4. Встановлення цільового призначення земельних ділянок

Всі землі в межах території України незалежно від їх природ­ного стану складають одне ціле — землі України (ст. 18 ЗК України). До земель України належать як території, вкриті ша­ром ґрунту (те, що зазвичай називають землею), так і території з голою материнською породою (гірські масиви тощо) та днища річок й інших водойм.

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначен­ня;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі проми­словості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України).

Поділ земель України на категорії здійснений на основі природ­них (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробних ха­рактеристик використання земель. Він має на меті забезпечити за­доволення відповідних потреб суспільства, наприклад потреб у якісному навколишньому середовищі, у вирощуванні продовольчої продукції, у розміщенні та розвитку населених пунктів тощо.

Використання земельного фонду країни для задоволення різних потреб суспільства здійснюється не хаотично. Держава контролює процес розподілу земель через систему організацій­но-правових важелів. Одним із них є визначення цільового при­значення земельних ділянок як функція державного управління у сфері використання та охорони земель.

Цільовим призначенням земельної ділянки є встановлені за­конодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимі межі використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами.

Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель. Отже, кожна земельна ділянка належить до певної категорії земель.

Кожна з категорій земель становить узагальнене цільове при­значення земельних ділянок, що входять до тієї чи іншої кате­горії. Однак земельні ділянки, віднесені до однієї категорії зе­мель, також використовуються за різним цільовим призначен­ням. Так, земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть використовуватися як для ведення товарного сільсько­господарського виробництва, так і для задоволення особистих потреб громадян у сільськогосподарській продукції. Натомість земельні ділянки, що надаються громадянам для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, можуть ви­користовуватися, наприклад, для садівництва, ведення особи­стого селянського господарства, для городництва, сінокосіння і випасання худоби.

Множинність цілей використання земельних ділянок, що вхо­дять до кожної з категорій земель, обумовила необхідність вста­новлення видів цільового призначення за кожною категорією зе­мель на рівні офіційного документа. У зв'язку із цим 24 квітня 1998 р. Держкомзем України затвердив Український класифіка­тор цільового використання землі1, в якому міститься орієнтов­ний перелік видів цільового призначення земельних ділянок, що входять до кожної з категорій земель. Згідно з цим документом, землі промисловості, що входять до такої категорії земель, як землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, можуть надаватися для:

1) добувної промисло­вості;

2) металургії та оброблення металу;

3) промисловості з ви­робництва та розподілення електроенергії;

4) промисловості з виробництва будівельних матеріалів (за винятком будівельних майданчиків);

5) підприємств іншої промисловості. Аналогічним чином в Українському класифікаторі цільового використання землі визначені й види цільового призначення земельних діля­нок, що входять до інших категорій земель. Наведені у цьому класифікаторі види цільового використання земельних ділянок беруться за основу для визначення їх цільового призначення, яке фіксується у державних актах та договорах оренди землі.