§ 2. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Перелік органів та посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, подано в розділі ІІІ КУ- пАП, в якому врегульовано також деякі питання утворення та функ­ціонування цих органів, а також визначено, які справи уповноважені розглядати ті чи інші органи або посадові особи, тобто вирішено пи­тання про підвідомчість справ.

Велика кількість органів (посадових осіб), які мають право розг­лядати справи про адміністративні правопорушення, обумовлю­ється низкою обставин. Передусім галузі управління та наявні в них відносини істотно відрізняються одне від одного, відзначаються різ­номанітністю і мають власну специфіку. Для того щоб кваліфіковано вирішувати справи про адміністративні правопорушення, часто треба мати спеціальні знання, наприклад добре знати правила поже­жної безпеки, дорожнього руху, ветеринарно-санітарні тощо. По­друге, оперативність та економічність провадження в багатьох випа­дках забезпечується тим, що стягнення накладають співробітники тих органів, які здійснюють контроль та нагляд за додержанням від­повідних правил.

Відповідно до ст. 213 КУпАП справи про адміністративні право­порушення надано право розглядати таким органам:

1) адміністративним комісіям при виконавчих комітетах сільсь­ких, селищних, міських рад;

2) виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад та їх посадовими особами, уповноваженими на те Кодексом;

3) районним, районним у місті, міським, міськрайонним судам (суддям), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевим адмі­ністративним та господарським судам, апеляційним судам, Верхов­ному Суду;

4) органам Національної поліції, органам державних інспекцій та іншим органам (посадовим особам), уповноваженим на те КУпАП.

Органи, яким надано право ухвалювати рішення у справах про адміністративні правопорушення, за обсягом компетенції поділя­ються на дві групи.

Рішення про накладення адміністративного стягнення може ух­валювати колегіальний орган або посадова особа. До перших нале­жать адміністративні комісії, виконкоми селищних, сільських рад і суди (хоча на практиці такі справи колегіальні суди зазвичай не роз­глядають). Що стосується посадових осіб, то вони вирішують справи від імені відповідних органів у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов’язків. Коло таких осіб встанов­лено законодавчими актами України.

Правовий статус адміністративних комісій при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад регламентовано КУпАП (ст. 214-218). Адміністративні комісії - колегіальні органи, що утво­рюються і діють при виконавчих комітетах сільських, селищних і мі­ських рад. Адміністративні комісії утворюються відповідними ор­ганами місцевого самоврядування у складі голови, заступника го­лови, відповідального секретаря, а також членів комісії. В адмініст­ративних комісіях при виконавчих органах міських рад є посада зві­льненого відповідального секретаря комісії. Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у містах рад утворюються в разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою. Адміністративні комісії мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення за наявно­сті не менш як половини членів їх складу.

Переважно адміністративні комісії застосовують до правопору­шників штрафи, однак є склади проступків, які передбачають інші види санкцій.

Правовий статус виконавчих комітетів сільських, селищ­них і міських рад (ст. 219 КУпАП) є менш регламентованим законо­давцем порівняно із правовим забезпеченням адміністративних ко­місій. Крім того, повноваження адміністративних комісій та викона­вчих комітетів відповідно до адміністративно-деліктного законо­давства дещо збігаються, при цьому не визначено критеріїв розме­жування їхньої компетенції. Одночасна діяльність адміністративних комісій та виконавчих комітетів зумовлює дублювання їхньої компе­тенції, що негативно відображається на діяльності системи адмініст­ративної юрисдикції в цілому, адже такі ситуації насамперед спричи­няють зайве навантаження на органи та неможливість своєчасно ви­конувати свої функціональні обов'язки. Виконавчі комітети у разі ду­блювання повноважень з адміністративними комісіями передають справи на розгляд останнім, що, своєю чергою, жодним чином не сприяє ефективності їх функціонування.

Щодо низки правопорушень від імені виконавчих комітетів (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконав­чих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних і міських рад розглядати справи про адміністративні правопору­шення мають право адміністратори центрів надання адміністратив­них послуг, а також уповноважені виконавчим комітетом посадові особи - інспектори з паркування.

Важливим суб’єктом адміністративно-деліктного прова­дження є місцеві загальні суди у справах про адміністративні пра­вопорушення. Правовий статус місцевого загального суду закріп­лено у ст. 221 КУпАП. Специфіка правового статусу суду полягає на­самперед у повноваженнях, що йому належать. Компетенцію суду по­ширено на всі склади адміністративних правопорушень незалежно від сфери. Крім того, лише суд уповноважений на застосування таких адміністративних стягнень, як адміністративний арешт, виправні, громадські та суспільно-корисні роботи, позбавлення спеціального права, оплатне вилучення транспортних засобів, конфіскація майна, штраф у підвищеному розмірі, а також розгляд усіх справ про адміні­стративні проступки, вчинені неповнолітніми віком від 16 до 18 ро­ків, і застосування щодо них передбачених ст. 24-1 КУпАП заходів впливу. Суд як суб'єкт адміністративно-деліктного провадження за­безпечує розгляд і вирішення справ, які потребують особливої уваги. Суд у справах про адміністративні правопорушення створює можли­вості судового захисту особи у цій сфері та забезпечує контроль за діяльністю органів виконавчої влади.

Органи Національної поліції (ст. 222 КУпАП), маючи значну компетенцію у сфері розгляду справ про адміністративні правопору­шення, посідають чільне місце в системі суб'єктів адміністративної юрисдикції. Органи Національної поліції уповноважені на розгляд таких справ про адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпе­чують безпеку руху транспорту, правил користування засобами тра­нспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопо­рушення і накладати адміністративні стягнення мають право праців­ники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Наділення органів Національної поліції таким колом повнова­жень зумовлено насамперед серйозністю справ про адміністративні правопорушення, що перебувають у їх віданні.

На особливу увагу заслуговують і галузеві органи, тобто ор­гани, уповноважені на застосування адміністративних санкцій у різ­них сферах публічного управління, зокрема органи залізничного транспорту, морського та річкового транспорту, рибоохорони, дер­жавної санітарно-епідеміологічної служби, державного фінансового контролю, центральний орган виконавчої влади з питань цивільної авіації тощо. Аналіз компетенції галузевих органів свідчить про те, що, крім розгляду справ про адміністративні правопорушення, їхні посадові особи мають право на проведення перевірок підконтроль­них об'єктів, безперешкодний доступ до них, надання висновків, про­ведення експертизи тощо. Галузеві органи класифікують за крите­рієм сфери поширення повноважень. Спеціалізація органів за сфе­рою державного управління забезпечує компетентний і своєчасний розгляд справи. Галузеві органи управління в розгляді справи здійснюють усебічне з’ясування та дослідження всіх обставин справи, що позитивно впливає на оперативність притягнення право­порушника до відповідальності. Однак множинність суб’єктів адмі­ністративної юрисдикції, передбачена КУпАП, має свої недоліки, зо­крема однакову підвідомчість справ суб’єктам, що, на нашу думку, створює зайве навантаження на систему суб’єктів в цілому та не дає змогу приділити увагу іншим справам, віднесеним до компетенції ві­дповідних органів та їхніх посадових осіб.