<<
>>

Європейський та світовий досвід адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами

Сьогодні Україна стоїть на порозі історичних змін, оскільки обрала європейський вектор розвитку, прагне стати повноправним членом Європейського Союзу. Однак для досягнення цієї мети Україні необхідно зробити багато кроків у різних сферах суспільного і політичного життя, в тому числі адаптувати вітчизняне законодавство до законодавства Європейського Союзу.

Нормативні акти ЄС неможливо скопіювати, їх необхідно саме адаптувати, ураховуючи історичні, ментальні та інші особливості України. Вивчення досвіду країн з високоефективною ринковою економікою, у тому числі розвиненою рекламною галуззю, має велике значення для розвитку економіки та країни в цілому, що є одним з основних критеріїв для вступу України до Європейського Союзу.

Реклама здійснює суттєвий вплив на економіку, соціально -політичні процеси у суспільстві, морально-психологічний стан тощо. Вона повинна бути чітко врегульованою з боку держави та суспільства, у зв'язку із цим необхідно розглянути європейський та світовий досвід адміністративно - правового забезпечення діяльності органів влади у рекламних

правовідносинах.

Розглянемо більш детально досвід адміністративно -правового забезпечення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань реклами у країнах Співдружності Незалежних Держав, Європи, Сполучених Штатів Америки та Японії.

Зокрема, Закон Грузії «Про рекламу» [149] встановлює, що єдиним державним контролюючим органом у сфері реклами є Державна антимонопольна служба Грузії. До основних повноважень антимонопольної служби віднесено регулювання рекламної діяльності на території Грузії; здійснення державного контролю за додержанням законодавства; здійснення попереджувальних заходів і запобігання неналежної реклами; направлення приписів про припинення порушення законодавства та рішень про здійснення контрреклами; накладення адміністративних стягнень за порушення законодавства про рекламу тощо.

Як було зазначено, антимонопольна служба має право приймати рішення про розміщення контрреклами в разі порушення вимог законодавства. При цьому, контрреклама розміщується (розповсюджується) порушником за власний рахунок у строк, який зазначено у відповідному приписі, у той же спосіб, з використанням тих же характеристик тривалості, місця та порядку розміщення (розповсюдження). Зміст такої контрреклами обов'язково погоджується з антимонопольною службою.

До того ж за законодавством Грузії 30 відсотків грошових коштів від загальної суми зарахованих до бюджету країни у вигляді штрафу перераховуються на рахунок антимонопольної служби з метою покращення

матеріально-технічної бази, матеріального заохочення її службовців тощо [149].

Щодо повноважень органів місцевого самоврядування Грузії з питань реклами необхідно зазначити, що в цілому вони співпадають із повноваженнями органів місцевого самоврядування України - регулювання діяльності у сфері розміщення та розповсюдження зовнішньої реклами. Розповсюдження реклами в населених пунктах здійснюється на підставі дозволів, однак за законодавством Грузії органи місцевого самоврядування повинні мати план розповсюдження зовнішньої реклами, погоджений із відповідними зацікавленими органами. Натомість Закон Грузії «Про рекламу» встановлює плату за видачу документа дозвільного характеру, в законодавстві України стягнення плати за видачу дозволу на розміщення зовнішньої реклами забороняється.

Таким чином, порівняно із законодавством Грузії Закон України «Про рекламу» [140] не містить чітко визначених і деталізованих повноважень органів державної влади з питань реклами, серед органів, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства України про рекламу, органів місцевого самоврядування не визначено.

Декілька слів необхідно сказати про пострадянську країну, яка вже стала членом Європейського Союзу - Естонію. Ця країна, як і Україна, має незначний досвід регулювання реклами [18, с. 280]. В Естонії основним законом прямої дії, що регулює відносини у сфері реклами, є Закон Естонської Республіки «Про рекламу» [150].

Текст закону було розроблено на базі Міжнародного кодексу рекламної практики Міжнародної торговельної палати [92].

В Естонії основні обов’язки державного регулювання реклами покладено на Міністерство економіки та Департамент захисту прав споживачів. Фактично останній є головним контролюючим органом за рекламною діяльністю в Естонії.

Органам державної влади в Естонії надано достатньо вагомий важіль для ефективного виконання покладених на них завдань - досить жорсткі санкції за порушення законодавства про рекламу. Наприклад, розмір штрафу, що може бути накладений на фізичну особу, дорівнює майже 1000 дол. США, на юридичну особу - понад 3200 дол. США [185, с. 58-59].

Важливу роль у регулюванні рекламної діяльності відіграють й органи місцевого самоврядування. Відповідно до частини 2 статті 21 Закону Естонської Республіки «Про рекламу» на органи місцевого самоврядування покладено функції нагляду у межах відповідної адміністративно- територіальної одиниці за рекламною діяльністю на виставках, ярмарках та інших публічних заходах; за зовнішньою рекламою; у громадському транспорті або таксі, всередині і ззовні; на торгових точках і рекламних заходах [150]. В Естонії, як і в Україні, саме органи місцевого самоврядування визначають розміри оплати розміщення та експлуатації засобів зовнішньої реклами на закріплених за ними територіях.

Велике значення в глобальному управлінні рекламною діяльністю в Естонії має сформована система саморегулювання реклами. Найбільш активним суб’єктом є Естонська асоціація рекламних агентств, якою ще у 1994 році було прийнято «Кодекс професійної етики в рекламі» [185, с. 59]. Такі організації вже багато років успішно працюють у країнах Європи та США, що суттєво полегшує роботу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дозволяє скоротити апарат службовців та витрати коштів.

Розглянемо детальніше адміністративно-правове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами інших країн пострадянського простору.

Зокрема, Закон Республіки Таджикістан «Про рекламу» [142] у статті 14 передбачає, що до повноважень органів державної влади на місцях належить видача дозволів на розповсюдження зовнішньої реклами у містах, районах, селищах міського типу, селах за умови погодження з відповідним органом управління автомобільних доріг, територіальним підрозділом державної автомобільної інспекції, а також органом управління залізницею (в передбачених випадках). За видачу дозволу за законодавством Республіки Таджикістан передбачено стягнення плати, яка не повинна перевищувати вартості робіт із надання дозволу, визначенню місць розміщення зовнішньої реклами та контролю за її розміщенням. Отже, на місцеві органи влади покладено обов’язок контролю за розміщенням зовнішньої реклами в межах населеного пункту.

Однією з особливостей Закону Литовської Республіки «Про рекламу» [143] є закріплення на законодавчому рівні (у статті 17) органів місцевого самоврядування (установи місцевого самоврядування) як контролюючих органів. Такі установи здійснюють контроль за розміщенням зовнішньої реклами та взаємодіють з органами саморегулювання у сфері реклами. Як і в законодавстві Естонії, Закон Литовської Республіки визначає розмір і порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, розмір якого залежить від характеру порушення, обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання [23, с. 61].

Законодавство Республіки Молдова, а саме: Закон «Про рекламу», до повноважень органів місцевого публічного врядування відносить видачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами. При чому видача такого дозволу здійснюється за принципом єдиного вікна та погоджується виключно з органами поліції, управлінням дорогами та залізницею. За видачу дозволу стягується збір у порядку і розмірах, що встановлені податковим законодавством. Аналогічна процедура видачі дозволу органами місцевого самоврядування та його погодження передбачена і Законом Киргизької Республіки «Про рекламу» [145].

Закон Вірменії «Про рекламу» [146] до повноважень органів місцевого самоврядування відносить не тільки видачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а й визначення обсягу, кількості та порядку розміщення такої реклами. Такий підхід є виправданим, оскільки саме на органи місцевого самоврядування покладено обов'язок забезпечення благоустрою населених пунктів, розміщення на їх території рекламних засобів з урахуванням архітектурних, історико-культурних та інших чинників.

До повноважень органів місцевого самоврядування Закон Республіки Казахстан «Про рекламу» [147] відносить видачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами (в разі її розміщення в межах населених пунктів), розроблення та затвердження порядків розміщення зовнішньої (візуальної) реклами, а також стягнення плати за її розміщення. На відміну від законодавства Республіки Казахстан Закон Азербайджанської Республіки «Про рекламу» [148] як виключення з усіх країн пострадянського простору, видачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами покладає на органи виконавчої влади, однак передбачає стягнення плати за його видачу в порядку і розмірах, встановлених місцевими органами самоврядування.

У цілому закони, що регулюють рекламну діяльність у пострадянських країнах, дуже схожі за своєю структурою, засобами та методами правового регулювання [18, с. 280]. На підтвердження цього, з метою певної уніфікації законодавства про рекламу, активізації торговельних зв'язків, здійснення антимонопольної політики та розвитку рекламної діяльності, країнами було підписано Угоду про співробітництво держав - учасниць СНД у сфері регулювання рекламної діяльності [202]. Також слід зауважити, що всеохоплююче державне регулювання у цих країнах не давало можливості розвиватися організаціям саморегулювання реклами [81, с. 43], тому їх діяльність на сьогодні знаходиться на стадії становлення.

Вагомий внесок у регулювання відносин у сфері реклами належить Великій Британії, оскільки саме парламентом цієї країни у 1752 році було ухвалено перший у світі закон, який регламентував рекламну діяльність на загальнонаціональному рівні, а у 1797 році було вперше введено податок на рекламу [184, с. 191]. Узагалі для Великої Британії характерне стале законодавство, що регулює національну рекламу, ефективна система органів державної влади, які безпосередньо контролюють рекламну діяльність, а також великий досвід судової практики з питань регулювання реклами і координації цієї діяльності з громадськими організаціями британських рекламістів [187, с. 99].

На сьогодні законодавче забезпечення регулювання рекламної діяльності Великої Британії - одне з найбільш розгалужених у світі, про що свідчить більш ніж 250 чинних законів, що так чи інакше стосуються регулювання реклами [187, с. 99]. Натомість, не дивлячись на таку велику кількість нормативно-правових актів, система органів влади, функціями яких є контроль за виробництвом і розповсюдженням реклами у цій країні, не є надто розгалуженою. Так до центральних контролюючих органів можна віднести Департамент (міністерство) торгівлі та промисловості та Бюро за чесну торгівлю. Крім того, є кілька виконавчих органів, що контролюють рекламну діяльність у конкретних галузях промоційної індустрії. До них належать Дозвільний центр мовної реклами, Лотерейна комісія тощо [184, с. 193].

До основних заборон, що характерні для законодавства Великої Британії, є заборона реклами тютюнових виробів, гра в тоталізатор, а також політична реклама [114, с. 196].

Для країн Європи притаманна досить розгалужена система саморегульованих організацій, Велика Британія не є виключенням. Система контролю рекламної діяльності з боку державної виконавчої влади активно працює на практиці досить рідко. Саморегулювання рекламістів у цій країні набуло такого рівня, що переважна більшість порушень рекламного законодавства припиняється саме за рішенням органів громадського контролю. І це не викликає здивування, оскільки в Британії перша офіційна громадська організація, що мала на меті самоконтроль рекламної діяльності, була створена у 1926 році [184, с. 195; 187, с. 101]. Британські кодекси реклами, що приймаються саморегульованими організаціями, являють собою збірку правил, якими рекламна спільнота добровільно погодилася керуватися у своїй діяльності. Вони не мають юридичної сили, їх невиконання не призводить до юридичної відповідальності, однак їх порушення означає протистояння з усім рекламним співтовариством, яке зацікавлене в підтриманні позитивного іміджу рекламної галузі в цілому та довірою до британської реклами з боку населення [187, с. 101; 23, с. 64].

Регулювання зовнішньої реклами, реклами в кіно та засобах масової інформації здійснюється Відомством стандартів реклами, яке забезпечує саморегульовану діяльність у суспільних інтересах [114, с. 196]. Керівництво Відомством здійснюється незалежним головою, який призначає членів ради, при цьому, дві третини таких членів не повинні жодним чином бути пов'язані з рекламною діяльністю [213, с. 79].

Більшість саморегульованих організацій формують бюджет на підставі членських внесків, однак система фінансування саморегульованих організацій у Великій Британії, як і в Швеції, Нідерландах, Ірландії, здійснюється за рахунок невеликого податку на рекламу. Така система фінансування забезпечує вищу стабільність діяльності саморегульованих організацій [81, с. 43].

Розглянемо адміністративно-правове забезпечення діяльності органів влади у країні з найбільшим у світі національним ринком рекламних послуг - Сполучених Штатах Америки. Реклама у цій країні є беззаперечним лідером світової індустрії [189, с. 6]. Витрати на рекламу в США становлять 3 відсотки валового національного продукту [186, с. 241], але ці видатки повною мірою компенсуються за рахунок того, що реклама стимулює споживання, а це, у свою чергу, підтримує розвиток американської економіки.

Для США, як і для Великої Британії, характерне стале законодавство, що регулює національну рекламу, та розгалужена система органів державної виконавчої влади, що безпосередньо контролюють рекламну діяльність. До цього слід додати великий обсяг судової практики з питань регулювання реклами. Спеціального закону про рекламу в США прийнято не було, норми права щодо регулювання рекламної діяльності розпорошено у чималій кількості законодавчих актів, що пояснюється специфікою формування американського законодавства.

У США налічується понад 20 центральних відомств, до функцій яких належить регулювання реклами. Серед найбільш впливових можна виокремити Федеральну торговельну комісію (має найтттирттті повноваження накладати заборону на недобросовісні та оманливі дії у галузі комерції, включаючи неправдиву рекламу), Управління контролю за якістю харчових продуктів, медикаментів та косметичних засобів, Поштове відомство (контролює виконання законодавства щодо недопущення недобросовісної поштової реклами та торгівлі за каталогами), відділ податків на алкогольні напої та тютюнові вироби при Міністерстві фінансів (регламентує засоби та обсяг інформації, яка надається щодо зазначених типів товарів), Бюро з питань захисту інтересів споживачів тощо [186, с. 245-246].

Таким чином, необхідно відзначити відсутність єдиного керівного центру, який би зосереджував або хоча б координував процес державного регулювання реклами на національному рівні.

Крім того, слід зауважити, що за формою державного устрою США є федеративною державою, у зв'язку із цим у правовому регулюванні реклами поєднуються федеральні та місцеві норми, а провідна роль належить судовим рішенням за конкретними спорами у сфері реклами. Безліч обмежень місцевою владою накладається на зовнішню рекламу, а суди при розгляді справ виробили такий принцип: регулювати або забороняти зовнішню рекламу можна у разі якщо це обумовлено важливими причинами і зроблено справедливо та неупереджено. Особливе значення у регулюванні зовнішньої реклами в США мають фактори її естетичності та безпеки для оточуючих [18, с. 273-275]. Поряд із федеральними законами, що регулюють правовідносини у сфері реклами, діють закони штатів, які з урахуванням архітектурних, історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища доповнюють федеральні закони окремими положеннями [114, с. 195].

Діяльність саморегульованих організацій дістала активного розвитку у США, звівши до мінімуму кількість правопорушень у сфері реклами. У разі якщо саморегульовані організації власними силами не в змозі вплинути на порушника, вони надають інформацію про нього до Федеральної торгової комісії. Зазначений державний орган переважно діє методами переконання та здійснює вплив шляхом укладання угоди, за якою правопорушники визнають свою провину та зобов’язуються в подальшому не порушувати вимоги законодавства [18, с. 276; 81, с. 41-42].

Отже, обмеження і заборони на рекламу в США допускаються тільки при дотриманні низки умов: якщо є істотний інтерес держави у правовому регулюванні та правові норми дають пряму вигоду цьому інтересу, існує розумна відповідність між переслідуваними цілями та обраними способами правового регулювання. Але необхідно відзначити головне - регулювання реклами в Сполучених Штатах йде в ногу з технічним прогресом [18, с. 273275].

Правове регулювання рекламної діяльності у Франції характеризується доволі розгалуженою системою законодавства. У країні сформовано ефективну систему органів державної виконавчої влади, що безпосередньо контролюють рекламну діяльність, а також великий досвід судової практики та високий рівень координації державного управління рекламою з діяльністю громадських організацій французьких рекламістів [187, с. 103]. Особливістю французького рекламного законодавства є його чітко виражена карна спрямованість, що відображається як у законодавчих актах, так і в рішеннях судів. На відміну від законодавства інших країн, французьке рекламне законодавство частіше має заборонний характер, майже всі заборони у сфері реклами встановлено карним правом [216, с. 87].

Слід звернути увагу, що система органів державної влади у Франції, до функцій яких належить контроль за виробництвом і розповсюдженням реклами, не є надто розгалуженою. До центральних контролюючих органів можна віднести Міністерство економіки та фінансів Французької республіки,

Міністерство культури, Національна рада з питань торгівлі тощо. Деякі специфічні напрями реклами контролюються відповідними державними установами (Вища аудіовізуальна рада - регулювання реклами на телебаченні та радіо) [216, с. 87].

У Франції громадськість завжди відповідально ставилася до реклами, у зв'язку із цим для Франції, як і для багатьох країн Європейського Союзу, важливу роль у регулюванні рекламної діяльності відіграють саморегульовані організації [189, с. 5]. На думку Є. Ромата, В. Шведун, найпотужнішими організаціями, що здійснює функції саморегулювання реклами у Франції, є Бюро контролю за рекламою [187, с. 106-107], Федерація рекламних агенцій, Інститут вивчення реклами, Бюро контролю за розповсюдженням носіїв реклами, Центр з вивчення носіїв реклами [216, с. 88]. Зазначені організації є настільки впливовими, що інструкції, які ними розробляються, враховуються судами під час прийняття своїх рішень.

Франція разом із Люксембургом, Бельгією та іншими країнами Західної Європи має збалансоване поєднання саморегулювання, державного контролю та контролю з боку конкурентів і споживчих організацій [213, с. 84-85].

Характерною рисою законодавства більшості країн-членів Європейського Союзу є відсутність єдиного нормативно-правового акта, який би регулював відносини у сфері реклами. Однак, у Чеській Республіці було прийнято два закони, що регулюють рекламу: «Про регулювання реклами», «Про радіо і телебачення», гармонізованих із законодавством ЄС, і передбачають загальні вимоги до реклами, її поширення, включаючи штрафи за порушення і компетенцію державних органів [183, с. 314].

Реклама в Німеччині тяжіє до високого впливу аргументів і фактів, логіки переконання на людей. Це багато в чому інформаційна реклама, вона говорить про цифри, деталі, технічні характеристики. Німецькі рекламісти висувають надзвичайно відповідальну вимогу - реклама має продавати товар. Тому в цій країні реклама побудована на фактах і містить чітку й глибоку аргументацію того, що вона пропонує [189, с. 6].

Законодавство про рекламу Німеччини більшою мірою орієнтоване на контроль виробництва і розміщення реклами в пресі. Така реклама повинна бути чітко позначена в газетах, а розміщення реклами під виглядом інформації вважається недобросовісною конкуренцією рекламодавця. Законодавством Німеччини прямо встановлено, що розміщення в редакційних статтях інформації платного характеру вважається незаконним, оскільки може підірвати довіру громадськості до преси. У Німеччині наявна практика видання інструкцій з регулювання деяких питань рекламної діяльності, зокрема, за якими до компетентних органів надходить безліч скарг: реклама товарів для дітей, реклама алкогольних напоїв, телевізійна реклама [216, с. 89], а також спеціалізація в правовому регулюванні певних груп товарів (Закон «Про рекламу лікарських засобів») [34, с. 35].

Савенко С. у своїх працях виділяє три великі національні структури, що відповідають і здійснюють управління рекламою: центральна комісія рекламної економіки, німецька рекламна рада та робоче товариство з вивчення засобів масової інформації [189, с. 6]. До обов'язків центральної комісії рекламної економіки належить організація виставок, навчання рекламістів, а головне - представлення інтересів усіх учасників комунікацій (крім споживачів) перед органами влади. Захист інтересів споживачів та інших організацій у випадках, які не є прямим порушенням законодавства про рекламу, є обов'язком німецької ради реклами [81, с. 43]. Ця організація, поміж цього, розробляє правила створення рекламного продукту. Робоче товариство з вивчення засобів масової інформації проводить дослідження щодо практики поширення реклами, характеристики аудиторії, ефективності рекламних заходів [189, с. 6].

Щодо питання саморегулювання реклами у Німеччині, то як і в Австрії, йому належить незначна роль. У Німеччині превалює державне регулювання рекламних правовідносин [81, с. 42], а також регулювання на підставі судових позовів конкурентів і громадських організацій [213, с. 84].

Як і в більшості країн Європи, у законодавстві Республіки Польща відсутній систематизований нормативно-правовий акт, що регулює національну рекламу. Натомість, регулювання рекламної діяльності здійснюється на підставі законів (уставів), що регулюють правовідносини, у тому числі реклами у певній сфері.

За законодавством Польщі заборонено рекламу тютюнових виробів, азартних ігор, фармацевтичних товарів, ведуться дискусії між представниками влади та громадськості щодо заборони реклами послуг лікарів, юристів, нотаріусів тощо [24, с. 12]. У зв’язку із непоодинокими випадками самолікування законодавець заборонив рекламу будь-яких лікарських засобів та аптечних закладів, суттєві обмеження діють на рекламу алкогольних напоїв і пива. У Польщі, як і в Україні, рекламу алкогольних напоїв заборонено з 6.00 до 23.00, діє повна заборона на рекламу тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг та інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби.

Отже, законодавство Польщі на сьогодні є більш розвинутим, оскільки для регулювання кожної заборони або обмеження існує конкретний закон або ухвала [24, с. 13], положення яких більш деталізовані і відповідно їх важче обійти або уникнути.

У регулюванні рекламної діяльності Японія виходить більше не з правової традиції або приналежності до тієї чи іншої правової сім'ї, а з особливостей культури та цінностей.

Законодавче регулювання рекламної діяльності в Японії почало формуватися понад 50 років тому. Станом на сьогодні в державі відсутній систематизований нормативний акт, що регулює рекламну діяльність. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють рекламні правовідносини, є «Основний закон захисту прав споживачів», «Про запобігання неточній специфікації», «Про товарні знаки», «Закон про заборону невиправданих додаткових і неочікуваних вигод, а також як таких, що вводять в оману, методів інформування», а також «Звід норм захисту споживачів», який, не маючи юридичної сили закону, приймається законодавчими зібраннями на місцях і слугує орієнтиром для органів місцевого самоврядування, позаяк висуває морально-етичні вимоги передовсім до підприємців [36, с. 21].

Загальний контроль за дотриманням законодавства про рекламу в Японії здійснює Міністерство адміністративних справ і комунікацій, а відповідальність за дотриманням стандартів безпеки в рекламі покладена на Міністерство економіки, торгівлі і промисловості [36, с. 23].

Однак, варто відзначити, що релігійна і культурна складові мають істотне значення для системи регулювання рекламної діяльності, яка здебільшого орієнтована на саморегулювання. З цих причин вирішення спірних питань здійснюється шляхом перемовин, а їх вирішення у судовому порядку вважається ганьбою. В Японії існує практика розробки професійними об'єднаннями кодексів етики за специфікою певної галузі, які в подальшому приймаються державними органами та набувають юридичної сили нормативного акта [213, с. 83].

На початку 2000-х в Японії прийнято нормативно-правові акти, що суттєво обмежують спам-рекламу та встановлюють обов’язкові вимоги для її розміщення (обов’язкова згода споживача, можливість відмовитися від розсилки тощо). Законодавством встановлено досить серйозні штрафні санкції за порушення вимог щодо спам-реклами - за порушення фізичними особами передбачено стягнення в сумі від 500 тис. до 3 млн єн або до 2-х років позбавлення волі, юридичними особами - до 300 млн єн [58].

Отже, способи правового регулювання рекламної діяльності у різних країнах світу є різноманітними. Як зазначає С. Богацька, чим молодша ринкова економіка в країні, тим більше в правовому регулюванні реклами норм, що зобов’язують і забороняють, жорстких заходів відповідальності, активніша роль державних органів у регулюванні реклами. [18, с. 273].

Р.В. Ваксман у своїй монографії [23] виділяє три основні моделі регулювання ринку реклами:

• Перша модель - регулювання може проводитися лише державними органами.

• Друга модель - рекламні відносини регулюються виключно самими учасниками ринку (Нова Зеландія, Канада).

• Третя модель (змішана) - поєднання ознак першої та другої моделі, де одночасно поєднується державне регулювання і саморегулювання сфери реклами (Франція, Велика Британія, Фінляндія) [23, с. 62, 27].

Можна погодитись із думкою Р. Ваксман, що рекламний ринок України розбудований на засадах державного регулювання, а відтак складає першу модель регулювання зазначеного ринку. На нашу думку, Україні слід прагнути до європейського підходу регулювання ринку реклами, а саме: до поєднання державного регулювання із саморегулюванням зазначеної сфери.

Розглянувши питання адміністративно-правового забезпечення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування країн Європи та світу у сфері реклами, необхідно відзначити, що регулювання реклами в країнах з розвинутою економікою пройшло довгий шлях розвитку. У сучасних умовах європейського вектору розвитку України необхідно адаптувати чинне законодавство України про рекламу до законодавства Європейського Союзу, залучити досвід розвинутих країн з урахуванням національних, географічних, економічних та інших особливостей.

Основною відмінністю законодавства країн Європи є нормативно закріплена діяльність саморегульованих організацій, що повністю відповідає вимогам Міжнародного кодексу рекламної практики, а також суттєво полегшує роботу органів державної влади та органів місцевого самоврядування. З урахуванням іноземного досвіду та міжнародних нормативно-правових актів необхідно внести зміни до Закону України «Про рекламу» в частині діяльності саморегульованих організацій, детально регламентувати їх повноваження, створити належні умови для їх функціонування та популяризації. Розробка і затвердження такими організаціями кодексів, що регулюють різні сфери рекламної діяльності, здійснення ними постійного моніторингу за додержанням законодавства про рекламу, дозволить суттєво скоротити апарат службовців та витрати коштів.

<< | >>
Источник: НІКУЛІН ВІТАЛІЙ АНДРІЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2018. 2018

Скачать оригинал источника

Еще по теме Європейський та світовий досвід адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами:

  1. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
  2. ЗМІСТ
  3. ВСТУП
  4. Європейський та світовий досвід адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  6. ДОДАТКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -