування якого при виявленні порушень може супроводжуватись заходами впливу державно-владного характеру. Моніторинг розглядається як різновид контролю, певною його формою, котру порівняно з наглядом, за наслідками впливу, можна віднести до його пасивної (невтручальної, спостережної) форми [1, с. 352].

В. М. Гаращук подає широке за змістом поняття «контроль» як сукупність дій по спостереженню за функціонуванням відповідного об’єкта з метою: отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан справ на ньому; застосування заходів щодо попередження правопорушень; надання допомоги підконтрольній структурі в поновленні законності і дисципліни; встановлення причин і умов, що сприяють порушенню вимог правових норм; вжиття заходів щодо притягнення до юридичної відповідальності суб’єктів права [23, с. 11-14]. До предмета контролю в державному управлінні В. М. Г аращуком віднесено безпосередні (фактичні) правовідносини, які конкретизуються у відповідній поведінці, що виникає між об’єктами контролю - учасниками певних управлінських правовідносин. Об’єктом контролю в державному управлінні автор визнає учасників управлінських правовідносин. Такими є відповідні підконтрольні структури - юридичні та фізичні особи. Суб’єктами контролю в державному управлінні визнаються відповідні контролюючі органи (як державні, так і недержавні), відомчі і спеціалізовані, на які покладений обов’язок здійснювати контрольні дії щодо об’єкта та предмета контролю в державному управлінні [23, с. 13-16].

Спеціальними нормами ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено поняття державного нагляду (контролю) як діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища [131]. Отже, за правовими нормами спеціального закону державний нагляд (контроль) здійснюється за допомогою функцій виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства. Проте інтереси суспільства можуть бути в повній мірі задоволені і реалізовані у випадку застосування необхідних правових норм Конституції України, що надають можливість контролювати інституціями громадянського суспільства (народом), з одного боку через безпосереднє здійснення публічних функцій природоохоронного лісового господарства, природокористування, з іншого - здійснення громадського контролю за законністю діяльності державних органів щодо публічно-владних повноважень, наприклад, щодо державного контролю у сфері організації та ведення лісового господарства як способу збереження власності Українського народу - лісу, а також реалізації права комунальної власності на ліси, що знаходяться у власності територіальних громад [164, с. 131]. За цими підставами державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства в Україні, може розглядатись як публічний контроль, що охоплює сферу взаємодії органів публічної виконавчої і самоврядної влади та інституції громадського самоуправління та здійснюється у різних правових формах.

Проте, у науковій літературі не існує загально визнаного переліку форм екологічного контролю. До них відносять: перевірку виконання вимог законодавства, інспектування, ревізію, рейди, обстеження, нагляд, обшук, спостереження, експертизу, огляд, ліцензування певних видів діяльності, реєстрація актів, тощо. Однак, такі напрями контрольної діяльності називаються як формами, так і методами діяльності контрольного органу [23, с. 17].

На думку Ю.С. Шемшученка, під формою екологічного контролю слід розглядати зовнішнє виявлення конкретних однорідних дій контролюючих органів, здійснюваних з метою практичної реалізації постановлених перед ними завдань [175, с. 29]. До них відносяться акти застосування права - протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності, постанови про накладення адміністративних штрафів та інше. Крім цього, формами контролю називають поточний та попереджувальний контроль.

Зокрема, попереджувальний контроль здійснюється на стадіях планування або проектування діяльності, здатної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища. Поточний екологічний контроль здійснюється уповноваженими органами на стадії експлуатації небезпечних для довкілля об’єктів, у процесі природокористування.

Однак, за правовими ознаками, рисами, зовнішніми межами екологічного контрою, які визначають його зовнішній вигляд, спосіб існування його змісту, оформлення порядку діяльності органів екологічного контролю можна говорити про такі правові форми екологічного контролю як: нормативно-правова, організаційно-правова, превентивно-стимулююча, процесуально-правова, каральна, які й складають основу дослідження проблем екологічного контролю.

Відповідно до положень розділу 8 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в залежності від суб’єкта контрольних повноважень виділяють наступні складові системи екологічного контролю: державний екологічний контроль, самоврядний екологічний контроль, громадський екологічний контроль та виробничий екологічний контроль. Основним структурним елементом екологічного контролю виступає система органів державного екологічного контролю.

Отже, сама функція екологічного контролю являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління (виконавчої влади) у межах матеріальних норм адміністративного та екологічного права, спрямовану на спостереження та перевірку дотримання усіма юридичними та фізичними особами нормативних положень та вимог, сформульованих у чинному законодавстві України.

Особливість державного екологічного контролю полягає в тому, що він є прерогативою відповідних державних органів, які можуть застосувати у передбачених законом випадках державного примусу. Проте, контрольно-наглядові повноваження входять до компетенції й органів законодавчої та судової гілки влади. Тому й система органів екологічного контролю може бути розширена.

Окремі аспекти контрольної функції проявляються при здійснені інших напрямків управління, наприклад оцінка впливу на довкілля, ліцензування, моніторингу, нормування тощо, однак в цих випадках вони здійснюються побіжно. Проте, такі напрями діяльності можуть виконуватися визначеною законодавством системою органів екологічного контролю. Наприклад, в окремих поресурсових кодексах в розділах, що регулюють контроль в галузі використання та охорони відповідних об’єктів, включені в статті про моніторинг (наприклад глава 10 Лісового кодексу України), що є достатньо обґрунтованим, хоч в літературі вважається, що моніторинг виступає самостійною функцією управління, яка позбавлена контрольного «забарвлення», державно-владного примусу.

Специфічна наукова сфера екології й природокористування має також свої особливі наукові підходи щодо розуміння сутності публічного контролю і його предмета, об’єкта та суб’єкта застосування. Так до предмету такого контролю відносять природні рослинні ресурси як об’єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та інших необхідностей. Також окремим напрямком публічного контролю можуть бути збереження територій та об’єктів природно - заповідного фонду України, а також унікальних, цінних та типових природних комплексів [27, с. 10]. За визначенням І. В. Гиренко, «належний державний (нагляд) контроль охорони, використання та відтворення рослинного світу є тією рушійною силою, що спроможна внести вагомий вклад у формування та розвиток флористичної галузі. Відтак, від вирішення проблемних питань державного контролю, власне, залежить сприятливий результат охорони, використання та відтворення всього біологічного різноманіття» [28, с. 172]. О. В. Басай проаналізовано поняття «екологічний контроль» та на його підставі визначено поняття «контроль у галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу» під яким автор розуміє специфічну форму екологічного контролю, діяльність уповноважених органів державної влади зі спостереження та перевірки дотримання фізичними та юридичними особами норм законів і підзаконних нормативно - правових актів, якими врегульовуються правовідносини у сфері охорони, використання і відтворення рослинного світу. Такий контроль, на думку О. В. Басай, охоплює весь механізм правового регулювання охорони, використання і відтворення рослинного світу, починаючи з розроблення правових норм та їх застосування і закінчуючи оцінкою результатів їх дії і рівня ефективності правового регулювання. Контроль у галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу здійснюється широким колом суб’єктів і поділяється на державний, відомчий, виробничий, громадський [11, с. 526-527]. Разом з цим, екологічний контроль як і інший публічний контроль не починається лише із заходів розробки нормативно-правових актів, як вважає О. В. Басай, оскільки зазначений контроль здійснює широкий спектр суб’єктів серед яких не всі мають компетенцію з розроблення правових норм.

Достатньо важливий висновок щодо сутності державного контролю надано В. А. Ліпкан. Зокрема дослідником зазначено, що «державний контроль спрямований передусім на досягнення цілей функціонування державних інституцій - створення умов для реалізації прав і законних інтересів людини і громадянина. Це досягається внаслідок організації ефективного контролю за виконанням вимог законів та інших нормативно- правових актів, а також вжиття адекватних заходів з усунення порушень, запобігання їм у майбутньому [85, с. 7].

Функції виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства реалізуються у різних сферах державного управління. Так, специфіка державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища, відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» пов’язана із суспільними відносинами права використання і охорони таких природних комплексів як: землі, надра, поверхневі і підземні води, атмосферне повітря, ліси та інша рослинність, тваринний світ та ін., а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки. Тобто предметом контролю повинен бути ліс у розумінні його поняття, визначеного нормами ст. 1 ЛК України як природний комплекс включаючи ґрунти, землю та їх правовий режим правокористування. Щодо суб’єктного складу нормами закону встановлено подвійна система органів державного управління, що здійснюють функції державного контролю у сферах 1) охорони навколишнього природного середовища, 2) раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відтворення і охорони природних ресурсів. Також передбачений рівень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, що здійснюють функції контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища у межах встановленої законом компетенції.

Згідно з нормами спеціального законодавства у сфері дослідження, тобто глави 17 ЛК України, закріплені функції контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Змістовно функції «охорони, захисту, використання та відтворення» складають 1) основне завдання державного регулювання та управління у сфері лісових відносин (ст. 25 ЛКУкраїни), а також 2) формально визначений у системі норм розділу V ЛК України процес ведення лісового господарства. Формально, враховуючи зміст норм ЛК України, функції «охорони, захисту, використання та відтворення» складають юридичну предметну конструкцію дефініції «державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства в Україні» та необхідні напрями контрольної діяльності уповноважених суб’єктів.

Разом з цим у змісті поняття «державний контроль у лісовому господарстві України» крім змістовних напрямів ведення лісового господарства (ст. 63 ЛК України) необхідно включати й норми щодо завдання з «організації лісового господарства», визначеного нормами ст.ст. 34-35 ЛК України, а саме «забезпечення ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, цільового призначення, лісорослинних умов, породного складу лісів, а також функцій, які вони виконують [87].

Отже, на підставі проведеного аналізу при формуванні поняття «державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства в Україні», необхідно ураховувати наступні передумови і певні його основні специфічні ознаки:

1) сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає таке функціонування її господарського комплексу, коли одночасно задовольняються зростаючі матеріальні і духовні потреби населення, забезпечується раціональне та екологічно безпечне господарювання і високоефективне збалансоване використання природних ресурсів, створюються сприятливі умови для здоров’я людини, збереження і відтворення навколишнього природного середовища та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва [130];

2) зміст норм ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» щодо яких контроль здійснюється відносно суспільних відносин використання і охорони у межах природних комплексів: земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу;

3) результати фундаментальних досліджень у сфері економіки природокористування щодо «непослідовності і переміщення змісту природного об’єкта праці «земля» на його продукцію - «ліс» та пропозиції «переходу до системи ідентифікованого землекористування і для розвитку інтенсифікації лісівництва як галузі лісового землеробства» [44, с. 92];

4) пропозиції фундаментальних досліджень у сфері земельного, аграрного, екологічного та природоресурсного права щодо утворення єдиного контролюючого органу, а саме Державну інспекцію з контролю за охороною, використанням та відтворенням рослинного світу [27, с. 32];

5) ефективність здійснення державного контролю пов’язана з розвитком суспільних відносин та діяльністю щодо підтримання і сприяння такого розвитку, адекватною перебудовою функціональної та організаційної інфраструктури органів виконавчої влади, взаємодією із суб’єктами господарювання й інституціями громадянського самоврядування;

6) враховуючи визначену вище сутність державного контролю у сфері лісового господарства при формуванні функціональної і організаційної структури органів досить важливо урахувати питання необхідності запобігання вчинення неправомірної поведінки шляхом адміністративно - правового регулювання екологічного моніторингу (спостереження) та функцій прогнозування (перевірці) розвитку природоохоронної системи управління й усіх її елементів відповідно до визначених стратегічних напрямів;

7) ліс - це комплекс, екологічна природна система, що повинна визначати і підхід до організації та ведення лісового господарства, а також функціональну і організаційну структуру контролю за законністю.

Таким чином, сутність державного контролю у лісовому господарстві полягає у здійсненні державного екологічного моніторингу, нагляду і контролю у спосіб спостереження, аналізу, перевірки, оцінки, прогнозу та прийняття рішень щодо відповідності практичної діяльності суб’єктів охорони, захисту, використання та відтворення лісів установленим законами та іншими нормативно-правовими актами приписам, а також у коригуванні розвитку суспільних лісових відносин.

Зміст поняття «державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства» складає діяльність посадових осіб державних органів та інших суб’єктів права щодо здійснення функцій із спостереження, аналізу, перевірки, оцінки і прогнозу у межах організації і ведення лісового господарства, екологічного моніторингу та контролю діяльності на підставі норм закону.

До предмета державного контролю у лісовому господарстві відносяться правовідносини щодо здійснення функцій організації і ведення лісового господарства, зокрема розроблення та затвердження в установленому законом порядку нормативно-правових актів з ведення лісового господарства; організаційно-технічні заходи згідно з основними вимогами щодо ведення лісового господарства, визначеними законодавством (ст. 35 ЛК України), а також комплекс заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (ст.ст. 63, 64 ЛК України). До предмету державного контролю необхідно включати ліс у розумінні його поняття, визначеного нормами ст. 1 ЛК України як природного комплексу включаючи землю та її правовий режим правокористування.

Об’єктом державного контролю у лісовому господарстві є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до норм Конституції України й інших нормативно-правових актів України та виконують свої публічні обов’язки, реалізуючи свої права, свободи, інтереси у галузі лісового господарства. Суб’єктами державного контролю у лісовому господарстві є центральні органи виконавчої влади, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування та громадські організації в межах повноважень, передбачених законом на які покладений обов’язок здійснювати контрольні дії щодо об’єкта та предмета контролю.

Державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства - це вид публічного екологічного контролю у сфері природокористування, що полягає у діяльності посадових осіб центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів права на підставі норм закону щодо виконання функцій спостереження, аналізу, перевірки, оцінки і прогнозу у сфері організації і ведення лісового господарства з метою забезпечення реалізації прав і свобод громадян, запобігання порушенням норм Конституції України, інших нормативно-правових актів та спрямування ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку [79, с. 83-90].

У ст. 94 Гл. 17 ЛК України необхідно внести доповнення частиною першою у якій визначити запропонований зміст поняття «державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства», що надасть можливість зв’язати предмет, об’єкт та компетенцію суб’єктів державного контролю у сфері ведення лісового господарства з кінцевими стратегічними цілями всієї системи організації та ведення лісового господарства вибудувати більш чітку функціональну й організаційну структуру публічного управління.

3.2.

<< | >>
Источник: АРУТЮНЯН ДАВИД АШОТОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.1. Сутність та зміст поняття «державний контроль у сфері ведення лісового господарства України:

  1. 10.2.1. Природа, сутність, поняття та характерні риси юридичної відповідальності
  2. Розділ 5ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ5.1. Сутність державиІсторія держави невіддільна від історії суспільства, разом із суспільством вона проходить довгий історичний шлях. Усебічно розкрити поняття, сутність, властивості й риси держави — завдання надзвичайно важке. Вирішити його можна лише при вивченні держави історично, у різних її зв'язках з економікою, соціально-політичним і духовним життям суспільства, максимально використовуючи при цьому нау
  3. Розділ 6ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ6.1. Поняття функцій державиПеред будь-якою державою постає коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З усієї сукупності цих завдань можна виділити такі, що виражають сутність держави. Ці основні напрями діяльності держави називаються її функціями.Функціональний підхід, по-перше, допомагає глибше засвоїти саме поняття держави, побачити її і
  4. Розділ 8ФОРМА ДЕРЖАВИ8.1. Поняття форми державиПоняття форми держави є однією з найважливіших характеристик державознавства. Форма держави є безпосереднім виразником її сутності і змісту. Якщо сутність держави дозволяє установити приналежність державної влади, відповісти на запитання хто її здійснює та в чиїх інтересах, то поняття форми держави відповідає на запитання як організована державна влада, якими органами представлена, який
  5. Розділ 12ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ПРАВА, ЙОГО ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ12.1. Поняття і ознаки праваПитання про те, що є право, в чому його сутність, традиційно розглядається в теоретичній юриспруденції як основне. Але, як було відзначено, з часом розуміння права змінювалося. Так, для Аристотеля право — це політична справедливість, для учених середньовіччя — божественне встановлення, для Ж.-Ж. Руссо — загальна воля, Р. Іє-ринга — захищений інтерес,
  6. Розділ 16ПРАВОТВОРЧІСТЬ16.1. Поняття і сутність правотворчостіТрадиційно правотворчість розглядається як організаційно оформлена процедурна діяльність державних органів зі створення правових норм чи з визнання правовими вже сформованих, діючих у суспільстві правил поведінки.У сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою правотворчість — це процес пізнання і оцінювання правових потреб суспільства і держави, формув
  7. § 2. Державний контроль: поняття і роль у державному управлінні
  8. § 1. Поняття і загальна характеристика правового режиму земель лісового фонду
  9. ЗМІСТ
  10. ВСТУП
  11. Зарубіжний досвід адміністративно-правовогорегулювання контрольно-наглядової діяльності у лісовому господарстві
  12. Висновки до Розділу 2.
  13. 3.1. Сутність та зміст поняття «державний контроль у сфері ведення лісового господарства України
  14. Функціональні принципи державного контролю у сфері ведення лісового господарства України (адміністративно-правовий аспект)
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -