Види підсудності цивільних справ

Функціональна підсудність - розподіл компетенції між судами загальної юрисдикції, на підставі виконуваних ними функцій - місцеві суди, суди апеляційної інстанції, суди касаційної інстанції.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (ст.107 ЦПК). Зазначені у даній нормі суди Законом України «Про судоустрій» віднесено до судів загальної юрисдикції.

У статті 107 ЦПК йдеться про родову підсудність, за якою усі цивільні справи підсудні судам першої інстанції. У судах першої інстанції справи розглядаються по суті, тобто вони у своєму розвитку повинні пройти певні стадії процесу і їх розгляд має закінчитися у даному суді ухваленням судового рішення або завершальної ухвали (ухвала про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову, визнання умов мирової угоди).

Щодо судів апеляційної інстанції, то згідно зі ст. 291 ЦПК апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. До компетенції цих судів належить перевірка судових постанов суду першої інстанції, що не набрали законної сили та розгляд справ по суті вимог.

Щодо судів касаційної інстанції, то згідно із Законом України «Про судоустрій України» касаційною інстанцією є Верховний Суд України. До його компетенції належить перевірка судових постанов суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду, тобто після набрання цими актами законної сили, а також розгляд справи по суті вимог.

Справи у зв’язку з нововиявленими обставинами, передбачені ст.361 ЦПК, згідно зі ст. 363 ЦПК розглядаються судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ (ч.

Щодо розгляду справи у зв’язку з винятковими обставинами, то він є різновидом касаційного провадження (ч. 1 ст. 357 ЦПК). Справи у такому провадженні розглядаються колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України після їх перегляду у касаційному порядку. Підставами такого перегляду є:

1) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону;

2) визнання судового рішення міжнародною судовою установою юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України.

Родова підсудність

Родовою є підсудність, яка визначає компетенцію судів різних інстанцій щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду (предмета) справи, суб’єктного складу справи.

До такої підсудності належить:

- підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя (ст.108 ЦПК);

- підсудність справ про спори між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст. 111 ЦПК);

- підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

Підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя

Даний вид підсудності спрямований на здійснення правосуддя об’єктивним і неупередженим судом.

Коли однією із сторін є суд або суддя цього суду, тобто першої чи апеляційної інстанції, то підсудність цивільної справи визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін. Якщо однією зі сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності, тобто статтями 109, 110, 112,113,114 ЦПК. Але, вважаємо, таку непослідовність можна зрозуміти, оскільки Верховний Суд України згідно з ч.З ст.18 Закону України «Про судоустрій Україниъ є найвищим та останнім судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Однак слід брати до уваги, що Верховний Суд України складається з декількох палат, тому можливим варіантом розгляду справи може стати:

- розгляд колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності;

- розгляд на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати.

Розгляд справи, коли однією із сторін є суддя Верховного Суду України, - це неординарна ситуація, тому може застосо-

вуватися аналогія зі ст. 358 ЦПК і справа має розглядатися колегією суддів Судової палати у цивільним справах Верховного Суду України. Якщо однією із сторін є Верховний Суд України, то справа має розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Підсудність справ про спори між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами

У статті 111 ЦПК йдеться про підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами. Така підсудність за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

Випадки визначення Верховним Судом України підсудності справ судам України та іноземним судам відповідно до міжнародних договорів України про правову допомогу - випадки, коли у спорі беруть участь особи з різних держав. У житті може скластися ситуація, коли той самий позов може бути прийнято до провадження судів декількох держав чи навпаки - позивачеві буде відмовлено у вирішенні його спору у судах декількох держав. Важливим питанням цивільного процесу є питання взаємодії судових органів різних держав, проблемою якого є наявність процесу у тій самій справі в національному і в іноземному суді (1і$ alibi pendens). Тобто мають місце конфлікти юрисдикцій, які поділяються на позитивні, коли суди двох чи більше держав вважають справу підсудною своїм судам, та негативні - коли ті та інші відмовляються від розгляду справи. Нині абсолютна відмова від розгляду справи може призвести до порушення принципу вільного доступу до суду (правосуддя), який є основним правом людини, передбаченим ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та її основних свобод (1950 р.) Виходячи з принципу суверенітету державної влади кожна держава сама визначає межі компетенції своїх судів, зокрема й у міжнародній сфері.

способи подолання конфлікту юрисдикцій: національний та міжнародний. У першому випадку у законодавстві та судовій практиці передбачаються особливі правила встановлення міжнародної підсудності, у другому - укладення спеціальних міжнародних договорів про розмежування компетенції судів держави у розгляді спорів з участю іноземних осіб. Ці два способи усунення конфлікту юрисдикцій передбачають застосування певних правил, які дозволяють вирішувати складні питання міжнародної підсудності (ст. 4X4 ЦПК). Тобто Верховний Суд України при визначенні такої підсудності повинен виходити з міжнародних договорів та враховувати предмет спору, якщо обидві сторони - громадяни України - проживають поза її межами чи участь у справі беруть іноземні особи або особи без громадянства. Наприклад, Йдеться про розподіл спільно набутого громадянами України, які проживають поза її межами, майна, яке знаходиться на території третьої держави. Верховний Суд при визначенні такої підсудності повинен керуватися нормами міжнародного приватного права та міжнародними договорами.

Ця норма є новелою ЦПК і передбачає новий вид підсудності - міжнародну підсудність, яку визначає Верховний Суд України своєю ухвалою. В основу покладається принцип волевиявлення судді про прийнятність спору (США), суддя може виходити з правила найбільш тісного зв’язку суду із спірними правовідносинами. Цей вид підсудності охоплює два випадки:

- коли обидві сторони спору є громадянами України, але проживають за межами України; громадянин України може мати більше ніж одне місце проживання: в Україні чи в іноземній державі;

- коли йдеться про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

Питання про таку підсудність вирішується шляхом подання клопотання позивачем або його представником. Підсудність визначається ухвалою судді. Лише після її отримання позивач або його представник звертаються до визначеного в ухвалі суду.

Територіальна підсудність

Територіальною є підсудність, згідно з якою розмежовується компетенція щодо розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Вона поділяється на види: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв’язком справ.

Види територіальної підсудності

Загальна територіальна підсудність - підсудність справ за місцем проживання чи місцезнаходженням відповідача (ст.109 ЦПК), яким можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Позовна заява до фізичної особи пред’являється в суд за місцем її проживання. На практиці термін «місце проживання особи» викликає різне тлумачення фахівцями, проте при пред’явленні позову слід керуватися ст. 29 ЦК, де зазначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

У частині 1 ст. 29 ЦК має місце положення про «тимчасове проживання особи», яке на практиці викликає різне тлумачення. Вжиття терміна «тимчасове» не повинно впливати на сприйняття місця проживання особи. Наприклад, тимчасовим місце проживання фізичної особи є її проживання за кордоном, де вона лише працює, а в Україні проживає її сім’я, знаходиться майно. Тимчасове місце проживання слід відрізняти від терміна «місце перебування», тобто місце, де особа тимчасово перебуває, наприклад у місцях позбавлення волі, у стаціонарному психіатричному закладі. Тому позови до таких осіб пред’являються за їх останнім місцем проживання, до того, як вони були направлені у місця позбавлення волі чи лікування.

Щодо фізичної особи, яка досягла 14 років, то вона вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Тому на цю особу фактично поширюється положення про місце проживання, передбачене ч. 1 ст. 29 ЦПК.

Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного із них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного із них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Фізична особа може мати декілька місць проживання. Якщо суд не може встановити місце проживання фізичної особи, то у такому разі слід виходити з місця реєстрації фізичної особи.

Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням, яке регламентується ст. 93 ЦК. Крім того, місцезнаходження юридичної особи вказується в установчих документах або таку інформацію можна отримати у Податковій адміністрації чи через Державний реєстр юридичних осіб.

На позивача покладається обов’язок встановити місцезнаходження відповідача, оскільки за ст. 119 ЦК він повинен таку інформацію обов’язково зазначити у позовній заяві (п. 2

ч. 1), бо у разі незазначення такої інформації у заяві та неусу- нення зазначеного недоліку, заяву на підставі ч. 2 ст. 121 ЦПК буде повернуто позивачеві. Винятком із цього правила є положення ст. 78 ЦПК згідно з якою, якщо місце перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів або

про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи невідоме, суд має прийняти заяву та оголосити його розшук.

Альтернативна підсудність (підсудність справ за вибором позивача)

У статті 110 ЦПК йдеться про підсудність цивільних справ суду за вибором позивача, тобто зазначено вичерпний перелік певних категорій справ, за якими сам позивач вибирає територіально суд, але лише той, який передбачений цією нормою, до якого він може подати свою позовну заяву. Таку підсудність називають альтернативною, оскільки у позивача є альтернатива вибрати суд, до якого він хоче звернутись, проте лише по тих категоріях справ, які передбачені у ст. 110 ЦПК.

На практиці цю підсудність називають пільговою, тому що вона встановлена для певних категорій справ, які мають особливу значимість. Наприклад, позивач вибирає суд, до якого йому найзручніше звернутися, чи з інших підстав, приміром про відшкодування шкоди, завданої здоров’ю, тощо. Але така підсудність іменується пільговою ще й тому, що право вибору суду належить лише позивачеві у тих категоріях справ, які передбачені у ст.110 ЦПК:

ч.І - позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за місцем проживання позивача;

ч. 2 - позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них;

ч. З - позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок злочину, можуть пред’являтися також за місцем проживання позивача чи за місцем завдання шкоди;

ч. 4 - позови, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред’являтися також за місцем проживання позивача, позивач може застосувати, по-перше, правила загальної територіальної підсудності, тобто за місцем проживання чи місцезнаходженням відповідача, або звернутися у суд, який передбачено для даної категорії справ.

Деякі випадки альтернативної підсудності викликають певні труднощі на практиці, тому слід зупинитися на їх аналізі.

Згідно з ч. 5 ст. 110 ЦПК позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. При вирішенні питання про підсудність таких справ слід звернутись до Закону «Про захист прав споживачів». У частині 5 ст. 110 ЦПК йдеться про місце проживання споживача, тобто таким може бути тільки фізична особа. Місце виконання договору у кожному конкретному випадку та залежно від виду договору може бути різним, його можуть визначити самі сторони договору, що впливає на визначення підсудності.

Згідно з 4.7 ст.110 ЦПК позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням. Щодо підсудності цих позовів, то потрібно враховувати ст. 95 ЦК і насамперед визначитись із поняттями «філія» і «представництво» та їх правовим становищем. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, який розташований за її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч. 1 ст. 95 ЦК). Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (ч. 2 ст. 95 ЦК). Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Це положення і є установчим документом для філії та представництва, у ньому має зазначатися їх місцезнаходження. Оскільки за ч, 5 ст. 95

ЦК відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру, то їх місцезнаходження може бути підтверджено витягом із цього Реєстру.

Згідно з 4.8 ст.110 ЦПК позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів. Місце виконання такого договору має бути зазначено сторонами у самому договорі.

Позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, згідно з ч. 9 ст. 110 ЦПК пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи). Положення ч. 10 ст.110 ЦПК щодо надання суду достовірних доказів місцезнаходження майна відповідача чи місця його перебування, останнього відомого місця проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи) також поширюється і на даний випадок.

Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть пред’являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені. На позивача покладається обов’язок підтвердити достовірними доказами місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача. До таких доказів належать: довідки офіційних органів, які мають подаватись суду при пред’явленні заяви, а саме: довідки ЖЕУ, ЖБК, адресного бюро, довідки з місця роботи, органу опіки та піклування, нотаріуса тощо.

Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, про стягнення сум винагороди за рятування на морі можуть пред’являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна. Місцезнаходженням судна відповідача слід вважати порт реєстрації. Так, згідно зі ст. 27 Кодексу торгового мореплавства судно може бути за-

реєстровано у Державному судновому реєстрі або Судновій книзі України тільки в одному морському порту України,

У частині 12 ст. 110 ЦПК передбачається альтернативна підсудність за вибором позивача:

1) за місцем проживання або знаходження стягувана;

2) за місцем виконання виконавчого напису, якщо питання стоїть про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса або виконавчий напис передано до державної виконавчої служби. Якщо виконавчий напис ще не подано до державної виконавчої служби, то застосовуватиметься загальне правило, коли підсудність справи визначатиметься за місцезнаходженням відповідача.

Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно зі ст. 110 ЦПК підсудна справа, за винятком ниключної підсудності, встановленої ст. 114 ЦПК. Пільга позивача щодо вибору суду має місце на момент подання заяви, та не має зворотної сили.

Якщо позивач звернувся у один із передбачених законом судів на свій вибір та справу відкрито, то він може пред’явити справу до іншого суду у тому разі, коли заяву буде залишено без розгляду згідно з п. З ч. 1 ст. 207 ЦПК.

Судова практик а

Позивач спочатку пред'явив позов у один Із судів, передбачених ст. 110 ЦПК. А потім вирішив пред’явити таку саму заяву до іншого суду (з метою недопущення для нього несприятливого рішення), який також передбачено ст, 110 ЦПК. Суд при вирішенні питання про прийняття заяви (другої), перевіряючи підсудність справи даному суду та вирішуючи питання про відкриття провадження у справі (ст, 122 ЦПК) встановив, що у провадженні іншого суду, передбаченого альтернативною підсудністю, знаходиться тотожна заява позивача, провадження за якою уже розпочато. Тому суддя відмовив особі у відкритті провадження у справі на підставі п. З cm. 122 ЦПК.