§ 3. Докази у справах про адміністративні правопорушення, їх джерела та оцінювання

Вирішення завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється шляхом доказування, що охоплює ви­явлення, процедурне оформлення та аналіз доказів.

Доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом по­рядку орган (посадова) особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчи­ненні та інші обставини, що мають важливе значення для правиль­ного вирішення справи.

Від доказів як фактичних даних необхідно відрізняти їх дже­рела, що являють собою засоби збереження і передання інформації та засоби, за допомогою яких така інформація долучається до сфери провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Доказування - це процес встановлення об’єктивної істини в справі, змістом якого є збирання, дослідження, оцінювання і викори­стання доказів. Доказування в справі про адміністративне правопо­рушення здійснюють орган (посадова особа), в провадженні якого вона перебуває. З одного боку, доказування передбачає встанов­лення фактів та обставин, що існували, та їх сутності й оцінювання значення для встановлення істини в справі, з іншого, - їх фіксацію у визначених законом порядку і формі отримання результатів для на­дання їм статусу доказу.

Не можуть розглядатися як докази дані, що мають характер чу­ток або припущень, навіть якщо вони були отримані від особи, ви­кликаної як свідок чи експерт, викладені в документі тощо.

З урахуванням виду та характеру фактичних даних докази узви­чаєно класифікувати за різними підставами.

За джерелами походження докази поділяються на особисті, речові й документальні та показання технічних приладів і технічних засобів.

Особистими доказами є пояснення правопорушника, пояснення свідків тощо, якщо носій відповідної інформації - фізична особа.

Речові докази - це матеріальні об'єкти як носії інформації, яка на­лежать до обставин, що мають значення для справи. Прикладом тут можуть бути знаряддя вчинення правопорушення або безпосеред­ній матеріальний об'єкт правопорушення. Фотознімки також нале­жать до речових доказів, якщо їх зроблено в процесі здійснення пра­вопорушення або якщо факт виявлення фотознімків в цьому місці або у цієї особи має суттєве значення для справи. Прикладом фотоз­німку як речового доказу служить фотографія проїзду перехрестя ав­томобілем на заборонний сигнал світлофора, отримана за допомо­гою автоматичного фотодокументуючого приладу.

Документи - це матеріали, які містять відомості, зафіксовані як у письмовій, так і в іншій формі. До документів можуть бути віднесені акти ревізій, довідки, відповіді на запити, листи, заяви, характерис­тики, фотознімки тощо.

Показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також працюючими в ав­томатичному режимі, - це аудіо та відео записи, бази і банки даних, інша інформація, що міститься на магнітних та оптичних дисках, ма­гнітній стрічці та інших носіях тощо.

За характером зв’язку між доказом і фактом, який слід установити, всі докази поділяються на прямі та непрямі.

Прямі докази безпосередньо й однозначно підтверджують або спростовують будь-яку з обставин, що підлягає доведенню у справі про адміністративне правопорушення (наприклад, акт медичного огляду водія на стан сп'яніння).

Непрямі докази обґрунтовують проміжні факти, через зв'язок яких можна з'ясувати обставини, що мають безпосередній стосунок до предмета доказування.

Для кожного виду доказів закон визначає відповідні правила збирання і закріплення, що враховують їх особливості. Порушення цих правил унеможливлює використання отриманих фактичних да­них як доказів. Положення про те, що під час здійснення правосуддя не допускається використання доказів, отриманих з порушенням за­конодавства, стосується не лише кримінального судочинства, але та­кож і провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Фактичні дані, які можуть бути доказами в справі про адмініст­ративне правопорушення, встановлюються:

- протоколом про адміністративне правопорушення;

- іншими протоколами, передбаченими КУпАП;

- поясненнями особи, яка притягається до адміністративної від­повідальності, потерпілого та свідків;

- висновками експерта;

- іншими документами;

- речовими доказами;

- показаннями спеціальних технічних приладів.

Це найбільш типові джерела встановлення фактичних даних у справах про адміністративні правопорушення. Проте їх перелік, по­даний у ст. 251 КУпАП, не є вичерпним, бо законодавець говорить та­кож про інші документи, на підставі яких можуть установлюватися фактичні дані у справі.

Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, пояснення потерпілого і свідків є відомостями, що стосуються справи і повідомляються зазначеними особами в ус­ній або письмовій формі.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право давати пояснення. Такі пояснення є джерелом доказів у справі. З урахуванням положень ст. 63 Конституції України про те, що особа не несе відповідальність за відмову давати показання або по­яснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, давання пояс­нень - це право, а не обов'язок особи, щодо якої ведеться прова­дження в справі, вона не несе відповідальності за відмову від да­вання показань і за давання неправдивих свідчень.

Давання пояснень потерпілим також слід розуміти як право, а не його обов'язок давати пояснення. Пояснення потерпілого, дані ним як за власною ініціативою, так і на прохання судді, органу або посадової особи, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, є джерелом доказів у справі. Пояснення потерпілого не мають більшої доказової сили, ніж пояснення особи, щодо якої ведеться прова­дження в справі. Під час оцінювання доказів необхідно виходити з рі­вності їх доказового значення, тому під час оцінювання показань по­терпілого їх обов’язково слід зіставляти з іншими доказами, зібра­ними у справі, зокрема з поясненнями особи, щодо якої ведеться про­вадження в справі.

Пояснення свідка мають містити відповіді на поставлені йому запитання, які дають змогу оцінити правдивість його показань, його можливість об’єктивно сприйняти й оцінити обставини справи. За наявності декількох пояснень того ж самого свідка їх слід зіставити.

Пояснення особи, щодо якої ведеться провадження в справі про адміністративне правопорушення, пояснення потерпілого і свідків відображаються в протоколі про адміністративне правопорушення, протоколі про застосування заходу забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення і протоколі засідання щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, а в разі необхідності оформляються поясненнями письмово і долучаються до справи.

Згідно зі ст. 273 КУпАП, у випадках якщо під час провадження в справі про адміністративне правопорушення виникає потреба у ви­користанні спеціальних пізнань у науці, техніці, мистецтві чи реме­слі, орган чи посадова особа, в провадженні яких перебуває справа, призначають експерта, який дає висновок. Крім того, особа, щодо якої ведеться провадження, потерпілий, захисник і представник та­кож мають право заявляти клопотання, зокрема про призначення експерта в справі, та пропонувати питання, що виносяться на його вирішення.

Експертному дослідженню можуть піддаватися відображення, предмети, механізми й агрегати, речовини, матеріали та вироби, до­кументи, рукописи, друкована та поліграфічна продукція, різномані­тні об’єкти рослинного і тваринного походження та багато іншого. Спеціальні пізнання, потрібні для дослідження цих об’єктів, можуть стосуватися будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва і ремесла, крім правових питань, що перебувають у компетенції органу (поса­дової особи), що здійснює провадження в справі.

Інші документи визнаються доказами, якщо відомості, викла­дені або засвідчені в них організаціями, посадовими особами та гро­мадянами або їх об’єднаннями, мають значення для провадження в справі про адміністративне правопорушення. Документи можуть мі­стити відомості, зафіксовані як у письмовій, так і в іншій формі. До документів можуть бути віднесені матеріали фото-і кінозйомки, звуко- і відеозапису, інформаційних баз і банків даних та інші носії інформації.

Орган (посадова особа), у провадженні якої перебуває справа про адміністративне правопорушення, зобов’язаний вжити необхід­них заходів щодо забезпечення збереження документів до вирі­шення справи по суті, а також винести рішення про них після закін­чення розгляду справи.

Речові докази - матеріальні сліди правопорушення або особи, яка його вчинила. Відповідно до ст. 251 КУпАП під речовими дока­зами в справі про адміністративне правопорушення розуміються знаряддя вчинення або предмети адміністративного правопору­шення, зокрема ті, які зберегли на собі його сліди. Речовим доказом може стати предмет у зв’язку з його приналежністю певній особі або виявленням у визначеному місці.

За джерелом походження речові докази поділяються на пер­винні, тобто безпосередньо пов’язані з подією правопорушення, і по­хідні - зліпки, відбитки, фотознімки первинних речових доказів, що зберігаються всі їхні істотні ознаки.

Транспортний засіб, що перебуває в експлуатації, будучи перео­бладнаним без відповідного дозволу, або такий, що має несправно­сті, з якими заборонено його експлуатацію, теж слід віднести до ре­чових доказів вчиненого водієм (судноводієм) адміністративного правопорушення.

Речові докази у разі потреби фотографуються або фіксуються в ін­ший установлений спосіб і долучаються до справи про адміністрати­вне правопорушення. Про наявність речових доказів робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в іншому прото­колі, передбаченому КУпАП (наприклад, протоколі про огляд транспо­ртного засобу, протоколі про вилучення речей і документів). У прото­колі мають бути зафіксовані ознаки, що дають змогу виділити пред­мет з-поміж подібних до нього та обумовлюють його доказове зна­чення. Слід, зокрема, вказувати матеріал, форму, розмір та колір пред­мета, сорт і якість виробу; тип, марку, модель, калібр, серію, номер, інші ідентифікаційні ознаки зброї, реквізити документів тощо. При цьому в протокол заносяться лише достовірно встановлені ознаки.

Документи служать речовими доказами, якщо вони були об’єктами протиправних дій, засобами їх підготовки, вчинення або приховування, а також якщо на них залишились сліди протиправних дій. Якщо значення документа в справі визначається довідковими або засвідчувальними даними, він є письмовим доказом.

Фотознімки є речовими доказами, якщо їх зроблено в процесі вчинення правопорушення (наприклад за допомогою автоматич­ного фотодокументувального приладу зареєстровано проїзд перех­рестя автомобілем на заборонний сигнал світлофора) або якщо факт виявлення фотознімків у цьому місці або у цієї особи має сутнісне значення для справи (наприклад виявлення в особи, що вчинила дрі­бне викрадання чужого майна, фотографії, яка раніше перебувала у викраденій сумці). Умовою допустимості цих фотознімків як речових доказів є наявність достовірних даних про час, місце та інші обста­вини фотозйомки, оскільки інакше невідоме джерело походження фотознімку. Такі дані можуть бути викладені в довідці або рапорті посадової особи, що виявила це правопорушення, і долучаються до справи. У разі сумніву в достовірності фотознімку орган (посадова особа), у провадженні якого перебуває справа, може призначити фо­тотехнічну експертизу.

У разі передання протоколу про адміністративне правопору­шення та інших матеріалів справи на розгляд за підвідомчістю ре­чові докази направляються разом із справою.

Спеціальні технічні засоби - це вимірювальні прилади, затвер­джені в установленому порядку як засоби вимірювання, що мають відповідні сертифікати і пройшли метрологічну та іншу спеціальну повірку. Такими вимірювальними приладами є, наприклад, радіоло­каційний вимірювач швидкості автомобіля, прилад для вимірю­вання коефіцієнта зчеплення шин з поверхнею доріг, газоаналізатор для вимірювання рівня вмісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах двигуна автомобіля і їх димності, індикатор для вимірювання малих лінійних розмірів тощо.

Засоби вимірювання у правозастосовній діяльності найбільш часто використовуються в процесі доказування. Вони признача­ються для вивчення різних властивостей речовин, матеріалів і виро­бів. Кількісні характеристики, отримані шляхом вимірювань, вико­ристовуються:

1) для фіксації доказів вчинення адміністративного правопору­шення у процесі здійснення нагляду за дотриманням встановлених норм і правил (наприклад швидкісного режиму руху транспортних засобів, їх технічного стану, забезпечення необхідних параметрів до­рожнього покриття в процесі експлуатації доріг тощо);

2) під час огляду місця вчинення правопорушення (наприклад місця дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої була запо­діяна легка шкода здоров'ю);

3) під час здійснення експертних досліджень.

Показання спеціальних технічних засобів, затверджених як за­соби вимірювання, які мають відповідні сертифікати і пройшли необ­хідні метрологічні повірки (обов'язково первинну й у встановлені те­рміни періодичні, інші - за наявності до того підстав), є джерелом до­казів у справі про адміністративне правопорушення. Ці свідчення фік­суються в протоколі про адміністративне правопорушення, а якщо ви­мірювання зроблено в процесі здійснення заходів забезпечення про­вадження в справі (наприклад огляду транспортного засобу), то їх слід зафіксувати у відповідному протоколі, якщо він складається.

Якщо в процесі розгляду справи виникли спірні питання щодо достовірності результатів вимірювання, справності приладу або придатності його до експлуатації чи якщо в органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа, з'явилися такі сумніви, він по­винен звернутися до відповідних органів чи служб для проведення повірки цього засобу вимірювання. Про це можуть також заявити клопотання особа, щодо якої ведеться провадження в справі, потер­пілий, захисник і представник.

Оцінювання доказів є логічним процесом установлення віднос­ності й допустимості доказів, наявності та характеру зв'язків між ними, визначення значення і шляхів використання доказів для вста­новлення істини у справі. Оцінити докази означає дійти обґрунтова­ного висновку про їх належність і допустимість та на підставі цього зробити висновок про достовірність або недостовірність фактичних даних, що встановлюються цими даними, що мають значення для справи. Оцінюванню підлягає як кожний окремий доказ, так і всі зіб­рані докази в цілому. Оцінювання доказів здійснюється протягом усього провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Під час оцінювання доказів суддя, член колегіального органу чи посадова особа, які здійснюють провадження в справі про адмініст­ративне правопорушення, повинні керуватися внутрішнім переко­нанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дос­лідженні всіх обставин справи в їх сукупності. Оцінювання доказів за внутрішнім переконанням означає, що ці особи, неупереджено ви­вчаючи всі надані докази, самостійно вирішують питання про їх дос­товірність або недостовірність, істинність або хибність відповідних відомостей. У зв'язку з цим слід виключити будь-який вплив на ор­ган (посадову особу), що розглядає справу.

Під час оцінювання доказів необхідно виходити з рівності їх до­казового значення. У процесі розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно оцінювати всі докази в сукупності, оскі­льки лише такий підхід сприяє об’єктивному вирішенню справи.

Результати оцінювання органом (посадовою особою) всієї суку­пності доказів мають знайти відображення в постанові у справі. У не­обхідних випадках в постанові має бути зазначено, на підставі яких доказів ухвалено відповідне рішення і які докази є такими, що не сто­суються справи. Така інформація може знадобитися органу чи поса­довій особі, яка розглядатиме скаргу на цю постанову.

У літературі поняття «доказування» не має єдиного визна­чення. Цей термін трактується як:

- установлення за допомогою доказів усіх фактів та обставин, що мають значення для вирішення справи;

- діяльність відповідних органів зі збору, закріплення та оціню­вання доказів;

- здійснювана в передбаченому законом порядку діяльність цих органів щодо збору, перевірки та оцінювання доказів з метою вста­новлення істини у справах, що становить окремий випадок застосу­вання теорії пізнання;

- форма опосередкованого пізнання об’єктивної реальності, ме­тою якого є досягнення об’єктивної істини.

Доказування у справі про адміністративне правопорушення - це врегульований нормами адміністративно-деліктного права про­цес установлення об’єктивної істини у справі. Основою встанов­лення істини у справі про адміністративне правопорушення є робота з доказами. Доказування є складним поняттям, яке охоплює практи­чну та розумову діяльність у роботі з необхідною для вирішення справи інформацією.

Доказуванню властиві поетапний характер дій і поступаль­ність руху.

На першому етапі відбувається збирання доказів для встанов­лення окремих обставин у справі, вирішення взаємозалежних та кон­кретних взаємозумовлених завдань, установлення всіх обставин ад­міністративного правопорушення і винності (невинуватості) особи, щодо якої ведеться провадження у справі.

Збирання доказів можна визначити як сукупність дій із вияв­лення, фіксації, вилучення та збереження різних доказів або як вияв­лення, отримання, фіксацію, вилучення і збереження доказів. Зби­рання доказів охоплює їх пошук, виявлення і звернення уваги на ті чи інші фактичні дані. Незважаючи на те, що таку практичну і розумову діяльність ми відносимо до збирання доказів, самими до­казами вони можуть стати лише згідно з припущенням суб'єкта до­казування, будучи на етапі збору всього лише фактичними даними.

На другому етапі (під час розгляду справи) докази перевіряються та оцінюються. Вони можуть бути оцінені як позитивно, так і негати­вно. Інакше кажучи, перший етап забезпечує збирання доказів, а дру­гий - їх перевірку. Дослідження доказів є пов'язаним з їх вивченням, перевіркою та оцінюванням. Пізнання доказів (дослідження) є логі­чним, розумовим процесом (їх оцінюванням), тому принципових від­мінностей між дослідженням та оцінюванням доказів немає, а визна­чення належності, допустимості й узгодженості збігається з визна­ченням ролі та значення зібраних доказів.

Під межами доказування розуміють сукупність доказів, достат­ніх для достовірного з'ясування обставин, що належать до предмета доказування. Предмет доказування у справі про адміністративне правопорушення - це сукупність фактичних обставин такої справи, встановлення яких є необхідним для його правильного вирішення. До предмета доказування у справі про адміністративне правопору­шення належать обставини, що підлягають з'ясуванню у цій справі, перелік яких міститься у ст. 280 КУпАП, згідно з якою орган (поса­дова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопору­шення зобов'язаний з'ясувати:

- чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні,

- чи підлягає вона адміністративній відповідальності,

- чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність,

- чи заподіяно майнову шкоду,

- чи є підстави для передання матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового ко­лективу,

- а також з'ясування інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Правильне визначення меж доказування дає змогу досягти мак­симальної ефективності адміністративно-деліктного провадження, уникнути збору та вивчення надлишкових доказів і забезпечити до­сягнення цілей доказування. Отже, предмет доказування та межі його встановлення є якісними характеристиками процесу доказу­вання, що дають змогу суб'єкту адміністративної юрисдикції визна­чити фактичний обсяг обставин, які підлягають доказуванню, та ре­алізувати його під час провадження у конкретній справі, виходячи з особливостей такої справи.

На третьому, заключному етапі, відбувається використання до­казів. Використання доказів у процедурному аспекті здійснюється за такими трьома напрямами:

1) по-перше, з метою ухвалення різних проміжних процедурних рішень, включно з рішенням про проведення окремих процедурних дій;

2) по-друге, як елемент процедурного порядку проведення про­цедурних дій, здійснення яких зумовлено необхідністю дослідження раніше зібраних у справі доказів;

3) по-третє, для ухвалення та обґрунтування підсумкових про­цедурних рішень у справі.

Отже, доказування в провадженні у справах про адміністративні правопорушення є процедурною діяльністю спеціально уповноваже­них органів (посадових осіб), яка охоплює збір, оцінювання та вико­ристання доказів, необхідних для встановлення істини у справі та її вирішення по суті. Доказування здійснюється протягом усього про­вадження у справі про адміністративне правопорушення, почина­ючи з моменту складання уповноваженою посадовою особою прото­колу про адміністративне правопорушення і завершуючи винесен­ням постанови у справі. Процес доказування є творчою діяльністю, що складається з необхідно пов’язаних між собою етапів, спрямова­них на вирішення спільних та окремих завдань провадження у справі про адміністративне правопорушення.