РОЗДІЛ IV ЦІННОСТІ ЦІЛЬОВИХ АУДИТОРІЙ - ФУНДАМЕНТ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ СУДУ. ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ ЦІЛЬОВИХ АУДИТОРІЙ

Цілі

Після цього заняття учасники зможуть:

1. Визначити поняття цінність, чим воно відрізняється від потреб та інтересів.

2. Визначити критерії справедливого суду.

3.

Матеріал 1. Право громадян на справедливий суд

Сторінка

Право громадян на справедливий суд

Основна функція суду - здійснення правосуддя. Згідно з Європейською конвенцією з прав людини (ст.6) «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом». Ця стаття встановлює вимоги до судочинства, на яке має право кожна людина. Роль держави - забезпечити це право.

Доступність правосуддя

Доступність правосуддя передбачає організаційну і процесуальну можливість кожного звернутися до суду за вирішенням своєї справи.

Доступність - це надзвичайне широке поняття в тлумаченні Європейського суду з прав людини. Воно включає в себе фізичну (територіальну) наближеність судів до населення, раціональну організацію роботи судів, надання кваліфікованої юридичної допомоги незабезпеченим верствам населення, особливо у кримінальних справах, розумні правила і процедури (відсутність затягування, бюрократизму, розумність судових витрат), які не зводять нанівець суть права на справедливий суд.

Очевидно, що якщо людині потрібно проїхати 200-300 кілометрів, щоб дістатися до суду, канцелярія в суді працює на прийом позовних заяв 2 рази на тиждень, особа не може зрозуміти жодного слова з ухвали судді і у неї немає грошей на компетентного представника чи на сплату судових витрат, в суді немає столу, на якому можна скласти клопотання, виникає питання - чи забезпечено їй доступ до правосуддя на належному рівні? Чи буде людина впевнена, що збережена її основна цінність - справа буде вирішена справедливо? Чи буде вона поважати суд?

Красномовно про доступність до правосуддя сказав Європейський суд з прав людини у справі Bellet v.

Незалежність і безсторонність суду

Очевидно, що незалежність і безсторонність суду є чи не головним фактором справедливості судового розгляду. Навіть якщо з фізичною і процесуальною доступністю суду немає проблем, якщо вашу справу розглядає упереджений склад суду, справедливості годі й чекати.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду наявність безсторонності повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. У справі „Pullar v. United Kingdom" Суд розтлумачив ці критерії. «По-перше, потрібно встановити, що суд був суб 'єктивно безсторонній, тобто жоден із його членів відкрито не проявляв упередженість та особисту зацікавленість. Особиста безсторонність презюмується доти, доки не буде доведено інше. По-друге, суд повинен бути об'єктивно безсторонній, тобто передбачається існування достатніх гарантій, щоб виключити будь-які сумніви щодо цього".

Цікава ілюстрація важливості безсторонності суду у справі Європейського суду «Білуха проти України»». Заявниця скаржилася на небезсторонність суду у вирішенні її справи, оскільки відповідач по справі безкоштовно встановив на вікнах в суді грати і передав в користування суду комп'ютер. Суд підтвердив побоювання пані Білухи щодо небезсторонності голови суду зазначивши, що вони були об'єктивно виправданими.

Об'єктивний критерій безсторонності суду був сформульований ще в 1924 році головою Верховного суду Великобританії Лордом Хьюартом. Розглянувши скаргу на небезсторонність суду першої інстанції, в якому помічник (!) судді у відставці був членом юридичної фірми, яка вела цивільну справу проти пана Маккарті, в той час як цей суддя разом з колегами визнав Маккарті винним у скоєнні злочину, Лорд Хьюарт дійшов висновку, що навіть враховуючи той факт, що за словами суддів вони не консультувалися зі своїм помічником при прийнятті рішення, зі сторони виглядало так, що помічник судді міг вплинути на прийняття рішення, тому суд не можна вважати безстороннім.

Таким чином суд не лише може, але й зобов'язаний «вселяти довіру» щодо своєї незалежності і безсторонності.

Розумні строки розгляду справи

Затягування у здійсненні правосуддя - відмова у правосудді (Justice delayed is justice denied). Цей принцип бере свій початок з Великої хартії вольностей 1215 року, яка проголошувала заборону на відкладення здійснення правосуддя.

Статтею 6 Конвенції гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". У своїй практиці Суд підходить до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження. Це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Строки судового розгляду аналізувались судом у справі "Странніков проти України". Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі „розумності строку".

У вказаній справі заявник звернувся до суду з позовом про визнання його засновником підприємства-відповідача та відшкодування моральної шкоди. Судовий процес у справі було розпочато у травні 1995 року. Оскаржуваний процес закінчився 26 січня 2004 року, коли заявнику була виплачена заборгованість. Таким чином, провадження тривало близько 8 років та 8 місяців для 4 інстанцій (включаючи інстанції виконання), тобто близько 6 років та 4 місяців після визнання Україною права особи на подання індивідуальної заяви до Суду.

Справа „Науменко проти України" також розглядалась Судом на предмет „розумності строку" судового розгляду скарг заявниці, що стосувались отримання нею соціальних пільг та пенсії як ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС.

Суд, оцінюючи тривалість провадження у справі заявниці в світлі встановлених своєю практикою критеріїв, дійшов висновку, що поведінка заявниці протягом розгляду справи була належною. Також Суд зазначив, що провадження щодо отримання компенсації було наслідком зменшення розміру пенсії заявниці та позбавлення її пільг, наданих їй як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В світлі цих обставин та враховуючи складне фінансове становище заявниці та стан її здоров'я, розгляд справи мав для неї безсумнівно важливе значення. Суд наголосив на тому, що для заявниці було життєвою необхідністю вимагати скорішого вирішення її скарг.

Враховуючи тривалість провадження після 11 вересня 1997 року (5 років, 8 місяців і 1 день), Суд дійшов висновку, що при вирішенні справи заявниці мала місце необгрунтована затримка і у цій справі мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції у тому сенсі, що "цивільні права" заявниці були визначені з порушенням "розумного строку".

Публічність судового розгляду

Публічний процес є невід’ємною гарантією дотримання прав людини при здійсненні судочинства. Як наголошує у своїй практиці Європейський суд, публічний характер судового розгляду захищає заявників від таємного, не підконтрольного суспільству правосуддя. Це також один зі способів покращення довіри до діяльності судових органів. Роблячи процес здійснення судочинства прозорим, публічність сприяє досягненню цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, а саме забезпеченню справедливого судового розгляду (справа «Асхен проти ФРН»).

Відкритість судових засідань може обмежуватися, проте таке обмеження слід відрізняти від його порушення.

Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Виконання судових рішень

Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Як наголосив Європейський суд у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 р. у справі «Бурдов проти Росії», виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю фінансування є неприпустимим для держави.

Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необгрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру. У справі “Горнсбі проти Греції” Європейський суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

У справі “Вараніца проти України”” Європейський суд зазначив, що відсутність коштів у підприємства державної форми власності не може виправдати затримку виконання судового рішення.

Слід зауважити, що у справі “Півень проти України”” Європейський суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків. У справі “Шмалько проти України”” Європейський суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу.

Перелічені елементи є основними складовими права кожного на справедливий суд. Це стандарти, сповідуючи які суд може налагодити ефективну комунікацію з своїми цільовими аудиторіями, бо вони дають сприяють задоволенню основних потреб і цінностей громадян - безпеки і справедливості. Складові справедливого суду слід враховувати представникам судової системи у стратегічному плануванні і реалізації своєї комунікаційної діяльності. Є й інші специфічні потреби у цільових аудиторій суду. Наприклад, захищеність свідків, захист неповнолітніх, право громадян на отримання інформації про суспільно важливі справи тощо. Усвідомлення потреб і цінностей своїх цільових аудиторій суддями і працівниками суду є надзвичайно важливими для досягнення взаєморозуміння.