§ 1. Поняття права спільної власності. Види і суб'єкти права спільної власності
В об'єктивному розумінні право спільної власності є сукупністю правових норм, що регламентують приналежність одного і того ж майна декільком особам. В суб'єктивному розумінні право спільної власності надає двом чи більше особам разом за взаємною згодою на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися одним і тим самим майном, яке є єдиним об'єктом їх спільного права.
Відносини спільної власності можуть виникати за участю різноманітних суб'єктів права власності: фізичних осіб, юридичних осіб, держави, громад. Так, відповідно до п. З ст. З Закону «Про власність» допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб та громадян інших держав1. При цьому ніяких заборон щодо суб'єктів спільної власності законодавство не містить. Це пов'язане в першу чергу з рівністю всіх власників, закріпленою в Конституції України та Законі «Про власність». Законодавець передбачає лише тих суб'єктів, які можуть створити спільну сумісну власність, а саме: подружжя, члени сім'і, члени селянського (фермерського) господарства. Суб'єкти права спільної власності називаються учасниками або співвласниками.
1 В останній редакції Закону «Про підприємства в Україні» не передбачається такого виду підприємств, як спільні підприємства. З об'єднанням майна різних власників виникає новий суб'єкт права власності юридична особа, як правило, господарське товариство.
Термін же «змішана власність» не є юридичним, а становить собою економічну категорію.258
Розрізняють спільну власність з визначенням часток (часткова власність) та без такого визначення (сумісна власність). Різниця між ними полягає в тому, що в частковій власності співвласники мають визначені частки. Важливим є те, що ці частки існують у праві на майно (праві спільної власності), а не в самому майні. Між тим конструкції реальної та ідеальної часток не відповідають сутності відносин спільної власності. Так, якщо говорити про реальну частку, то це допускає конкретизацію окремого майна за кожним з співвласників, що порушує всю конструкцію та смисл права спільної власності, тому що призводить до відокремлення конкретного майна і закріплення його за конкретним суб'єктом. Це є не чим іншим, як припиненням права спільної власності шляхом виділу, розподілу з виникненням у кожного суб'єкта конкретного об'єкта права. Таким чином, припиняється як багатосуб'єктність права, так і єдність його об'єкта, і ми маємо справу вже із звичайним правом власності без правового режиму спільної власності. Щодо конструкції ідеальноі частки, то вона становить собою симбіоз права спільної власності та режиму частки (паю) у власності юридичних осіб, тому що зводиться лише до вартості частки в праві і призводить майже до зобов'язальних правовідносин зі специфікою корпоративних відносин. Зрозуміло, що останні притаманні юридичним особам, які є суб'єктами підприємницької діяльності, що робить неможливим їх перенесення у сферу суто речевих відносин.
Істотність права спільної власності полягає в тому, що її правовий режим передбачає єдність правомочностей її учасників по володінню, користуванню та розпорядженню спільним майном і вирішення спільно всіх питань щодо здійснення цих правомочностей стосовно об'єкта права. Однак що ж до розпорядження своєю часткою в праві спільної власності, то кожен з участників має право здійснювати його самостійно, без згоди інших, а лише з додержанням вимоги закону про право переважної купівлі відчужуваної частки іншими співвласниками.
Законодавче врегулювання відносин співвласників між собою та з третіми особами спрямоване на врахування прав та інтересів носіїв як речевих, так і зобов'язальних правовідносин.Учасники виступають як єдиний власник. Це, з одного боку, тягне за собою регулювання правовідносин між співвласниками, а з Іншргр — правовідносин з третіми особами, що вступають у відносини з співвласниками як єдиним суб'єктом зобов'язальних відносин.
9* 259
Глава 18 ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Розділ НІ ПРАВО ВЛА СНОСТ1 ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА
Причому перші правовідносини впливають на другі. Наприклад, при недодержанні права співвласника на переважну купівлю відчужуваної іншим співвласником частки в праві спільної власності на жилий будинок перший згідно зі ст. 114 ЦК має право звернутися до суду з позовом про примусове переведення на нього прав набувача майна.
Здійснення разом повноважень усіма співвласниками може призвести до випадків, коли хтось з них не дає згоди на розпорядження всією річчю одним із учасників, якщо він заперечує таке розпорядження. На відміну від правовідносин, що складаються між учасниками господарських товариств, учасник спільної власності не може бути примушений до надання такої згоди, бо ніхто не має права примусити власника позбавитися свого права, крім випадків, передбачених законодавством. Якщо інші співвласники вважають, що така поведінка їх співвласника шкодить їм, вони мають право вимагати виділу своїх часток з припиненням існування права спільної власності цілком або в частині участі в ній учасника, з яким не вдалося досягти згоди.