ГЛАВА 2. СТРУКТУРА ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

ПЛАН

1. Інстанційна структура цивільного судочинства: провадження в суді першої інстанції; провадження з перегляду судових рішень; позаінстанційні провадження.

2. Провадження в суді першої інстанції: загальне та спрощене позовні провадження;

спрощені провадження цивільного процесу: наказне провадження; заочний розгляд справи;

забезпечення позову.

3. Окреме провадження цивільного судочинства

4. Особливості судового розгляду справ з іноземним елементом

Цивільний процес з розгляду конкретної справи здійснюється послідов­но, від провадження в суді першої інстанції до перегляду ухваленого су­дового рішення ЄСПЛ після останньої національної судової інстанції в України. Поняття «суд» має тлумачитися в світлі практики ЄСПЛ^[34], так само, як і поняття провадження у справі, зокрема, щодо виконавчого провадження, яке становить невід’ємну частину розгляду справи та захис­ту прав особи, що дає можливість реалізувати ухвалене судом рішення^[35].

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402VIII від 2 червня 2016 р. судоустрій будується за принципами те- риторіальності, спеціалізації та інстанційності.

Систему судоустрою складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) Верховний Суд.

Місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в од­ному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах). Ці суди розглядають цивільні, а та­кож інші (кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення) у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.

Місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у поряд­ку, встановленому процесуальним законом.

Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції, а у випадках, ви­значених процесуальним законом, — як суди першої інстанції, з роз­гляду цивільних, а також інших — кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.

Апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах.

Апеляційний суд:

1) здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним за­коном, зокрема, в порядку перегляду судового рішення в апеляційному провадженні;

2) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, інформує про результати узагальнення судової практики відповідні міс­цеві суди, Верховний Суд;

3) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства;

4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

У системі судоустрою України діють також вищі спеціалізовані суди як суди першої та апеляційної інстанції з розгляду окремих категорій справ. Такими Вищими спеціалізованими судами є:

1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності;

2) Вищий антикорупційний суд.

Ці суди розглядають справи, які віднесені до їх юрисдикції процесу­альним законом.

Найвищим судом у системі судоустрою України є Верховний Суд, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спо­сіб, визначені процесуальним законом.

Верховний Суд:

1) здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, ви­значених процесуальним законом, — як суд першої або апеляційної ін­станції, в порядку, встановленому процесуальним законом;

2) здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики;

3) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосу­ються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою;

4) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких зви­нувачується Президент України, ознак державної зради або іншого зло­чину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повнова­жень за станом здоров’я;

5) звертається до Конституційного Суду України щодо конституцій- ності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачен­ня Конституції України;

6) забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеці­алізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом;

7) здійснює інші повноваження, визначені законом.

У складі Верховного Суду діють Велика Палата Верховного Суду та Касаційний цивільний суд, а також інші (Касаційний адміністративний суд; Касаційний господарський суд; Касаційний кримінальний суд).

Отже, інстанційно судова справа в цивільному судочинстві розгля­дається судом першої інстанції, а судове рішення, ухвалене в ній, може бути переглянуте в порядку апеляційного та касаційного проваджен­ня — апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться у межах відповідного апеляцій­ного округу (території, на яку поширюються повноваження відповід­ного апеляційного суду), а Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції, а також судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

Виключення складають справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбі­тражу) відповідно до частини 2 статті 23 ЦПК України.

Справи щодо визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу розглядаються:

1) якщо місце арбітражу знаходиться на території України — апеля­ційними загальними судами за місцезнаходженням арбітражу;

2) якщо місце арбітражу знаходиться поза межами України — апеля­ційним загальним судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Позаінстанційними провадженнями цивільного процесу називають ті, які не пов’язані послідовно з переглядом ухваленого рішення нижче- стоящою інстанцією.

Це провадження з перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, передбачене главою 3 розділу 5 ЦПК України.

В такому провадженні може бути переглянуте будьяке рішення, по­станова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, тим судом, який ухвалив судове рішення, або змінив чи ухвалив нове рішення, або Верховним Судом, якщо мова йде про пере­гляд рішення після міжнародної установи.

Підставами для такого перегляду є:

• нововиявлені обставини, а саме істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; або

• встановлений вироком або ухвалою про закриття кримі­нального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання за- відомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивос­ті письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; або

• скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду;

а також виключні обставини, а саме:

• встановлена Конституційним Судом України неконституцій­ність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; або

• встановлення міжнародною судовою установою, юрисдик­ція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом;

• встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

До позаінстанційних проваджень з перегляду судових рішень варто також віднести перегляд судових рішень Європейським судом з прав людини, в якому Суд здійснює перевірку дотримання Україною поло­жень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Провадження в суді першої інстанції може бути в одному з таких порядків відповідно до частини 2 статті 19 ЦПК України:

• загальне або спрощене позовне провадження;

• наказне провадження;

• окреме провадження;

• провадження з оскарження рішень третейських судів, оспорю­вання рішень міжнародного комерційного арбітражу;

• провадження про видачу виконавчих листів на примусове вико­нання рішень третейських судів;

• провадження про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, іноземного суду.

Провадження в суді першої інстанції може бути закінчене заочним розглядом справи або ускладнене процедурою забезпечення позову.

Суд може також відкрити провадження з метою відновлення втраче­ного судового провадження, якщо повністю або частково було втрачено матеріали судової справи (розділ Х ЦПК України).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду мало­значних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня забор­гованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незна­чної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирі­шення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спроще­ному позовному провадженні.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвер­дження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наяв­ності чи відсутності неоспорюваних прав^[36].

Суд розглядає в порядку окремого провадження такі категорії справ:

1) про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фі­зичної особи;

2) про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) про усиновлення;

5) про встановлення фактів, що мають юридичне значення, серед яких такі факти:

• родинних відносин між фізичними особами;

• перебування фізичної особи на утриманні;

• каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержан­ня допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;

• реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

• проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

• належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в до­кументі, не збігаються з прізвищем, ім’ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про наро­дження або в паспорті;

• народження особи в певний час у разі неможливості реєстра­ції органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

• смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

• смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного не­щасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру,

• а також інших, якщо від них залежить виникнення, зміна або при­пинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо зако­ном не визначено іншого порядку їх встановлення, крім справ про встановлення факту належності особі паспорта, військового квит­ка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану;

6) про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;

7) про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) про визнання спадщини відумерлою;

9) про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємни­цю, щодо юридичних та фізичних осіб;

12) справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за за­явою подружжя, яке має дітей, за заявою будького з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов’язаний:

1) роз’яснити учасникам справи їхні права та обов’язки,

2) сприяти у здійсненні та охороні гарантованих законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб,

3) вживати заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясу­вання обставин справи, зокрема, з метою з’ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявни­ка і заінтересованих осіб. Ні сторін, ні третіх осіб в справах окремого провадження немає, тому що в них відсутній спір про право та змагаль­ність сторін. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв’язку з укладен­ням мирової угоди.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження вини­кає спір про право, який вирішується в порядку позовного проваджен­ня, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Заочний розгляд справи — це особливий порядок вирішення справи в суді, який може бути проведений за умови якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, але не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлен­ня причин і не подав відзив; а позивач не заперечує проти такого ви­рішення справи.

В такому разі суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, але в цьому провадженні передбачено також особливий порядок перегляду заочного рішення, що є виключенням із загального правила, що не допускає можливості перегляду або зміни судом свого рішення.

Відповідно до статей 283284 ЦПК України відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, а відповідач відпо­відно може впродовж тридцяти днів з дня його проголошення подати письмову заяву про його перегляд судом, що його ухвалив.

Забезпечення позову — це процесуальні дії суду, що зійснюються за за­явою заявника до пред’явлення позову або на будьякій стадії розгля­ду справи із застосування особливих заходів, передбачених законом, тому що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унемож­ливити виконання рішення суду або ефективний захист, або понов­лення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання самого по­зову суд має розглянути подану заяву та постановити ухвалу про забез­печення позову або про відмову у забезпеченні позову не пізніше двох днів з дня надходження заяви без повідомлення учасників справи (учас­ників третейського (арбітражного) розгляду).

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викли­кати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забез­печення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може при­значити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Провадження з оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу — це провадження, в по­рядку якого сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду або рішення міжнародного комерційного арбітражу.

За наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу суд має право:

1) постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви і залишення рі­шення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.

В порядку цивільного судочинства здійснюються також визнання та виконання рішень іноземних арбітражів в Україні, а також надання до­зволу примусове виконання рішень третейських судів.

Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компе­тентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить роз­гляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принци­пом взаємності.

У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду зале­жить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не до­ведено інше.

В порядку провадження про визнання та надання дозволу на вико­нання рішень міжнародного комерційного арбітражу, іноземного суду, може бути вирішене питання про визнання та виконання рішення арбітражу.

Рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його міс­це знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх ви­знання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принци­пом взаємності.

Суди України можуть розглядати справи за участі іноземних осіб, що надає специфіку справі, що розглядається. Особливості судового розгля­ду справ з іноземним елементом передбачені розділом ХІ ЦПК України, Законом України «Про міжнародне приватне право» № 2709IV від 23 червня 2005 р., а також відповідними міжнародними договорами, які було ухвалено між Україною та відповідною державою і ратифіковано Верховною Радою України.

Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Іноземні особи мають процесуальні права та обов’язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, перед­бачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» іно­земний елемент — це ознака, яка характеризує приватноправові відноси­ни, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

• хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без гро­мадянства або іноземною юридичною особою;

• об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

• юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовід­носини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Цим Законом також встановлено загальні правила (стаття 75) та осо­бливий порядок визначення правил підсудності в справах, ускладнених іноземним елементом (стаття 77), а також особливості розгляду окре­мих категорій справ (щодо спадкування, трудових відносин, сімейних, шлюбних, договірних тощо).

Спеціальні правила передбачені також для звернення з судовими доручення судів України до судів інших держав, зокрема, за необхідніс­тю повідомити або вручити документи учаснику судового процесу, або отримати докази.

Відповідно до статті 80 Закону у разі якщо при розгляді справи з іно­земним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кор­доном, суд може направити відповідне доручення компетентному орга­ну іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від них доказів на території іноземної держа­ви можуть бути виконані консульською посадовою особою України від­повідно до міжнародних договорів України або в іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування.

® ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Охарактеризуйте стадійність цивільного процесу. В чому полягає мета визначення окремих стадій цивільного процесу?

2. Проаналізуйте порядок інстанційного розгляду цивільної справи. Чи можна його порушити?

3. Які є види проваджень в суді першої інстанції?Проаналізуйте підста­ви та умови звернення до суду в порядку кожного з них.

4. Яке основне завдання окремого провадження цивільного судочинства? Проаналізуйте загальні засади окремого провадження. Які категорії справ розглядаються в порядку окремого провадження?

5. Охарактеризуйте поняття іноземного елементу. Які особливості визначення підсудності у справах,, ускладнених іноземним елементом? Що таке судові доручення і який порядок звернення з ними до сухИа ін­ших держав?

© ПРАКТИЧНІ ЗАДАЧІ

1. Згідно з умовами трудового договору від 08 січня 2012 р. зазначено, що Іванов О.О., громадянин України, за посадою капітан; працедавець: LUMASHIPs.r.l., адреса: вул. ДжованніПорціо №4, Чентро Діреціонале, із. Е2, с. Б, 80143, Неаполь, Італія; судно: LPG LUKE, офіційний №9356919, прапор Португалії, порт приписки Мадейра. Також було встановлено, що період роботи становить 4 місяці, загальна заробітна плата на мі­сяць становить 12000 доларів США, тобто загальна сума заробітної плати за встановлені сторонами 4 місяці становить 48000 доларів США (12000*4=48000). Однак після виконання позивачем умов вищевказаного договору, відповідач не сплатив визначену заробітну плату. При цьому, за­значений трудовий договір не містить норм про застосовне право.

Як може захистити свої права Іванов О.О.? Чи може він звернутися до суду, якщо так, то до якого саме.

Чи може суд, який буде розглядати справу Іванова О.О., звернутися до посольства відповідної держави щодо витягів з її законодавства про трудові відносини з питань щодо порядку виплати (порядку стягнення) заробітної плати роботодавцем на користь працівника? Якщо так, то до якої саме держави та в якому порядку.

Які ще є способи з’ясування змісту іноземного права ех oficio.

Спробуйте підготувати судове доручення у цій справі.

@ ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний процесуальний кодекс України № 1618IV від 18 березня 2004 р. зі змінами та доповненнями [Електроний ресурс] http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/161815/print

2. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402VIII від 2 червня 2016 р. [Електроний ресурс] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/140219/print

3. Закон України «Про міжнародне приватне право» № 2709IV від 23 червня 2005 р. [Електроний ресурс] http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/270915/print

4. Конвенція про захист прав людини та основоположних сво­бод, ратифікована Законом України № 475/97 ВР від 17 липня 1997 р. [Електроний ресурс] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004

5. Ізарова І.О. Реформа цивільного процесу в Україні: новели позовного провадження / І.О. Ізарова // Право України. — 2017. — № 8. — С. 3344.

6. Ізарова І. О., Притика Ю.Д. Спрощене позовне провадження цивіль­ного судочинства України: виклики першого року застосування в судовій практиці // Проблеми законності. — № 145. — 2019. — С. 51-67.

7. Правові позиції Верховного Суду у цивільних, господарських та адмі­ністративних справах. Практичний посібник / За редакцією професора В.В. Комарова та доцента Д.Д. Луспеника, 2019. — 835 с.

8. Рішення ЄСПЛ у справі Юрія Миколайовича Іванова проти України від 15 жовтня 2009 р. [Електроний ресурс] http://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/974_479

9. Рішення ЄСПЛ у справі Олександр Шевченко проти України від 26 квітня 2007 р. [Електроний ресурс] https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/974_256

10. Рішення ЄСПЛ у справі Науменко проти України від 9 листопада 2004 р. [Електроний ресурс] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_353