<<
>>

§ 3. Наслідки порушення правил підсудності. Порядок передачі справи з одного суду до іншого

Питання підсудності вирішується на момент пред'явлення позову. Наслідки порушення правил підсудності залежать від стадії, на якій вони виявлені.

Якщо порушення правил підсудності виявлено суддею під час ви­рішення питання про відкриття провадження у справі, остання разом з доданими до неї матеріалами повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала (ст.

115 ЦПК, п. 4 ч. З ст. 121 ЦПК). Відповідно до ч. 5 ст. 121 ЦПК повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для повернення заяви, тобто якщо позивач звернеться до «належного» суду.

Ухвала про відкриття провадження у справі з недотриманням пра­вил підсудності відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК може бути оскар­жена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Так, Д. О. подав апеляційну скаргу на ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 01.09.2005 р. про відкриття провадження у справі за позо­вом ЗАТ «Восход» до Д. О., Д. Н., ТОВ «Дексум», ТОВ «Мамаєвський агропромисловий комбінат» і Нікопольського благодійного фонду сприяння розвитку футболу про визнання рішення загальних зборів учасників ТОВ «Дексум» від 17.08.2004 р. недійсним, посилаючись на 284

порушення норм процесуального права щодо визначення підсудності. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що ніхто з відповідачів фактично не знаходиться в Московському районі м. Харкова. У позовній заяві зазначена стара адреса його проживання, у той час як насправді він проживає в м. Торез Донецької області. Але суд, не переконавшись у достовірності зазначеної позивачем адреси місця його — Д. О. — проживання, прийняв позовну заяву всупереч вимогам ч. 1 ст. 113, ст. 115 ЦПК України. Судова колегія судової па­лати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала судді Московського районного суду м.

Харкова від 01.09.2005 р. — скасу­ванню, а справа — направленню до суду першої інстанції для розгляду із стадії вирішення питання про відкриття провадження .

У разі якщо недодержання правил підсудності виявлено після від­криття провадження у справі, однак до початку судового розгляду, суд зобов'язаний передати справу на розгляд іншого суду, якому підсудна дана справа (п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК).

Якщо непідсудність справи суду з'ясується після початку розгляду справи по суті, то справа не може бути передана до іншого суду. ЦПК України не передбачає наслідків такого порушення. Ураховуючи те, що статті 205, 207 ЦПК України містять вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду, де відсутня така підстава, як непідсудність справи суду, то відповідно суд зобов'язаний розглянути справу і винести рішення.

Ураховуючи, що Конституція України не закріплює правило про «належний суд», а воно випливає зі змісту п. 1 ст. 6 Конвенції про за­хист прав людини і основоположних свобод і прецедентно!' практики Європейського суду з прав людини, тобто є конвенційним, порушення правил підсудності може бути підставою для скасування винесеного судового рішення лише у тому випадку, якщо це призвело до непра­вильного вирішення спору (ч. З ст. 309, ч. 2 ст. 338 ЦПК).

Зміна підсудності вже після того, як було відкрито провадження у справі з додержанням правил підсудності, не є підставою ані для скасування ухвали про відкриття провадження у справі, ані для пере­дачі справи до суду, якому справа стала підсудна.

Стаття 116 ЦПК передбачає випадки, коли справа може бути пере­дана з одного суду до іншого. Перелік таких випадків є вичерпним. Отже, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання від­повідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого ра­ніше не було відоме, тобто позовна заява була подана відповідно до ч. 9 ст. 110 ЦПК за правилами альтернативної підсудності, про пере­дачу справи за місцем його проживання (перебування).

Про задоволен­ня ухвали суддя виносить відповідну ухвалу. Передача справи на розгляд іншого суду за такою підставою можлива лише за ініціативою відповідача. В протилежному випадку може бути порушено правило щодо «належного суду» в контексті законного складу суду та принцип незалежності суддів та підкорення їх лише закону.

Так, 16.01.2006 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва розглянула апеляційну скаргу JI. К. на ухвалу районного суду-1 від 21.10.2005 р. у справі за позовом JI. К. до І. М., Підприємства про відшкодування майнової та моральної шкоди і встановила таке. Ухвалою районного суду-1 від 25.10.2005 р. справа передана на розгляд районного суду-2. В апеляційній скарзі JI. К. про­сила скасувати ухвалу районного суду-1. Позивачка посилалася на те, що підстав для направлення справи на новий розгляд до іншого суду не було, вона мала розглядатися районним судом-1. Направляючи справу на розгляд районного суду-2, районний суд-1 керувався п. 1

ч. 1 ст. 116 ЦПК і виходив із того, що відповідач І. М. проживає на території юрисдикції цього суду, саме там знаходиться і другий відпо­відач — Підприємство. Однак колегія суддів з таким висновком район­ного суду не погодилася. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 116 ЦПК суд пере­дає справу на розгляд іншого суду, якщо, зокрема, задоволено клопо­тання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцем його знахо­дження. Згідно з позовною заявою JI. К. місцем проживання І. М. є ... Згодом у поданій до суду заяві JI. К. вказала інше місце проживання відповідача. Законом «Про свободу пересування та вільний вибір про­живання в Україні» визначено, що місце проживання — це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа про­живає строком понад шість місяців на рік. Згідно із вказаним Законом та Тимчасовим порядком реєстрації фізичних осіб за місцем прожи­вання, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від

16.01.2003 р.

№ 35, особа зобов'язана зареєструвати своє місце про­живання, відомості про реєстрацію вносяться до паспортного доку­мента. Згідно з п. З Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання місцем проживання фізичної особи є місце, де вона постійно або переважно проживає як власник житлового будинку (при­міщення), за договором його наймання, піднаймання, оренди або на інших підставах, передбачених законодавством України. Як місце про­живання визначаються житлові будинки (приміщення), придатні для проживання і включені до відповідного житлового фонду, у тому чис­лі гуртожитки, заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків­ського піклування, дитячі будинки сімейного типу, спеціальні заклади для осіб похилого віку, інвалідів, ветеранів. Відповідно до довіренос­ті, виданої І. М. на представництво його інтересів — А. Б., В. П., від­повідач зареєстрований у квартирі ... Виходячи з наведених докумен­тів саме ця квартира є його постійним місцем проживання. За таких обставин, враховуючи, що І. М. має постійне місце проживання на території юрисдикцій районного суду-1, позивачка мала право на по­дання позову до цього суду. У зв'язку з цим визначених ст. 116 ЦПК підстав для передачі справи районному суду-2 не було. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва апеля­ційну скаргу JI. К. задовольнила. Ухвалу районного суду-1 від 25.10.2005 р. скасувала і направила справу до районного суду-1 до розгляду ;

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового роз­гляду виявилося, що заяву було подано з порушенням правил підсуд­ності, тобто з порушенням правил загальної, альтернативної, договір­ної, виключної підсудності чи підсудності вимог, пов'язаних між со­бою. Аналогічне положення містилося й у ч. З ст. 132 ЦПК 1963 р.

Так, громадянка Г. Б. пред'явила позов до колишнього зятя І. С. і дочки JI. Б. про стягнення 17,352 тис. крб. Позивачка зазначала, що вона продала автомобіль, належний відповідачам, і виручену суму 15,5 тис. крб повернула їм. Остання просила задовольнити її вимоги, оскільки за рішенням суду відповідачі витребували від покупця авто­мобіль, а вона зобов'язана повернути покупцю одержану від нього суму, яку відповідачі їй не повертають. Рішенням Любарського район­ного суду позов Г. Б. задоволено частково, на її користь з І. С. стягнуто 6,6 тис. крб і з Л. Б. — 5,4 тис. крб. Ухвалою судової колегії в цивільних справах Житомирського обласного суду це рішення скасовано і справу направлено на новий розгляд. І. С. при новому розгляді справи пред'явив позов до Л. Б. про поділ спільного майна і просив розглянути його разом із позовом Г. Б. до нього і Л. Б. Ухвалою члена Житомирського обласного суду даний позов не визнано зустрічним і позовну заяву направлено для розгляду Бердичівському міському народному суду за

1 Юрид. вісн. України. - 2006. - № 6. - С. 14.

місцем проживання JI. Б. У скарзі на цю ухвалу І. С. зазначав, що його позов про поділ майна пов'язаний із позовом до нього Г. Б., тому про­сив скасувати ухвалу і направити його позовну заяву для сумісного розгляду з позовом Г. Б. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду УРСР скаргу І. С. залишила без задоволення з таких підстав. Згідно зі ст. 141 ЦПК УРСР 1963 р. зустрічний позов приймається до сумісного розгляду з первісним, якщо обидва позови взаємно пов'язані та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони випливають

з одного правовідношення або коли вимоги по них можуть зарахову­ватися. У даному ж процесі повинні розглядатися вимоги Г. Б. про стягнення з І. С. та його колишньої дружини 17,352 тис. крб, які випли­вають із договірних відносин по реалізації автомобіля. Позовні вимоги

І. С. про поділ майна не пов'язані з правовідносинами, що виникають між ним та позивачкою, і не можуть зараховуватися. Спір про поділ майна подружжя підсудний Бердичівському міському суду, і тому член обласно­го суду обгрунтовано постановив ухвалу про направлення позовної заяви до суду за підсудністю відповідно до ст. 132 ЦПК УРСР 1963 р.';

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи. Така ситуація можлива, якщо задоволені клопотання про відводи (самовідводи) всім суддям місце­вого суду, у тому числі, якщо справа розглядалася в цьому суді не­одноразово. Відповідно до ч. З ст. 23 ЦПК відвід повинен бути заявле­ний до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами. З наведеного випливає, що передача справи на розгляд іншого суду можлива на будь- якій стадії її розгляду;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу. Відповідно до ч. 1, ч. З ст. 19 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.02.2002 р. № 2453-ІУ суди загальної юрисдикції ліквідуються Президентом Укра­їни відповідно до цього Закону за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Підставами для ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою.

Якщо підставами для передачі справи з одного суду до іншого є не­можливість утворення нового складу суду для розгляду справи вна­

слідок задоволення відводів (самовідводів) або ліквідація суду, справа передається до найбільш територіально наближеного місцевого суду загальної юрисдикції. Під останнім слід розуміти суд у сусідній адміністративно-територіальній одиниці. Він визначається на розсуд суду, який виносить ухвалу про передачу справи.

Про передачу справи на розгляд іншого суду або відмову у переда­чі справи в інший суд виноситься мотивована ухвала. При цьому від­повідно до п. 6 ч. 1 ст. 293 ЦПК ухвала про передачу справи на розгляд іншого суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення. Ухвала про відмову в передачі справи до іншого суду окремо від рішення оскаржена бути не може.

Відповідно до ч. З ст. 116 ЦПК справа передається до іншого суду після закінчення строку, встановленого ст. 294 ЦПК України, на її оскарження, а в разі подання скарги — після залишення її без задо­волення.

Забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядаєть­ся судом. Винятком із цього правила є випадки, передбачені в пп. 1, З,

4 ч. 1 ст. 116 ЦПК. Аналогічні положення були закріплені й у ч. 4 ст. 132 ЦПК 1963 р. Так, у грудні 1980 р. Г. пред'явила позов до Ш. про стяг­нення 965 крб. Позивачка зазначала, що відповідачка є колишньою дружиною її сина, яка незаконно утримує належне їй майно на суму 965 крб. Ухвалою Косовського районного суду від 21.01.1981 р. поста­новлено направити справу для розгляду до Печерського районного суду м. Києва за місцем проживання відповідачки. Судова колегія у цивіль­них справах Чернігівського обласного суду ухвалу суду залишила без змін. Заступник Голови Верховного Суду УРСР вніс протест до пре- зидіуму Чернігівського обласного суду на предмет скасування вказаних ухвал та направлення справи для розгляду по суті. Президія протест задовольнила з таких підстав. Направляючи справу для розгляду до Печерського районного суду м. Києва, суд виходив із того, що спір про стягнення 965 крб відповідно до вимог ст. 125 ЦПК 1963 р. повинен розглядатися за місцем проживання відповідача. Втім судом не врахо­вано, що відповідно до ст. 132 ЦПК 1963 р. забороняється передавати до іншого суду справи, що розпочаті розглядом по суті, за винятком випадків, передбачених ст. 133 ЦПК 1963 р. Із матеріалів справи вба­чається, що позовну заяву Г. було прийнято судом і справу розпочато розглядом по суті, в судових засіданнях 9 та 21 січня 1981 р. досліджу­валися докази, допитувалися свідки. До підстав, що передбачають передачу справи на розгляд іншого суду, ст. 133 ЦПК 1963 р. даний

289

10 Курс цивільного процесу

випадок не відносить, оскільки необхідність передачі справи була ви­кликана неявкою в судове засідання відповідачки Ш.

Спори між: судами про підсудність не допускаються. Справа, пере­дана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 116 ЦПК, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ст. 117 ЦПК).

Питання для самоконтролю

1. Що таке підсудність цивільних справ?

2. Визначте види територіальної підсудності та сформулюйте їх основні правила.

3. Чому законодавець обмежив застосування договірної під­судності?

4. Які наслідки порушення правил підсудності?

5. У яких випадках не допускається передача справи на розгляд до іншого суду?

1 Информ. бюл. ВС УССР. - 1981. -№ 40. - С. 41л42.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 3. Наслідки порушення правил підсудності. Порядок передачі справи з одного суду до іншого:

  1. Стаття 3. Визначення понять
  2. Стаття 5. Законодавство про адміністративне судочинство
  3. Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
  4. Право на позов, право на пред’явлення позову та процесуальний порядок його реалізації
  5. Стаття 207. Залишення заяви без розгляду
  6. § 3. Наслідки порушення правил підсудності. Порядок передачі справи з одного суду до іншого
  7. Зміст
  8. ЗМІСТ
  9. Тема 8. Козацько-гетьманська держава і право
  10. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  11. Формування правової системи
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -