<<
>>

§ 2 . Правила територіальної підсудності цивільних судів

Цивільне процесуальне законодавство (статті 108-114 ЦПК) і про­цесуальна наука розрізнюють декілька видів підсудності: загальна; за ухвалою судді суду вищої інстанції; альтернативна; договірна; підсуд­ність кількох пов'язаних між собою вимог та виключна.

Загальна підсудність — підсудність, що визначається місцезна­ходженням відповідача. Відповідно до ст. 109 ЦПК позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому зако­ном порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встанов­леному законом порядку місцем її перебування.

Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

1 Де Сальвиа, М. Прецеденты Европейского Суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. [Текст] / М. Де Саль­виа. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - С. 322-324.

2

Рос. газета. - 2003. - 8 июля.

Правило ст. 109 ЦПК є загальним, тобто застосовується, якщо від­сутні спеціальні підстави, встановлені для інших видів підсудності.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична осо­ба проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК Укра­їни). Місце проживання визначається межами певного населеного пункту, а також вказівкою на певні вулицю, номер будинку, квартиру.

При цьому слід розрізняти «місце проживання» та «місце перебу­вання». У місці перебування фізична особа знаходиться тимчасово (готель, санаторій тощо). Натомість, місце проживання фізичної осо­би — цє місце, де громадянин постійно чи переважно проживає як власник житла, наймач житла (піднаймач), як член сім'ї власника, най­мача тощо або на іншій підставі, передбаченій законодавством (жилий будинок, квартира, службове жиле приміщення, гуртожиток, будинок- інтернат для інвалідів, громадян похилого віку, ветеранів тощо) . Не слід вважати зміною місця проживання виїзд фізичної особи тимчасо­во до іншої місцевості для навчання, у відрядження тощо.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч. 2 ст. 29 ЦК України). Місцем проживання фізичної особи віком від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлю- вачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходжен­ня навчального закладу або закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізич­ної особи у віці від десяти до чотирнадцяти визначається органом опіки та піклування або судом (ч. З ст. 29 ЦК України).

Як приклад визначення підсудності позову до фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років можна навести таку справу. Так, JI. звернулася до Люботинського міського суду Харківської області з позовом до Б. Є., 1993 р. народження, законним представником яко­го є Б. Л., про визнання права власності на майно. Вимоги мотивовані тим, що з жовтня 2003 р. вона проживала однією сім'єю з Б. Ю. в Лю- ботині. Вони мали єдиний бюджет, вели спільне господарство та за період спільного проживання придбали майно: автомобіль BA3-2113,

будівельні матеріали, предмети домашньої обстановки та побуту.

04.03.2005 р. Б. Ю. помер. Його спадкоємцем є Б. С. У позовній заяві місце проживання відповідача зазначено в Київському районі м. Хар­кова. Ухвалою судді Люботинського міського суду Харківської області від 06.12.2005 р. відкрито провадження по зазначеній справі. Б. Л. по­дала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу судді скасувати як по­становлену з недотриманням правил підсудності. Указує, що справа підсудна Київському районному суду м. Харкова, оскільки її неповно­літній син та вона проживають на території Київського району м. Хар­кова, а відповідно до ст. 109 ЦПК України позови до фізичних осіб по­даються за місцем їх проживання. Колегія суддів судової палати у цивіль­них справах апеляційного суду Харківської області дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з реквізитів позовної заяви Л., нею заявлено позов до відповідача, який проживає на території Київського району м. Харкова. Предметом розгляду є рухоме майно. Статтею 109 ЦПК України встановлено загальне правило, згід­но з яким позов до фізичної особи пред'являється в суд за місцем її проживання. Колегією суддів не встановлено по даній справі підстав, відповідно до яких позов можливо пред'явити не за місцем проживан­ня відповідача, а до Люботинського міського суду. У ході вирішення до початку розгляду справи клопотання Б. Л. про передачу справи до належного суду представником Л. були висловлені міркування про підсудність справи міському суду за місцезнаходженням спірного май­на. Але згідно із ст. 114 ЦПК України за місцезнаходженням майна або основної його частини пред'являються позови, що виникають з при­воду нерухомого майна. Довідка Люботинської гімназії № 1, яка нада­на в судовому засіданні апеляційного суду представником Л. про на­вчання Б. С. в зазначеній гімназії, де вказано місце проживання дити­ни — м. Люботин, не є достатньою підставою для визначення підсуд­ності справи Люботинському міському суду. Б. Л. пояснила, що син дійсно навчається в м. Люботин, але його постійне місце проживання збігається з місцем проживанням батьків (матері), що відповідає ви­могам ч. З, ч. 4 ст. 29 ЦПК України. Таким чином, відповідно до ст. 109 ЦПК України позов до неповнолітнього Б. Ю., інтереси якого пред­ставляє законний представник Б. Л., повинен бути пред'явлений за місцем проживання відповідача, тобто до Київського районного суду м. Харкова .

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживан­ня недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнахо­дження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. 4, ч. 5 ст. 29 ЦК України).

Місцезнаходженням юридичної особи-відповідача є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (абз. 6 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-ІУ). Відомості про місцезнаходження юридич­ної особи повинні міститися у Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи (ч. З ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») та в Єдиному держав­ному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізич­них осіб-підприємців»).

Структурні підрозділи юридичної особи, оскільки вони не є юри­дичними особами за законодавством України (ч. З ст. 95 ЦК), не можуть виступати стороною у справі, тобто стороною у справі має бути відпо­відна юридична особа й позов повинен пред'являтися за її місцезна­ходженням, хоча відповідно до п. 7 ст. 110 ЦПК позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за місцем знаходження філії або представництва, тобто за правилами альтернативної підсудності.

Правила загальної підсудності мають застосовуватися й у випадках, коли відповідачем у справі виступає держава (ч. 2 ст. ЗО ЦПК), Авто­номна Республіка Крим, відповідна територіальна громада. При цьому, враховуючи, що відповідно до статей 170-172 ЦК держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади набувають та здійснюють цивільні права та обов'язки через відповідні органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого само­врядування в межах їх компетенції, встановленої законом, підсудність таких справ визначається за місцезнаходженням органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або відповідного органу місцевого самоврядування, до компетенції яких входить здій­снення від імені держави, Автономної Республіки Крим чи відповідної територіальної громади певних цивільних прав та обов'язків. Місце­знаходження вказаних органів встановлюється на підставі відповідних правових актів.

Підсудність за ухвалою судді суду вищої інстанції— підсудність, за якою позов підлягає розгляду в місцевому суді, визначеному ухвалою судді суду вищої інстанції. Цей вид підсудності застосовується у ви­падках, прямо передбачених статтями 108, 111 ЦПК.

Якщо однією із сторін у справі є місцевий суд, до якого подається позовна заява, або суддя цього суду, підсудність такої справи визна­чається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін (ч. 1 ст. 108 ЦПК). При цьому в ухвалі може бути зазначений лише місцевий суд, який має розглянути цивільну справу. Однак, якщо однією зі сто­рін у справі є суддя іншого місцевого суду, апеляційний суд чи суддя цього суду, Верховний Суд України чи суддя цього суду, то повинні застосовуватися правила функціональної юрисдикції та територіальної підсудності, відповідно до яких справа має розглядатися місцевим судом за місцезнаходженням відповідача.

Разом з цим у наш час спостерігається практика розширення ви­падків застосування даної норми. Так, суддя апеляційного суду Хар­ківської області звернувся з позовом до ТОВ «Людмила» про відшко­дування шкоди. Від ТОВ «Людмила» надійшло клопотання про визна­чення підсудності даної справи. Посилаючись на ст. 108 ЦПК, суддя Верховного Суду України ухвалою задовольнив клопотання та визна­чив підсудність цивільної справи Чутівському районному суду Пол­тавської області .

Слід зазначити, що введення такого виду підсудності, з одного боку, забезпечує принцип незалежності суддів та підкорення їх лише закону (ст. 126 Конституції України), усуваючи можливість прямого чи опо­середкованого впливу на суддю місцевого суду, який буде розглядати справу, а також сумніви щодо неупередженості суддів. З другого боку, такий вид підсудності забезпечує функціональну юрисдикцію судів, відповідно до якої судами першої інстанції можуть виступати лише місцеві суди і суд апеляційної інстанції не може виконувати функції судів першої інстанції й забезпечується можливість апеляційного та касаційного оскарження рішення.

Відповідно до ст. 111 ЦПК підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотан­ням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розі-

Справа № 2-3350/06 Комінтернівського районного суду м. Харкова.

рвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

Ураховуючи абз. 2 підп. «в» п. 14.1.213 ст. 14 Податкового кодексу України, фізична особа буде вважатися такою, що проживає за межами України, якщо вона перебуває в Україні менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом року.

Альтернативна підсудність — підсудність, за якої позов за ви­бором позивача може бути пред'явлений до одного з кількох прямо зазначених у законі судів. Правила альтернативної підсудності закріп­люються у ст. 110 ЦПК.

Суд не може обмежити волевиявлення позивача на вибір суду, в тому числі посилаючись на його право пред'явити позов до іншого суду. У свою чергу, позивач, пред'явивши позов до суду, зазначеного в ст. 110 ЦПК, не має права потім заявляти клопотання про передачу справи на розгляд іншого суду, який у законі був передбачений серед переліку альтернативних судів. Як виняток, у випадку повернення по­зовної заяви (ст. 121 ЦПК) або залишення заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК) позивач у разі повторного звернення має право змінити підсуд­ність суду.

Правила альтернативної підсудності не застосовуються, якщо до справи мають застосовуваї ися правила виключної підсудності, перед­бачені у ст. 114 ЦПК.

Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відпо­відача, позови, що виникають із трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи пере­бування позивача (ч. 1 ст. 110 ЦПК).

Так, громадянин Н. пред'явив позов до республіканського вироб­ничого об'єднання «Укрсільбудмеханізація», де він працював на по­саді інженера капітального будівництва, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Н. звільнено з роботи за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією апарату управління тресту. Вважаючи, що адміністрація тресту не вживала заходів щодо його працевлаштування, позивач про­сив задовольнити його вимоги. Ухвалою судді Залізничного районно­го народного суду м. Києва, залишеною без зміни судовою колегією в цивільних справах Київського міського суду, у прийнятті позовної заяви відмовлено, а позивачу роз'яснено право звернутися до іншого суду за підсудністю. У протесті заступника Голови Верховного Суду

УРСР ставиться питання про скасування постановлених ухвал. Протест підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у прийнятті позов­ної заяви, суддя і судова колегія міського суду послалися на те, що позивач неправильно пред'явив позов до виробничого об'єднання «Укрсільбудмеханізація», визначивши підсудність за місцезнаходжен­ням цієї організації. Належним відповідачем є Мінсільбуд УРСР, і тому позов слід пред'явити за місцем його проживання. Проте з такими ви­сновками погодитися не можна. Відповідно до статей 126, 131 ЦПК 1963 р. позови робітників та службовців, що випливають із трудових правовідносин, можуть пред'являтися як за місцем проживання по­зивача, так і за місцем знаходження відповідача. Позов до кількох від­повідачів, які знаходяться в різних місцях, пред'являється за місцезна­ходженням одного з них за вибором позивача .

Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстро­ваним місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до міс­ця проживання відповідача. При цьому факт наявності малолітніх чи неповнолітніх дітей, стану здоров'я, що не дає можливості виїжджати до місця проживання відповідача, а також інші причини, на які поси­лається позивач як на підставу застосування правил альтернативної підсудності, мають зазначатися в позовній заяві з доданням відповідних підтверджуючих доказів. Крім того, до даної категорії справ може за­стосовуватися договірна підсудність, оскільки ч. 2 ст. 110 ЦПК перед­бачає, що за домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Так, у травні 2005 р. Б. звернувся до Орджонікідзевського район­ного суду м. Харкова з позовною заявою до JI. про розірвання шлюбу. Згідно з п. 12 ст. 126 ЦПК України 1963 р. просив прийняти до роз­гляду позов за місцем його проживання, посилаючись нате, що виїха­ти до місця проживання відповідачки важко. Ухвалою Орджонікідзев­ського районного суду м. Харкова 10.06.2005 р. у прийнятті позовної заяви відмовлено, заяву повернуто позивачеві. В апеляційній скарзі представник позивача просив ухвалу суду скасувати і направити спра­ву до районного суду на розгляд позову по суті, вважаючи, що судом порушені вимоги процесуального закону, оскільки суд належним чином не перевірив надані позивачем документи, які безспірно свідчать про те, що позивач не має змоги подати позов за місцем проживання від-

1 Рад. пр а в о . - 1 9 8 2 . - № 11.

повідачки, яка ж до того надала згоду про розгляд справи за її від- сутності. Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційно­го суду Харківської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи Б. у прийнятті позовної заяви, районний суд виходив із того, що він не надав доказів, які б свідчили про наявність поважних причин неможливості пред'явити позов до суду за місцем проживання відповідачки, заява якої про згоду на розгляд справи за її відсутності адресована не суду, а органу РАЦС. Судовим розглядом встановлено, що позивач пред'явив позов за своїм місцем проживання, зазначивши, що його дружина проживала в РФ, однак з реєстраційного обліку знята і її місце проживання йому невідо­ме, втім вона видала йому нотаріально завірену заяву, в якій дала згоду на розлучення та просила розглянути справу за її відсутності. Відповідно до ч. 12 ст. 126 ЦПК України 1963 p., що діяв на час пред'явлення позову (ч. 2 ст. 110 чинного ЦПК), позови про розірван­ня шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання відповідача у випадку, коли йому за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача важко. На бажання подруж­жя справу можна розглянути за місцем проживання будь-кого з них. Зазначених положень цивільного процесуального закону суд не враху­вав та належним чином не оцінив надані позивачем документи на підтвердження свого права на пред'явлення позову за його місцем про­живання. Надані позивачем документи свідчать про те, що пред'явити позов та виїхати до суду за місцем проживання відповідачки дійсно для нього є складним, для цього будуть витрачені значні кошти. Тому ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10.06.2005 р. підлягає скасуванню, а справа — направленню до того ж суду для ви­рішення питання про відкриття провадження у справі .

Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за зареєстро­ваним місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем завдання шкоди (ч. З ст. 110 ЦПК).

Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі неза­конними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудо- вого слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача (ч. 4 ст. 110 ЦПК). Місцезнаходження органу визначається за загальними правилами визначення місцезнаходження юридичної особи (ст. 93 ЦК України). У разі якщо відповідачем у справі є місцевий суд, повинні застосовуватися правила підсудності за ухвалою судді суду вищої ін­станції.

Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч. 5 ст. 110 ЦПК). Правила альтернативної підсудності не поширюються на випадки, коли позов пред'являється до перевізника у справах, що виникають із до­говору з перевезення вантажів, пасажирів та багажу. У цьому випадку діють правила виключної підсудності (ч. 4 ст. 114 ЦПК).

Так, 28.09.2004 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва, розглянувши апеляційну скаргу JI. JI. в інтересах С. С. на ухвалу районного суду м. Києва від 29.07.2004 р. у справі за позовом С. С. до П. П., ВАТ про відшкодування матеріаль­ної та моральної шкоди, встановила таке. Ухвалою районного суду м. Києва від 29.07.2004 р. цивільна справа за позовом С. С. до П. П., ВАТ направлена за підсудністю до районного суду м. Львова. В апеляційній скарзі з посиланням на порушення районним судом норм процесуаль­ного права ставилося питання про скасування даної ухвали. Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 5 ст. 126 ЦПК України позови громадян, що пов'язані із захистом їх прав як споживачів товарів (робіт, послуг), можуть бути подані за їх вибором за місцем свого проживання або за місцем знаходження відповідача. Вимоги позивача грунтуються на Законі України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. З ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходженням відповідача. Позов заявлений за місцем проживання позивача. За таких обставин ухвала районного суду як постановлена з порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню, а апеляційна скарга — задоволенню .

Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди (ч. 6 ст. 110 ЦПК).

Так, Дзержинським районним судом м. Харкова від 09.12.2005 р. була повернута позовна заява М. до Л. про відшкодування майнової шкоди і останньому запропоновано звернутися за підсудністю до Мос-

1 Юрид. вісн. України. - 2004. - № 40. - С. 14.

ковського районного суду м. Харкова. Не погодившись з ухвалою, М. подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати, посилаючись на те, що відповідно до вимог п. 6 ст. 110 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких під­став. Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.12.2005 р. позовна заява була повер­нута М. і роз'яснено право на звернення за підсудністю до Москов­ського районного суду у зв'язку з тим, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання. Судова колегія не може погодитися з висновками суду, оскільки з позовної заяви вбачається, що відповідач JI. проживає у Комінтернівському районі. Позивач про­живає у Дзержинському районі, а дорожньо-транспортна пригода сталася у Дзержинському районі. Крім того, відповідно до п. 6 ст. 110 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізич­них або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем за­вдання шкоди. Позов було пред'явлено за місцем завдання шкоди, тому суд необгрунтовано повернув позовну заяву позивачу із зазначених в ухвалі підстав. За таких обставин апеляційну скаргу М. було задо­волено. Ухвала судді Дзержинського районного суду м. Харкова від

09.12.2005 р. скасована, а справа направлена до того ж суду для вирі­шення питання про відкриття провадження у справі .

Позови, що виникають із діяльності філії або представництва юри­дичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (ч. 7 ст. 110 ЦПК). При цьому відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представ­ництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташова­ний поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного держав­ного реєстру (ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію юри­дичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Місцезнаходження філії

та представництва визначається на підставі положення, відповідно до якого вона діє.

Позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце вико­нання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів (ч. 8 ст. 110 ЦПК). При цьому під місцем виконання договору слід розуміти відповідно до ст. 532 ЦК місце, зазначене в договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, місцем ви­конання вважається:

- за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місце­знаходженням цього майна;

- за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент ви­никнення зобов'язання;

- за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконан­ня зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і спові­стив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на креди­тора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

- за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнахо­дженням) боржника.

Правила альтернативної підсудності не поширюються на випадки, коли мова йде про позови до перевізників, що випливають із договорів перевезення. У такому випадку застосовуються правила виключної підсудності (ч. 4 ст. 114 ЦПК).

Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебу­вання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем про­живання або перебування чи постійного його заняття (роботи) (ч. 9 ст. 110 ЦПК). При цьому відповідно до абз. 4 ст. З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від

11.12.2003 р. № 1382-ІУ місцем перебування є адміністративно- територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце постійного заняття (роботи) визна­чається місцезнаходженням юридичної особи або фізичної особи- підприємця, з яким відповідач уклав трудовий договір.

Якщо відповідач не має в Україні місця проживання чи перебування, то позови до нього можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні (ч. 10 ст. 110 ЦПК). Місцезнаходження майна та останнє відоме зареєстроване місце проживання чи перебування відпо­відача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені.

Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі можуть пред'являтися за місцем знаходження судна відповідача або порту реєстрації судна (ч. 11 ст. 110 ЦПК).

Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягнення за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання (ч. 12 ст. 110 ЦПК).

Позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування, можуть також пред'являтися за місцезнаходженням міністерства або його територі­альних органів (ч. 13 ст. 110 ЦПК).

Слід зазначити, що цивільне процесуальне законодавство до вне­сення до нього змін Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-У1 передбачало існування договірної під­судності, тобто підсудності, що визначалася угодою між сторонами. її правила закріплювалися у ст. 112 ЦПК і надавали сторонам можливість самостійно визначити підсудність їх справи, тобто місцевий суд, в яко­му максимально зручно для сторін можна було б розглянути їх спір. Однак вищезазначена норма була виключена Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-УІ.

Певною мірою нині діюча редакція ч. 2 ст. 110 ЦПК дає можливість зробити висновок, що у справах про розірвання шлюбу може застосо­вуватися договірна підсудність, тобто подружжя може визначити міс­цевий суд, який буде розглядати їх справу. Однак при цьому закон обмежує право вибору сторін, чітко вказуючи, між якими судами вони мають право обирати. Так, за домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них. Ніякий інший суд вони не мають права визначати. Таким чином, у ч. 2 ст. 110 ЦПК спостерігається поєднання двох видів підсудності: договірної та альтернативної.

Закон чітко не вказує строк, протягом якого подружжя повинно домовитися про підсудність їх спору. Однак це повинно бути до пред'явлення позивачем позову до суду. Крім того, така домовленість має бути досягнута у письмовій формі.

Встановлена договірна підсудність є обов'язковою для сторін. Тому, якщо позивач пред'явить вимогу до якого-небудь іншого суду, що не зазначений у договорі, відповідач вправі оскаржувати ухвалу про від­криття провадження у справі згідно з п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК.

Підсудністькількох вимог, пов'язаних між собою, — підсудність, за якої місце розгляду одного позову залежить від місця розгляду ін­шого. Правила даного виду підсудності передбачені в ст. 113 ЦПК. Така підсудність створює умови для найбільш повного з'ясування дійсних правовідносин сторін, а також для економії процесуальних засобів та часу як суду, так і учасників цивільного процесу внаслідок зосере­дження доказового матеріалу в одному суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ЦПК позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. У даному випадку законодавець передбачив певною мірою альтернативний вид підсудності, відповідно до якого позивач має пра­во обирати з декількох суд, до якого йому зручніше звернутися.

Так, ухвалою районного суду від 12.12.2005 р. повернуто для по­дання до належного суду заяву банку в особі філії Київського регіо­нального управління про видачу судового наказу про стягнення з М. К., ТОВ 3178,27 грн боргу. Повертаючи заяву банку в особі філії Ки­ївського регіонального управління про видачу судового наказу про стягнення з М. К. та ТОВ 3178,27 грн боргу, суддя районного суду ви­ходив із того, що М. К. проживає у смт ... Черкаської області, а фак­тичним місцезнаходженням ТОВ є м. Львів. У поданій апеляційній скарзі банк в особі філії Київського регіонального управління просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, а заяву передати для розгляду по суті до того самого суду. Заявник зазначав, що суддя, повертаючи заяву для подачі до належного суду, не звернула уваги, що один із боржників, а саме ТОВ, зареєстровано в ... районі м. Києва, що свід­чить про те, що заявник має право для звернення із заявою про видачу судового наказу до ... районного суду м. Києва. 22.02.2006 р. колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Киє­ва дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, і це зазначено в заяві про видачу судового наказу, що

місцем проживання М. К. є смт ... Черкаської області, а місцезнахо­дженням ТОВ є вул. ...ум. Києві. Статтею 113 ЦПК передбачено, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різ­них місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходжен­ням одного з відповідачів за вибором позивача. З долучених до справи витягів з Установчого договору ТОВ, Статуту ТОВ та довідки з Єди­ного державного реєстру підприємств та організацій України вбача­ється, що місцезнаходженням ТОВ є що за територіально- адміністративним поділом належить до ... району м. Києва. За таких обставин банк в особі філії Київського регіонального управління мав право подати заяву про видачу судового наказу в даній справі як за місцем проживання М. К., так і за місцезнаходженням ТОВ до ... ра­йонного суду .

Зустрічний позов незалежно від його підсудності подається до суду, який відкрив провадження у справі відносно первісного позову (ч. 2 ст. 113 ЦПК), тобто підсудність зустрічного позову визначається під­судністю первісного позову.

У цьому контексті виникає питання щодо підсудності позову про поділ майна подружжя, до складу якого входить нерухоме майно, якщо такий позов подається як зустрічний. В даному випадку виникає кон­флікт двох правил підсудності: підсудності кількох вимог, пов'язаних між собою, та виключної (п. 1 ст. 114 ЦПК).

У свій час роз'яснення з цього питання дав Пленум Верховного Суду СРСР, який зазначив, що якщо вимогу щодо розподілу будови між подружжям заявлено одним з подружжя до іншого у справі про розірвання шлюбу, то вона розглядається судом, що прийняв справу до свого провадження . Таким чином, уявляється, що вимога про розподіл спільно нажитого майна подружжя як зустрічний позов не підпоряд­ковується правилам виключної підсудності і має пред'являтися до суду за місцем розгляду первісного позову.

Правила підсудності кількох вимог, пов'язаних між собою, поши­рюються і на позови третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦПК треті особи, які заявляють вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін.

1 Юрид. вісн. України. - 2006. -№ 23. - С. 14.

2

О применении процессуального законодательства при рассмотрении гражданских дел в суде первой инстанции [Текст] : Постановление Пленума Верхов. Суда СССР от 01.12.83 г. № 10 // Бюл. Верхов. Суда СССР. - 1983. - № 6. - С. 18.

Виключна підсудність — підсудність, за якої позов підлягає роз­гляду в суді, чітко визначеному в ЦПК, а саме у ст. 114 ЦПК.

При конкуренції даного виду підсудності з іншими видами під­судності перевага завжди надається виключній підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або його основної частини. При цьому згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, перемі­щення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Словосполучення «з приводу» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності мають поширюватися на будь-які спори, в яких об'єктом спірного матеріального правовідношення є не­рухоме майно, у тому числі про визнання права власності, права ко­ристування, про виділ частки, встановлення порядку користування, витребування нерухомого майна з чужого незаконного користування, усунення недоліків за договором будівельного підряду та ін.

Так, Р. та інші звернулися до суду з позовом до ТОВ «Україночка», управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, 3-тя особа — ТОВ «Грація», про поновлення порушеного права на оренду та приватизацію нежилого приміщення, визнання недійсними договорів оренди та купівлі. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.11.2005 р. позовна заява повернута їм у зв'язку із непідсудністю справи даному суду. На вказану ухвалу суду позивачами подано апеляційну скаргу, у якій поставлене питання про скасування ухвали суду, оскільки суд помилково дійшов висновку, що спір виник не з приводу нерухомого майна. Насправді ж спір виник саме з при­воду нерухомого майна, оскільки порушене право позивачів на при­ватизацію нежитлового приміщення. Судова колегія судової палати по цивільних справах апеляційного суду Харківської області ухвалою від

15.02.2006 р. ухвалу судді Жовтневого суду скасувала, оскільки остан­ня винесена з порушенням норм процесуального закону. З позовної заяви вбачається, що позивачами заявлені вимоги про поновлення по­рушеного права на приватизацію нежитлового приміщення, розташо­ваного в Жовтневому районі м. Харкова. Також позивачі вимагають визнати недійсними договори оренди та купівлі-продажу вказаного приміщення. З урахуванням наведеного суддя безпідставно дійшов висновку, що позовна заява не містить вимог з приводу нерухомого майна. На підставі зазначеного судова колегія скасувала ухвалу судді першої інстанції і повернула справу до того ж суду .

У разі якщо нерухоме майно одночасно знаходиться на території, що підпадає під юрисдикцію різних судів, право вибору суду належить позивачу.

Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місце­знаходженням цього майна або основної його частини (ч. 2 ст. 114 ЦПК). Особливості розгляду даної категорії справ визначаються По­становою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 р. із наступ­ними змінами та доповненнями.

Якщо кредитори спадкодавця пред'являють позови до спадкоємців ще до прийняття спадщини, то позови підсудні судові за місцем знаходження спадкового майна або основної його частини (ч. З ст. 114 ЦПК).

Відповідно до ч. З, ч. 4 ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживає разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважаєть­ся таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна осо­ба, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо вони не відмовилися від її прий­няття. Частина 1 ст. 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної кон­тори заяву про прийняття спадщини. Таким чином, якщо після смерті спадкодавця у складі спадкоємців є особи, які проживали разом зі спад­кодавцем на час відкриття спадщини, малолітні, неповнолітні, недіє­здатні особи, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, які не відмовилися від прийняття спадщини, а також особи, які подали заяви про прийняття спадщини, позови кредиторів пред'являються за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК.

Частина 4 ст. 114 ЦПК передбачає, що позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, по­шти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника. При цьому правила виключної підсудності застосовуються лише при сукупності 2-х умов: позов повинен подаватися до перевізника та вказаний позов

повинен бути пов'язаний з договором перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти. Наведена стаття не може поширюватися на відноси­ни, пов'язані з договорами перевезення трубопровідним транспортом, оскільки спори, що виникають з цих відносин, мають розглядатися господарськими судами.

Слід відмітити, що саме по собі наведене правило щодо виключної підсудності збігається з правилом загальної територіальної підсуднос­ті (ч. 2 ст. 109 ЦПК). Необхідність же такого дублювання викликана тим, що законодавець виключає можливість застосування до вказаних позовів правил інших видів підсудності.

У разі якщо позов подається до перевізника, однак, не пов'язаний з договором перевезення, можуть застосовуватися правила загальної, альтернативної чи договірної підсудності.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 2 . Правила територіальної підсудності цивільних судів:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -