Висновки до Розділу 2

1. Тягар доказування регулюється сукупністю процесуальних норм, які складають однойменний субінститут інституту доказування. Тягар доказування, відповідаючи розвитку процесуальних відносин, складається з елементів динамічного характеру.

Таким чином, норми, які є складовими субінституту тягаря доказування, структуровані відповідно до елементів доказової діяльності – визначенням предмета доказування, збиранням і дослідженням доказів, оцінкою доказів. Проекцією зазначених елементів через призму тягаря доказування є розподіл тягаря доказування, його виконання й оцінка виконання.

2. Тягар доказування характеризується певною структурою: суб’єктом, об’єктом, змістом. Об’єктом тягаря доказування є обставини, які підлягають встановленню, які характеризуються єдністю предмета і меж доказування. Об’єкт доказування є складною категорією, для якої характерна наявність характеристик предмета і меж, що співвідносяться як кількість і якість доказування шуканих фактів.

3. Предмет доказування визначає сукупність фактів, щодо яких реалізується тягар доказування. Поняття предмета доказування може бути розділене на рівні на підставі ступеня абстрагування: родовий предмет доказування – загальна теоретична категорія, властива цивільному процесуальному праву; видовий предмет доказування, що характеризує певну категорію справ; безпосередній предмет доказування в окремо взятому спорі; локальний предмет доказування, властивий окремим процесуальним діям.

4. Законодавство України, Республіки Польща та РФ передбачає різний ступінь впливу суду на предмет доказування. Цивільний процес України ґрунтується на тому, що значення для визначення предмета доказування мають виключно дії осіб, які беруть участь у справі.

5. Визначення безпосереднього предмету доказування у спорі опосередковує адаптацію родового і видового предметів доказування до конкретної ситуації і є тривалим процесом, опосередкованим наближенням ідеальної правової моделі до життєвої ситуації. Предмет доказування по конкретній справі має як об’єктивні, так і суб’єктивні характеристики, оскільки формується на підставі об’єктивних факторів – норм права і суб’єктивних – дій суду і осіб, які беруть участь у справі.

6. Межі доказування визначають ступінь виконання тягаря доказування, вказують, якою мірою повинен той або інший суб’єкт доказати певні обставини.

7. Суб’єктами доказування є учасники процесу, які мають передбачене цивільним процесуальним законодавством право приймати юридично значущі рішення, які впливають на предмет і межі доказування, а також на подання, дослідження й оцінку доказів. Суб’єкти мають нерівнозначне становище в сфері доказування: особи, які беруть участь у справі, є такими, що впливають, «доказуючими» суб’єктами, а суд – сприймаючим суб’єктом.

8. Категорії суб’єктів доказування та суб’єктів тягаря доказування не збігаються за обсягом, оскільки суд, будучи суб’єктом доказової діяльності, тягаря доказування не несе.

9. Ставлення суб’єкта тягаря доказування до процесу доказування не може вважатися юридичним обов’язком в силу відсутності характерних рис останньої: можливості примусової реалізації, відповідальності за невиконання. Однак характеристика тягаря доказування виключно як суб’єктивного права не вичерпує його змісту. Тягар доказування опосередковує не тільки суб’єктивне право, але і процесуальний інтерес доказування певних обставин, з якими особи, які беруть участь у справі, пов’язують очікування позитивного для себе вирішення цивільного спору судом.

10. Зміст доказування становить зв’язок між його суб’єктами – особами, які беруть участь у справі, та судом, який полягає в правах, обов’язках та інтересах осіб, які беруть участь у справі, і повноваженнях суду, а також діях з їхньої реалізації. Тягар доказування у змістовному аспекті є врегульований законом інтерес у вчиненні певних дій під час процесу доказування (утримання від їх вчинення) як умов, що пов’язані з очікуванням позитивного результату від розгляду і вирішення спору.

11. Реалізація доказового тягаря включає в себе розподіл, виконання і оцінку його виконання.

Розподіл тягаря доказування – це встановлений на підставі закону поділ обставин, які підлягають доказуванню у співвідношенні з інтересами сторін. Розподіл тягаря доказування має два рівні – об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний розподіл тягаря доказування притаманний спору і визначається на підставі норм, які підлягають застосуванню. Суб’єктивний рівень є вторинним стосовно об’єктивного і є проекцію об’єктивного розподілу тягаря доказування в площину позиції осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, виконують тягар доказування розподілений у суб’єктивному розумінні, а суд оцінює виконання виходячи з об’єктивного розподілу.

Виконанням тягаря доказування є дії сторін щодо подання та дослідження доказів з метою переконання суду в обґрунтованості своїх вимог (заперечень). Обсяг виконання тягаря доказування обумовлюється об’єктивною мірою доведеності вимог і активністю осіб, які беруть участь у справі.

Оцінка виконання доказового тягаря передбачає встановлення виконання або невиконання тягаря доказування та визначення сторони, на яку покладаються невигідні наслідки недоведеності фактів. Оцінка виконання тягаря доказування передбачає застосування наслідків відповідних правил, тобто визнання судом певних фактів доведеними чи недоведеними.

12. Існує об’єктивна необхідність у встановленні критерію оцінки виконання тягаря доказування, обумовлена підвищенням простоти і прозорості механізму прийняття судових рішень, гармонізації владних начал відправлення правосуддя з дією принципу змагальності, підняттям рівня довіри користувачів до судової системи.