Землі, зайняті природними рекреаційними об'єктами.

Як за­значено вище, до земель, зайнятих природними рекреаційними об'єктами, належать земельні ділянки зелених зон і зелених на­саджень міст та інших населених пунктів, навчально-турист­ських та екологічних стежок і маркованих трас.

Згідно зі ст. 1 ЛК України усі ліси на території України, неза­лежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд країни і перебувають під охороною держави. Разом із тим, у ст. 4 цього Кодексу визначено, що до лісового фонду України не належать: 1) лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею менше 0,1 гектара; 2) зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; 3) окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогоспо­дарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Як випливає з п. 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» від 16 травня 2007 р., части­на земельних ділянок лісового фонду є землями рекреаційного призначення. Зокрема, постановою встановлено, що до рекреа­ційних лісів належать лісові ділянки, що виконують рекреаційну функцію, використовуються для туризму, зайняття спортом та відпочинку населення і розташовані: 1) у межах міст, селищ та інших населених пунктів; 2) навколо населених пунктів (лісо­паркові частини у лісах зелених зон).

Згідно із Законом України «Про благоустрій населених пунктів» (ст. 13) та Правилами утримання зелених насаджень у

населених пунктах України, затвердженими наказом Міністер­ства будівництва, архітектури та житлово-комунального госпо­дарства України від 10 квітня 2006 р. № 105і, у межах міст, селищ та інших населених пунктів до земель рекреаційного призначен­ня належать земельні ділянки із зеленими насадженнями за­гального користування, до яких належать міські ліси, парки, гідропарки, сади, сквери тощо.

Міський ліс — це лісовий масив або ділянка лісу, яка розта­шована в межах населеного пункту і віднесена до земель рекре­аційного призначення.

Парк — це самостійний архітектурно-організаційний ком­плекс площею понад 2 гектара, який виконує санітарно-гігієнічні функції та призначений для короткочасного відпочинку насе­лення. Залежно від характеру і призначення парки поділяються на парки культури і відпочинку, районні, спортивні, дитячі, ден­дрологічні, історичні, національні, меморіальні, етнографічні парки-музеї, історичні, виставкові, зоологічні, аерофітотерапії тощо. До земель рекреаційного призначення належать, як пра­вило, парки культури і відпочинку та спортивні парки.

Сад — упорядкований масив зелених насаджень площею від 2 до 6 гектарів, призначений для короткочасного відпочинку на­селення. За характером використання можуть бути: міські сади, сади біля видовищних споруд, сади житлових районів і мікро­районів, міжквартальні сади тощо.

Сквери — упорядковані й озеленені ділянки площею від 0,02 до 2 гектарів, які є елементом архітектурно-художнього оформлення населених місць, призначені для короткочасного відпочинку насе­лення.

Гідропарки — благоустроєні водноспортивні комплекси з оптимальним співвідношенням площ водойм, насаджень та лугів відповідно 2:1:1.

Міські ліси, парки, гідропарки, сади, сквери можуть бути окремими земельними ділянками рекреаційного призначення або ж входити в рекреаційні зони населених пунктів, які склада­ють спеціально виділені генеральним планом організовані тери­торії в місті і зеленій зоні навколо нього, які призначені для ор­ганізації відпочинку населення.

Згідно із Законом України «Про благоустрій населених пунк­тів» землі рекреаційного призначення загального користування відносяться до об'єктів благоустрою населених пунктів і підпо­рядковуються їх правовому режиму. Так, ст. 16 Закону на об'єктах благоустрою населених пунктів забороняється:

1) вико­нувати земляні, будівельні та інші роботи без дозволу, виданого в установленому законодавством порядку;

2) самовільно влаштову­вати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо;

3) ви­возити і звалювати у не відведених для цього місцях відходи, тра­ву, гілки, деревину, листя, сніг;

4) складати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків;

5) самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торго­вельні лотки, павільйони, кіоски тощо;

6) встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповід­ними органами Міністерства внутрішніх справ України;

7) влаш­товувати стоянки суден, катерів, інших моторних плавучих за­собів у межах територій пляжів;

8) випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у не відведених для цього місцях;

9) здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у не відведених для цього місцях (крім випадків проведення негайного ремонту при аварійній зупинці).

Землі рекреаційного призначення загального користування перебувають у державній або комунальній власності і закріплю­ються за балансоутримувачами, якими є спеціально вповнова­жені на конкурсних засадах державними чи місцевими органами влади підприємства, організації, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень на підпорядкованих тери­торіях зеленого господарства.

Площа лісових ділянок навколо населених пунктів та площа лісопаркової частини лісових ділянок навколо населених пунк­тів, що належать до земель рекреаційного призначення, вста­новлюються на підставі нормативів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових діля­нок» від 16 травня 2007 р.

Використання та охорона лісопаркових частин у лісах зеле­них зон навколо населених пунктів регулюються нормами лісо­вого та земельного законодавства. Так, згідно зі ст. 56 ЗК України ліси земельних зон навколо населених пунктів та їх лісопаркові частини перебувають у державній або комунальній власності і приватизації не підлягають. Разом із тим, відповідно до ст. 18 ЛК України лісопаркові частини у лісах зелених зон навколо населених пунктів можуть передаватися у довгострокове тим­часове користування на строк до 50 років для рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. Довгострокове тимчасове ко­ристування лісами державної та комунальної власності здійс­нюється без вилучення земельних ділянок у постійних лісоко-ристувачів на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в ме­жах їхніх повноважень за погодженням з постійними користу­вачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісо­вого господарства.

Землі фізкультури та спорту.

Держава встановлює вимоги до спортивних споруд у частині будівельних норм і правил, санітарних норм, нормативів охорони здоров'я та безпеки відвідувачів, а також здійснює пряме фінан­сування на утримання спортивних споруд центрів (баз) спортивної (олімпійської) підготовки та фізкультурно-спортив­них організацій загальнодержавного значення. Земельні ділянки для розміщення спортивних споруд надаються у місцях та розмірах, які визначаються з урахуванням зазначених бу­дівельних норм і правил, санітарних норм, а також нормативів охорони здоров'я та безпеки відвідувачів. Крім того, не допус­кається ліквідація та перепрофілювання закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та параолімпійської підготов­ки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувально-фізкультурних закладів крім тих, що перебувають у приватній власності. Відповідно, забороняється зміна цільового призначен­ня земельних ділянок, на яких розташовані зазначені заклади, бази та споруди, які перебувають у державній (комунальній) власності, та вилучення їх для інших потреб (ст. 29 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»).

Землі фізкультури та спорту можуть перебувати у дер­жавній, комунальній та приватній власності. Власнісний статус таких земель значною мірою визначається власнісним статусом розташованих на них об'єктів фізичної культури та спорту.

Землі рекреаційного призначення, на яких побудовані об'єкти стаціонарної рекреації. До земель рекреаційного при­значення, на яких розташовані об'єкти стаціонарної рекреації, належать земельні ділянки, на яких побудовані туристичні бази, кемпінги, стаціонарні і наметові туристично-оздоровчі табори, будинки рибалок і мисливців, дитячі туристичні станції, дитячі табори (крім спортивних), інші аналогічні об'єкти, а також зе­мельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

За своїм призначенням об'єкти стаціонарної рекреації по­діляються на два види: загального та індивідуального викори­стання. До об'єктів стаціонарної рекреації загального викори­стання належать рекреаційні будівлі та споруди, які призначені для обслуговування туризму. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про туризм» туризмом вважається тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Відповідно, туристами є фізичні особи, які здійснюють подорож Україною або до іншої країни з незабороненою законом країни перебування метою на строк від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування у за­значений термін. Кваліфікаційною ознакою туризму та туристів є споживання туристичного продукту, який відповідно до Закону України «Про туризм» (ст. 1) є попередньо розроблений ком­плекс туристичних послуг, що поєднує не менше ніж дві такі по­слуги, який реалізується або пропонується для реалізації за ви­значеною ціною. До складу цього комплексу входять послуги з перевезення, розміщення та інші туристичні послуги, не пов'я­зані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Місцем перебування туристів є об'єкти стаціонарної рек­реації — туристичні бази, кемпінги, стаціонарні і наметові ту­ристично-оздоровчі табори, будинки рибалок і мисливців, ди­тячі туристичні станції, дитячі табори (крім спортивних) та інші аналогічні об'єкти. Особливістю об'єктів стаціонарної рекреації загального використання є те, що вони використо­вуються для надання туристичних послуг необмеженому колу осіб.

Земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти стаціонарної рекреації, можуть перебувати у державній, комунальній та при­ватній власності. Разом із тим, рекреаційна діяльність, пов'язана з наданням туристичних послуг/є підприємницькою діяльністю, яка здійснюється у переважній більшості випадків приватними юридичними особами чи приватними підприємцями. Тому домінуючим видом власності на об'єкти стаціонарної рекреації загального користування та земельні ділянки, на яких вони роз­ташовані, є приватна власність.

На відміну від об'єктів стаціонарної рекреації загального вико­ристання, об'єкти стаціонарної рекреації індивідуального викори­стання створюються для задоволення рекреаційних потреб ви­ключно їх власників або осіб, яким такі об'єкти передаються їх власниками у тимчасове користування (оренду). ЗК України (стат­ті 51, 121) виділяє лише один вид об'єктів стаціонарної рекреації індивідуального використання — дачі, хоч і не виключає створення інших об'єктів такого роду. Дача — це земельна ділянка разом із розташованими на ній дачним будинком та іншими господар­сько-побутовими будівлями, наземними і підземними комуніка­ціями та багаторічними насадженнями. Надання громадянам України земельних ділянок для будівництва та експлуатації дач­них будинків передбачено ЗК України. Згідно зі ст. 121 Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм зе­мельних ділянок із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва в розмірі до 0,10 гектара.

Досить часто громадяни називають дачами надані їм ділянки для колективного чи індивідуального садівництва, що не відповідає чинному законодавству. Згідно із законодавством дачна ділянка, на відміну від садової, належить до земель рекреаційно­го призначення і має використовуватися для будівництва дачі як об'єкта приватної (індивідуальної) рекреації, тоді як ділянка, на­дана для індивідуального чи колективного садівництва, є складо­вою земель сільськогосподарського призначення. Основним цільовим призначенням садової ділянки є закладення саду чи винограднику, а додатковим — будівництво та експлуатація са­дового будинку. Основним же цільовим призначенням дачної земельної ділянки є будівництво й обслуговування дачного бу­динку, призначеного для тимчасового (сезонного) проживання і відпочинку власника дачі та членів його родини. Закладення саду (винограднику) чи квітника на частині дачної ділянки є доб­ровільною справою власника дачі.