Поняття та зміст батьківських прав та обов’язків

Одним із найбільш важливих кроків у захисті прав дітей було прийняття у 1924 р. Лігою Націй Женевської декларації прав дитини. Женевська декларація прав дитини містить п'ять основних програмних пунктів:

1.

2. Голодна дитина повинна бути нагодована; хвора дитина повинна отримати допомогу; сироті чи безпритульній дитині повинен бути наданий притулок і забезпечений догляд.

3. Дитина перша повинна отримувати допомогу під час лиха.

4. Дитина повинна мати дитинство і захист від усіх форм експлуатації.

5. Дитину треба виховувати в усвідомленні того, що її кращі риси повинні бути спрямовані на благо ближнім. Після прийняття Декларації 1924 р. права дитини увійшли до системи міжнародного права, а сама Декларація стала наріжним каменем всього майбутнього міжнародного розвитку правових ініціатив стосовно прав дитини.

Важлива роль у сфері захисту прав дітей належить Декларації прав дитини, яка була проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 р. У принципі 6 Декларації проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід (крім тих випадків, коли є виняткові обставини) розлучати зі своєю матір'ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов'язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім'ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім'ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей^[9].

Головним інститутом у вихованні дитини традиційно є сім'я, яка закладає основи для розвитку особистості дитини.

Зокрема, Л.В. Красицька, вивчаючи поняття та правову природу прав батьків і дітей, робить ряд узагальнень. По-перше, батьківські права та обов'язки існують паралельно між собою і не об'єднуються одним поняттям «батьківські права». Батьківські права є самостійними суб'єктивними сімейними правами, серед яких існують: (а) батьківські права, яким кореспондує обов'язок конкретної визначеної особи - дитини (наприклад, право батьків на піклування та турботу про себе зі сторони дітей, повнолітніх дітей; право на надання матеріальної допомоги зі сторони дітей); (б) секундарні батьківські права, які не забезпечуються суб'єктивним обов'язком іншої конкретної особи (наприклад, право батьків на визначення прізвища, імені, по батькові дитини; право батьків на визначення місця проживання малолітньої дитини тощо). По-друге, «батьківські права» є збірним поняттям. Воно охоплює весь комплекс особистих немайнових та майнових прав, що належать певній людині (матері, батькові дитини), заснованих на походженні дитини від цієї особи, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку. Носіями батьківських прав є виключно батько та мати дитини; не є суб'єктами батьківських прав усиновлювачі, мачуха, вітчим дитини, інші особи, які здійснюють виховання дитини фактично або на певній правовій підставі. По - третє, батьківські права є відносними правами за своєю правовою природою, крім права власності батьків на майно, яке є абсолютним правом. У більшості своїй батьківські права мають абсолютний характер захисту, проте право батьків на управління майном малолітньої дитини, право батьків на піклування та турботу про себе зі сторони дітей, повнолітніх дітей, право на надання матеріальної допомоги зі сторони дітей, повнолітніх дітей мають відносний характер захисту.

Батьківські правовідносини є особливим видом сімейних правовідносин. Конструкція батьківських правовідносин охоплює: 1) суб'єкт - батьків та дітей; 2) об'єкт - особисті немайнові та майнові блага; 3) зміст - суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки, як особисті немайнові, так і майнові (глави 13-17 СК України). Ця конструкція є складною і виводиться зі змісту нормативних приписів, розміщених у різних статтях кодексу.

До особливостей батьківських правовідносин у науці сімейного права належать: по- перше, строковий характер. Виникають батьківські правовідносини, як правило, з моменту народження дитини або прийняття дитини у сім'ю і припиняються з досягненням дитиною повноліття. Проте сімейне законодавство в окремих випадках регулює відносини між батьками і повнолітніми дочкою, сином, тому є всі підстави стверджувати, що батьківські правовідносини не припиняються після досягнення дитиною 18 років. Настання повноліття є підставою лише для зміни обсягу батьківських прав та обов’язків. А також достроково ці права та обов’язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом. Так, за неналежне виконання або невиконання батьківських прав і обов’язків можливе позбавлення батьківських прав.

По-друге, особливий суб’єктний склад. Суб’єктами батьківських правовідносин є батьки та дитина. Батьки - це особи, від яких походить дитина (вони поділяються на юридичних - записаних 101 як такі у Книзі реєстрації народжень і у Свідоцтві про народження дитини та біологічних - справжніх батьків дитини. Як правило, ці дві категорії збігаються, однак у деяких ситуаціях ця презумпція оспорюється), дитина - особа, яка має правовий статус дитини до досягнення нею повноліття (ст. 6 СК України).

По-третє, рівність прав та обов’язків батьків та дітей. Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. По-четверте, застосування особливих санкцій за невиконання чи неналежне виконання батьківських прав та обов’язків. Такими санкціями є позбавлення батьківських прав та відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав^[12].

Отже, батьківські права - це особливі особисті права, головна спрямованість яких прав зводиться до наступного - всі дії батьків по реалізації батьківських прав та обов’язків повинні відповідати інтересам дітей.

В юридичній літературі існує точка зору, за якою під інтересами дітей розуміють їх належне виховання, тобто виховання в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї, родини, народу, Батьківщини, забезпечення їх необхідними умовами життя, любов та повага до них, турботливе ставлення (ст. 150 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Особисті права батьків наділені рядом важливих особливостей:

1. Особисті права батьків позбавлені економічного змісту, їх порушення в жодному випадку не призводить до відшкодування майнової шкоди

2. Вони є невід’ємними від особи носія, від них не можна відмовитись, передати за договором третій особі тощо.

3. Суб’єктами, носіями особистих немайнових прав можуть бути лише фізичні особи - батьки, інші законні опікуни дітей.

4. Мають строковий характер, тобто існують тільки по відношенню до неповнолітніх дітей, при досягненні дітьми повноліття, названі права у батьків припиняються. Припинення таких прав може мати місце і у випадку укладення неповнолітньою дитиною шлюбу або у разі його дострокового припинення (примусове позбавлення особистого права - позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України); або обмеження його здійснення - відібрання дитини (ст. 170 СК України).

5. Більшість особистих немайнових прав та обов’язків розраховано на постійне здійснення протягом тривалого часу. І лише право на зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) здійснюється одноразово.

6. В них поєднуються інтереси батьків та інтереси дітей - здійснення батьками своїх прав спрямовується на благо дітей, від чого батьки повинні отримувати радість та моральне задоволення.

7. Надаються матері та батьку на рівних засадах.

8. Право батьків на виховання дітей та інші їхні права є реальними: батькам забезпечується можливість в повному обсязі та безперешкодно здійснювати свої батьківські права.

9. Батьківські права та обов'язки, крім особистих, поєднують у собі і суспільні інтереси, адже держава та суспільство зацікавлені в тому, щоб батьки здійснюючи свої права, дотримувались вимог Конституції України, інших вітчизняних та міжнародно- правових документів.

10. Батьківські права мають абсолютний характер.

11. Особисті немайнові відносини складаються безпосередньо в сім'ї (між батьками і дітьми), тому за межами сім'ї ці відносини не піддаються регулюванню нормами сімейного права; порушником особистих немайнових прав знову ж може бути тільки чітко окреслене коло суб'єктів; ці права нерозривно пов'язані із функціями сім'ї.

12. Деякі суб'єктивні немайнові права є одночасно і суб'єктивними обов'язками батьків.

Крім того, закон вимагає, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків повинно грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, не допускати щодо дитини будь-якого насильства.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Отже, закон наділяє батьків такими правами:

• Право визначати прізвище та ім'я дитини;

• Переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини;

• Право залучати до виховання дитини інших осіб;

• Право передавати дитину на виховання фізичним чи юридичним особам;

• Право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства;

• Право безперешкодного спілкування з дитиною, крім випадків, коли таке право обмежене законом;

• Право на самозахист дітей;

• Право захищати інтереси дітей у суді, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, громадських організаціях як їх законні представники без спеціальних на те повноважень;

• Право визначати місце проживання дитини;

• Право відбирати малолітню дитину від осіб, які тримають її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Закон покладає на батьків такі обов'язки:

• Забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони

• Зареєструвати народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану у строк, встановлений законом;

• Виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

• Піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

• Забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти;

• Готувати її до самостійного життя та праці;

• Поважати права дитини, її людську гідність;

• Піклуватися про дитину;

• Не допускати експлуатації дитини;

• Не допускати жорстокого ставлення до дитини;

• Не вдаватися до фізичних та інши видів покарань, які принижують людську гідність.

2.