Правовий режим майна, що є особистою приватною власністю подружжя. Підстави набуття

Правовий режим особистої приватної власності подружжя регулюється главою 7 СК. Але, як звертають увагу окремі автори, поняття «особиста власність», яке застосовується в СК та доволі широко використовується у цивільному обігу, за своєю суттю та правовим значенням збігається з поняттям «приватна власність», що має застосування у ст.

У ст. 57 СК законодавець навів перелік майна, яке є особис­тою приватною власністю подружжя, зокрема, до нього належить:

1) майно, яке кожний з подружжя набув до шлюбу (п. 1 ч. 1 ст. 57 СК). Одним із критеріїв віднесення майна до особистого майна одного з подружжя є визначення моменту набуття майна, який повинен настати до укладення шлюбу. При визначенні строку, що передує шлюбу, слід брати до уваги момент у часі, коли відбу­вається офіційна реєстрація шлюбу в органах реєстрації актів циві­льного стану. Слід відзначити, що таке правило є традиційним для вітчизняного сімейного законодавства.

Майно, яке було набуто кожним із подружжя до шлюбу, збері­гає режим роздільності незалежно від тривалості шлюбу, навіть якщо цим майном користувався не тільки власник, а й інший з подружжя;

2) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку успадкування (п. 2 ч. 1 ст. 57 СК). Таке майно слід відрізняти від майна, яке за час шлюбу було подаровано подружжю і належить йому на праві спільної власності.

До дружини, чоловіка переходить право власності на речі, які входили до складу спадщини. Але важливим є те, що таке майно повинен отримати від спадкодавця один із подружжя. Відповідно, якщо спадкодавець заповів майно обом з подружжя або вони успа­дковують за законом як спадкоємці однієї черги (наприклад, четве­ртої черги спадкоємців за законом), то в них на таке майно виникає право спільної сумісної власності.

Оскільки кожний із подружжя є самостійним учасником циві­льних правовідносин, як чоловік, так і жінка можуть за час шлюбу отримати у власність майно на підставі договору дарування. У цьому випадку майно є роздільним і належить кожному з подружжя.

Іноді доволі складно довести, кому були подаровані речі, вручені на весіллі. Якщо не доведено іншого, слід вважати, що во­ни подаровані подружжю і, отже, є їхньою спільною сумісною вла­сністю;

3) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК). Тобто якщо один із подружжя під час шлюбу набуває певне майно за рахунок особистих коштів, то таке майно не може визнаватися спільним майном подружжя. Це правило стосується як грошей, які були на­буті одним із подружжя до шлюбу, так і тих, які було отримано од­ним із подружжя під час шлюбу - за договором дарування, внаслі­док успадкування тощо;

4) речі індивідуального користування кожного з подружжя, у тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя (ч. 2 ст. 57 СК). До таких ре­чей, зокрема, належать одяг, аксесуари, косметичні засоби та інші речі, які обслуговують повсякденні потреби кожного з подружжя. Такі речі є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Аналогічний режим поширюється і на коштовності, до яких можна віднести золоті прикраси - каблучки, годинник, який купував­ся як для дружини, так і для чоловіка. Але до речей індивідуального користування не можна віднести речі, придбані подружжям для про­фесійних занять, зокрема, музичні інструменти, перукарське облад­нання тощо, оскільки вони підпадають під інше поняття - «речі для професійних занять» і їхній правовий режим визначається ст.

5) премії та нагороди, які один із подружжя одержав за свої особисті заслуги. Якщо щодо цього майна виникне спір і буде встановлено, що другий із подружжя своїми діями (ведення дома­шнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню, суд може визнати за ним право на частку цієї премії або нагороди (ч. 3 ст. 57 СК). Розмір частки буде визначатися судом і залежатиме від усіх обставин справи. Слід зазначити, що такого роду премії повинні мати характер одноразової заохочувальної винагороди, вони за своїм статусом не можуть бути прирівняні до зарплати;

6) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкоджен­ня) речі, яка належала чоловіку (дружині), а також відшкодування завданої йому (їй) моральної шкоди (ч. 4 ст. 57 СК). Слід звернути увагу, що кожний з подружжя має право на суму відшкодування за втрачене або пошкоджене майно лише в тому випадку, якщо воно належало виключно цьому представникові подружжя. Якщо майно належало подружжю на праві спільної сумісної власності, то, від­повідно, компенсація має бути здійснена обом з подружжя;

7) власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за доб­ровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачу­валися за рахунок коштів, що були особистою приватною власніс­тю кожного з них (ч. 5 ст. 57 СК). Тобто законодавець говорить про два види страхування: обов’язкове особисте страхування та добро­вільне особисте страхування. Важливо наголосити, що в цьому разі мова йде про особисте страхування одного з подружжя, а не стра­хування належного йому майна. Предметом договору особистого страхування можуть бути майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням особи (п. 1 ч. 1 ст. 980 ЦК). У зв’язку з тим, що страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється в разі настання страхового випадку, пов’язаного з ушкодженням здоров’я та каліцтвом одного з подружжя, то СК відносить страхові суми, які отримує потерпі­лий, до роздільного майна подружжя;

8) за загальними правилами майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільним майном (ч.

9) СК уперше встановлює режим майна, яке в сімейно-пра­вовій літературі іноді називають «мішаним майном». Ідеться про випадки, коли в придбання майна вкладено окрім спільних також роздільні кошти подружжя. До цього часу це питання законодавчо не розв'язувалося, хоча воно нерідко виникало в судовій практиці, наприклад коли один із подружжя вказував, що в придбання жит­лового будинку, автомобіля, іншого майна окрім спільних було також вкладено кошти, які він отримав у спадок або за договором дарування. СК закріплює складну юридичну структуру такого май­на (ч. 7 ст. 57 СК). У частці, яка відповідає внеску одного з по­дружжя, майно належить йому на праві приватної власності, в ін­шій частці - майно належить подружжю на праві спільної власності;

10) відповідно до ст. 58 СК до роздільного майна подружжя належать плоди, приплід або доходи (дивіденди), які дає річ, що належить на праві власності одному з подружжя. Це положення є новелою СК. У теорії сімейного права є полярно протилежні думки з приводу цього положення. Одні автори вважають, що таке поло­ження суперечить принципам сімейного права, оскільки все, що нажите у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя (О. Дзера, Т. Ариванюк). Інші вважають, що плоди, доходи (диві­денди) від речі, що є об'єктом права роздільної приватної власності одного із подружжя, не можна вважати доходом, одержаним у ре­зультаті праці в період шлюбу. Це результат уречевленої праці одного із подружжя чи інших осіб, витраченої не у зв'язку з пере­буванням у шлюбі.

Відповідно до ст. 59 СК той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуван­ням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

При розпорядженні своїм майном дружина (чоловік) зо­бов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користуватися ним.

3.