Правовий режим спільної сумісної власності подружжя

Спільна сумісна власність є різновидом права власності, що ускладнена множинністю суб’єктів. Право спільної власності - це право двох або більше осіб (співвласників) на один і той самий об’єкт (ст.

- спільна часткова;

- спільна сумісна.

При спільній частковій власності кожний співвласник із самого початку має чітко визначену частку у праві власності - так звану ідеальну частку (наприклад, 1/3, 1/7), а тому має право воло­діння, користування та розпорядження тим, що реально відповідає цій частці.

Право спільної сумісної власності як загальноцивілістична категорія відрізняється від права спільної часткової власності. Пра­во спільної сумісної власності не поділене на частки, тому всі спів­власники мають однакове право володіти, користуватися та розпо­ряджатися певним майном. Така частка може бути виділена за домовленістю між співвласниками або в разі спору - судом.

Дружина та чоловік можуть бути суб’єктами і права спільної часткової власності, і права спільної сумісної власності одночасно.

Режим спільної сумісної власності є одним з основних право­вих режимів майна подружжя. Спільна сумісна власність подружжя - це право подружжя володіти, користуватися, розпо­ряджатися своєю владою і в спільних інтересах - майном, що їм належить (О. Сафончик). У зв’язку з цим правовідносини власності подружжя можуть бути поділені на дві групи:

1) правовідносини з приводу спільного майна, на яке в подружжя виникло право спільної сумісної власності;

2) правовідносини з приводу роздільного майна, яке нале­жить на праві приватної власності кожному з подружжя.

Сімейне право України, закріплюючи принцип спільності майна подружжя, який означає об’єднання майна чоловіка і жінки (повністю або в певній частині) в єдину майнову масу, установлює низку спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпорядження.

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін;

2) подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності;

3) майно належить подружжю без визначення часток кожно­го з них у праві власності;

4) права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу);

5) доти доки не буде доведено протилежне, вважається, що кожний з подружжя, який здійснює правочини щодо розпоряджен­ня спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Щодо спільного майна подружжя здійснює права власника. Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширю­ються загальні правила щодо об’єктів права приватної власності.

Різновиди майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності:

1) майно, набуте за час шлюбу. Сімейне законодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей інди­відуального користування, є об’єктом права спільної сумісної влас­ності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Подружжя може проживати, пра­цювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управляти майном будь-якої вартості та місце­знаходження. Головне - відповідність дій кожного з подружжя принципу добросовісності й пріоритету сімейних інтересів. Отри­мане кожним із подружжя майно (незалежно від того, хто саме його отримав) буде визначатися як майно, набуте подружжям під час шлюбу;

2) заробітна плата, пенсія, стипендія та інші грошові над­ходження такого типу. Сімейний кодекс визначає правовий режим зазначеного майна таким чином.

У попередній редакції ч. 2 ст. 61 СК було зазначено, що заробітна плата, пенсія, стипендія інші доходи належать до спіль­ного майна подружжя лише в тому разі, якщо їх було внесено: а) до сімейного бюджету, б) на особовий рахунок кожного з подружжя до банківської (кредитної) установи.

3) якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім 'ї, то гроші, інше цінне майно, у тому числі гонорар, виграш, які було одержано за цим договором, є об'єктом права спільної суміс­ної власності подружжя (наприклад, автомобіль, виграний у лотерею);

4) речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, для одного з подружжя є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу було придбано речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не ви­знаються об'єктом його права власності. Законодавство виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належати обом із подружжя.

Подружнє життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать на праві власності одному з подружжя, протя­гом спільного життя нерідко користуються обоє з них. Здійснюючи догляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спільні кошти та працю. У випадку поділу майна один із подружжя, який не є власником, нерідко просить врахувати цю обставину і визнати за­значене майно спільним. Законодавство розв'язує це питання таким чином: відповідно до ч. 3 ст. 71 СК речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при при­судженні іншого майна другому з подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власні­стю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових витрат або ви­трат другого з подружжя, то воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

До витрат, у результаті яких особисте майно дружини, чоло­віка може істотно збільшитися у шлюбі, законодавцем віднесено:

1) спільні трудові витрати (спільна особиста праця подружжя - проведення власними силами капітального ремонту будинку, ремонту квартири, дачі тощо);

2) спільні грошові витрати (внесення спільних грошових коштів у поліпшення майна);

3) витрати другого з подружжя (особисті витрати - як трудо­ві, так і грошові одного з подружжя).

Для визнання роздільного майна спільним згідно зі ст. 62 СК необхідно, щоб вартість роздільного майна в період шлюбу збіль­шилася істотно. Тільки у цьому разі майно може бути визнане спі­льним.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 СК, якщо один з подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержані від цього майна, у разі спо­ру за рішенням суду може бути визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні пра­ва і щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Оскільки частки кожного з подружжя у спільній сумісній власності є невизначеними, вони мають координувати свої дії щодо цього майна. У зв'язку цим, невизначеність часток у праві власнос­ті подружжя на майно спричинює два важливих наслідки:

- по-перше, за загальним правилом, дії одного з подружжя щодо володіння та розпорядження спільним майном розглядаються як дії подружжя. Згода іншого з подружжя передбачається до того часу, поки не буде доведено протилежне;

- по-друге, у випадках, передбачених законом, для здійснення певних юридичних дій потрібна воля подружжя. Це пояснюється тим, що річ належить подружжю на праві власності без визначення час­ток, тому розпорядження здійснюється в обсязі речі в цілому, а не її окремої частки.

4.