Як здійснюється консульська легалізація іноземних документів? Яка процедура та хто має право на проставлення апостиля на офіційних документах? Чи повинен суд перевіряти правильність такого посвідчення?

Статтею 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Як уже зазначалось, наразі існує два способи засвідчення документів, що видані та мають юридичну силу на території однієї держави і можуть використовуватися на території іншої держави: консульська легалізація та проставлення апостиля.

Згідно зі ст. 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2.04.1994 р. № 127/94 консульська легалізація полягає у встановленні і засвідченні справжності підписів на цих документах та актах і відповідності їх законам держави перебування. Порядок консульської легалізації встановлюється Міністерством закордонних справ України і ним затверджено Інструкцію про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном (наказ Міністра від 15.07.1997 р. № 98-од).

Під консульською легалізацією розуміється засвідчення консулом своїм підписом і печаткою автентичності підписів на будь-якому документі або акті, складеному в межах його консульського округу і затвердженою місцевою владою. За зміст документа консул не несе відповідальності. Проте, відповідно до ст. 55 Консульського Статуту України легалізації не підлягають документи й акти, які суперечать законодавству України або можуть за своїм змістом завдати шкоди інтересам України, або містять відомості, що пораять честь і гідність громадян.

Іноземні документи, призначені для використання на території України, можуть бути легалізовані на території держави походження документів або ж безпосередньо на території України. У першому випадку документ спочатку завіряється в Міністерстві закордонних справ або іншому уповноваженому органі держави, на території якого видано документ, а потім легалізується в консульській установі України цієї держави.

Процедура консульської легалізації дуже складна, тому з метою спрощення процесу визнання іноземних документів 5.10.1961 р. в Гаазі підписана Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів.

Україна приєдналася до цієї Конвенції згідно із Законом України від 10.01.2002 р. № 2933-ПІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» (набула чинності для України 22.12.2003 р.). На сьогодні до Конвенції приєдналося понад 90 держав. Разом з тим, заперечення проти приєднання України до вказаної Конвенції висловлено Федеративною Республікою Німеччина. Тому, згідно зі ст. 12 Конвенції, на території України суди не приймають документи, завірені апостилем, що виконані в цій країні, а продовжує застосовуватись вимога дотримання процедури консульської легалізації.

Правила про скасування легалізації також містяться в ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеною державами - членами СНД у м. Мінську 22 січня 1993 р.

У такому разі єдиною формальністю є проставлення апо-стилю. Апостиль - це спеціальний штамп розміром 10x10. Він засвідчує справжність підпису особи, що підписала документ, і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплений документ. Апостиль проставляється на самому документі або на окремому листі, що скріплюється з документом, і має відповідати зразку, затвердженому Конвенцією. Він може бути складеним на офіційній мові органу, який його видає, проте заголовок «Apostille» повинен бути французькою мовою (ст. 4 Конвенції). Разом з тим, інші варіанти апостилів, проставлені посадовими особами, не повинні бути підставою для відмови від визнання їх дійсними, якщо наданий апостиль однозначно є впізна-ваємим як апостиль, проставлений у відповідності з вимогами Конвенції (Рекомендації спеціальної комісії по практичному застосуванню Гаагських конвенцій про апостиль, отримання доказів, вручення документів, прийняті на засіданні, яке проводилось з 28.10.2002 р. по 4.11.2003 р.).

Відповідно до пунктів 2 і 3 Правил проставлення апос-тиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти та науки України, Міністерства юстиції України від 5.12.2003 р. № 237/803/151/5 та зареєстрований в Мін'юсті України 12.12.2003 р. за № 1151/8472 апостиль проставляється на документах, які виходять від органів судової влади, прокуратури, органів юстиції України, а також на адміністративних документах, документах про освіту та вчені звання, документах, оформлених державними і приватними нотаріусами, на офіційних свідоцтвах, виконаних на документах, підписаних особами у їх приватній якості, таких як офіційні свідоцтва про реєстраціюдокумента або факту, який існував на певну дату, та офіційних і нотаріально засвідченнях підписів.

Не проставляється апостиль на документах, виданих закордонними дипломатичними установами України, адміністративних документах, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій, документів, що мають характер листування, а також на оригіналах, копіях та фотокопіях паспортних документів, військових квитків, трудових книжок, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчень особи, нормативно-правових актів, роз'яснень та правових висновків щодо їх застосування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 р. №61 "Про надання повноважень на проставлення апости-ля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" повноваження на проставлення апостиля надані: Міністерству юстиції України - на документах, що видаються органами юстиції, судами та оформляються нотаріусами України; Міністерству освіти на науки України - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, організаціями, що стосуються сфери освіти та науки; Міністерству закордонних справ України -на всіх інших видах документів.

Легалізація офіційних іноземних документів не виключає його перевірки з боку суду з метою встановлення правильності документа по суті, або ж про таку перевірку можуть просити особи, які беруть участь у справі, які вправі оспорювати як достовірність відомостей, що містяться у ньому, так і компетентність влади, яка видала документ.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що консульське посвідчення не є короборацією (підтвердженням, додатковим доказом) акта, тобто ця дія не підвищує внутрішню дію цього акту, надавши йому характер публічності: приватний документ і після візи його консулом залишається приватним документом. Віза має лише процесуальне значення -полегшити суду дослідження лише автентичності акту, а сторонам - доказ дотримання місцевих законів.

Таким чином, легалізований документ оцінюється судом за загальними правилами (ст. 212 ЦПК).

Нелегалізований іноземний документ не може доказуватись іншими засобами доказування (ст. 59 ЦПК), надання суду такого документу свідчить про його нікчемність. Підстав, передбачених ЦПК, для оголошення перерви чи відкладення судового засідання з метою легалізації документа немає, оскільки перш ніж його подавати суду, учаснику процесу слід було документ легалізувати, а суд може оголосити перерву в судовому засіданні лише з метою подання нових доказів (ч. 2 ст. 191 ЦПК), а такий доказ уже був поданий.