Види майнових договорів, які можуть укладатися між подружжям

Відповідно до ст. 64 СК України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Наявність права подружжя на укладення між собою договорів зумовило виникнення поряд із законним режимом правового регулювання майових відносин подружжя і такого правового режиму, як договірний. Завдяки існуванню договірного режиму, врегулювання майнових прав та обов’язків подружжя набуло більш індивідуального характеру, що є важливим не тільки в плані встановлення найбільш прийнятного для подружжя режиму володіння, користування та розпорядження майном з метою покращення матеріального добробуту сім’ї в цілому. Існування такого режиму дозволяє найбільш повно і предметно обумовлювати спірні питання з метою захисту майнових прав та інтересів не тільки кожного із подружжя, але і їхніх дітей, сім’ї в цілому. Іншими словами, існування такого виду правового режиму треба оцінювати тільки з позитивного боку.

В процесі шлюбного співжиття подружжя може укладати будь -які цивільні договори, але в таких випадках вони виступають в якості звичайних учасників цивільного обороту. Коли ж мова йде про укладення договорів, якими регулюються внутрішньосімейні відносини, їхній статус подружжя набуває особливого значення.

Як учасники цивільного обороту, подружжя може укласти будь-який договір, передбачений цивільним законодавством: договір купівлі-продажу; дарування; ренти; найму; страхування; підряду та інші. Такі договори укладаються за всіма правилами, встановленими цивільним законодавством, і як, відомо, недотримання передбачених умов тягне за собою недійсність договору.

Що стосується договорів, зміст яких є регулювання внутрішньосімейних питань, то тут, як уже підкреслювалось, статус чоловіка та дружини, між якими зареєстровано шлюб є необхідною умовою.

• договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності;

• договір про користування майном, що належить їм на праві спільної власності;

• договір про поділ майна подружжя;

• договір про виділ частки нерухомого майна;

• договір про надання утримання;

• договір про припинення права на утримання;

• шлюбний договір.

До числа таких договорів слід додати і деякі договори, передбачені в Цивільному кодексі, а саме договір довічного утримання та спадковий договір. До договорів подружжя є необхідність приєднати такі договори, які безпосередньо не врегульовують питання особистої приватної чи спільної сумісної власності подружжя, але так чи інакше зачіпають майнову сферу подружжя. Це - договір про утримання дитини з визначенням розміру в твердій грошовій сумі; договір про виплату аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання; договір про погашення аліментного обов'язку та заборгованості за рахунок нерухомого майна, що передається дитині та її матері та ін.

Певну класифікацію майнових договорів подружжя запропоновано І.Жилінковою, яка до майнових договорів, що знайшли безпосереднє закріплення в цивільному та сімейному законодавстві, відносить:

• Договори подружжя з приводу майна;

• Договори подружжя про надання утримання;

• Договори про утримання дітей.

Загальні засади укладення договорів подружжям

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого із подружжя. Дружина, чоловік мають право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений одним із подружжя без згоди другого із подружжя, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Оспорення дрібного побутового договору у зв'язку із відсутністю згоди подружжя на його укладення ні цивільне, ні сімейне законодавство не передбачає.

При посвідченні нотаріусом правочинів щодо відчуження майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (неодружений, незаміжня, вдова, вдівець), відчужувач подає відповідну заяву, у якій також зазначається, що майно, яке є предметом цього правочину, не є спільною сумісною власністю. Нотаріус зобов'язаний довести зміст такої заяви до відома другого учасника правочину та зазначити про це в тексті договору. Така заява повинна бути подана особисто відчужувачем, або у виняткових випадках через представника, повноваження якого належним чином завірені. В цих випадках, на нотаріусів покладається обов'язок з'ясувати сімейний стан відчужувача, перевірити паспорт відчужувача, звернути увагу на дату видачі паспорта та дату документа, який підтверджує право власності на майно, що відчужується.

У разі укладення дружиною договору без згоди чоловіка, останній має право звернутися до суду з позовом про визнання такого договору частково недійсним або про переведення на нього прав покупця. Вимога про часткове визнання договору недійсним може бути заявлена і тоді, коли чоловік заперечує лише щодо відчуження своєї частки. Якщо чоловік взагалі заперечує проти передачі майна іншій особі, заявляючи про своє право на його придбання, йому необхідно вимагати визнання недійсним договору стосовно своїє частки, а щодо частки другого з подружжя - вимагати переведення на себе прав покупця.

Разом з тим, посвідчення правочинів щодо розпорядження майном можливо без згоди другого із подружжя:

• Якщо один із подружжя не проживає за місцемзнаходження майна і місце проживання його невідоме;

На підтвердження цієї обставини подається копія рішення суду, що набрало чинності про визнання другого із подружжя безвісно відсутнім.

• Якщо майно набуте одним із подружжя за час окремого проживання у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин з другим із подружжя

На підтвердження цієї обставини подається копія рішення суду, що набрало чинності про визнання особистою приватною власністю одного із подружжя майна, яке є предметом договору.

Для укладення і нотаріального посвідчення договору про поділ майна або виділ майна зі складу всього майна подружжя, необхідно подати такі документи:

1) Правовстановлюючий документ на кожний об'єкт нерухомого (рухомого) майна;

2) Витяг з Реєстру прав власності на кожний з об'єктів нерухомого майна, з вказівкою мети: «договір про поділ» або «договір про виділ»; 3) Свідоцтво про шлюб (свідоцтво про розірвання шлюбу); 4) Паспорти, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; 5) Витяги про відсутність заборони (арешту) за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; 6) Витяги про відсутність податкової застави за даними Державного реєстру застав рухомого майна на кожного учасника договору.

Таким чином, укладення договорів подружжям, особливо тих, предметом яких є об'єкти нерухомості, вимагає дотримання не лише загальних умов цивільного законодавства. Певні умови висуваються і іншими актами законодавства. Необхідність нотаріального посвідчення і державної реєстрації договорів вимагає надання до реєструючих органів певних документів, перелік яких залежить від виду об'єкту і відсутність яких може слугувати відмовою від посвідчення договору органами нотаріату.

ДУМКА ВЧЕНОГО^[5]

«Для захисту майнових інтересів подружжя та для справедливого поділу його майна інтерес становить законодавче регулювання цих відносин із врахуванням майнової спільності, правового режиму спільного сумісного майна, наявних договірних відносин між подружжям, порушення подружніх обов'язків.

Законними підставами виникнення спільного сумісного майна подружжя є: 1) способи набуття, які передбачені у гл. 24 ЦК України; 2) правовий статус зареєстрованого подружжя з урахуванням (здійсненням) їх внеску; 3) правовий статус зареєстрованого подружжя без врахування їх внеску до спільного майна; 4) проживання жінки та чоловіка однією сім'єю.

Згідно зі ст. 74 СК України чоловік та жінка, що проживають однією сім'єю, мають правовий статус співмешканців та наділені СК України правами і обов'язками щодо спільної сумісної власності.

Інакше коротко виділити можна такі підстави встановлення спільної сумісної власності, як укладання шлюбу, передача майна у спільну сумісну власність наймача та членів його сім'ї у процесі приватизації державного житлового фонду, спільна праця за спільні кошти членів сім'ї. У контексті вищезазначеного необхідно відмежовувати поняття «спільне майно подружжя» від поняття «сумісне майно подружжя», яким є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майнові права та обов'язки, що набуті подружжям під час шлюбу. Майно подружжя, наприклад, переказані кошти, товари, бізнес-капітал є спільною сумісною власністю подружжя, не зважаючи на те, що все це може бути зароблене та створене одним з подружжя, навіть за умови роздільного проживання, презюмуються спільною сумісною власністю (ст. 60 СК України).

За обставин, визначених ст. 70 п. 2 та 57 п. 6 СК України, вони можуть бути визнані роздільною власністю подружжя, а також в договірному порядку (ст. 69 п. 2 СК України). Це та інше спільне майно на договірній основі або у судовому порядку та за умови настання негативних наслідків: послаблення сімейних зв'язків та розірвання шлюбу стає об'єктом поділу. З наведеної нижче судової практики помітно, що вибір на користь застосування презумпції спільної сумісної власності подружжя чи норм про особисту приватну власність дружини, чоловіка чи шлюбного договору проходить за допомогою доктринального розуміння та правового регулювання.

Доречно нагадати, що саме слугує підґрунтям для цього. Презумпція у праві (з лат. praesumptio - припущення, від praesumere - передбачати, припускати) - закріплені у правових нормах припущення щодо вірогідності настання певного юридичного фактуї. Правові презумпції мають низку ознак і значень. Вони виводять їх у ряд керівних положень для судової практики.

Отже, О.А. Явор встановлює основні ознаки правових презумпцій у сімейному праві: «До основних характеристик презумпції можна віднести такі: - це припущення, презюмування яке встановлюється між встановленим юридичним фактом та фактом, що презюмується; - це узагальнення, спрямоване на регулювання тих чи інших життєвих обставин; - вважається вірогідною частиною норми права; - це припущення, що тягне настання юридичних наслідків; - підґрунтя (підтвердження попереднім досвідом) знаходить в юридичній практиці; - відображає зв'язок між життєвими обставинами та юридичними наслідками; - презумпція створюється з метою полегшити правове регулювання; - підставами виникнення презумпцій можуть бути життєві обставини або презумпція може бути результатом правозастосовної діяльності; - завжди закріплюється в нормах права або в нормативно-правових актах».

У правовій доктрині презюмується спільна сумісна власність подружжя, що відповідає всім ознакам презумпцій. Правило про особисту приватну власність не є презумпцією, оскільки, по-перше, не є узагальненням і, по-друге, не вважається вірогідною частиною норми права (ст. 57 СК України), потребує доведення, в юридичній практиці не застосовується як презумпція.

Доречно уточнити серед ознак, що презумпція - це узагальнення, яке не потребує спеціального доведення, але може бути оскаржене і спростоване у судовому чи договірному порядку у силу наявності винятків. «Отже, презумпція є правилом-прийомом, згідно з яким без спеціальних доказів, а лише на підставі встановлення юридичних фактів, можна зробити припущення про наявність (відсутність) певних юридичних фактів або правовідносин». «У правовій дійсності є феномен, який, не будучи юридичним фактом, може породжувати правовідносини. Це - презумпція. Презумпції - важливий і досить гнучкий інструмент регулювання правовідносин». Суть гнучкості полягає у тому, що презумпція може бути застосована у різних випадках та спростована (окрім

неспростовних презумпцій) попри те, що це таке припущення, твердження, яке вважається істинним. У той час, коли ведеться суперечка про існування неспростовних презумпцій, то вона відсутня щодо спростовних презумпцій. Презумпція спільної сумісної власності подружжя належить до спростовних. Тобто вважається, що власність спільна доти, доки не буде доведено протилежне про її всю або частину. «Встановлення додаткових

юридичних фактів може змінювати статус того чи іншого майна».

Сама видова приналежність і правова природа обговорюваної презумпції

передбачають наявність підстав для спростування та зміни правового статусу майна. Цими підставами виступають винятки для сумісного майна подружжя. Тобто те майно дружини чи чоловіка, що не є спільним, є приватним. Особиста приватна власність дружини та чоловіка встановлюється на підставі ст. 57 СК України.

Власність вважається сумісною, якщо її роздільність (особиста приватна власність) прямо не встановлена законом або якщо вона не визнана самим подружжям чи судом особистою приватною власністю. Тобто остання має місце у трьох випадках: а) встановлена прямим приписом закону; б) визнана подружжям як така у договірному порядку (низкою договорів, найменш оспорюваний з яких - шлюбний); в) визнана судом як така у судовому порядку. Останній випадок якраз наразі дискусійний. Із зазначеного вище слідує, що застосування презумпції до всього майна, набутого подружжям у шлюбі, є неможливим з урахуванням її правової природи та видової приналежності. «Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦІ ПК норми, що мають вищу юридичну силу».

Постає питання, чи має презумпція спільної сумісної власності вищу юридичну силу, ніж норма про особисту приватну власність чи вони рівноправні і співвідносяться як загальне правило і виняток. Оскільки загальновідомо, що норма права чи її частина - загальнообов’язкове правило (норма), спрямоване на врегулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав, встановлення обов’язків та юридичної відповідальності, то ст. 60 СК України рівноправна зі ст. 57 СК України. Із доведеного вище презумпція у праві порівняно із загальною нормою права виступає лише гнучким інструментом регулювання правовідносин. Ряд характерних їй ознак не включає ознаку про вищу юридичну силу над іншими нормами права. Тобто презумпції у праві не мають вищої юридичної сили, ніж інші норми права, так як і презумпція спільної сумісної власності. Однак суди приймають суперечливі рішення стосовно визнання майна, набутого в шлюбі, сумісною чи то приватною власністю одного з подружжя. Наприклад, у справі № 161/17237/19 від 25 червня 2020 р. суддя декларує: «Тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги». «Серед всіх видів колізій найчастіше зустрічаються змістовні колізії, що виникають між нормами рівної юридичної сили внаслідок часткового збігу об’ємів правового регулювання і обумовлені специфікою регламентації суспільних відносин».

«Змістовні колізії - це колізії, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів їх регулювання, обумовленого специфікою суспільних відносин. Специфіка цих колізій пов’язана з поділом норм права на загальні, спеціальні та виняткові. Загальні норми права, як відомо, поширюються на рід відносин у цілому; спеціальні діють тільки в межах визначеного виду відносин і встановлюють для нього певні особливості порівняно із загальним правилом; виняткові (які є особливим різновидом спеціальних норм права) встановлюють зовсім інший порядок, ніж загальні норми. Змістовні колізії випливають з цілей законодавця відбити особливості врегулювання специфічних відносин у спеціальних нормах. Іншими словами, об’єктивною причиною цієї колізії є, як правило, специфіка правового регулювання окремих відносин». Ще з часів римського права відомо, що при конкуренції загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом: спеціальний або винятковий закон скасовує дію загального. Застосування правила «lex specialis derogat generalis» у вирішенні питання приналежності майна дружині чи чоловіку не суперечить правовим принципам. Оскільки і зміст структури ЦК України свідчить, що загальні норми містяться не лише у Книзі першій «Загальні положення», а й у наступних п'яти книгах, зміст структури СК України теж свідчить, що загальні норми містяться не лише у розділі «Загальні положення», а й у інших розділах. Так, положення ст. 60 СК України є загальною основоположною нормою про правовий режим майна подружжя в Україні. Звідси починається правова регламентація майнових прав та обов'язків подружжя. З урахуванням структури чинного СК України загальні норми сімейного права становлять загальні положення сімейного права, які поширюються на всі сімейні відносини, та норми, що становлять загальні положення окремих інститутів сімейного права, що поширюються на окремі види (підвиди) сімейних відносин. Після цього потрібно зробити перевірку на можливість застосування правила «lex specialis derogat generalis». «Для вирішення колізії між загальною та спеціальною нормою ці норми треба сконструювати, з'ясувати, гіпотеза якої із них є вужчою, та зробити висновок про те, яка ж із цих правових норм підлягає переважному застосуванню. Конструювання правової норми необхідне також для того, щоб з'ясувати, чи можливе взагалі використання з метою вирішення колізії у відповідному конкретному випадку правила про переважне застосування спеціальної правової норми. Якщо після формулювання правової норми виявиться, що гіпотеза правової норми, яка перевіряється на предмет її відповідності ознакам спеціальної, виходить за межі гіпотези загальної правової норми, то правило про переважне застосування спеціальної правової норми застосовуватись не може».

Отже, беремо ст. 60 (як загальну) та ст. 57 (як спеціальну відносно попередньої) СК України для порівняння. При цьому враховуємо, що норма права означає санкціоноване правило поведінки, яке може являти собою всю статтю нормативного акта чи її частину. Якщо «майно, набуте подружжям за час шлюбу» (гіпотеза), то воно «належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)» (диспозиція) - ст. 60 СК України. Якщо «майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;» і т.д. (гіпотеза), то воно є «особистою приватною власністю дружини, чоловіка» (диспозиція) - ст. 57 СК України. У гіпотезу спеціальної правової норми входять всі наступні пункти ч. 1 ст. 57 СК України, які не виходять за межі гіпотези загальної правової норми ст. 60 СК України, окрім пункту першого. Це означає, що ст. 60 СК України відноситься як загальна правова норма до п. п. 2-5 ч. 1 ст. 57 СК України як спеціальних відносно неї. «Якщо майно набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин» (гіпотеза, що покривається гіпотезою ст. 60 СК України), то таке майно «суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка» (диспозиція) - ч. 6 ст. 57 СК України.

Це означає, що ч. 6 ст. 57 СК України відноситься як спеціальна правова норма до загальної правової норми ст. 60 СК України, оскільки з логічного конструювання виходить, що фактичне припинення шлюбних відносин можливе лише у шлюбі, тобто майно набувається у шлюбі. Всі інші частини (2-5, 7) ст. 57 СК України та п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України (так як і ст. ст. 58, 59 СК України) не покриваються гіпотезою ст. 60 СК України та не відносяться до неї як спеціальна норма до загальної норми. Вони всі - рівноправні правові норми. Правило про переважне застосування спеціальної правової норми застосовуватись до їх співвідношення (між ними) не може. Відсутність колізії між цими нормами доводить чітку межу між сумісною та приватною особистою власністю подружжя. Таким чином, встановлено, що, по-перше, презумпція спільної сумісної власності не має вищої юридичної сили над нормами про особисту приватну власність,

по-друге, описана схема співвідношення правових норм про особисту приватну та сумісну власність чітко розмежовує сферу дії ст. 60 стосовно ст. ст. 57, 58, 59 СК України. Рішення низки судових справ по темі (№ 487/3037/16-ц від 3 липня 2020 р., №

127/10072/20 від 3 липня 2020 р. та ін.) обґрунтовані, правомірні та відповідають принципу верховенства права у всіх відношеннях. Окремою категорією справ судової практики підтверджено гнучкість презумпції спільної сумісної власності у правовому регулюванні поділу майна подружжя. Наприклад, вона врегульовує спори про так зване упущене майно. Упущене майно фактично належить до особистої приватної власності, але у силу відсутнос.

Проблеми цивільного, господарського, трудового права та права соціального забезпечення ті документальних цьому підтверджень опиняється у сумісній власності на підставі презумпції (наприклад, справа № 752/8414/17 від 2 липня 2020 р.).

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, або обставин, що не підлягають доказуванню. У справі № 711/842/20 від 2 липня 2020 р. від канцелярії суд отримав заяву відповідача про відкладення розгляду справи (про визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя) після закінчення судового засідання. Знову спрацювала презумпція сумісної власності при вирішенні спору за уникнення розгляду доказів про належність майна до особистої приватної власності. У справі № 166/273/20 від 25 червня 2020 р. про поділ майна подружжя відповідач під час шлюбу набув земельну ділянку з кадастровим номером у власність, що є особистою приватною власністю відповідно до п. 5 ст. 57 СК України, яка у справі поділена згідно зі ст. 60 СК України порівну між подружжям.

Таким чином, встановлено, що, по-перше, презумпція спільної сумісної власності не має вищої юридичної сили над нормами про особисту приватну власність, по-друге, описана схема співвідношення правових норм про особисту приватну та сумісну власність чітко розмежовує сферу дії ст. 60 стосовно ст. ст. 57, 58, 59 СК України. Використання презумпції спільної сумісної власності подружжя у судовій практиці та при врегулюванні майнових сімейних відносин потребує однозначного наукового підходу, а ще результативніше - тлумачення, роз’яснення пленуму ВСУ та більш удосконаленої регламентації. Також доречно розробити дієвий зразок договору про поділ майна подружжя або іншу неоспорювану альтернативу шлюбному договору для договірного врегулювання майнових прав та обов’язків подружжя».