Види особистих немайнових прав і обов’язків подружжя

1. Право на материнство (ст. 49 СК).

Право на материнство є одним з найважливіших особистих немайнових прав матері. Материнство - це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію - народжу­вати дітей, утримувати та виховувати їх.

СК передбачено відповідальність за позбавлення жінки мож­ливості народити дитину (репродуктивної функції). Позбавлення можливості народити дитину може виражатися у таких формах:

- неправомірна заборона народжувати дитину під загрозою звільнення із служби чи місця роботи;

- протиправна поведінка щодо жінки, що мала наслідком позбавлення її можливості народити дитину.

Закріплення права на материнство СК дозволяє жінці корис­туватися всіма способами захисту свого права. При цьому законо­давець допускає ще й специфічні наслідки, якщо жінці чиняться перешкоди в можливості народження дитини. Так, відповідно до

ч. 2 ст. 49 СК небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

Право на материнство включає в себе певні обов'язки подружжя. Так, вагітній дружині мають бути створені в сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини (ч. 4 ст. 49 СК). Дружині-матері мають бути створені умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов'язків (ч. 5 ст. 49 СК).

2. Право на батьківство (ст. 50 СК).

Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом у державних органах РАЦС про народження. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Консти­туції України право на батьківство охороняється законом.

Згідно з ч. 2 ст. 50 СК відмова дружини від народження ди­тини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

Коли репродуктивна функція чоловіка припиняється не з його волі, він має право вимагати відшкодування завданої йому моральної шкоди (ч.

3. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуаль­ності (ст. 51 СК).

Це право є продовження конституційного положення, згідно з яким кожній людини гарантується право на вільний розвиток сво­єї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (ст. 23 Конституції України).

Індивідуальність особи — сукупність психічних властивос­тей, характерних рис, досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідів.

Право на індивідуальність полягає в можливості особи:

1) володіти певною індивідуальністю, тобто бути визнаним носієм цього особистого немайнового блага;

2) використовувати свою індивідуальність, тобто обирати будь-яку з можливих форм та способів прояву своєї індивідуально­сті, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства;

3) створювати та зміцнювати свою індивідуальність, тобто можливість самостійно визначати її обсяг та зміст. Це здійснюється шляхом зміни як природних (пластичні операції, нарощування волосяного покрову тощо), так і набутих (зміна іміджу, відмова від паління чи інших шкідливих звичок тощо) особливостей особи;

4) вимагати захисту в разі будь-якого порушення права на ін­дивідуальність (М. Стефанчук).

4. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний роз­виток (ст. 52 СК).

Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розви­ток випливає із загальних положень про право на вільний розви­ток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (ст. 23 Конституції України), рівності прав жінки і чоловіка (ст. 24 Конституції України), права на працю та відпочинок (ст. 43, 45 Конституції України), свободу літератур­ної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 53, 54 Консти­туції України).

Відповідно до ст. 52 СК дружина та чоловік мають рівне пра­во на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

5.

При реєстрації шлюбу кожний з майбутнього подружжя має право:

1) залишити своє дошлюбне прізвище, тобто нареченим на­дається право надалі іменуватися своїми дошлюбними прізвищами;

2) дружина - взяти прізвище чоловіка. За взаємною згодою наречені можуть обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя. При цьому присвоєння якого-небудь іншого прізвища не дозволяється;

3) чоловік - взяти прізвище дружини;

4) до прізвища чоловіка дружина може приєднати своє до­шлюбне прізвище та йменуватися подвійним прізвищем;

5) чоловік може взяти прізвище дружини та до нього приєд­нати своє дошлюбне.

Таким чином, при реєстрації шлюбу один із наречених має право прийняти об'єднане прізвище, а другий — залишити своє дошлюбне прізвище.

Якщо при виборі прізвища між нареченими виникнуть непо­розуміння, то працівник державного органу РАЦС залишає по­дружжю їхні дошлюбні прізвища.

Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхнім бажанням визначається, з якого прізвища воно буде починатися. Приєднувати до подвійного прізвища ще одне прізвище не дозво­ляється, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать наречена та (або) наречений. Якщо на момент ре­єстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прі­звище другого (ст. 35 СК).

Право на зміну прізвища згідно зі ст. 53 СК може реалізува­ти подружжя тільки за взаємною згодою, зміна прізвища одним із подружжя без згоди іншого неможлива. У разі зміни прізвища державний орган РАЦС видає нове Свідоцтво про шлюб. Одер­жане при реєстрації шлюбу або в результаті зміни за взаємною згодою прізвище подружжя зберігає протягом усього життя. При­пинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголо­шення його померлим не створює для іншого обов'язку змінити прізвище.

6. Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спі­льне розв ’язання питань життя сім ’ї (ст.

Для нормального існування будь-якої сім'ї необхідне належ­не задоволення її основних потреб: матеріальних, моральних, куль­турних, виховних, естетичних тощо. Зрозуміло, що обов'язки із забезпечення сім'ї матеріальними і духовними благами мають бути відповідним чином розподілені в сім'ї. При цьому варто зазначити, що обов'язки в сім'ї можуть бути розподілені повністю, частково та взагалі не розподілені і виконуватися ситуаційно залежно від можливостей.

7. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту не­доторканність (ст. 56 СК). Згідно зі змістом ст. 56 СК під правом на особисту свободу закон розуміє:

- право на вільний вибір кожним із подружжя місця свого проживання;

- право вживати заходів, які не заборонені законом і не супе­речать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюб­них відносин;

- право на припинення шлюбних відносин.

Кожний із подружжя однаково вільний у розв'язанні питань, що стосуються його особисто.

Аналогічні за змістом і їхні обов’язки немайнового харак­теру. Вони полягають у тому, що кожний з подружжя зобов'язаний не заважати іншому з подружжя здійснювати права на материн­ство, батьківство, повагу до своєї індивідуальності, здобуття ос­віти, прояв своїх здібностей, вибір місця проживання тощо. Те саме можна сказати і про спільне розв'язання подружжям питань життя сім'ї, де праву одного відповідає обов'язок іншого з подружжя.

Контрольні питання

1. Які основні риси особистих немайнових прав подружжя ви знаєте?

2. Назвіть види особистих немайнових прав подружжя.

3. У чому полягає право на материнство і батьківство?

4. Охарактеризуйте право чоловіка та дружини на зміну прізвища

5. Які правомочності включає в себе право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності?