<<
>>

3.1. Об’єкт і зміст цивільних процесуальних відносин

Цивільні процесуальні правовідносини функціонують заради досягнення певної мети. Такою метою або кінцевим результатом є явище, яке в юридичній літературі позначається терміном «об’єкт».

Важливість виділення об’єкта складовим елементом структури цивільних процесуальних правовідносин полягає в тому, що саме він визначає межі і напрям діяльності суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, мету їх вступу в процес тощо.

Незважаючи на значну історію розвитку поняття «об’єкт відносин», чіткості в його визначенні не було досягнуто. При цьому спектр точок зору з приводу трактування цього поняття можна систематизувати так:

- об’єкт цивільних процесуальних правовідносин - це різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, що задовольняють потреби суб’єкта35;

- об’єкт описується досить абстрактно як те, з приводу чого виникають цивільні процесуальні правовідносини і на що спрямовані процесуальні права і обов’язки36, або те, на що спрямовані дані правовідносини37;

- заперечується необхідність існування категорії «об’єкт цивільних процесуальних правовідносин», оскільки він збігається з об’єктом суб’єктивного права або обов’язку86;

- об’єктом цивільних процесуальних правовідносин є дії, поведінка суб’єктів39; або результати дії учасників процесу, які задовольняють їх процесуальний інтерес - юридичне благо40;

- об’єктом є спірні матеріально-правові відносини41;

- об’єкт - це предмет, на який направлена процесуальна діяльність суб’єктів правовідносин, і правовідносини в цілому42.

Аналізуючи питання визначення об’єкта цивільних процесуальних правовідносин, Н.О. Чечина писала: «Цивільні процесуальні правовідносини - форма реалізації положень цивільного процесуального права, засіб, за допомогою якого право регулює поведінку людей. Так, під об’єктом цивільних процесуальних правовідносин слід розуміти те явище, на яке направлена активна сила процесуального права, як сила, яка впливає на поведінку людей»43.

На нашу думку, недоліком цитованого судження є те, що описуючи об’єкт цивільних процесуальних правовідносин як абстрактне явище важко зрозуміти його сутність. Крім того, процесуальне право не впливає на явище - об’єкт, а конкретні дії суб’єктів сприяють його досягненню.

Досліджуючи об’єкт правових відносин, О.С. Іоффе зазначав, що на речі (матеріальний об’єкт) правовідносини можуть впливати не безпосередньо, а лише через поведінку його учасників44. Виходячи з цього твердження автор вважав, що первинним об’єктом правовідносин будуть дії, які в свою чергу впливають на вторинний об’єкт - речі. Якщо припустити таке, то дії суб’єктів правовідносин є їх об’єктом, але водночас вони направлені на досягнення інших об’єктів.

З цією концепцію можна загалом погодитися, оскільки не можна допускати, щоб суб’єкти цивільних процесуальних відносин зверталися до суду без певної мети і така мета не була ними визначена наперед. Саме завдяки цій меті особі й надається відповідний статус у суді: позивач і третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору у позовному провадженні; заявник в окремому провадженні та ін. У зв’язку з цим їм надається відповідний статус з комплексом прав та обов’язків, за допомогою яких така особа може досягти визначеної нею мети.

Виділення дій суб’єктів як об’єкта цивільних процесуальних правовідносин заперечував вітчизняний вчений-процесу- аліст М.Й. Штефан. Він зазначав: «Процесуальні дії суб’єктів правовідносин не можуть бути об’єктом правовідносин, оскільки вони не є тією категорією, з приводу якої виникають самі відносини. Процесуальними діями реалізуються процесуальні права і обов’язки. Вони необхідні для виникнення правовідносин і наступного їх розвитку. Право на відкриття провадження у цивільній справі реалізується у результаті вчинення процесуальних дій - подачі позовної заяви і прийняття її судом. Між судом і заінтересованою особою виникають цивільні процесуальні правовідносини, але не щодо цих дій, а тих наслідків, на досягнення яких вони спрямовані, відкриття цивільної справи в суді на захист суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Процесуальні дії свідків спрямовуються на виконання обов’язку - на свідчення певних фактів у справі тощо. Отже, процесуальні дії входять до змісту процесуальних правовідносин і одночасно є юридичними фактами, що спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин»45.

Тобто у цьому визначенні пропонується розмежувати об’єкт правовідносин і закріпити за ним таке значення - мета звернення до суду, а лід реальними діями суб’єктів правовідносин мати на увазі зміст правовідносин. Така позиція допускає можливість сприйняття мети звернення до суду окремо від дій особи у тому ж процесі, хоча саме спільний аналіз мети та дій особи може свідчити про фіктивність звернення до суду, зловживання процесуальними правами тощо. Наприклад, у разі оскарження рішення суду першої інстанції, діяльність апеляційного суду буде спрямована на перевірку правомірності дій суду першої інстанції і тільки при існуванні вимоги апелянта щодо вирішення справи іншим чином, а не так, як вирішив суд першої інстанції, буде досягатися його мета. Звідси й суб’єктний склад і зміст правовідносин буде іншим, тобто не таким, який був у суді першої інстанції.

Практика свідчить, що в деяких випадках апелянт не може навести істотних доводів щодо помилки суду першої інстанції при вирішенні справи і лише використовує своє право на звернення до апеляційного суду, щоб затягнути остаточне вирішення справи і таким чином відтягнути виконання зобов’язань, встановлених судом. Досить часто аналогічне відбувається і в касаційному суді.

Можливість неправомірного звернення до суду передбачена лише в окремих нормах законодавства, зокрема, у ст, 155 ЦПК передбачене право особи, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову; за ч. З ст. 240 ЦПК суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно, без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати тощо.

Тому мета і дії особи є взаємопов’язаними і мають розглядатися судом у сукупності, а не відокремлюватися.

Наприклад, у справі позиція відповідача зводилася до невизнання права позивача на аліменти на підставі ч. 4 ст. 75 СК, але ним у судовому засіданні була надана довідка про склад осіб, з якими проживає відповідач. У цій ситуації суд мав застосувати ст.58 ЦПК, оскільки доказ, наданий особою, не містить інформації щодо її предмета доказування. Так, відповідна довідка свідчила про те, з ким проживав відповідач, а не про те, хто у нього знаходиться на утриманні. Крім того, дана довідка може впливати на розмір аліментів у зв’язку з тим, що на утриманні відповідача знаходяться й інші особи. Але суд не міг приймати її як доказ, оскільки позивач заперечував проти прийняття цього доказу, а відповідач згідно з ч. 2 ст. 75 СК не обґрунтував належність конкретного доказу для підтвердження його заперечень. В цій ситуації фактично відокремлюються юридичні факти, зумовлені діями осіб, від прав осіб, якими наділені суб’єкти правовідносин залежно від мети їх участі в справі, і розглядається лише останнє - право подавати суду докази.

При цьому реальна поведінка суб’єктів у правовідносинах позбавляється правового значення, якщо не брати до уваги мети, але саме вона в багатьох випадках спонукає і впливає на виникнення, розвиток та припинення правовідносин. Більш чітко це можна встановити, коли норми права визначають альтернативні варіанти поведінки. Так, за ст. 31 ЦПК визначено декілька варіантів поведінки суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин. Так, позивач вправі протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог тощо, а відповідач - визнати позов повністю або частково. Сторони вправі закінчити справу мировою угодою. Але це можливо при одній меті, що зазначена в ст. 4 ЦПК, певна поведінка відіграє важливу роль, впливає на права і обов’язки суб’єктів.

Тобто за існуючою у вчених концепцією благо має існувати як об’єктивна і стабільна реальність, а тому воно стає самостійним предметом, хоча, на нашу думку, воно не є стабільним і, по суті, в цивільній справі позовного провадження стикаються два блага - позивача і відповідача, які, як правило, мають абсолютно протилежний зміст. Так, позивач встановлює розмір позовних вимог, а відповідач намагається його зменшити - це квінтесенція позицій сторін, коли питання стоїть про відшкодування шкоди і подібні правовідносини.

Можна визнати, що цивільні процесуальні правовідносини за допомогою принципу змагальності сприяють уточненню тих взаємних вимог, які висуваються позивачем до відповідача і за зустрічним позовом відповідачем до позивача. Саме тому позивачу надане право на уточнення позовних вимог, їх збільшення або зменшення (ст. 31 ЦПК). а суд вправі задовольнити вимоги повністю або частково (ч. 1 ст. 88 ЦПК).

Тобто не враховувати реальної поведінки суб’єктів в правовідносинах в контексті заявленої мети, не аналізувати їх у сукупності неможливо. Можна ввести додаткове поняття « предмет цивільних процесуальних правовідносин», під яким розуміти реальні дії суб’єктів, які беруть участь у справі, але залишити його складовою частиною об’єкта.

Отже, під об’єктом правовідносин слід розуміти реальні дії суб’єктів у правовідносинах (їх поведінку) з урахуванням зазначеної ними мети, а змістом - визначені законом або договором їхні права і обов’язки як варіанти їх можливої поведінки. Наприклад, в одному з рішень суду було встановлено, що позивач будь-яким чином не спростував висновків експерта, не просив суд призначити повторну або додаткову експертизу. На цій підставі рішення суду було ухвалене не на користь позивача. Тобто судом була проаналізована не тільки позиція позивача у справі і його дії, а й можливі варіанти захисту його прав, за допомогою яких ця особа могла довести своє право суду, але не довела і на цій підставі було ухвалене рішення суду не на її користь. З таким підходом можна погодитися у контексті застосування принципу змагальності.

Отож об’єкт правовідносин стане пов’язаним і випливатиме з підстави і приводу виникнення цивільних процесуальних правовідносин, а не із «статичних» норм права. У противному разі зміст правовідносин необхідно розглядати через активне право як певну і самостійну поведінку, не пов’язану із нормами законодавства та метою особи, яка їх вчинила.

Проблема кваліфікації мети та дій особи у цивільному процесі зумовлена тим, що на відміну від матеріальних правовідносин, де права та обов’язки мають чітко регламентуватися законом або договором і мають стабільний зміст, процесуальні ж права мають застосовуватися в динамічному процесі і їх невикористання може призвести до втрати майбутніх прав та, в остаточному рахунку, до втрати можливості захистити матеріальні права.

Існує й концепція видатного російського вченого, згідно з якою загальними елементами правовідносин є:

1. Суб’єктивні права та юридичні обов’язки - зміст правовідносин;

2. Суб’єкти: один - носій права (правомочний), другий - носій обов’язків (зобов’язаний);

3. Об’єкти права4®.

Але така модель може застосовуватися до матеріальних правовідносин, де чітко можна простежувати стабільні взаємні права та відповідні їм обов’язки, але така модель не враховує різноманітності прав, що виникають в осіб на різних стадіях розгляду справи.

Тому пропонується під змістом правовідносин у цивільному процесі розуміти комплекс наданих у законодавстві особам процесуальних прав та обов’язків, як межі дозволеної поведінки суб’єктів. Тоді об’єкт правовідносин буде перевірятися на відповідність змісту, тобто передбачатиме перевірку відповідності реальних дій тим правам, які були надані їм законом. Наприклад, відповідач звернувся до суду із заявою, в якій було викладено одночасно заперечення проти позову та зустрічний позов. Позивач намагався заперечити таке право відповідача тим, що у ЦПК не передбачено можливості подавати в одному документі і заперечення проти позову, і зустрічний позов одночасно. Але даний аргумент був спростований тим, що це право не заборонене законом і складається з двох прав: надавати заперечення проти позову та подавати зустрічний позов. Головне, щоб обидві заяви відповідали встановленим у ЦПК вимогам щодо форми і змісту.

Так, об’єкт правовідносин фіксується при розгляді справи у суді першої інстанції і стає предметом дослідження у суді апеляційної інстанції, оскільки дії суду перевіряються на їх відповідність змісту правовідносин, встановленому у ЦПК та інших правових актах. Тому, сприймаючи реальні правовідносини у контексті їх відповідності вимогам законодавства, не тільки суд першої інстанції, а й суд апеляційної та касаційної інстанцій зможуть правильно і комплексно оцінити об’єкт і зміст правовідносин. В цьому виявляється не ТІЛЬКИ наукове, а й практичне застосування понять цивільного процесу.

Запропонована концепція відповідає й вимогам законодавства, оскільки у ст. З Конституції проголошено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, тому спонукає до діяльності суд заява особи, а не суспільні інтереси. Суспільні ж інтереси лежать у правомірному вирішенні кожної справи і без порушення прав інших осіб, саме тому відповідачу та третім особам надаються подібні права, а участь свідків, органів державної влади і місцевого самоврядування та інших осіб має сприяти ухваленню законного та обґрунтованого рішення.

З останнього положення випливає, що інтерес пов’язується і визначає суб’єктивну мету правовідносин, але для багатьох суб’єктів правовідносин мета має не суб’єктивні ознаки, а загальні, суспільні. Так, діяльність суду зумовлюється покладеними на нього повноваженнями, що випливають із державної функції, а тому може скластись враження, що у судді немає особистої мети в правовідносинах. Дійсно, його мета має збігатися із суспільною метою, яка полягає у вирішенні правовідносин відповідно до вимог законодавства. Отож у кожного суб'єкта правовідносин існує певна мета, яку він намагається досягти у правовідносинах і правомірність якої регламентується законом і може перевірятися різними державними органами.

Спеціальним об’єктом цивільних процесуальних правовідносин є те, на досягнення чого спрямовані конкретні, окремі правовідносини. На досягнення спеціального об’єкта окремих цивільних процесуальних правовідносин спрямована конкретна процесуальна дія, яка здійснюється на основі права чи обов’язку. Отож окремо взяті правовідносини, а також їх групи мають свій спеціальний об’єкт. Наприклад, спеціальним об’єктом групи процесуальних правовідносин, які виникають між судом, сторонами, третіми особами і свідками, є отримання достовірної інформації з показань свідка. У статті 63 ЦПК передбачено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Спеціальним об’єктом цивільних процесуальних правовідносин між судом і особою, яка надає правову допомогу, участь якої в цивільному процесі передбачена cm. 56 ЦПК України, є надання цієї допомоги.

Можна також виділити стадійні об’єкти цивільних процесуальних правовідносин, оскільки кожна стадія розвитку правовідносин зумовлює специфіку у діяльності суб’єктів цих відносин. Стадійні об’єкти цивільних процесуальних правовідносин - це те, на досягнення чого спрямована та чи інша стадія цивільного процесу і діяльність суб’єктів правовідносин. Напри клад, об’єктом стадії відкриття провадження у справі є прийняття судом до розгляду позовної заяви і безпосереднє порушення цивільного процесу; об’єктом цивільних процесуальних правовідносин, які виникають у стадії до судового розгляду, є забезпечення правильного та швидкого вирішення справи, оскарження рішень і ухвал суду також має свою специфіку тощо. Це питання має особливе значення, коли застосовується п. З ч. 1 cm. 336 ЦПК і особа просить скасувати рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Саме у цьому випадку потребують ґрунтовного аналізу правовідносини на відповідних стадіях розгляду справи.

Отже, цивільні процесуальні правовідносини мають власний, тільки їм властивий об’єкт, індивідуальність якого зумовлена специфікою самої галузі цивільного процесу, особливостями конкретної справи, стадії її розгляду, властивостями спірних матеріальних правовідносин та способами захисту, які застосовуються судом у порядку цивільного судочинства.

<< | >>
Источник: Авторський колектив. Цивільний процес України : академічний курс ; [підручник для студ, юрид. спец. вищ. навч. закл.]; КНТ. 848 с. 2009

Еще по теме 3.1. Об’єкт і зміст цивільних процесуальних відносин:

  1. Виникнення, розвиток, зліша і припинення цивільних процесуальних правовідносин
  2. Система і структура цивільних процесуальних відносин
  3. 3.1. Об’єкт і зміст цивільних процесуальних відносин
  4. 3.2. Суб’єкти цивільних процесуальних відносин, їх класифікація. Цивільна процесуальна правоздатність, дієздатність
  5. Цивільна процесуальна дієздатність
  6. Стаття 28. Цивільна процесуальна правоздатність
  7. § 2. Метод правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин
  8. § 3 . Цивільне процесуальне законодавство
  9. § 5. Наука цивільного процесуального права
  10. Глава ХУІ ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
  11. § 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин
  12. § 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин
  13. § 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин
  14. Поняття, предмет і система цивільного процесуального права
  15. Розділ З ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -