Захист прав стягувана, боржника та інших осіб при здійсненні виконавчих дій

У виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду (ч.І ст.85 Закону).

Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та повинна включати:

1) назву органу державної виконавчої служби, до якого подається скарга;

2) точну назву стягувача та боржника, їх місце проживання (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також назву представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником;

3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа);

4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена;

5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.

Скарга, подана у виконавчому провадженні до начальника органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, розглядається у 10-денний строк. За наслідками розгляду скарги начальник органу державної виконавчої служби виносить постанову про задоволення чи відмову в задоволенні скарги, яка у 10-денний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарги, подані без додержання вимог, викладених у частині третій цієї статті, розглядаються начальником органу державної виконавчої рдужби у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян» (ч.4 ст.85 Закону).

Згідно зі ст.383 ЦПК учасники виконавчого провадження та о,срби, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або іездіяльністю державнрго виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої длужби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, порушено їх права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом (ст.384 ЦПК).

Скаргу може бути подано до суду:

— у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

— у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст.385 ЦПК).

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника (ст.386 ЦПК).

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду (ст.389 ЦПК).

З метою роз'яснення питань, що виникають при розгляді зазначених скарг, забезпечення правильного та однакового застосування законодавства Пленум Верховного Суду України прийняв постанову № 14 від 26 грудня 2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».

Рекомендована література:

Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навч.посіб. — К.: Прецедент,

2004.

Гребьонкіна Л. Виконання рішень судів про стягнення аліментів // Право України. — 2000. — № 10.

Кройтор В А., Фролов М.М., Ясинок Н.М. Исполнительное про­изводство. — X.: Эспада, 2005.

Тертшшников В.И., ТертышниковР.В. Закон Украины об испол­нительном производстве: Научно-практический комментарий. — X.: Консум, 2000.

Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні: Навч. посіб. — К:: Атіка, 2002.

Хотенець П.В., Старшинський В.С. Коментар до Закону «Про виконавче провадження». — X.: Ксилон, 2005.

Хотинська О. Загальні аспекти відкриття виконавчого провадження // Право України. — 2003. — № 2.

Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. Виконання судових рішень. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

Щербак С. Виконавче провадження як одна з правозахисних функцій держави // Право України. — 2002. — № 11.