<<
>>

Напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами

На сьогодні основним законодавчим актом, який визначає засади рекламної діяльності в Україні та регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, є Закон

України «Про рекламу» [140].

Зокрема, регулюванню правовідносин у сфері зовнішньої реклами присвячено статтю 16 Закону, яка встановлює, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Зазначена стаття Закону є досить невеликою за обсягом та недосконалою за змістом, потребує значних змін і доповнень.

Пункт 45 Типових правил встановлює контрольні повноваження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради за їх додержанням. Однак у процесі регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами, а саме: контролю за законністю її розміщення, уповноважений орган відповідної ради стикається з певною колізією, оскільки частиною 1 статті 26 Закону України «Про рекламу» встановлено вичерпний перелік органів, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства про рекламу, до яких органи місцевого самоврядування не віднесено. У зв’язку із цим вважаємо доцільним частину 1 статті 26 Закону України «Про рекламу» доповнити абзацом такого змісту: «органи місцевого самоврядування - щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами в межах населених пунктів;». Частину 2 статті 26 після слів «органи державної влади» у всіх відмінках доповнити словами «та органи місцевого самоврядування».

Крім того, повноваження щодо контролю за додержанням законодавства про рекламу, зокрема зовнішню, а також щодо притягнення до відповідальності, пропонується розмежувати між органами Держпродспоживслужби та органами місцевого самоврядування.

До повноважень державного органу слід віднести вирішення всіх питань, пов’язаних зі змістом реклами (реклама, що заборонена законом; порушення прав третіх осіб під час виготовлення реклами тощо) та захисту прав споживачів реклами, до повноважень органів місцевого самоврядування - питання законності розміщення спеціальних конструкцій у межах населеного пункту [108, с. 117].

Окрему увагу слід приділити вдосконаленню законодавства України про рекламу та приведенню його у відповідність до законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності.

Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» [129] визначено правові та організаційні засади функціонування всієї дозвільної системи у сфері господарської діяльності, що здійснюється в Україні, встановлено порядок діяльності адміністраторів і дозвільних органів, що уповноважені видавати документи дозвільного характеру, а також основні принципи державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, основні вимоги до дозвільної системи у сфері господарської діяльності та порядку видачі (переоформлення, анулювання) документів дозвільного характеру. Тобто цей законодавчий акт є загальним для всіх документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, що видаються на території України.

Стаття 4 зазначеного закону встановлює, що виключно законами, які регулюють відносини, пов’язані з одержанням документа дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі або надання письмового повідомлення про відмову у видачі документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, видачі дубліката, анулювання документа дозвільного характеру; строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа; перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності; перелік і вимоги до документів, які суб’єкту господарювання необхідно надати для одержання документа дозвільного характеру.

Статтею 16 Закону України «Про рекламу» визначено лише необхідність і безоплатність одержання дозволу, а також виконавчі органи сільських, селищних, міських рад як уповноважені органи на видачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Належність дозволу на розміщення зовнішньої реклами до переліку документів дозвільного характеру встановлено відповідним спеціальним законом [129]. Інші вимоги викладено у подзаконному нормативно-правовому акті - Типових правилах розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 [135].

Отже, до статті 16 Закону України «Про рекламу» необхідно внести доповнення в частині зазначення строку видачі або відмови у видачі дозволу на розміщення зовнішньої реклами, однак слід врахувати особливості суб’єкта прийняття такого рішення.

Рішення про видачу дозволів або про відмову приймає виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, тобто їх виконавчий комітет шляхом прийняття відповідного акта. Засідання виконавчого комітету ради відповідно до статті 53 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [138] є правомочними за умови участі в них більше половини від загального складу його членів і проводяться за потреби, але не рідше одного разу на місяць. На практиці виконавчі комітети формуються з представників науки (ректорів університетів, професорів, академіків), почесних громадян відповідної адміністративно-територіальної одиниці, керівників великих підприємств тощо, а їх засідання проводяться один раз на два-три тижні. Окрім цього, після прийняття рішення виконавчим комітетом ради необхідний час для оформлення дозволів і передачі їх до центрів надання адміністративних послуг для видачі суб’єктам господарювання. Отже, для прийняття рішення про надання дозволу або про відмову в наданні, його оформлення та видачу вважаємо достатнім строк у п’ятнадцять робочих днів.

Таким чином, доцільно доповнити статтю 16 Закону України «Про рекламу» абзацом такого змісту: «Строк видачі дозволу на розміщення зовнішньої реклами складає п’ятнадцять робочих днів.».

Щодо вичерпного переліку підстав для відмови у видачі дозволу на розміщення зовнішньої реклами необхідно зазначити, що такі підстави повинні унеможливити зловживання з боку посадових осіб місцевого самоврядування, бути чітко та однозначно прописані, об’єднувати в собі як загальні підставі для відмови, так і властиві лише процедурі отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Зокрема, пропонуємо доповнити статтю 16 Закону України «Про рекламу» абзацом такого змісту:

«У видачі дозволу на розміщення зовнішньої реклами може бути відмовлено за наявності таких підстав:

- надання суб’єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу;

- виявлення в документах, наданих суб’єктом господарювання, недостовірних відомостей;

- наявності негативного висновку за результатами проведеної технічної експертизи;

- наявності на заявлене місце зареєстрованого дозволу;

- відмови у погодженні дозволу компетентних органів та/або осіб.

Законом можуть бути встановлені інші підстави для відмови у видачі

дозволу на розміщення зовнішньої реклами.».

Перші дві підстави для відмови у видачі дозволу є загальними, передбаченими статтею 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», та не потребують додаткового вивчення.

Проведення технічної експертизи для розміщення дахових рекламних засобів здійснюється задля забезпечення можливості розміщення та подальшої експлуатації спеціальної конструкції на даху конкретної будівлі, розрахунку здатності витримування вітрових та інших навантажень, дії

корозії та інших чинників. У разі наявності висновку спеціалізованого підприємства, установи або організації щодо неможливості встановлення дахової конструкції у певному місці виконавчі органи рад з метою забезпечення збереження життя, здоров’я та майна фізичних осіб, майна юридичних осіб повинні мати законні підстави для відмови у видачі дозволу на такий рекламний засіб.

Ще однією підставою для відмови у видачі дозволу має бути наявність на заявлене місце зареєстрованого дозволу.

Ця підстава притаманна саме процедурі отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, оскільки при видачі дозволу на топогеодезичному знімку місцевості зазначається конкретне місце розташування рекламного засобу на земельній ділянці, фасаді будівлі, елементі вуличного обладнання тощо. Розміщення двох або більше рекламних засобів на одному місці технічно неможливо та призведе до конфліктних ситуацій між суб’єктами господарювання.

Окрім цього, видача дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється за погодженням із компетентними органами та/або особами. До них можна віднести, зокрема, органи Національної поліції, спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури, утримувачів інженерних комунікацій, органи виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та об’єктів природно-заповідного фонду тощо.

Частиною 11 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» встановлено, що дії щодо одержання погоджень, висновків та інших документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, вчиняються дозвільним органом, що оформлює документ дозвільного характеру, без залучення суб’єкта господарювання. На виконання цієї норми закону з метою полегшення умов ведення господарської діяльності та розвитку бізнесу, упровадження європейської практики оформлення документів дозвільного характеру деякі виконавчі органи рад здійснюють погодження дозволів на розміщення зовнішньої реклами без залучення суб’єктів господарювання.

У низці випадків розташування спеціальної конструкції зовнішньої реклами у заявленому суб’єктом господарювання місці є неможливим та таким, що може створити перешкоди у вільному русі пішоходів, транспортних засобів, знаходитися в охоронній зоні інженерних комунікацій або розміщення рекламного засобу на пам’ятці національного або місцевого значення є недоцільним. У таких випадках компетентні органи надають свою письмову мотивовану відмову.

Таким чином, вважаємо доцільним закріпити у статті 16 Закону України «Про рекламу» вищезазначені підстави для відмови у видачі дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Однією з важливих вимог до видачі документа дозвільного характеру є строк дії такого документа. Чинна редакція Закону України «Про рекламу» не закріплює строк дії виданого дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Строк дії такого документа встановлено Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами та дорівнює п’яти рокам, якщо менший строк не зазначено у заяві.

На нашу думку, строк дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами може бути зменшено за ініціативи власника місця розташування рекламного засобу у зв’язку з тим, що стаття 41 Конституції України [71] та стаття 319 Цивільного кодексу України [209] встановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти будь-які дії щодо свого майна, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Власник місця розташування рекламного засобу має право самостійно встановлювати строк дії погодження розміщення зовнішньої реклами, а держава шляхом прийняття нормативно-правових актів не має права втручатися в ці правовідносини.

У зв’язку із цим пропонуємо статтю 16 Закону України «Про рекламу» доповнити абзацом такого змісту: «Строк дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами складає п’ять років, якщо менший строк не зазначено в заяві або не встановлено письмовим погодженням власника (уповноваженого органу/особи) території, будинку, споруди».

Крім того, видача будь-якого документа дозвільного характеру супроводжується наданням необхідного переліку документів, які повинні відповідати встановленим вимогам. Чинне законодавство України про рекламу вимог до наданих документів для отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами взагалі не встановлює, а перелік документів закріплено у Типових правилах розміщення зовнішньої реклами.

Зокрема, для одержання дозволу особа повинна подати заяву, фотокартку або комп’ютерний макет місця (розміром не менш як 6 х 9 сантиметрів), ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням. Практика видачі органами місцевого самоврядування показує, що зазначених документів недостатньо для правильної ідентифікації рекламного засобу на фасаді будівлі, земельній ділянці тощо.

Як уже було зазначено, обов’язковим реквізитом дозволу на розміщення зовнішньої реклами є топогеодезичний знімок місцевості (М 1:500) з прив’язкою місця розташування рекламного засобу. З огляду на перелік документів, які необхідно надати для отримання дозволу, саме прив’язка місця розташування рекламного засобу до місцевості заявником не надається, інших способів отримання зазначеної інформації не існує, а оформлення дозволу неможливе без зазначення всіх реквізитів. Розробка та надання прив’язки місця розташування рекламного засобу до місцевості не створює додаткового фінансового тиску на суб’єктів господарювання, не потребує спеціальних знань і навичок, тому цей документ слід включити до переліку документів для отримання дозволу і закріпити на законодавчому рівні.

Щодо вимог до документів, необхідних для отримання дозволу, слід зазначити, що більшості суб’єктів господарювання не зрозумілі вимоги до оформлення конструктивного рішення рекламного засобу та його обов’язкових елементів. Конструктивне рішення, на нашу думку, повинно містити інформацію щодо основних габаритних розмірів, вузлів кріплення, застосованих при виготовленні матеріалів, а також підключення до інженерних мереж.

Ще одним важливим моментом у процесі видачі дозволів є надання погодження власника місця розташування рекламного засобу або уповноваженого органу (особи). Актами чинного законодавства України жодної вимоги до такого погодження не висувається, не зазначено його обов’язкові реквізити. Практика видачі дозволів показує, що у зв’язку з низькою правовою культурою та освіченістю суспільства суб’єкти господарювання погоджують розміщення реклами не з власниками місця розташування рекламного засобу, а, наприклад, з орендодавцями, засновниками юридичних осіб тощо, що призводить до численних скарг і судових позовів.

До того ж виконавчі органи рад у своєму розпорядженні мають інформацію лише про місця розташування рекламних засобів, які знаходяться у комунальній власності. Інформація щодо земельних ділянок, об’єктів нерухомого майна тощо, які знаходяться у державній та/або приватній власності, міститься у спеціальних реєстрах або на паперових носіях. Без надання документів про право власності на об’єкт неможливо інколи встановити справжнього власника, а в деяких випадках без інвентаризаційної документації ідентифікувати об’єкт нерухомого майна, на якому планується розміщення рекламного засобу.

Тому з метою недопущення порушення прав і законних інтересів власників місць розташування рекламних засобів пропонуємо закріпити обов’язок надання копій документів, що підтверджують право власності (постійного користування, господарського відання тощо) на відповідні об’єкти, в разі подання заяви про надання дозволу на місця, які знаходяться в державній та/або приватній власності.

Ураховуючи викладене, пропонуємо доповнити статтю 16 Закону України «Про рекламу» абзацом такого змісту:

«Для одержання дозволу на розміщення зовнішньої реклами необхідно подати:

- заяву встановленого зразка;

- фотокартку або комп’ютерний макет місця (розміром не менш ніж 6 х 9 сантиметрів);

- ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням (конструктивне рішення містить інформацію про основні габаритні розміри, вузли кріплення, застосовані при виготовленні матеріали, підключення до інженерних мереж);

- прив’язку місця розташування рекламного засобу до місцевості;

- висновок технічної експертизи (для дахових конструкцій);

- письмове погодження власника місця розташування рекламного засобу або уповноваженого ним органу (особи);

- копії документів, що підтверджують право власності (постійного користування, господарського відання тощо) на заявлене місце розташування рекламного засобу.

Перелік документів, необхідних для одержання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, є вичерпним.».

Говорячи про порядок отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами та отримання погодження від власника місця розташування рекламного засобу, неможливо оминути увагою проблему порушення прав співвласників багатоквартирного будинку при отриманні погоджень.

Стаття 41 Конституції України [71] гарантує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Сьогодні в умовах проведення реформи житлово-комунального господарства, переходу від радянської системи обслуговування багатоквартирних будинків до європейської постає проблема управління, утримання та використання майна співвласників багатоквартирних будинків шляхом створення об’єднання співвласників багатоквартирних будинків.

Видача дозволу на розміщення зовнішньої реклами відповідно до статті 16 Закону України «Про рекламу» [140] погоджується з власником місця розташування рекламного засобу або уповноваженим ним органом (особою). І все частіше виконавчі органи рад зіштовхуються з проблемою погодження дозволів на розміщення зовнішньої реклами на територіях, фасадах, дахах житлових будинків тощо, що є власністю об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, а саме щодо визначення суб’єкта погодження дозволу. Закон України «Про рекламу», Типові правила, відповіді на це питання не дають.

На сьогодні склалася практика погодження дозволів головами об’єднання співвласників багатоквартирного будинку або управителями, що, на нашу думку, є порушенням прав співвласників багатоквартирного будинку з огляду на таке.

Стаття 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» [180] до співвласників багатоквартирного будинку відносить власників квартир або нежитлових приміщень, спільним майном яких є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі й споруди та його прибудинкова територія. Тобто усі зазначені вище об’єкти належать співвласникам на праві спільної сумісної власності, а тому виключно вони (співвласники) мають право володіння, користування та розпорядження майном, у тому числі й право використання майна для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами.

У частині процедури прийняття рішення про надання погодження на розміщення зовнішньої реклами необхідно зазначити, що відповідно до статті 10 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» [181] до виключної компетенції співвласників відносяться питання про використання спільного майна, а рішення загальних зборів співвласників оформлюються протоколами. Іншої форми прийняття рішення законодавством не передбачено.

Таким чином, рішення про надання місця для розташування спеціальної конструкції зовнішньої реклами повинно прийматися загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку, оформлюватися відповідним протоколом, який і буде вважатися письмовим погодженням власника місця розташування рекламного засобу та надаватися виконавчим органам рад для отримання дозволу. На нашу думку, у протоколі загальних зборів слід обов’язково зазначити такі реквізити:

- юридично зареєстроване найменування суб’єкта господарювання, код за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань, місцезнаходження;

- характеристику спеціальної конструкції зовнішньої реклами (вид, тип, розміри, конструктивне рішення, наявність освітлення тощо);

- розмір плати за користування місцем, її індексацію, порядок здійснення платежів;

- строк, на який місце розташування рекламного засобу надається у користування.

Ураховуючи викладене, з метою гарантування конституційного права на власність, вважаємо доцільним статтю 16 Закону України «Про рекламу» доповнити абзацом такого змісту: «Погодження розміщення зовнішньої реклами із залученням майна співвласників багатоквартирних будинків здійснюється шляхом проведення загальних зборів таких співвласників та оформлення відповідного протоколу. За рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку повноваження щодо надання в користування місця для розміщення зовнішньої реклами та укладення договору можуть бути передані голові об’єднання співвласників багатоквартирного будинку шляхом внесення відповідних змін до статуту.» [111, с. 158].

Окрім того, чинний Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та Типові правила містять у собі протиріччя у термінології, оскільки законом передбачено поняття «анулювання» документа дозвільного характеру, а постановою - «скасування», хоча в жодному нормативно-правовому акті визначення цих понять не наводиться. Зрозуміло, що обидва поняття тягнуть за собою ідентичні правові наслідки у вигляді припинення строку дії дозволу, демонтажу конструкції та припинення договірних відносин із власником місця розташування рекламного засобу. Тому пропонується застосувати термін «анулювання» та доповнити статтю 16 Закону України «Про рекламу» нормою, яка регламентує порядок анулювання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а також закріпити спеціальні підстави для його анулювання. У зв’язку із цим статтю 16 доцільно доповнити абзацами такого змісту:

«Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради анулює дозвіл на розміщення зовнішньої реклами за наявності підстав, передбачених частиною 7 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», а також у разі:

- відсутності маркування спеціальної конструкції;

- встановлення спеціальної конструкції, що не відповідає дозволу на розміщення зовнішньої реклами;

- недодержання вимог щодо технічного та/або естетичного стану спеціальної конструкції (у разі невиконання письмової вимоги уповноваженої особи органу, який здійснює контроль);

- невикористання місця розташування спеціальної конструкції безперервно протягом шести місяців.».

Ще одним напрямом, який потребує нормативно-правового врегулювання, є порядок здійснення демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, розміщених на території населеного пункту з порушенням законодавства України про рекламу. У попередньому розділі дисертаційного дослідження зазначене питання було порушено, тому наразі пропонуємо конкретні зміни до чинних нормативно-правових актів.

Отже, Закон України «Про рекламу» чітко встановлює вимогу щодо отримання документа дозвільного характеру для розміщення зовнішньої реклами на території населеного пункту. Однак, станом на сьогодні отримало масового поширення розміщення рекламних конструкцій без відповідної дозвільної документації, чим наноситься шкода майну, правам та інтересам членів територіальної громади. У зв’язку із цим вважаємо доцільним внести зміни до статті 16 Закону України «Про рекламу», доповнивши частину 1 таким абзацом: «Розміщення зовнішньої реклами без дозволу забороняється. У разі виявлення зовнішньої реклами, яка розміщена без дозволу (строк дії якого закінчився, дозвіл анульовано), вона підлягає демонтажу на підставі відповідного рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а поза межами населених пунктів - на підставі відповідного рішення обласної державної адміністрації в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.».

Детальну регламентацію процедури демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами слід відобразити у Типових правилах шляхом внесення таких змін.

Пункт 2 доповнити абзацами такого змісту: «демонтаж - це сукупність організаційних і технічних заходів, спрямованих на відокремлення спеціальної конструкції від місця її розташування з метою переміщення до спеціально відведеного місця для подальшого обліку, зберігання та утилізації;

самовільно встановлена спеціальна конструкція - конструкція, яка розміщується без оформленого дозволу на розміщення зовнішньої реклами, строк дії якого закінчився, не переоформленого у встановленому порядку дозволу або дозвіл на розміщення якої було анульовано.».

Як уже зазначалося [108, с. 117], повноваження з контролю слід розподілити між органами Держпродспоживслужби та органами місцевого самоврядування, у зв’язку із чим вважаємо доцільним пункт 46 викласти у такій редакції:

«46. У разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.

У разі невиконання вимоги щодо порушення порядку розповсюдження реклами орган, який здійснює контроль, надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі невиконання вимоги щодо порушення порядку розміщення реклами орган, який здійснює контроль, вживає заходів, передбачених пунктами 50-52 цих Правил.».

Доповнити Типові правила такими пунктами:

«50. Демонтаж спеціальних конструкцій здійснюється у разі їх самовільного розміщення та/або створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичних осіб, майну юридичних осіб.

51. Робочий орган шляхом проведення перевірок здійснює виявлення самовільно розміщених спеціальних конструкцій зовнішньої реклами у межах населеного пункту. План проведення перевірок затверджується керівником робочого органу.

У разі виявлення самовільно розміщеної спеціальної конструкції або надходження інформації про порушення цих Правил від фізичних та/або юридичних осіб робочий орган вживає заходів щодо встановлення її власника. Якщо власника самовільно розміщеної спеціальної конструкції було встановлено, останній зобов’язаний надати робочому органу інформацію про юридично зареєстроване найменування юридичної особи або прізвище, ім’я й по батькові фізичної особи-підприємця та код (номер) за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань.

За результатами перевірки складається припис, форма якого затверджується виконавчим органом ради. Обов’язковими реквізитами припису є дата складання, найменування органу, що його видав, юридично зареєстроване найменування юридичної особи або прізвище, ім’я й по батькові фізичної особи-підприємця, код (номер) за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи або зареєстроване місце проживання фізичної особи - підприємця, перелік спеціальних конструкцій, які підлягають демонтажу, їх орієнтовні розміри, адреса місця розташування, строк для усунення виявлених порушень і підпис посадової особи, яка здійснювала перевірку.

Припис складається у двох примірниках, один з яких вручається суб’єкту господарювання (його представнику), а інший із відміткою про вручення залишається у робочого органу для обліку та контролю за його виконанням. У разі відмови суб’єкта господарювання від отримання припису останній надсилається поштовим рекомендованим відправленням з повідомленням про вручення за місцезнаходженням юридичної особи або зареєстрованим місцем проживання фізичної особи - підприємця, що зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців і громадських формувань. У разі відмови суб’єкта господарювання (посадової особи) від отримання поштового відправлення або відсутності його за вказаною адресою вважається, що таке повідомлення вручено належним чином.

Якщо власника самовільно розміщеної спеціальної конструкції встановити не вдалося, її демонтаж здійснюється без направлення припису.

Інформація про видані приписи, направлені поштові відправлення та повідомлення про їх вручення фіксується робочим органом у відповідному журналі.

У разі неусунення виявлених порушень у зазначений у приписі строк робочий орган готує і подає виконавчому органу ради пропозиції та проект рішення про демонтаж спеціальних конструкцій. Виконавчий орган ради протягом п’ятнадцяти робочих днів із дати одержання зазначених пропозицій приймає відповідне рішення.

У рішенні виконавчого органу ради повинно бути зазначено: орган (особа), яка здійснює демонтаж конструкцій, перелік суб’єктів господарювання, що є власниками самовільно розміщених спеціальних конструкцій (якщо відомо), характеристики спеціальних конструкцій (тип, орієнтовний розмір, адреса місця розташування, дата і номер припису (якщо його було вручено або надіслано), строк виконання робіт.

За результатами проведених робіт із демонтажу спеціальних конструкцій орган (особа), яка їх здійснювала, повинен скласти акт у двох примірниках, один з яких вручається суб’єкту господарювання (його представнику), а інший із відміткою про вручення залишається для обліку спеціальних конструкцій та контролю за виконанням рішення. У разі відмови суб’єкта господарювання від отримання акта останній надсилається поштовим рекомендованим відправленням з повідомленням про вручення.

Власник спеціальної конструкції має право її повернути після відшкодування витрат, пов’язаних із демонтажем конструкції, її транспортуванням і зберіганням.

У разі якщо на підставі рішення виконавчого органу ради було здійснено демонтаж спеціальних конструкцій, власників яких встановити не вдалося, робочий орган протягом двох робочих днів після проведення робіт з демонтажу надає відповідну інформацію територіальним органам Національної поліції України.

Обов’язок щодо зберігання демонтованих спеціальних конструкцій покладається на орган (особу), яка здійснила демонтаж. Якщо протягом року з дня здійснення демонтажу власник спеціальної конструкції не звернувся із заявою про її повернення, така конструкція підлягає утилізації.

52. Демонтаж спеціальної конструкції, яка створює загрозу життю, здоров’ю, майну фізичних осіб, майну юридичних осіб, здійснюється без рішення виконавчого органу ради на підставі акта обстеження, який складається робочим органом за участю територіального органу Національної поліції України. В акті обстеження зазначаються дата і місце його складання, адреса місця розташування спеціальної конструкції та її характеристики, власник конструкції (якщо відомо), наявні пошкодження, можливість її подальшого розміщення, необхідна техніка для проведення робіт з демонтажу. Наявні пошкодження фіксуються за допомогою фото- та/або відеоприладів і додаються до акта.

Якщо актом обстеження спеціальної конструкції було встановлено неможливість її подальшого розташування, робочим органом невідкладно організовуються заходи з її демонтажу. Транспортування, зберігання та повернення спеціальної конструкції власнику здійснюється у порядку, передбаченому пунктом 51 цих Правил.».

Ефективне наповнення місцевих бюджетів і впровадження практики встановлення сучасних елементів благоустрою породжує необхідність залучати найбільш платоспроможних суб’єктів господарювання.

Пункт 25 Типових правил встановлює, що у процесі надання дозволів забороняється проведення тендерів (конкурсів) [135].

Пропонуємо внести зміни до Типових правил, виключивши пункт 25, що дозволить органам місцевого самоврядування проводити конкурси на встановлення спеціальної конструкції зовнішньої реклами у певному місці із залученням найбільшої суми коштів до місцевого бюджету, а також встановити вимоги до зовнішнього вигляду конструкцій.

Крім того, на сьогодні у багатьох адміністративно -територіальних одиницях (містах Київ, Харків, Черкаси, Одеса та ін.) органи місцевого самоврядування вживають заходів щодо встановлення сучасних елементів благоустрою шляхом затвердження схем їх розміщення на окремих об'єктах топоніміки або територіях. Затвердження таких схем здійснюється рішеннями виконавчих органів сільської, селищної, міської ради з чітким встановленням видів рекламних засобів, їх форми, кольору та місць розташування. Вважаємо, що органи місцевого самоврядування в межах, наданих Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», мають право вирішувати будь-які питання благоустрою населеного пункту, тому з метою спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляції) та унеможливлення корупції, зокрема й у сфері зовнішньої реклами, пропонуємо внести зміни до Закону України «Про рекламу» і похідних підзаконних нормативно-правових актів у частині розробки та затвердження органами місцевого самоврядування плану (схеми) розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, погодженого з усіма зацікавленими органами, без залучення суб'єктів господарювання [104, с. 105].

Затвердження схем розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на основних магістралях населеного пункту, а також проведення конкурсів на конкретне місце у затвердженій схемі призведе до найбільш ефективного наповнення бюджетів територіальних громад та не тягне за собою жодних матеріальних витрат. Зазначені зміни сприятимуть суб’єктам господарювання у здійсненні ними господарської діяльності, оскільки останні будуть мати гарантії розміщення спеціальної конструкції у заявленому місці, а розміщення рекламоносія вже погоджено з усіма органами, що передбачені чинним законодавством.

Окрему увагу слід приділити правовому регулюванню розміщення вивісок (табличок), оскільки на практиці досить часто виникають конфлікті ситуації щодо відмежування вивіски від спеціальної конструкції зовнішньої реклами. Чинне законодавство України містить прогалини у правовому регулюванні порушеного питання, оскільки не встановлює можливу кількість вивісок (табличок) для розміщення, на якій відстані від входу вони повинні розміщуватися, а також їх обов’язкові реквізити. Тому вважаємо доцільним внести зміни до пункту 48 Типових правил, доповнивши його абзацом 5 такого змісту:

«- на відстані не більш ніж 1 м від входу до будинку, споруди;».

Абзаци 5 та 6 вважати абзацами 6 і 7 відповідно, а також доповнити абзацами 8, 9 такого змісту:

«Дозволяється розміщення однією особою однієї вивіски (таблички), за виключенням розміщення вивісок (табличок) за наявності декількох входів до будинку, споруди (призначених для користування споживачами), але не більш ніж по одній вивісці біля кожного входу.

Обов’язковими реквізитами вивіски (таблички) є юридично зареєстроване найменування особи, вид її діяльності (якщо не випливає із зареєстрованого найменування) та час роботи.».

Досвід Франції, Естонії та інших країн Європи [104, с. 105] показав, що наявність жорсткої системи адміністративних стягнень сприяє додержанню законності й дисципліни у рекламній діяльності. З метою приведення чинного законодавства України до законодавства Європейського Союзу вважаємо за доцільне впровадити більш жорсткі санкції за порушення вимог законодавства України про рекламу, а, спираючись на досвід Грузії, на законодавчому рівні передбачити можливість стимулювання контролюючих органів за рахунок перерозподілу грошових коштів від сплачених штрафних санкцій з метою покращення матеріально-технічної бази, матеріального заохочення їхніх службовців тощо.

У зв’язку із цим пропонуємо внести зміни до глави 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності», доповнивши її статтею 1564 такого змісту:

«Стаття 1564. Порушення встановлених законодавством правил розміщення зовнішньої реклами.

Розміщення спеціальної конструкції зовнішньої реклами без оформленого дозволу, строк дії якого закінчився, не переоформленого у встановленому порядку дозволу або дозвіл на розміщення якої було анульовано, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на суб’єктів

господарювання у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на суб’єктів

господарювання у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.».

Однак діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування повинна бути спрямована не на покарання, а на створення сприятливих умов для здійснення господарської діяльності, за яких особи за своїм внутрішнім переконанням дотримувалися вимог законодавства.

Вивчення та аналіз законодавства про рекламу зарубіжних країн свідчить про суттєву роль саморегульованих організацій у системі регулювання рекламної діяльності.

Основною відмінністю законодавства країн Європи є нормативно закріплена діяльність саморегульованих організацій, що повністю відповідає вимогам Міжнародного кодексу рекламної практики, а також суттєво полегшує роботу органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Діяльність саморегульованих організацій країн Європи спрямована на самообмеження й саморегулювання в межах рекламного співтовариства, вжиття дієвих заходів для недопущення порушення законодавства суб’єктами господарювання. Крім того, ще одна важлива функція саморегульованих організацій полягає в консультуванні на предмет легітимності тієї чи іншої реклами, її відповідності вимогам чинного законодавства та етичних кодексів, що часто перешкоджає втручанню контролюючих органів у діяльність таких суб'єктів (через відсутність правопорушення) і подачі позовів конкурентами [107, с. 39].

З урахуванням іноземного досвіду та міжнародних нормативно- правових актів необхідно внести зміни до Закону України «Про рекламу» в частині діяльності саморегульованих організацій, детально регламентувати їх повноваження, створити належні умови для їх функціонування та популяризації. Розробка й затвердження такими організаціями кодексів, що регулюють різні сфери рекламної діяльності, здійснення ними постійного моніторингу за додержанням законодавства про рекламу дозволить суттєво скоротити апарат службовців і витрати коштів на їх утримання.

<< | >>
Источник: НІКУЛІН ВІТАЛІЙ АНДРІЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2018. 2018

Скачать оригинал источника

Еще по теме Напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами:

  1. 2.1. Поняття та класифікація суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  2. ЗМІСТ
  3. ВСТУП
  4. РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ
  5. Напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -