Дотримання встановлених законом вимог щодо форми і змісту заяви

У главі 1 розділу IV ЦПК України не закріплені загальні вимоги щодо форми і змісту заяви в окремому провадженні. Утім видається за можливе застосувати за аналогією положення, закріплене в ч.

Тому вбачається, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення в сімейних відносинах, повинна відповідати вимогам щодо форми і змісту, закріпленим у ст. 119 ЦПК України, з урахуванням особливостей правової природи справ окремого провадження. Отже, така заява повинна подаватися до суду в письмовій формі і містити: найменування суду, до якого подається заява; прізвище, ім’я, по-батькові заявника, а також представника заявника, якщо заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку, якщо такі відомі; зміст вимог заявника; виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свою вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів, якщо такі здійснювалися.

Варто зазначити, що в ст. 186 проекту ЦПК України вимоги щодо форми і змісту позовної заяви дещо змінені, при цьому з тих, які можуть бути застосовані й до заяв у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, належать такі: заявник повинен зазначити докази, які не можуть бути подані разом із заявою (за наявності), зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; заявник повинен підтвердити те, що ним не подано іншої заяви з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Також слід наголосити, що заявник у справах окремого провадження (у тому числі про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах) зацікавлений вказати в заяві про встановлення факту осіб, які можуть бути заінтересовані в його встановленні.

Д. Д. Луспеник зазначає, що нерідко судді, залишаючи позовну заяву без руху із наступним її поверненням позивачу, вимагають від позивача надання доказів на підтвердження заявлених вимог, що є неправильним, оскільки п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України вимагає від позивача лише зазначення доказів у позовній заяві, що є обов’язковим, а подання цих доказів можливе в порядку визначеному ст. 131 цього Кодексу, тобто на наступних стадіях цивільного процесу. Відсутність зазначення доказів у позовній заяві та їх неподання під час пред’явлення позову - це дії, які є різними за характером, змістом та наслідками. Також є неправильним вимагати від позивача надання додаткових доказів до тих, які позивач надав до заяви [105, с. 82].

Таке зауваження науковця є справедливим і щодо справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, однак лише щодо доказів, які підтверджують факт (п. 3 ч. 1 ст. 258 ЦПК України).

Така точка зору викладена і в п. 7 Постанови Пленуму ВС України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 р. № 2 (далі - Постанова Пленуму ВС України від 12 червня 2009 р. № 2): подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику [135, с. 5].

Проте у всіх справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, уже під час подання заяви заявник зобов’язаний довести, що факт, який він просить встановити має для нього юридичне значення. А в тих справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, факти, у яких можуть бути посвідчені іншим компетентним органом, заявник зобов’язаний довести шляхом надання відповідної довідки неможливість отримання чи відновлення відповідних документів.

Отже, можна говорити про те, що обов’язок доказування певних обставин у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, покладений на заявника вже при зверненні до суду з відповідною заявою, а невиконання такого обов’язку заявником зумовлює відповідні процесуальні наслідки. Якщо заявник не доведе при зверненні до суду, що відповідний факт має для нього юридичне значення, - суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо він не надасть довідку про неможливість отримання чи відновлення втрачених документів, то суддя залишає заяву без руху та повертає її в майбутньому.

Однак це питання по-іншому вирішено в проекті ЦПК України. Згідно з ч. 5 ст. 178 проекту ЦПК України позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Недотримання вказаної вимоги буде мати наслідком залишення позовної заяви без руху та її наступне повернення відповідно до ч. 1 ст. 186 проекту ЦПК України.

Заява підписується заявником або його представником із зазначенням дати її подання. До заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

У разі пред’явлення заяви особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Заява, подана після забезпечення доказів, повинна містити також відомості про забезпечення доказів.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. Як уже зазначалося у ст. 258 ЦПК України закріплено, що в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

М. Й. Штефан вважає, що в заяві не треба зазначати мету, з якою необхідне встановлення певного факту реєстрації (шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення), оскільки він не породжує одиничні правові наслідки, а є загальною передумовою визначення правового статусу громадянина у сфері шлюбно-сімейних правовідносин [244, с. 457].

Утім видається, що зазначення в заяві мети, з якою заявник просить встановити один із вищенаведених юридичних фактів, спрямоване на визначення судом наявності чи відсутності юридичної заінтересованості в конкретного заявника. А тому така мета має бути обов’язково зазначена в заяві, інакше суд не зможе визначитися чи встановлення юридичного факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення буде породжувати певні суб’єктивні права для заявника.

У листі ВС України від 01 січня 2012 р. [197] також указано, що важливе значення має вимога про обов’язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

3.