Припинення права спільної сумісної власності подружжя. Способи поділу спільного майна

Спільність подружнього майна припиняється його поділом.

Поділ спільного майна подружжя є одним із способів припинення права спільної сумісної власності на вимогу одного або обох із подружжя, який полягає в тому, що спільне майно ділиться між подружжям, в результаті чого спільна власність припиняється і кожний із подружжя стає самостійним власником виділеної йому частки.

За чинним сімейним законодавством, поділ спільної сумісної власності може бути проведений:

• в період шлюбу;

• після розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право за взаємною згодою поділити між собою майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Умовою дійсності договорів про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя є їх нотаріальне посвідчення. При цьому слід зауважити, що поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності під час шлюбу припиняє спільну власність тільки по відношенню до майна, набутого подружжям на момент його поділу, але не припиняє права спільної сумісної власності на майно, яке буде набуте ними в подальшому, адже шлюб між ними зберігається. В юридичній літературі не раз висловлювалася думка, що поділ спільного майна подружжя під час шлюбу слід допускати лише при виняткових обставинах, наприклад, при фактичному припиненні шлюбних відносин. В інших випадках легальний режим спільності майна подружжя, набутого в шлюбі, може бути легко замінений за рішенням суду режимом роздільності цього майна.

Поділ спільного майна можливий і у випадку смерті або оголошення померлим одного із подружжя, коли виникає необхідність виділити майно, яке складає спадкову масу. За цих обставин повинна бути виділена частка майна, що належить другому із подружжя, як учаснику спільної сумісної власності, що існувала при житті померлого.

Поділ майна подружжя може відбутися і на вимогу третіх осіб, наприклад кредитора одного з подружжя, оскільки за зобов'язанням стягнення може бути звернено не тільки на його роздільне майно, але і на частку останнього у спільному майні, яка б йому належала при поділі. Поділ спільного майна не повадиться і стягнення може бути звернено на все спільне майно, якщо судом буде встановлено, що зобов'язання одного із подружжя було видане в інтересах усієї сім'ї і отримані за ним кошти були використані на її потреби. Якщо суд встановить, що спільне майно подружжя набуте злочинним шляхом, то воно так само не підлягає поділу, і стягнення для відшкодування шкоди, завданої злочином одного із подружжя, звертається на це майно. Ці положення закріплені ст. 73 СК України.

Вирішуючи спір між подружжям з приводу поділу майна, суд повинен керуватися наступними презумпціями:

• Майно, з приводу якого порушено спір, уявляється таким, що належить їм на праві спільної сумісної власності;

• Якщо встановлений момент набуття цього майна, то майо, набуте одним із подружжя в перід шлюбу вважається спільним, а до шлюбу - роздільним.

Тому в суді повині доводитись не факти, з якими закон пов'язує спільність майна, а навпаки, заінтересована сторона зобов'язана підтвердити ті обставини, які виключають виникнення спільної власності на спірне майно.

При припиненні спільної сумісної власності подружжя, вона перетворюється в спільну часткову, у зв'язку з чим виникає необхідність визначити розмір часток кожного із подружжя в їх спільному майні.

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Тобто, діючи уже в якості суб'єктів цивільних правовідносин, за допомленістю між собою у формі, встановленій законом в залежості вид виду майна, подружжя може встановити і інший розмір часток і навіть зовсім відмовитись вд своєї частки, але за умови, що при цьому не обмежується правоздатність дружини, чоловіка або дітей.

Суд може відступити від засади рівності часток подружжя, виходячи з:

• інтересів неповнолітніх дітей (частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, що вони одержують, недостатній для їхнього фізичного розвитку та лікування);

• інтересів одного з подружжя, якщо: один з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно; один з подружжя витрачав спільне майно на шкоду інтересам сім'ї.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Після перетворення сільної сумісної власності подружжя в спільну часткову, у відповідності з визнаними за ними частками, ділться уже саме майно. Поділу підлягає лише те майно подружжя, яке було наявним на момент його поділу. Якщо поділ майна відбувається через деякий час після розірвання шлюбу, то спочатку повинно бути з'ясовано, яке майно належало їм до моменту розірвання шлюбу, незалежно збереглося воно до цього часу чи ні. При цьому не враховується майно, загибле внаслідок нещасного випадку.

Однак поділ спільного майна подружжя має і певні специфічні особливості, які і бере до уваги сімейне законодавство.

Так, дружина та чоловік можуть домовтись про способи поділу спільного майна. Якщо такої домовленості не досягнуто, то за позовом подружжя або одного із них, суд може винести рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без нанесення шкоди його господарському призначенню; про розподіл речей між подружжям з урахуванням вартості і частки кожного із подружжя в спільному майні; про присудження майна і натурі одному із подружжя із покладенням на нього обов'язку компенсувати другому із подружжя його долю грошима. При цьому підкреслимо, що суд також бере до уваги інтереси неповолітніх дітей або інтереси одного із подружжя.

Якщо одному з подружжя передаються речі і права, вартість яких перевищує належну йому частку, другому з подружжя повинна бути присуджена відповідна компенсація. Присудження компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 71 СК України).

І наостанок, слід зупинитись на питанні значення строків позовної давності для судового захисту майнових інтересів того з подружжя, право якого порушено.

В силу ст. 72 СК України, до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумсної власності позовна давність не застосовується, якщо шлюб між подружжям не розірвано. Після розірвання шлюбу така вимога може бути пред'явлена в межах 3 років. Перебіг позовної давності обчисюється з моменту, коли один із співласників дізвався або міг дізнатися про порушення свого права.

Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

В процесі здійснення прав на майно, подружжя чи дружина, чоловік окремо вступають в договірні відносини з третіми особами, а отже можуть бути учасниками різних майнових зобов’язань - договірного, недоговірного (деліктного), аліментного. Одним із процесуальних способів забезпечення виконання їхнього правового обов’язку є можливість „звернення” стягнення на майно боржника.

Накладення стягнення - це процесуальна процедура, яка полягає у виявленні майна боржника, його описі, накладенні заборони відчуження, продажу цього майна та передачі кредиторові вирученої грошової суми.

Підставою відповідального одного із подружжя, що вступив у відповідне правовідошення, є це правовідношення. В основі відповідальності другого із подружжя лежить сукупність юридичних фактів: зобов’язання першого із подружжя; наявність між подружжям сімейно-правових відносин і спільності майна; використання отриманого майна за зобов’язанням в загальносімейних інтересах.

Нагадаємо, що стягнення на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя може бути звернено: за спільними зобов’язаннями подружжя; якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, і те, що було одержано за договором, використано на її потреби; якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом.

4.