ПЕРЕДМОВА

Належне функціонування сім'ї, як первинного і основного осередку суспільства, охоплює ряд важливих питань, які вимагають великої і серйозної розмови, постійної уваги не лише в колі конкретної родини, а й усього суспільства.

Правове регулювання сімейних відносин здійснюється на підставі низки національних та міжнародних нормативно-правових актів. В числі таких:

• Конституція України;

• Сімейний кодекс України;

• Закон України «Про охорону дитинства»;

• Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;

• Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального

захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;

• Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»;

• Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям»;

• Постанова Верховної Ради України «Про концепцію державної сімейної політики»;

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про прийомну сім'ю»;

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу»;

• Загальна декларація прав людини;

• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;

• Декларація прав дитини;

• Конвенція ООН про права дитини;

• Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії;

• Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства;

• Європейська конвенція про здійснення прав дітей;

• Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей та б. ін.

Така увага до сфери сімейно-правових відносин підкреслює її важливість у загальній системі суспільних відносин в цілому.

Без перебільшення можна сказати, що належне правове регулювання сімейних відносин не лише позитивно впливає на життєздатність кожної окремої сім'ї, кожної особи - суб'єктів сімейних правовідносин (подружжя, батьків, дітей, братів, сестер, осіб, які перебувають у відносинах свояцтва та інших родичів чи членів сім'ї), а й сприяє:

• зміцненню інституту сім'ї в державі, як провідного соціального інституту, де відбувається соціалізації особи, формується особистість, поведінкові норми якої відповідають закону та моральним засадам суспільства;

• відродженню інституту шлюбу, як основного чинника виникнення сімейних відносин;

• створенню умов для належного здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків, відповідального батьківства, забезпечення дитини сімейним вихованням, належним фізичним, духовним та моральним розвитком;

• реалізації дітьми-сиротами, дітьми, що залишилися без батьківського піклування, а також дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах права на дитинство, на сімейне (батьківське) виховання та ін.

Зокрема, ч. 3 ст. 51 Конституції України проголошено державну охорону сім'ї, материнства, батьківства та створення умов для зміцнення сім'ї. У такий спосіб держава висловлює свою позицію стосовно інституту сім'ї та виражає її цінність у суспільстві. Сьогодні в Україні спостерігаємо активну державну політику, спрямовану на розвиток та всебічну охорону сім'ї як первинного осередку суспільства^[1].

Такі ж наративи закріплені Сімейним кодексом України, де в ст. 5 визначено, що: держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї; держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство; держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини; держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування; ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Концепція державної сімейної політики покладає на державу обов'язок забезпечувати необхідні умови для формування позитивної моделі сім'ї в Україні та ґрунтується на принципах: суверенітету та автономії сім'ї; паритетної рівноваги та партнерства між жінками та чоловіками в усіх сферах життя; соціального партнерства сім'ї та держави; пріоритетності інтересів кожної дитини; диференційованого підходу до надання державою гарантій соціального захисту сім'ї.

У Концепції визначаються шляхи розв'язання однієї з найважливіших загальносуспільних проблем України - стабільного існування та розвитку сім'ї, поліпшення її життєвого рівня, створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого визначення, інтелектуального, духовного, фізичного розвитку особистості починаючи з дитячого віку. Вона грунтується на визнанні пріоритету сім'ї в житті демократичного суспільства, її ролі у гуманістичному вихованні підростаючого покоління^[2].

Відповідно до ст. 2 Сімейного кодексу України, регулювання сімейних відносин здійснюється метою:

• зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

• утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

• побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

• забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Розглядаючи основоположні принципи, якими здійснюється правове регулювання інституту сім'ї, слід вказати на ст. 21 Конституції України та ч. 5, 6 ст. 7 СК України, які закріплюють принцип рівності учасників сімейних відносин. Так, учасники сімейних правовідносин не можуть мати будь-яких привілеїв чи обмежень за расовими, політичними, релігійними переконаннями, етнічним чи соціальним походженням, матеріальним станом, місцем проживання, мовою та іншими ознаками. Цей принцип забезпечує рівність як прав, так і обов'язків жінки й чоловіка у шлюбі^[3]. У нормах СК України вказано на юридичну рівність суб'єктів сімейних правовідносин (ст. 7 СК України).

Норма ст. 56 СК України демонструє рівні особисті немайнові та майнові права чоловіка та жінки у виборі місця свого проживання.

Ст. 60 СК України декларує рівність прав чоловіка та жінки щодо майна, набутого за час шлюбу.

Ст. 75 СК України передбачає право чоловіка та дружини на утримання у разі непрацездатності. У ст. 141 СК України проголошено рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини.

Ст. 32 Конституції України, ст. 301 ЦК України, ч. 5 ст. 5, ч. 4 ст. 7 СК України проголошують недопустимість втручання держави, інших органів та осіб у сімейне життя, що є засадничою цінністю, необхідною для нормального життя людини в демократичному суспільстві. Члени сім’ї вільні в прийнятті рішень, що стосуються інтересів сім’ї. Ніхто не має права диктувати свою волю чи втручатися у приватні справи сім’ї у будь-який інший спосіб. Цей принцип забезпечує право на автономне сімейне життя, позбавлене втручання держави, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб.

Авторським колективом кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України запропоновано до розгляду найбільш важливі види сімейних відносин: майнові відносини, що виникають між подружжям з приводу особистої приватної та спільної сумісної власності; регулювання майнових відносин подружжя шляхом укладення шлюбного договору; визначення походження дітей та виникнення батьківських прав та обов’язків; юридична відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов’яків щодо виховання дитини; аліментні зобов’язання, що виникають між подружжям, колишнім подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї; усиновлення; альтеративні (сімейні) форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо цей посібник викличе інтерес у читачів, буде їм корисним, то і свою задачу автори будуть вважати виконаною.

СЛАВА УКРАЇНІ!