<<
>>

Об’єкти права спільноїсумісної власності подружжя

Відносини власності завжди виникають з приводу майна. Це означає, що майнові права та обов'язки подружжя, встановлені законодавством, виникають по відношенню до конкретних об'єктів, які потенційно можуть бути їхньою власністю і зумовити виникнення у них режиму спільної сумісної власності щодо них.

Як уже зазначалося вище, об'єктами права власності подружжя може бути будь-яке майно, яке не виключене з цивільного обороту.

В якості об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, ст. 61 СК України названо:

• Заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи, одержані одним із подружжя;

• Гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за договором, що був укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї;

• Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного подружжя.

З урахуванням того, що майно, набуте подружжям під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю, законодавством визначено такий порядок здійснення права володіння, користування та розпорядження цим майном, який забезпечує охорону майнових прав кожного із подружжя. Будь-які домовленості (договори), що призводить до обмеження прав кожного із подружжя щодо управління чи розпорядження спільним майном, суперечать закону і є недійсними.

Право подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності

Незалежно від того, що закон називає суб'єктами права спільної сумісної власності лише подружжя, цілком очевидно, що її існування і призначення визначається насамперед інтересами сім'ї в цілому. Розуміння спільної сумісної власності подружжя як матеріальної основи сім'ї має важливе значення для характеристики правомочностей суб'єктів спільної власності. Визначальним тут є те, що порядок її використання повинен забезпечуватися за рахунок спільного майна подружжя задоволення широкого кола духовних та матеріальних інтересів всієї сім'ї.

Правовою підставою такого використання спільної сумісної власності є ст. 63 СК України, в якій наголошується, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Наділяючи подружжя рівними правами, законодавець безперечно мав на увазі узгодженість їхніх дій по управлінню таким єдиним об'єктом, як їх спільна сумісна власність.

Здійснюючи правомочності власників, подружжя має право укладати договори з третіми особами, спрямованими на розпорядженням спільною сумісною власністю. Існування такого права можна оцінити лише з позитивного боку, оскільки саме таким шляхом збільшується матеріальний добробут сім'ї. Однак, таке право містить і певну небезпеку - один із подружжя безконтрольно розпоряджаючись спільною сумісною власністю, може нанести майну сім'ї в цілому значної шкоди. Саме тому, законодавство для забезпечення нормального цивільного обороту, встановлює презумпцію взаємної згоди подружжя при укладенні договорів щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, в одних випадках вимагаючи простої письмової форми згоди, в інших - нотаріально засвідченої.

Таким чином, дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності за взаємною згодою.

Слід сказати, що залежно від способу виявлення волі одним з подружжя щодо укладання договорів другим із подружжя, розрізняють три види договорів, пов'язаних з розпорядженням майном:

• дрібні побутові договори;

• договори, що виходять за межі дрібних побутових;

• договори, що потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договори стосовно цінного майна.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя, без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Тобто, один із подружжя як власник спільної сумісної власності, вправі оспорити ті договори, які укладені без його згоди і суперечать його інтересам. Згода другого з подружжя має бути подана письмово, а на укладання договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, повинна бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Сімейним законодавством також передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 66 СК подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. У разі такого відчуження право спільної сумісної власності припиняється і виникає право особистої приватної власності того з них, на користь якого укладений договір про відчуження частки в праві спільної сумісної власності подружжя.

Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, має обов'язкову силу не тільки для дружини і чоловіка, а й для їх правонаступників.

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.

Слід також звернути увагу на те, що іноді майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності може бути обернене в спільну сумісну власність.

Це може мати місце у випадках:

• коли майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат одного з подружжя;

• коли один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому із подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним.

У першому випадку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя стає майно, що істотно збільшилося у своїй вартості, у другому випадку - дохід (приплід, дивіденди), одержані від управління майном.

Проте визнати таке майно об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може тільки суд, прийнявши відповідне рішення.

Сам факт тривалого спільного використання в інтересах сім'ї майна, що належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності або ж спільне вжиття господарських заходів щодо збереження цього майна, не може бути підставою для виникнення спільної сумісної власності на нього.

3.

<< | >>
Источник: Складання цивільно-правових документів. Частина 3. Сімейні правовідносини : навч.-метод. посібник [автор. кол.: В.П. Мироненко, А.Л. Калінюк, Б.В. Кирдан та інші]. - Київ : Нац. акад. внутр. справ,2023. - 419 с.. 2023

Еще по теме Об’єкти права спільноїсумісної власності подружжя:

  1. Суб’єкти та об’єкти права інтелектуальної власності
  2. Суб’єкти та об’єкти права власності
  3. Припинення права спільної сумісної власності подружжя. Способи поділу спільного майна
  4. Суб’єкти права власності на землю.
  5. З, Земля як об'єкт права власності
  6. Виникнення права на об’єкти інтелектуальної власності
  7. 1. Земельна ділянка. Суб’єкти права власності на землю
  8. Право спільної сумісної власності подружжя
  9. Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
  10. § 2. Земля як об'єкт права власності
  11. §3. Право спільної сумісної власності подружжя
  12. § 2. Право спільної сумісної власності подружжя
  13. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -