<<
>>

§ 1. Поняття і завдання правоохоронної діяльності

Одним з важливих напрямків діяльності держави та її органів у житті суспільства є виконання завдань по захисту прав і свобод людини і громадянина, охороні прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, об'єднань громадян, боротьбі зі злочинами та іншими правопорушеннями.
Про це говориться в ст. З, п. 1, 14 ст. 92, п. 1, 2 ст. 116 Конституції України. Так, у ч. 2 ст. З Конституції України закріплено: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Наведені конституційні приписи вимагають, щоб усі органи їх точно виконували. Водночас самі громадяни не позбавляються можливості відстоювати в будьякий законний спосіб свої права і свободи, активно домагатися виконання органами покладених на них повноважень та сприяти їм у цьому.

Розділ І. Основні поняття, предмет, система...

Для переважної більшості органів їх діяльність не замикається на вирішенні цих хоча і дуже важливих, але все ж обмежених завдань по безпосередньому захисту прав і свобод людини і громадянина, охороні законності і правопорядку, боротьбі зі злочинами та іншими правопорушеннями. У цих органів на першому плані стоять інші завдання — вирішення поточних і перспективних економічних питань, питань культури, науки, освіти, обороноздатності і безпеки, зовнішньої політики, співробітництва з іншими країнами і т.ін. Деякі функції по охороні законності і правопорядку вони виконують поряд із здійсненням своїх основних завдань.

Спеціально забезпеченням правопорядку займається значно менше коло органів. Це органи, створені тільки або головним чином для виконання такої ролі, їх прийнято іменувати органами охорони правопорядку. Вони покликані охороняти обумовлений соціальними, економічними, моральними, культурними, історичними та іншими чинниками закріплений в Конституції і законах України, інших нормативноправових актах порядок життя і діяльності громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, їх права і свободи, а також інтереси суспільства і

держави.

Дуже близько до поняття органів охорони правопорядку примикає поняття правоохоронних органів.

Ці поняття дуже схожі, але не ідентичні. Коло органів, що позначаються ними, не збігається. Не всі органи охорони правопорядку можна вважати правоохоронними. Так само серед правоохоронних органів є такі, що не займаються і не повинні займатися охороною суспільного порядку або правопорядку в широкому розумінні цього слова. Щоб виділити критерії, за якими ті чи інші органи відносять до правоохоронних, слід усвідомити природу і ознаки правоохоронної діяльності.

Цей термін і поняття, що позначається ним, уведені в юридичний обіг на початку 60х років. Чинне законодавство чітко не закріплює поняття правоохоронної діяльності. Тому щодо нього йдуть активні суперечки, висловлюються різні думки про те, які органи слід вважати правоохоронними.

Для одних авторів правоохоронна діяльність — це лише діяльність компетентних державних органів у сфері боротьби зі злочинами. Іншими словами, ставиться знак рівності між поняттям правоохоронної діяльності і поняттям боротьби зі злочинністю. Для других — це боротьба зі злочинами, і з іншими правопорушеннями (в основному тими, що прийнято називати адміністративними проступками). Для третіх — це діяльність по підтримці суспільного порядку (патрулювання в громадських місцях, при проведенні масових заходів — демонстрацій, мітингів, пікетування та ін.).

Організація судових та правоохоронних органів

Такий спрощений підхід до визначення поняття правоохоронної діяльності не можна визнати правильним, оскільки він істотно спотворює сутність розглядуваного виду діяльності і використовується для «обґрунтування» дуже спірних суджень про те, які органи слід вважати правоохоронними.

Прихильники цього підходу не хочуть бачити, що сфера охорони права значно ширша за сферу боротьби зі злочинністю або порушеннями суспільного порядку. Право повинно охоронятися не тільки від явно недопустимих актів порушення законів або антигромадських явищ. Не меншою мірою недопустимими є також будьякі інші прояви порушення права, спроби недозволено обмежувати, ущемляти або принижувати будьякі права і законні інтереси, кому б вони не належали — законодавцю, главі держави або іншому органу влади, державній або недержавній організації, посадовій особі або громадянину, іноземцю, особі без громадянства.

Всі ці порушення повинні припинятися не менш рішуче, ніж злочин або порушення порядку в суспільних місцях, а їх негативні наслідки — усуватися або виправлятися. Тому і потрібна діяльність, яка іменується правоохоронною діяльністю в широкому розумінні цього слова. У противному разі є безпідставними міркування про правопорядок.

Наприклад, рішення компетентних органів про поновлення на роботі незаконно звільненої людини, або рішення про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок необережності, або рішення про визнання неконституційним закону, що ущемляє основні права і свободи особи, не менш важливі для забезпечення правопорядку, ніж боротьба зі злочинністю. Такі дії теж становлять собою охорону права за допомогою юридичних засобів, а їх сукупність є невід'ємним компонентом правоохоронної діяльності.

Саме таке розуміння правоохоронної діяльності дозволяє зробити висновок, що вона має низку істотних ознак.

Поперше, ця діяльність спрямована на охорону права від будьяких порушень.

Розділ І. Основні поняття, предмет, система...

Подруге, вона може здійснюватися не будьяким~ способом, а лише шляхом: а) розгляду юридичне значущих справ і, у деяких випадках, застосування до правопорушників примусових заходів і стягнень; б) виявлення правопорушень і осіб, винних у їх вчиненні; в) обвинувачення у вчиненні правопорушення; г) представництва і захисту порушених прав і законних інтересівґ) нагляду за додержанням законів.

Потретє, ця діяльність повинна відповідати приписам правового нормативного акта. Наприклад, тільки закон може бути підставою для застосування конкретного заходу впливу і чітко визначати його зміст. Орган, що застосовує такий захід, зобов'язаний пунктуально виконувати відповідні розпорядження. Встановлена в законі міра стягнення може бути застосована тільки до винного у вчиненні діяння і тільки в зазначених межах. Відхилення від розпорядження закону під будьяким приводом вважається актом незаконним, несумісним з охороною прав і свобод людини.

Почетверте, характерним для правоохоронної діяль ності є й те, що вона реалізується з додержанням певних, встановлених у законі або іншому нормативному акті про цедур.

Наприклад, вирок суду, який визнає винним або виправдовує підсудного, може бути ухвалений тільки піс ля судового розгляду і всебічного обговорення судом усіх питань, конкретно передбачених процесуальним законом. Таке обговорення повинно проходити.в дорадчій кімнаті, із забезпеченням таємниці наради і додержанням інших процедурних правил. Законом встановлені і правила для розгляду справ про інші правопорушення. За відповідни ми правилами здійснюється розгляд майнових спорів, спо рів, пов'язаних із звільненням, і т. ін. В усіх випадках ухва лення рішення про застосування або незастосування до особи юридичних заходів впливу передбачаються встано влені законом конкретні правила, які слід обов'язково ви конувати, їх порушення може мати наслідком визнання рішення незаконним, тобто таким, що не має юридичної^ сили, а також інші негативні наслідки. '

Організація судових та правоохоронних органі?

Поп'яте, істотною ознакою правоохоронної діяльності є те, що вона реалізується спеціально уповноваженими на те органами, що комплектуються відповідним чином підготовленими службовцями — в основному юристами, а також фахівцями, що розуміються в інших галузях знань. В їх розпорядженні є необхідні матеріальні і технічні засоби. Організація і діяльність таких органів докладно і всебічно регламентується в законодавчому порядку, в тому числі шляхом встановлення особливих процедурних (процесуальних) правил. Все це в сукупності спрямовано на забезпечення законності, обґрунтованості і справедливості рішень, прийнятих названими органами.

Таким чином, під правоохоронною діяльністю слід розуміти діяльність по охороні права, яка здійснюється спеціально уповноваженими на те органами за встановленою в законі процедурою і полягає в розгляді юридична значущих справ, виявленні правопорушень 1 обвинуваченні осіб, винних в їх вчиненні, і, у деяких випадках, у застосуванні до правопорушників примусових заходів, регламентованих законом, а також у представництві і захисті прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Питання про завдання правоохоронної діяльності, як і питання про її поняття і зміст, у законодавчому порядку однозначно не вирішені, проте це не означає, що в неї немає своїх завдань.

Вони є, і про них можна судити по змісту деяких законодавчих актів, в яких тією чи іншою мірою вирішуються питання організації і діяльності різних правоохоронних органів. Аналіз цих актів свідчить, що основними об'єктами, які повинні захищатися системою правоохоронних органів, є: людина — її права і свободи; суспільство — його матеріальні і духовні цінності; держава — її конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність.

Ці положення і слід вважати основними орієнтирами при розкритті змісту завдань правоохоронної діяльності, оскільки в них чітко позначені ті цінності, які повинні охоронятися.

Розділ І. Основні поняття, предмет, система...

Завданнями правоохоронної діяльності є гарантування захисту і швидкого поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів особи, матеріальних і духовних інтересів суспільства, захисту конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності держави.

<< | >>
Источник: І. Є. Марочкін, В. В. Афанасьев, В. С. Бабкова та ін. Організація судових та правоохоронних органів [Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти. 2000

Еще по теме § 1. Поняття і завдання правоохоронної діяльності:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -