Колективна власність на землю.

Положення ч. З ст. 78 ЗКУ не відбивають тієї обста­вини, що в Україні продовжує існувати таке явище, як колективна власність на землю. Колективна власність на землю в Україні виникла в процесі земельної реформи внаслідок масової передачі (в основному у 1993-1995 pp.) земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність сільськогосподарських юридичних осіб т.з. "кооперативного типу (сільськогосподарський кооператив, садівницьке товариство, сільськогосподарське акціонерне товариство, колективне сільськогосподарське підприємство). Процедура передачі земель у колективну власність, як і інші правові питання, пов'язані із колективною власністю на землю, визначалися головним чином ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 p., а також ст. 10 ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Згодом ("на виконання" Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 №1529) більшість підприємств - суб'єктів права колективної власності припинили своє існування.

Питання про те, чи існує в сучасних умовах право колективної власності на землю, є дискусійним.

Деякі авторитетні представники правової доктрини (П.Ф. Кулинич) вважають, що "інститут права колективної власності... втратив свою легітимність у зв 'язку з прийняттям нового Земельного кодексу"1'11 або навіть раніше - "з прийняттям 28 червня 1996року нової Конституції України"™, де колективна власність також не згадана.

З подібними підходами погодитися не можна. Існують землі, надані раніше саме на такому правовому титулі ("право колективної власності") і не переоформлені як землі приватної або державної власності. За оперативною інформацією Держкомзему України, отриманою на підставі статистичної форми 6-зем, станом на 01.01.2006 в Україні залишалося лише колективних сільськогосподарських підприємств 575. В колективній власності формально перебуває 0,2 % території держави, що складає 117,1 тис. га24'). Ні Конституція України, ні ЗКУ не передбачають припинення або переходу права колективної власності до інших суб'єктів (хоча й не згадують про колективну власність).

Аналогічно, не можна погодитися із думкою, за якою до відносин щодо земель, переданих свого часу до колективної власності, слід застосовувати положення чинного ЗКУ про спільну власність на земельні ділянки (ст.ст. 86-89 ЗКУ)250. Натомість, поділяємо підхід І.О. Костяшкіна, який зазначає, що "поширення відповідних правових конструкцій на право колективної власності передбачатиме перехід від власності, суб 'єктом якої виступає колективне підприємство, до спільної власності фізичних осіб, що потребує визначення юридичної підстави, порядку такого переходу, виготовлення нового державного акту", що без законодавчих змін неможливо"'.

Не має однозначного вирішення у правовій доктрині питання про суб 'єкта права колективної власності, що обумовлено насамперед суперечливістю відповідного зако­нодавства (ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 p., ст. 10 ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство"): з одного боку, закон проголошував, що земельна ділянка належить "співвласникам"-тромадяк&м, але в той же час суб'єктом права називається юридична особа.

На наш погляд, при існуванні відповідних юридичних осіб суб'єктом права власності на земельні ділянки, передані у колективну власність, слід визнавати саме ці юридичні особи. Підтвердженням цьому є пряма вказівка ст. 5 ЗКУ в редакції 1992 p., ст. 10 ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Положення тих самих норм законів, які називали громадян співвласниками, є декларативними, оскільки закріплений законодавчо порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками колективної власності свідчив про те, що правомочності власника здійснює саме юридична особа в особі своїх статутних органів, а не громадяни-"співвласники". Виходячи з цього, громадяни-"співвласники" не мали по відношенню до земельних ділянок права власності.

Натомість, громадяни-"співвласники" мали специфічне право вимагати виділення в натурі із земель колективної власності спершу середньої земельної частки (ст. 5, 6 ЗКУ в ред. 1992 p.), а із прийняттям Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо при­скорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10.11.1994 №666 - земельної частки (паю). Право вимоги громадян співіснувало із правом власності на землю юридичних осіб, і у разі колізії мало над ним пріоритет, що свідчить про його речову природу. Проте ототожнювати право на земельну частку (пай) з правом колективної власності немає підстав: громадяни не володіли, не користувалися та не розпоряджалися земельною ділянкою; ці повноваження здійснювала юридична особа.

Необхідно відзначити, що конструкція колективної власності на землю є вкрай суперечливою. Крім того, світовий досвід свідчить, що колективне землеволодіння та засновані на ньому колективні форми ведення сільського господарства в багатьох країнах, що здійснюють земельну реформу, не виправдали себе252. Це і зумовило відхід від концепції права колективної власності у Конституції України та більшості чинних актів земельного законодавства "на чолі" із ЗКУ.

<< | >>
Источник: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. - К., 2009. - 496 с.. 2009

Еще по теме Колективна власність на землю.:

  1. Правова природа права на земельну частку (пай) у землях, переданих свого часу у колективну власність.
  2. Стаття 86. Спільна власність на землю
  3. 4. Спільна власність на землю.
  4. Соціальне партнерство, колективний договір, колективна угода.
  5. Земельне право, категорії земель, спільна сумісна та спільна часткова власність на землю, добросусідство.
  6. Стаття 117. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земель­них ділянок комунальної власності у державну власність
  7. Соціальне партнерство. Колективний договір
  8. § 88—89. Набуття та реалізація права на землю. Плата за землю. Захист права на землю
  9. Власність і володіння
  10. Особиста приватна власність дружини, чоловіка
  11. Власність, користування, володіння, розпорядження, сервітут, емфітевзис, суперфецій.
  12. Стаття 56. Власність на землі лісогосподарського призначення
  13. Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність
  14. Справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність
  15. Поняття « інтелектуальна власність».
  16. Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку
  17. § 2. РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ПЕРЕДАЧУ безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -