§ 3. Правова охорона ґрунтів

Охорона Грунтів є однією з глобальних проблем сучасності, з якою безпосередньо пов'язане забезпечення продовольством насе­лення нашої планети, кількість якого постійно зростає. Тому збе­реження і відтворення родючості ґрунтів, раціоналізація й еко-логізація аграрного землекористування — це насамперед вирішен­ня продовольчої, економічної, екологічної проблем і забезпечення національної безпеки нашої держави.

З урахуванням наукових роз­робок, які довели, що земля і ґрунти — це різні об'єкти, у ст. 168 ЗК закріплено, нарешті, особливий режим охорони ґрунтів. Виз­нання ґрунтів самостійною матеріальною цінністю — лише перший крок на шляху їх виділення у земельному законодавстві як са­мостійного об'єкта правової охорони.

Ґрунти як найбільш цінна складова й невід'ємна частина при­роди поряд з іншими природними ресурсами (повітря, води, над­ра) потребують належної регламентації нормами як земельного, так й екологічного та аграрного законодавства. Це, в першу чергу, сто­сується визначення поняття "ґрунт", оскільки ні земельне, ні аг­рарне, ні екологічне законодавство не дають визначення цього по­няття ні як об'єкта відповідних правових відносин, ні як об'єкта їх правової охорони. Хоч у юридичній літературі цей термін широко вживається.

Під ґрунтом розуміють поверхневий пухкий насичений орга-номінеральними речовинами шар землі, що має родючість й особ­ливу побудову і утворився в результаті тривалої взаємодії ор­ганічних і неорганічних природних чинників. Його товщина ко­ливається від декількох міліметрів до двох метрів. Він є важко відновлюваним ресурсом природи. На відміну від землі ґрунт — це рухомий об'єкт, оскільки він може бути вилучений з земної поверхні і перенесений до іншого місця. Виснаження ґрунту оз­начає втрату ним родючості внаслідок зміни кількості поживних речовин і руйнування ґрунтової структури. Таким є розуміння ґрунту в екологічному аспекті. У юридичному аспекті в науковій літературі під ґрунтом запропоновано розуміти самостійний об'єкт правовідносин з його якісною властивістю родючості, що є

361

основним І незамінним засобом виробництва сільськогосподарсь­кої продукції'

Відповідно до ст 168 ЗК власники земельних ділянок та земле­користувачі не мають права здійснювати зняття І перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок (землювання) без спеціаль­ного дозволу органів, що здійснюють державний контроль за вико­ристанням І охороною земель (Держкомзем, Мшекоресурсів) Од­нак під час здійснення діяльності, пов'язаної з порушенням по­верхневого шару грунту, з дозволу цих органів зазначені особи по­винні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару грунту І нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (ре­культивація), або на Іншу земельну ділянку для підвищення її про­дуктивності та Інших якостей

Згідно зі ст 166 ЗК рекультивація порушених земель — це ком­плекс організаційних, технічних І бютехнолопчних заходів, спря­мованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності цих земель їй підлягають землі, що зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів І материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та Інших робіт Для рекульти­вації порушених земель, відновлення деградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий при проведенні зазначених робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки або на ділян­ки без ґрунтового покриву

Комплекс робіт з рекультивації передбачає вивчення земельної ділянки, уточнення проектних рішень, прийнятих для обґрунтуван­ня техніко-економічних заходів охорони довкілля І черговості ре­культивації, та складається з двох етапів технічного І біологічного Технічний етап охоплює здійснення робіт Із землювання, заходів, спрямованих на впорядкування порушеної території (засипання прогинів, провалів, мульд осідання тощо), а у разі потреби — й проведення меліоративних робіт Біологічний етап рекультивації включає внесення до ґрунту добрив, його вапнування, гіпсування, вирощування багаторічних трав'яних культур, проведення меліора­тивних робіт

Доводиться констатувати, що й до цього часу здійснення ре­культивації регулюється актами радянського періоду Проект ре­культивації є складовою частиною землевпорядної справи, пов'яза­ної з наданням земельної ділянки, І додається до проекту будів­ництва відповідних об'єктів Нормативно-технічні вимоги до здійснення рекультивації закріплені у державних стандартах Є та­кож нормативно-технічні документи, що регламентують здійснен­ня землювання

Нині у нашій країні площа порушених земель, що потребують рекультивації, становить 190 тис гектарів Спостерігається тен-

1 Див Гаериш Н С Ґрунти як об'єкт правової охорони // Вісник Львівського ун ту Сер юридична — Вип 35 — Львів 2000 — С 346-349

362

денція до раціоналізації використання знятого І заскладованого ро­дючого шару грунтів Так, у 1999 р було знято 2,5 млн куб метрів такого шару ґрунтів, а використано для землювання 3,7 млн куб метрів Тобто розпочалось використання ґрунтів, які зберігаються на складах з минулих років Водночас 1,9 млн куб метрів ґрунтів було заскладовано, а 455 гектарів малопродуктивних сільськогоспо­дарських угідь поліпшено шляхом нанесення на них родючого ша­ру ґрунтів

Законодавство висуває особливі вимоги до охорони ґрунтів, зо­крема до їх хімізації та меліорації, а також до складування відходів Таким чином, можна говорити про наявність самостійного право­вого Інституту — правової охорони ґрунтів, який має комплексний

ЗМІСТ

Важливим заходом забезпечення охорони ґрунтів є санітарно-ппєнічне нормування вмісту в них шкідливих речовин, яке здійснюється МОЗ І Мінекоресурсів України шляхом встановлення нормативів гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у ґрунтах Відповідно до ч 1 ст 167 ЗК господарська та Інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель І ґрунтів понад вста­новлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, за­бороняється Забруднені понад зазначені концентрації земельні ділянки використовуються з додержанням встановлених обмежень, вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров'я люди­ни 1 ДОВКІЛЛЯ

Система нормативів гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у ґрунтах була розроблена І затверджена ще в радянські часи Вона піддається жорсткій критиці з боку сучасних вчених, оскільки, по-перше, не для всіх забруднюючих речовин встановлені нормативи гранично допустимих концентрацій, а по-друге, сама система їх встановлення не враховує багатьох еко­логічних чинників, регіональних особливостей ґрунтів, ефекту ку­муляції екологічного ризику тощо Проте варто звернути увагу на те, що вітчизняними вченими розроблена більш досконала система педоеколопчного нормування якісного стану ґрунтів, що дозволяє враховувати як функціональний розподіл останніх, так й їх фізико-екологічш особливості

Нормативну основу правового регулювання хімізації ґрунтів складають закони України "Про захист рослин" (від 14 жовтня 1998 р)', "Про пестициди та агрохіміка™", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" Найбільш часто забруднювачами ґрунтів є застосовувані у сільському госпо­дарстві такі засоби захисту рослин, як пестициди, а також добрива — агрохіміка™ Згідно зі ст 1 Закону "Про пестициди та аг-рохімікати" пестициди — це токсичні речовини, призначені для знищення шкідливих організмів Агрохімікати ж являють собою мінеральні чи органічні добрива, застосовувані для підвищення

Відомості Верховної Ради України — 1998 — № 50 51 — Ст 310

363

врожайності сільськогосподарських культур та поліпшення родю­чості ґрунтів.

Використовувані в Україні пестициди й агрохімікати підлягають державним випробуванням, реєстрації та сертифікації. Перелік пестицидів й агрохімікатів, дозволених для використання у нашій країні, а також регламенти їх використання визначаються Мінекоресурсів України. Законодавство встановлює також вимоги до технічних засобів застосування пестицидів і агрохімікатів.

Від рекультивації треба відрізняти меліорацію, яка відповідно до Закону "Про меліорацію земель" являє собою комплекс гідро­технічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісо-технічних та інших меліоративних заходів, здійснюваних для регу­лювання водного, теплового, повітряного і поживного режимів ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування еко­логічно збалансованої раціональної структури угідь. Тобто меліорація — це поліпшення земель, а не їх порушення з наступ­ним відновленням.

Гідротехнічна меліорація передбачає здійснення заходів щодо поліпшення якості ґрунтів з несприятливим водним режимом (зро­шувальні, осушувальні, протипаводкові тощо). Згідно з ДСТУ 2730 усі природні води, використовувані для зрошення земель, поділя­ються на три класи: придатні, обмежено придатні та непридатні для цього. Однак в останні роки води першого класу застосовува­лися лише на 35—40% зрошуваних земель. Більшість земель поли­валася водами другого класу, а 5—10% — водами третього класу.

Культуртехнічна меліорація — це впорядкування поверхні зе­мельних ділянок (розчищення її від каменів, вирівнювання, викор­човування дерев тощо).

Хімічна меліорація охоплює заходи, спрямовані на поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів (їх вапнування, гіпсування, збагачення фосфором).

Агротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення по­тужності та агрофізичних властивостей ґрунтів, що містять корені дерев (їх плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, ае­раційний дренаж, піскування, глинування, щілювання тощо).

Агролісотехнічна меліорація являє собою поліпшення ґрунтів шляхом використання корисних властивостей захисних лісонасад­жень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. № 1704 схвалена Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошених і осушених угідь у 2001—2005 роках і прогноз до 2010 року. Відповідно до неї в Ук­раїні передбачається покращити 246 тис. гектарів земель.

Правові вимоги до охорони земель від забруднення і засмічен­ня відходами містяться у законах України "Про відходи", від ЗО червня 1995 р. "Про поводження з радіоактивними відходами"1 та у прийнятих на їх основі нормативних актах.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 27. — Ст. 198. 364

У ст. 150 ЗК закріплено вимоги до охорони особливо цінних зе­мель. Згідно з нею особливо цінними є різні види чорноземів, бу­роземи, дерново-підзолисті суглинкові Грунти, землі природно-за­повідного фонду, історико-культурного призначення, а також деякі інші види грунтів. За даними Державного земельного кадастру, особливо цінні грунти нашої держави займають площу понад 12 млн гектарів, що становить 37,6% від площі земель сільськогоспо­дарського призначення.

<< | >>
Источник: Каракаша І.І.. Земельне право України • Підручник / За ред Погрібного О О , 3-51 — К Істина,2003 - 448 с.. 2003

Еще по теме § 3. Правова охорона ґрунтів:

  1. Стаття 168. Охорона ґрунтів
  2. Стаття 165. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів
  3. 2. Правове регулювання охорони і використання земель оздоровчого призначення в межах окремих зон округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони
  4. Стаття 199. Бонітування ґрунтів
  5. Розділ 21 Правове забезпечення охорони земельних ресурсів
  6. 2. Правове регулювання використання та охорони земель історико-культурного призначення
  7. Правове регулювання охорони навколишнього середовища
  8. § 4. Правовий режим охоронних зон пам'яток культури
  9. § 4. Правовий режим територій і зон санітарної охорони водних об'єктів
  10. Розділ 24 Правове регулювання контролю за використанням і охороною земель та моніторингу земельних ресурсів
  11. РОЗДІЛ 13 ПРАВОВА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ
  12. Розділ 25 Правове забезпечення економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель
  13. 3. Адміністративно-правове регулювання дозвільно-реєстраційних функцій у сфері охорони здоров'я
  14. Розділ 22 Правове регулювання адміністративно-територіального поділу території України і планування використання та охорони земель
  15. 2. Правове регулювання використання та охорони окремих земель рекреаційного призначення
  16. Загальна характеристика правового регулювання охорони і використання земель природно-заповідного фонду.
  17. 2. Особливості правового регулювання охорони та використання земель окремих об'єктів і територій природно-заповідного фонду
  18. § 4. Державна реєстрація, облік кількості та якості земельних ділянок, бонітування ґрунтів, економічна та грошова оцінка земель
  19. Глава 16 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері охорони здоров'я
  20. Глава 12 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері охорони навколишнього природного середовища
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -