Поняття Інтерполу, завдання та принципи діяльності цієї організації

Інтерпол (фр. Organisation Internationale de Police Criminelle, OIPC, англ. International Criminal Police Organization, ICPO} -

організація, що займається пошуком певного об’єкту, людини, сприяє пошукам поліції.

До складу входять 190 країн світу, які фінансують організацію на суму $ 59 мільйонів

шляхом щорічних внесків. За розміром друга міжнародна міжурядова організація після ООН. Самі працівники Інтерполу не можуть безпосередньо виконувати поліцейських функцій (права заарештовувати чи носити та застосовувати свою чи табельну зброю) на будь-якій території країн - членів організації. Вони займаються лише координацією сил, щоб правоохоронці з інших країн набагато легше справлялись з такими речами, як особливості національного правосуддя, законодавства, мовний бар’єр.

Міжнародна організація кримінальної поліції - Інтерпол (МОКП - Інтерпол) створена 7 вересня 1923 року рішенням Міжнародного поліцейського конгресу, що проводився у м. Відні, Австрія. Разом з тим, історія створення цієї організації починається набагато раніше.

Наприкінці XIX початку XX сторіччя, перед правоохоронними органами усього світу дедалі частіше почало поставати питання розшуку і затримання осіб, які вчинили злочини і переховуються від кримінальної відповідальності за кордоном. Реалії суспільного життя, а саме розвиток економічних, політичних і соціальних зв’язків між державами сприяли інтегруванню злочинності на міжнародний рівень. Саме тоді виникла потреба у створенні міжнародної поліцейської організації для забезпечення належної співпраці правоохоронних органів різних держав у боротьбі проти міжнародної (або транснаціональної) злочинності.

1889 р.

1905 р. на міжнародній конференції криміналістів германомовних країн зроблено чергову спробу об’єднати зусилля в боротьбі проти міжнародної злочинності. На своїй 10-й міжнародній асамблеї в м. Гамбурзі криміналісти за пропозицією франкомовних держав прийняли резолюцію на підтвердження того, що підвищений попит на туризм та закордонні подорожі сприяє появі нових форм міжнародної злочинності. Отже, для її подолання необхідні спільні міжнародні зусилля. Тому планувалось у складі поліцейських підрозділів організувати національні центральні бюро для обміну інформацією про міжнародну злочинність і покращання прямих поліцейських відносин.

Проблеми боротьби з міжнародною злочинністю обговорювалися на багатьох конференціях і конгресах: 1905 р. (Буенос-Айрес), 1909 р. (Мадрид), 1912 р. (Сан - Паулу) і 1913 р. (Вашингтон).

1914 р. в Монако відбувся Перший міжнародний конгрес кримінальної поліції, представлений фахівцями з Австрії, Великобританії, Італії, Росії, Франції. До порядку денного конгресу були внесені чотири питання:

1) уніфікація процедури екстрадиції злочинців;

2) міжнародна превентивна антропометрія;

3) створення відділу з обліку міжнародної кримінальної інформації;

4) розробка заходів щодо прискорення і спрощення арешту злочинців.

В підкомітетах офіційні представники поліцейських сил обговорювали технічні питання, пов’язані із захистом офіцерів поліції, прийняттям міжнародного кодексу поліції та ін.

Перша секція розглядала загальні проблеми поліції. Друга і третя - окремі питання роботи міжнародної поліції і особливості законодавств різних країн. Учасники форуму звернулися до уряду Монако з проханням взяти на себе ініціативу щодо створення у Парижі міжнародних комісій з розробки уніфікованих стандартів посвідчень особи і організації єдиного міжнародного бюро ідентифікації міжнародних злочинів.

Після Першої світової війни на порядку денному стояла та сама проблема - міжнародна злочинність, але вже у гострішій формі. Далася взнаки мораль військового часу - різко підвищився рівень злочинності, зокрема, на підґрунті наркоманії й алкоголізму. Тому питання об’єднання зусиль кримінальної поліції проти злочинності на міжнародному рівні набуло особливої актуальності.

У вересні 1923 р. у Відні (Австрія) відбувся Міжнародний поліцейський конгрес, представлений всіма континентами, крім Австралії. У ньому взяли участь криміналісти, кримінологи і дипломати Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Єгипту, Італії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Румунії, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Угорщини, Франції, Чехословаччини, Швейцарії і Швеції.

Однією з резолюцій конгрес заснував Міжнародну комісію кримінальної поліції (МККП), з її першою офіційною штаб-квартирою у Відні, яка негайно розпочала роботу над програмою своїх дій (отже, 7 вересня 1923 р. вважають датою народження Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу). 1924 р. МККП прийняла резолюцію з п’яти важливих питань, що визначили напрями розвитку на багато років уперед, а саме: створення інформаційних відділень зі збирання фактів прояву міжнародної злочинності; розробка систем доказів і міжнародного розшуку злочинців; організація відділень з ідентифікації осіб на відстані; видання газети міжнародної поліції; створення загальної програми з попередження і виявлення підроблених банкнот і документів.

1930 р. МККП розроблено принципи здійснення екстрадиції.

В березні 1938 р. німецькі війська окупували Австрію, а через 18 місяців розпочалася Друга світова війна. Діяльність МККП було згорнуто.

З 1940 р. МККП очолював шеф німецької служби безпеки Гейдрих.

Протягом другої світової війни не відбулося жодного офіційного конгресу МККП.

1946 р. представники 17 держав у відповідь на заклик уряду Бельгії зустрілися в Брюсселі для відтворення Міжнародної комісії кримінальної поліції. Було прийняте рішення про перенесення її штаб-квартири до Парижа (Франція). 19 країн поновили свою участь у МККП, серед них Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Єгипет, Іран, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Франція, Чехословаччина, Чилі, Швейцарія, Швеція і Югославія.

Слід відмітити, що вперше слово «Інтерпол» (так само як і сучасний знак - символ Організації) 1914 р. з’явилось на сторінках «Journal de Monaco» у статті про Перший міжнародний конгрес кримінальної поліції. А з 22 липня 1946 р. використовується як телеграфне позначення адреси штаб-квартири у Парижі.

1956 р. у Відні на ювілейній 25-й сесії Генеральної асамблеї МККП прийнято Статут Організації, що вступив в дію 13 червня 1956 року, останні зміни внесені 01 січня 1986 року^[266]. З прийняттям нового статуту, пов’язують нову історію Інтерполу. У ст. 1 якого зазначено, що віднині Міжнародна комісія кримінальної поліції називатиметься Міжнародною організацією кримінальної поліції (МОКП) — Інтерпол. Статутом передбачено співробітництво на світовому рівні, до цього - вплив Організації поширювався в основному на європейські держави. Штаб-квартира Інтерполу з 1989 року знаходиться в Ліон (Франція). Робочі мови Інтерполу - англійська, французька, арабська та іспанська.

Метою Інтерполу є:

'б забезпечувати широку взаємодію всіх органів (установ) кримінальної поліції в рамках існуючого законодавства країни та у дусі Загальної Декларації прав людини;

б створювати і розвивати установи, які можуть успішно сприяти попередженню кримінальної злочинності і боротьбі з нею (ст. 2 Статуту).

У ст. 3 Статуту зазначено, що організації забороняється будь-яке втручання чи діяльність політичного, воєнного, релігійного чи расового характеру. Згідно з положеннями Статуту Інтерполу можна зробити висновок, що цю організацію можна віднести до міжнародних міжвідомчих організацій. Про це свідчить рівень представництва держав у системі Інтерполу і наявність у нього правосуб’єктності. Співробітництво країн в Інтерполі стосується визначеного кола питань, пов’язаних з участю поліцейських органів країн - членів у боротьбі з кримінальною злочинністю.

Будь-яка країна може уповноважити будь який свій офіційний поліцейський орган, функції якого співвідносяться з діяльністю організації, виступати як Член Організації. Заявку на вступ у Члени спрямовується Генеральному секретарю відповідним урядовим органом. Рішення про прийняття в Члени затверджується Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів.

9.2.