Поняття та значення провадження у справах про оскарження рішень третейських судів

Розгляд постійно діючими та спеціально утвореними третейськими судами суперечностей між учасниками цивільних та господарських правовідносин є невід’ємною складовою правової системи України.

Щоб заповнити прогалини у правовому регулюванні третейського судочинства в частині оскарження рішення третейського суду законо­давчим актом доповнено Цивільний процесуальний кодекс України новим розділом VII-I «Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та видачу виконавчих листів за рішенням третейсь­ких судів», яким визначено особливості судового розгляду скарг на рі­шення третейських судів та порядок видачі виконавчих листів за їх рі­шенням.

Положеннями Закону визначається підсудність справ про оскаржен­ня рішень третейських судів, форма і зміст скарг на рішення такого су­ду та заяви про видачу виконавчого листа на виконання його рішення, порядок їх розгляду, підстави для скасування рішень третейського суду.

¹ Про третейські суди: Закон України від 11.05.2004 № 1701-IV // Відомості Верхов­ної Ради України (BBP), 2004, № 35, ст. 412.

² Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо оскар­ження рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду: Закон України від 03.02.2011 № 2979-VI // Відомості Верхо­вної Ради України (BBP), 2011, № 33, ст.

Ст. 51 Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. закріплено принцип остаточності рішення третейського суду. Це виті­кає з договірної природи третейського розгляду. Але у випадках, коли суд не мав компетенції для вирішення спору або вийшов за межі компе­тенції, встановленої у третейській угоді, закон передбачає можливість оскарження такого рішення, яке ухвалене без достатніх правових підс­тав. Ці підстави відносяться до так званих «компетенційних запере­чень», так як тією чи іншою мірою стосуються права третейського суду виносити рішення по справі^[88]. Зокрема, такими підставами для оскар­ження є:

1) справа, за якою прийнято рішення третейського суду, не підвідо­мча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бу­ти лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за ме­жі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Ухвалення рішення третейським судом за межами своєї компетенції тягне за собою відповідні правові наслідки, а саме право на оскарження його рішення у відповідному компетентному суді за місцем розгляду справи третейським судом.

Таким чином, провадження у справах про оскарження рішень тре­тейських судів є видом цивільного судочинства, за яким відповідним компетентним судом загальної юрисдикції вирішується питання що­до компетенції третейського суду при прийнятті оскаржуваного рі­шення.

Компетентним судом щодо розгляду заяви про скасування рі­шення третейського суду є відповідний місцевий загальний чи гос­подарський суд згідно з положеннями про підвідомчість та підсуд­ність, що визначаються главою 2 розділу 1 (ст. ст. 15-17) та главою 1 розділу 3 (ст. ст. 107-117) ЦПК України, а також ст. ст. 1, 12-17 ГПК України.

28.2.