§ 4. Медіація як альтернативний спосіб досудового врегулювання спору

Захист прав та законних інтересів може здійснюватися різними способами, які особа вправі вільно обирати. За сучасних умов розвитку суспільства держава повинна дбати про додаткові, ефективні методи захисту суб’єктивних прав, свобод чи інтересів громадян та юридичних осіб.

Можливість використання додаткових методів досудового врегулювання спорів суб’єктами господарювання, надає їм можливість використовувати додаткові засоби правового захисту не звертаючись до суду.

Серед альтернативних способів вирішення конфліктних ситуацій широкого застосування у всьому світі набула медіація.

Медіація походить від латинського слова mediation, що в перекладі означає посередництво. Тобто, медіація - це вирішення конфліктної ситуації за допомогою третьої сторони - медіатора, без звернення сторін конфлікту до суду. Цей метод був розроблений в 60 роки минулого століття в США, і наразі став досить поширеним не тільки у цій країні, але і в інших країнах. Він знайшов своє закріплення на законодавчому рівні у багатьох країнах континентальної Європи. Однією із перших країн, де вперше застосувався цей метод вирішення спорів був започаткований в Нідерландах (1975 р.).

Відповідно до Директиви Європейського Парламенту та Європейської Ради №2008/52EG від 21 травня 2008 р. про окремі аспекти медіації у цивільних і торгових справах, з метою забезпечення кращого доступу до правосуддя ЄС, так і до позасудових процедур вирішення спорів має сприяти, зокрема, через запровадження медіаційних служб. У цьому документі мова йде про заходи щодо сприяння медіації.

Європейський кодекс поведінки для медіаторів був розроблений за підтримки Європейської Комісії і прийнятий на конференції у Брюсселі 2 червня 2004 р. Цей кодекс визначає ряд принципів, яких медіатори зобов’язуються дотримуватись добровільно під особисту відповідальність у цивільних та комерційних справах.

Для цілей даного Кодексу медіація визначається як будь-який процес, в якому дві та більше сторін погоджуються на залучення третьої сторони (медіатора) для надання їм допомоги при вирішенні їхнього спору шляхом досягання згоди без судового рішення незалежно від того, як цей процес може називатися або характеризуватися в загальноприйнятому сенсі в кожній з Держав-членів.

Європейський кодекс поведінки для медіаторів визначає компетентність медіатора, згідно з яким медіатори мають бути компетентними та мати необхідні знання у сфері медіації. Важливими чинниками є належне навчання та постійне вдосконалення їх теоретичних і практичних навичок у сфері медіації з урахуванням усіх стандартів, які відносяться до неї, або вимог, пов’язаних з їх акредитацією.

Медіатором може бути людина, яка користується повагою сторін конфлікту, високим ступенем довіри та безспірним авторитетом сторін. У той же час, незважаючи на свою нейтральність, як основну рису медіатора, а також те, що рішення виробляють самі сторони, окремі пропозиції можуть бути запропоновані медіатором, як одні з можливих варіантів вирушення конфлікту.

Основними ознаками медіації є:

♦ присутність медіатора - третьої нейтральної сторони, що виконує функції посередника;

♦ присутність усіх сторін конфлікту;

♦ добровільність участі сторін конфлікту в процедурі медіації;

♦ самостійність у прийняття рішення сторонами конфлікту;

♦ добровільність, відкритість результатів рішення.

Медіатор перш ніж прийняти пропозицію виступити медіатором, повинен переконатися в тому, що він має достатній досвід роботи і компетентність для проведення медіації, і, на вимогу сторін, надати їм інформацію про свою попередню діяльність і про наявний досвід роботи.

Головна мета медіатора полягає в налаштуванні сторін конфлікту на діалог, домовленість вирішити конфліктну ситуацію шляхом пошуку оптимального рішення, яке задовольнило б сторони.

Медіатор може погодитися на проведення медіації або продовжити її проведення, тільки якщо він впевнений у своїй здатності здійснювати медіацію з дотриманням повної незалежності і нейтралітету, які забезпечують повну об’єктивність, і лише за умови згоди сторін. Він інформує сторони про те, що вони можуть оформити письмову угоду, і про можливості щодо забезпечення виконання угоди. Медіатор має право на винагороду. У випадках, якщо це не зроблено заздалегідь, медіатор повинен у кожному випадку надавати сторонам повну інформацію про спосіб його винагороди, який він має на увазі. Водночас медіатор не повинен погоджуватися на проведення медіації без отримання згоди всіх зацікавлених сторін. Він повинен проводити процедуру належним чином, беручи до уваги до уваги обставини справи, в тому числі можливий дисбаланс сил і норми права, можливі побажання сторін та необхідність швидкого врегулювання спору. У той же час, сторони можуть відмовитися від продовження процедури медіації в будь-який момент без пояснення причин.

Найважливішими ознаками поведінки медіатора є:

♦ незалежність і безсторонність;

♦ неупередженість;

На відміну від судового врегулювання спору медіація має такі переваги:

♦ швидкість;

♦ конфіденційність;

♦ чесність процесу.

Таким чином, у світовій та європейській практиці розповсюджені альтернативні способи врегулювання спорів коли сторони не звертаються до суду, і, які необхідно в подальшому застосовувати в практичній діяльності нашої держави, з метою захисту прав та законних інтересів особи.

Контрольні запитання та завдання для самоперевірки

- Розкрийте основні положення судового врегулювання спору.

- Який існує порядок судового врегулювання спору ?

- Надайте визначення поняття господарського процесу.

- Розкрити порядок направлення претензії.

- Назвіть, які існують строки розгляду претензії.

- Строки розгляду претензії для окремих судових спорів.

- Загальні принципи права в діяльності господарських судів.

- Назвіть альтернативні способи досудового врегулювання спору.

- Розкрийте зміст розгляду заявником претензії.

- Що ви розумієте під медіацією ?