<<
>>

Система і структура цивільних процесуальних відносин

Цивільні процесуальні відносини мають свою внутрішню структуру, тобто їх складовими е суб’єкти, зміст та об’єкт. Але не можна вважати, що така структура повного мірою відповідає характеру, змісту правовідносин, суспільним інтересам тощо.

Реально, цивільні процесуальні правовідносини є складними і багатофункціональними, тому їх необхідно сприймати системно з певними правовими особливостями.

Зокрема, на підставі ст. 211 ЦПК суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов тощо. Згідно з ч. З ст. 10 Закону України «Про адвокатуру» встановлено гарантії адвокатської діяльності, зокрема, неможливість винесення окремої ухвали суду щодо правової позиції адвоката у справі. Отже, встановлені у ЦПК повноваження суду мають істотні обмеження щодо адвокатів, що зумовлює специфіку відносин між судом та адвокатами. Більше того, такий елемент реальних цивільних процесуальних правовідносин, як відносини адвокат - сторона чи третя особа, що мають вияв у цивільному процесі, в основі своїй підпорядковуються іншим нормативним актам, зокрема, такі відносини регламентуються договором доручення та нормами ЦК,

Якщо ж розглянути статус свідка, то виходить, що сторонню особу по відношенню до спірних відносин можуть залучити до участі в процесі, застосовувати до неї заходи адміністративної або кримінальної відповідальності. Тому про яку мету цієї особи в цивільному процесі можна говорити, щоб не була застосована відповідальність? Фактично, у цих відносинах виявляється громадянський обов'язок суб’єкта, якому відомі певні відомості і його обов'язок перед суспільством полягає в тому, щоб за викликом суду з’явитися в судове засідання і повідомити відповідну правдиву інформацію.

Якщо ж розглядати це положення більш широко, то можна стверджувати, що реальні цивільні процесуальні правовідносини можуть переростати в кримінальні, коли один із суб’єктів свідомо порушуватиме закон.

Так, постановления суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови кваліфікується за ст. 375 КК і є підставою для порушення кримінальної справи, але така кваліфікація не повинна здійснюватися в межах апеляційного чи касаційного оскарження, оскільки такі кримінальні процесуальні правовідносини не є предметом дослідження судів у межах цивільного процесу. Тому відносини навіть з ознаками кримінально караних діянь будуть залишатися цивільними до тих пір, доки зацікавлені особи не звернуться в установленому порядку до уповноважених органів. Якщо ж у кримінальному процесі вироком суду буде встановлено, що особами було вчинено злочинні дії в цивільному процесі, то такий вирок стає підставою для перегляду рішення, ухвали суду у зв’язку з нововиявленими обставинами (ст. 361 ЦПК). Як випливає зі ст. 361 ЦПК рішення Конституційного Суду України про неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, так само може служити підставою для перегляду рішення суду.

Отже, на правовідносини у цивільному процесі впливають правовідносини в інших галузях права, встановлені законом або уповноваженими органами, зокрема, й рішенням Європейського Суду з прав людини можуть бути встановлені порушення прав особи, які стають підставою для перегляду рішень у зв’язку з винятковими обставинами.

Таким чином, цивільні процесуальні правовідносини разом з іншими правовідносинами складають правозахисну і правоохоронну систему, в якій особа може використовувати різні способи захисту власних прав і отримувати відповідні права не тільки в межах цивільного процесу. Так, Європейським Судом з прав людини не може констатуватися, яким чином суд мав вирішити спір між суб’єктами, але може бути встановлено правопорушення з боку судів України щодо конкретної особи, що мали місце в цивільному процесі України, і на цій підставі в особи виникатиме право на перегляд рішення судів України у зв’язку з винятковими обставинами, що встановлене у ст.

354 ЦПК.

Тому не можна цивільні процесуальні правовідносини розглядати відірвано від інших правовідносин, в яких можуть бути встановлені юридичні обставини, які впливають на цивільні процесуальні права конкретного суб’єкта. Саме тому у ст, 201 ЦПК встановлено обов’язок суду зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Ця норма спрямована на узгодження не внутрішніх правовідносин у цивільному судочинстві, а має узгодити захист прав у всій системі правосуддя в Україні.

У зв’язку з грім можна стверджувати, що цивільні процесуальні правовідносини утворюють свою систему правовідносин у конкретній справі, але мають узгоджуватися з іншими правовідносинами і можуть служити передумовою їх виникнення. Так, для притягнення свідка до кримінальної відповідальності має бути дотримана процедура його допиту, зокрема, він має бути попереджений про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, а також його ноказання мають бути чітко зафіксовані за допомогою звуковідеозапису. Але неправдивість показань має виявляти не тільки суд, а й інша особа, яка бере участь у справі, і своїми питаннями здатна виявити неправдивість показань свідка, оскільки саме вона була учасником відносин і має власну інформацію про дії або події, що мали місце. Більше того, кримінальні справи за давання завідомо неправдивих показань практично не порушувалися, оскільки в межах цивільного судочинства суд має усувати лише розходження в показаннях свідків (ч. 12 ст, 180 ЦПК), а сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не мають інтересів щодо порушення кримінальних справ проти свідків. Отже, для запровадження реальної кримінальної відповідальності до свідків необхідно передбачити, що суд має порушувати кримінальну справу, якщо виявить розходження в показаннях свідків з приводу однієї і тієї самої обставини.

Зрозуміло, що у тому разі, коли один свідок бачив свого сусіда у квартирі, а інший ніколи не бачив, необхідно з’ясувати, про які проміжки часу йде мова і чи реально міг свідок бачити сусіда, коли свідок рано виходив на роботу і приходив пізно, який в нього зір тощо. Але з таких дрібних, на перший погляд, питань можна з’ясувати, а чи правду говорить свідок.

Цивільні процесуальні відносини систематизовані на підставі норм законодавства, оскільки передбачається спеціальний комплекс прав та обов’язків кожного із суб’єктів, які братимуть участь в цивільному процесі. На цій підставі й реальні правовідносини мають своєрідну специфіку і систему, оскільки не можна дорівняти повноваження судді та свідка, експерта та інших осіб. Крім того, комплекс прав та обов’язків сторін істотно відрізняється від комплексу прав та обов’язків третіх осіб, секретаря судового засідання та інших осіб. Навіть комплекс прав та обов’язків позивача відрізняється від відповідного обсягу прав та обов’язків відповідача.

Тому законодавством створена модель, за якою мають розвиватися цивільні процесуальні правовідносини, згідно з якою найбільші повноваження надані суду, а наступним суб’єктом, який наділений найбільшими правами та обов’язками, є позивач, права якого за принципом змагальності законодавець намагався врівноважити правами відповідача. У зв’язку з цим можна стверджувати, що правовідносини у процесі систематизовані так, щоб сприяти позивачу у захисті його прав, але не за рахунок прав відповідача і встановлення його обов’язків більшими, ніж це передбачає закон.

Не можна також вважати, що всі інші особи підпорядковані головним учасникам процесу, оскільки всі особи, які беруть участь в цивільному процесі підпорядковані закону, а суд лише застосовує закон до цих правовідносин і має кваліфікувати дії, які не вписуються в рамки закону як правопорушення або як зловживання правом. Так само особи вправі кваліфікувати дії суду як правопорушення і на цій підставі заявити про його відвід тощо.

Але в теорії цивільного процесу визначають таку ознаку цивільних процесуальних правовідносин, як їх структура. Класично ця концепція передбачає виділення таких елементів, як об’єкт, зміст та суб’єкти відносин.

<< | >>
Источник: Авторський колектив. Цивільний процес України : академічний курс ; [підручник для студ, юрид. спец. вищ. навч. закл.]; КНТ. 848 с. 2009

Еще по теме Система і структура цивільних процесуальних відносин:

  1. Наука цивільного процесу. Поняття, об’єкт і предмет цивільного процесу
  2. Поняття, система і значення принципів цивільного процесуального права
  3. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  4. Система і структура цивільних процесуальних відносин
  5. 3.1. Об’єкт і зміст цивільних процесуальних відносин
  6. Право на позов, право на пред’явлення позову та процесуальний порядок його реалізації
  7. § 5. Структура цивільного процесу (цивільного судочинства)
  8. § 1. Поняття принципів цивільного судочинства
  9. Джерела цивільного процесуального права
  10. Співвідношення цивільного процесуального права з іншими галузями права
  11. Поняття і види цивільних процесуальних правовідносин
  12. § 2. Правова система Великого князівства Литовського
  13. 1. Поняття, предмет, метод і система цивільного процесуального права.
  14. 2. Поняття і види джерел цивільного процесуального права. Значення судової практики.
  15. § 4. Правова система.
  16. Підстави та умови встановлення кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань
  17. Місце третейського розгляду серед альтернативних способів вирішення цивільно-правових спорів та його співвідношення з цивільним процесуальним правом
  18. Поняття, ознаки та особливості цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності
  19. 1.1. Теоретичні основи запобігання корупції та їх екстраполяція на правове регулювання земельних відносин
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -