Медіація як спосіб вирішення спорів, які виникають у зв’язку з плагіатом

Одним з альтернативних способів розв’язання конфліктів, який дедалі більше привертає увагу в Україні, є медіація. Відповідно до міжнародного досвіду, медіація широко використовується як при розв’язанні цивільних, трудових спорів, так і займає важливе місце в кримінальному праві.

Поняття «медіація» походить від латинського «mediare» - бути посередником. Медіація - це міжнародний загальновживаний термін, що відповідає українському терміну «посередництво». Медіацією називають процес переговорів, коли до вирішення спірного питання залучається нейтральна третя сторона - медіатор (посередник), яка веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті спору і активно допомагає сторонам зрозуміти свої інтереси, оцінити можливість компромісів і самостійно прийняти рішення,

що задовольнить всіх учасників переговорів. Тобто медіація - це один з альтернативних (позасудових) способів урегулювання спорів, ефективність якого

513

є дуже високою .

Європейські стандарти справедливого судочинства не тільки передбачають такий спосіб позасудового врегулювання спору, як медіація, а й установлюють певні зобов’язання для держав-членів щодо запровадження медіації у своїх правових системах. Так у Директиві 2008/52/ЄС Європейського Парламенту й Ради від 21 травня 2008 р. щодо деяких аспектів медіації в цивільних та комерційних справах зазначено, що принцип доступності правосуддя є одним з фундаментальних принципів, у зв’язку з чим Рада Європи на засіданні в м. Тампере 15 і 16 жовтня 1999 р. закликала держави-члени ЄС створити альтернативні, позасудові процедури для забезпечення кращого доступу до справедливості в Європі^{[505] [506].}

У Концепції удосконалення судочинства для затвердження справедливого суду на Україні відповідно до європейських стандартів, схваленій Указом Президента України №361/2006 від 10 травня 2006 р., в п. 5 розділу Х зазначено про те, що з метою розвантаження судів необхідно розвивати альтернативні (позасудові) способи врегулювання спорів. Наукового обґрунтовування і практичного втілення потребує медіація - діяльність професійних посередників, що спрямовують учасників юридичного спору до компромісу й урегулювання спору самостійно самими учасниками^[507].

Медіація як спосіб урегулювання спору із залученням третьої незалежної особи - медіатора - набула значного поширення в приватноправовій сфері, але,

ураховуючи позитивний світовий досвід, а також об’єктивну необхідність в умовах критичної завантаженості адміністративних судів, все частіше звучать пропозиції щодо вироблення аналогічного механізму, адаптованого для публічно - правової сфери^{[508] [509].}

На відміну від зарубіжних держав, де процедура медіації врегульована на законодавчому рівні, в Україні відсутній спеціальний нормативний акт про медіацію. Наприклад, в Австрії діє Федеральний закон про медіацію, в США діє Єдиний закон про медіацію.

В Україні розроблено декілька законопроектів про медіацію. Заслуговує на

C I H

увагу проект закону «Про медіацію» №10301-1 від 19.04.2012 р. , в якому визначено поняття та принципи здійснення медіації, установлено вимоги до медіатора, закріплено права та обов’язки учасників медіації. Серед основних положень проекту закону слід відзначити такі.

По-перше, закріплено визначення медіації як переговорів між сторонами конфлікту за допомогою одного або декількох посередників (медіаторів) з метою досягнення сторонами взаємоприйнятного рішення про усунення спричиненої конфліктом шкоди. Медіація поширюється на цивільні, господарські, адміністративні, трудові, сімейні спори, а також кримінальні справи у випадках, передбачених чинним законодавством.

По-друге, визначено коло осіб, які можуть бути медіатором. Слід зазначити, що відповідно до проекту медіатори поділяються на дві категорії. По-перше, просто медіатори, якими можуть бути фізичні особи, які досягли вісімнадцяти років та пройшли спеціальну підготовку за напрямом «медіація» в Україні або за її межами. По-друге, уповноважені медіатори, якими можуть бути фізичні особи у віці не менше двадцяти п’яти років, які мають повну вищу освіту та пройшли підготовку за напрямом «медіація» відповідно до програми, затвердженої центральним органом виконавчої влади з питань освіти, атестовані і внесені до реєстру уповноважених медіаторів, що засвідчується відповідним свідоцтвом установленого зразка.

По-третє, визначено основні засади участі медіатора в процесі медіації. Зокрема, передбачається, що медіатор є нейтральною особою, яка допомагає сторонам медіації досягти порозуміння, налагодити та проводити переговори. Медіатор не має права вирішувати конфлікт між сторонами медіації або надавати поради щодо його розв’язання. Медіатор не має права оцінювати поведінку та позиції сторін медіації за винятком явного порушення ними правових та/або етичних норм або порядку проведення медіації.

По-четверте, розкрито умови звернення сторін конфлікту до медіації. Так, відповідно до ст. 23 проекту ініціатива у проведенні медіації належить сторонам конфлікту або органу, у провадженні якого перебуває відповідна справа. Про передачу справи на медіацію та зупинення провадження на час медіації слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. Крім того, підставою для звернення до медіації може бути медіаційне застереження, яке представляє собою положення цивільно-правового, господарсько-правового або трудового договору, згідно з яким спори, що випливають з договірних відносин сторін, мають передаватися на медіацію до судового розгляду.

По-п’яте, передбачено підстави припинення медіації, а саме: підписання медіаційної угоди; складання звіту про проведення медіації, якщо медіаційну угоду не укладено; відмова сторін або медіатора від медіації; сплив строку, установленого угодою про проведення медіації; унаслідок смерті однієї зі сторін, що є фізичною особою, або ліквідації однієї із сторін, яка є юридичною особою.

Слід звернути увагу, що в проекті закону передбачено схожі категорії, які мають різне значення, а саме медіаційна угода та угода про проведення медіації. Відмінність між цими категоріями полягає в тому, що угода про проведення медіації - це письмова угода між сторонами конфлікту та медіатором про проведення медіації, тоді як медіаційна угода - це письмова угода між сторонами медіації про вирішення конфлікту та (або) усунення спричиненої конфліктом шкоди. Тобто перша угода укладається на початку медіації та визначає умови та порядок її проведення, а в другій угоді закріплюється позитивний результат вирішення конфлікту при медіації.

По-шосте, визначено особливості застосування медіації в окремих категоріях спорів, а саме: застосування медіації при розгляді спору в судовому порядку, у сімейних спорах, у кримінальних справах, застосування медіації за участю дітей.

Крім того, слід зауважити, що проектом закону також передбачається внесення змін до окремих законодавчих актів щодо запровадження процедури медіації. Серед таких змін, слід відзначити положення, спрямоване на захист прав та інтересів учасників конфлікту, відповідно до якого якщо умови медіаційної угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні медіаційної угоди і продовжує судовий розгляд.

Отже, проект закону «Про медіацію» містить основні положення, спрямовані на забезпечення прав та інтересів учасників медіації. Прийняття закону про медіацію має стати важливим кроком до розширення практики її застосування, у тому числі й у спорах у сфері інтелектуальної власності.

Належне правове забезпечення медіації має важливе значення для поширення її в Україні, але головне при намаганні врегулювати відносини у сфері медіації - не нашкодити та не перебільшити з імперативними положеннями. Важливо створити підґрунтя для розширення практики медіації в країні, адже відсутність закону про медіацію не є основною причиною недостатнього її застосування.

Відмінність медіації від суду, арбітражу полягає в тому, що сторони конфлікту самостійно обирають медіатора, який не ухвалює остаточне рішення для сторін, а сприяє вирішенню конфлікту шляхом організації і проведення переговорів так, щоб сторони конфлікту самостійно ухвалили обопільне рішення із спірного питання.

Ефективність медіацій визначається її принципами, які зводяться до такого.

Принцип рівних прав означає, що сторони мають рівні права у виборі посередника, правил, за якими здійснюється процедура, однакові права на доступ до інформації тощо. Ці рівні права мають бути не тільки формальними, але й реальними.

До переваг медіації слід віднести такі.

1. Медіація - це не публічна процедура вирішення конфліктів, тому сторони уникають небажаного публічного розголошування конфлікту. Особливо це важливо, коли сторони спору не бажають оприлюднювати як наявність конфлікту, його суть, так і кінцевий результат його вирішення.

2. Строки вирішення конфліктів за допомогою медіації коротші, ніж при судовій процедурі. Позитивне вирішення конфлікту при медіації передбачає задоволення вимог кожної із сторін та надання згоди на їх виконання, чого не можна сказати про судовий розгляд справи. Винесення рішення на користь однієї зі сторін спору є підставою для його оскарження.

3. Як правило, при судовому розгляді справи від імені сторін виступають їх представники, адвокати, які зацікавлені саме в прийнятті рішення на користь їхніх клієнтів, тоді як медіатор сприяє пошуку компромісного рішення, яке б задовольнило інтереси кожної зі сторін.

4. Вартість медіації значно менше, ніж розміри судових витрат, пов’язаних зі сплатою судових зборів, оплатою послуг адвокатів тощо.

5. Гнучкість процедури дозволяє досягти сторонам компромісного рішення, на відміну від судового рішення, яке обов'язкове до виконання та може задовольняти інтереси лише однієї сторони спору.

6. Універсальність процедури. За допомогою медіації можна врегулювати і особисті, і ділові конфлікти.

7. Збереження партнерських відносин між сторонами конфлікту^[510].

До недоліків медіації слід віднести: високий ступінь залежності ефективності медіації від співпраці сторін спору; відсутність легальної і явної підтримки медіації з боку законодавця; складність застосування процедури медіації за наявності багатьох сторін спору; велика обережність при виборі посередника, і як наслідок - високі витрати сторін^[511].

Що стосується розв’язання спорів у сфері інтелектуальної власності, за допомогою медіації вже сьогодні можна вирішувати такі спори: щодо ліцензування та передачі прав інтелектуальної власності; щодо порушень прав інтелектуальної власності; щодо права власності на винахід, тобто коли саме працівник розробив винахід - у свій власний час або в робочий; щодо авторства на винахід, якщо третя сторона зробила суттєвий внесок, та інші .

Значення медіації визначається низкою суттєвих переваг порівняно з судовим порядком вирішення правових спорів та арбітражем чи переговорами, невипадково в усьому світі медіація є однією з найпопулярніших форм врегулювання спорів. Так, держава гарантує, що в разі звернення особи за захистом до суду рішення, що його прийме у справі суд, буде законним, обґрунтованим та обов’язково буде виконаним або добровільно або за допомогою засобів державного примусу. Водночас, як свідчить юридична практика, учасники спірних правовідносин не завжди готові виконувати рішення, яке хтось прийняв за них, і набагато охоче виконують власні рішення. Проте різниця в походженні, рівні культури, соціальних умовах життя та інші фактори часто не дають змоги учасникам правовідносин знаходити спільну мову, що й стає причиною багатьох правових конфліктів. Медіація - це переговорний процес, що здійснюється за допомогою незалежної сторони - кваліфікованого посередника (медіатора). Сторони зустрічаються з нейтральним посередником, який, вислуховуючи їх, допомагає дійти взаємовигідного рішення, що оформляється відповідним юридичним документом (угодою). Медіація дає змогу вирішити правовий конфлікт не тільки з мінімальними затратами коштів та часу, а й на умовах, прийнятних для обох сторін спору. Це, у свою чергу, сприяє збереженню добрих стосунків та продовженню правовідносин між ними на майбутнє.^{[512] [513]}

Результатом проведення процедури медіації є підписання угоди між сторонами конфлікту. Виділяють такі правила укладання угоди. Положення угоди мають бути лаконічними й одночасно конкретними та зрозумілими. Угода повинна містити строки виконання зобов’язань. Визначається порядок проведення моніторингу виконання угоди. Визначається порядок поведінки у випадку, якщо угода не виконуватиметься належним чином. Після того як текст угоди повністю перевірений (і при необхідності виправлений), він підписується сторонам.

Угода підписується у трьох примірниках: по одному для кожної із сторін та один для інстанції, яка передала справу на медіацію.

Після укладення угоди може проводитися моніторинг її виконання, який здійснюється як медіатором, так і органом або особою, що ініціювали процедуру медіації. Його можна здійснювати шляхом телефонного контакту зі сторонами, особистих зустрічей чи проведення спільної підсумкової зустрічі. Проведення будь-якого контакту зі сторонами після здійснення процедури медіації має на меті: простеження процесу виконання угоди; обговорення поточних питань, пов’язаних з взаємодією між сторонами та процесом виконання домовленостей; уточнення терміну виконання досягнутих домовленостей; фіксація повного чи часткового виконання угоди.

У той же час процедура медіації може завершитися безрезультатно, тобто сторони не досягли консенсусу щодо обговорюваних питань, або укладена угода свідомо не виконується. У такому випадку медіатор надсилає звіт особі або органу, у провадженні якого перебуває справа. У результаті провадження у справі продовжується в установленому законом порядку.

Медіаційна угода не повинна містити порушення вимог закону, обмеження прав сторін, а також не повинна зачіпати права і інтереси третіх осіб .

Медіаційна процедура припиняється в таких випадках:

1) укладення сторонами медіаційної угоди - з дня підписання такої угоди;

2) укладення сторонами угоди про припинення процедури медіації без досягнення згоди по наявних розбіжностях - з дня підписання такої угоди; ^[514]

3) заява медіатора у письмовій формі, направлена сторонам після консультацій з ними з приводу припинення процедури медіації зважаючи на недоцільність її подальшого проведення, - в день надсилання цієї заяви;

4) заява в письмовій формі однієї, декількох або всіх сторін, спрямована медіатору, про відмову від продовження процедури медіації - з дня отримання медіатором цієї заяви;

5) закінчення строку проведення процедури медіації - з дня його

523

закінчення .

Згідно з проектом закону України «Про медіацію» від 19.04.2012 року, медіатором може бути фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років та пройшла спеціальну підготовку за напрямом «медіація» в Україні або за її межами. Згідно з Проектом закону «Про медіацію» виділено медіаторів та уповноважених медіаторів. Уповноваженим медіатором може бути фізична особа у віці не менше двадцяти п'яти років, яка має повну вищу освіту та пройшла підготовку за напрямом «медіація» відповідно до програми, затвердженої центральним органом виконавчої влади з питань освіти, атестована і внесена до реєстру уповноважених медіаторів, що засвідчується відповідним свідоцтвом встановленого зразка.Уповноваженим медіатором не може бути особа, яка має судимість, якщо вона не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Атестовані відповідно до цього закону уповноважені медіатори включаються до Національного реєстру уповноважених медіаторів, ведення якого покладається на Національну раду медіації при Міністерстві юстиції України.

Уповноваженому медіатору, внесеному до Національного реєстру уповноважених медіаторів, присвоюється реєстраційний номер. Уповноважений медіатор має особисту печатку із зазначенням свого прізвища та реєстраційного ^[515] номера. Особи, не зареєстровані в Національному реєстрі уповноважених медіаторів, не можуть іменувати себе уповноваженими медіаторами.^[516]

Медіатор - нейтральна, незацікавлена і незалежна особа, яка допомагає сторонам виробити загальне розуміння виниклого конфлікту і діяти в напрямі врегулювання суперечки, виявити спірні питання і можливі варіанти їх вирішення, що задовольняють усіх учасників конфлікту. Медіатор не приймає чию-небудь сторону, не ставить жодну зі сторін в переважне положення, не консультує сторони з правових питань і не коментує позиції або рішення суду^[517].

Медіатор має право відмовитися від проведення медіації з етичних або особистих міркувань, а також у разі конфлікту інтересів з іншими учасниками медіації; надавати послуги на оплатній та безоплатній основі; на оплату своїх послуг та на відшкодування витрат, здійснених для підготовки та проведення медіації, у розмірі та формі, передбаченій угодою про проведення медіації; займатися своєю діяльністю індивідуально або разом з іншими медіаторами, створювати юридичні особи, в тому числі об’єднання медіаторів, працювати за наймом та здійснювати підприємницьку діяльність.

Медіатор має певні зобов’язання. Він зобов’язаний дотримуватися вимог чинного законодавства про медіацію, професійних етичних стандартів діяльності медіатора, правил конфіденційності; перевірити повноваження представників та/або законних представників сторін медіації; повідомити сторони медіації про конфлікт інтересів або інші обставини, що унеможливлюють його участь у медіації; проінформувати сторони про порядок проведення та правові наслідки медіації та надавати роз’яснення щодо процедури медіації; керувати процедурою медіації; забезпечити відповідність медіаційної угоди вимогам правових та етичних норм; відмовитися від медіації у разі явно незаконної або недобросовісної поведінки хоча би однієї із сторін медіації, представника та/ або законного представника сторони медіації, а також у випадку явної невідповідності справи критеріям медіації^{[518] [519] [520].}

Медіатор контролює переговорний процес, але не прагне відкрито впливати на учасників або на фактичні результати. Медіатор орієнтований на вирішення проблем і зосереджений на інтересах людей - меті, яка має бути досягнута, а не на позиціях - результаті конфлікту, який сторони заявляють як найбільш прийнятний. Медіатор передусім пропонує сторонам викласти свої позиції, а вже потім допомагає їм визнати, що в сторін існують спільні інтереси і потреби.

Медіатор допомагає сторонам по-новому оцінити їхні власні перспективи, пріоритети і інтереси, роблячи їх здатними спільними зусиллями здолати виниклий між ними конфлікт. Медіатор сприяє сторонам у розумінні відповідальності за ті рішення, які вони приймають, підводить сторони до усвідомлення того факту, що саме самі учасники конфлікту, а не державна силова система, здатні якнайповніше уявити собі суть суперечки і найкращі можливості

527

знайти мирне рішення .

Медіатор сприяє сторонам у складанні проміжних документів за результатами обговорення, сприяє в укладенні підсумкового письмового договору (медіативної угоди). Медіатор не зобов'язаний підтримувати яку-небудь угоду сторін, обов'язкову для виконання, незалежно від його наслідків для сторін .

Сторони медіації обирають одного або кількох медіаторів за взаємною згодою на незалежній основі.

У випадку, якщо договір про проведення медіації було укладено з організацією, що забезпечує проведення медіації, така організація може

рекомендувати кандидатуру медіатора або призначити його у випадку, коли сторони направили відповідне звернення до такої організації на підставі договору про проведення медіації. Підтвердження погодження кандидатури медіатора може відбуватися в будь-який спосіб, який сторони та організація, що забезпечує проведення медіації, визнають достатнім для погодження.

Спори в праві інтелектуальної власності, урегулювання яких можливо при зверненні сторін до процедури медіації, можуть бути розділені на декілька категорій. По-перше, спори, які виникають між суб’єктами права інтелектуальної власності та користувачами у зв’язку з невиконанням чи неналежним виконанням договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. При цьому, що стосується договірних спорів, застосування медіації вважається можливим та навіть корисним ще на стадії укладання договорів, якщо сторони не можуть узгодити окремі положення договорів. Встановлення партнерських стосунків та уникнення небажаних неузгодженостей на стадії укладання договору є важливою умовою їх належного виконання у майбутньому. По-друге, спори, які виникають щодо надання правовласником дозволу третім особам на використання об’єктів права інтелектуальної власності, у тому числі в примусовому порядку за рішенням суду. По-третє, звернення до процедури медіації є можливим при вирішенні конфліктних ситуацій, які виникають у зв’язку з використанням об’єктів інтелектуальної власності без згоди правовласника (у тому числі й при плагіаті).

Крім того, залежно від категорії об’єктів права інтелектуальної власності, права на які порушено, можна виділити застосування медіації при порушенні авторських та суміжних прав, при порушенні прав промислової власності, при порушенні прав на засоби індивідуалізації^[521].

Доцільним є застосування медіації і при врегулюванні спорів, які виникають у зв’язку з порушенням авторських прав внаслідок плагіату. При цьому слід зауважити, що врегулювання спору між автором та плагіатором не запобігає настанню негативних наслідків, які передбачені за плагіат у законодавстві. Так, якщо плагіат виявлено у кандидатській дисертації, вирішення конфлікту з автором, на чиї твори привласнено авторство під час написання наукової роботи, не має впливати на зняття дисертації з розгляду або прийняття рішення про позбавлення недобросовісного автора наукового ступеня (у випадку виявлення плагіату після захисту дисертації).

Під час урегулювання спору автор і плагіатор можуть дійти обопільного рішення щодо розміру відшкодування шкоди, завданої автору внаслідок плагіату, способу усунення плагіату та його наслідків (оформлення належним чином цитати, видалення частини твору, авторство на яку привласнено, перероблення твору тощо), розміщення в засобах масової інформації повідомлення про допущений плагіат або відмова від таких дій, вирішення питання з примірниками творів, в яких допущено плагіат тощо.

Практика досудового врегулювання конфліктів, які виникають у зв’язку з виявленням плагіату, існує в зарубіжних країнах. Так, у Німеччині існує інститут наукових омбудсменів. У кожному науковому закладі є такий омбудсмен, який здійснює медіацію у разі виникнення конфліктів у зв’язку з плагіатом. Це часто вирішує проблему, оскільки плагіат не завжди з'являється з волі дослідника, а може бути випадковою помилкою, допущеною з необережності. При цьому процес врегулювання конфлікту має каскадний характер: спочатку його намагається залагодити омбудсмен, потім - спеціальний комітет і вже після цього може бути прийнято рішення про звільнення плагіатора. Заходи академічного покарання включають в себе не тільки звільнення, але й заборону на здобуття

• 530

наукових грантів протягом декількох років .

⁵³⁰ Как сражаются с плагиатом в Германии?. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://slon.ru/calendar/event/1036392/

Таким чином стрімкий розвиток ринку інтелектуальної власності вимагає ефективного забезпечення прав та інтересів творців та їх правонаступників. В умовах сьогодення важливого значення набуває запровадження альтернативних способів врегулювання спорів у сфері права інтелектуальної власності, зокрема медіації. Переваги медіації (конфіденційність, відносна швидкість вирішення спору, економність, узгодження інтересів кожної із сторін), порівняно з захистом прав інтелектуальної власності в судовому порядку, мають сприяти, з однієї сторони, розширенню практики її застосування, з іншої - зменшенню навантаження на судові органи. Однак для того, щоб медіація зайняла належне місце у вирішенні спорів у сфері права інтелектуальної власності, в тому числі й щодо плагіату, перш за все необхідно забезпечити належне інформування сторін конфлікту про існування медіації, її переваги та наслідки застосування.

483

486

529