Яким вимогам та змісту повинно відповідати судове рішення, ухвалене у зв'язку з винятковими обставинами?

Відповідно до ст. 357 ЦПК розгляд справи у зв'язку з винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження (ч. 1). Провадження у зв'язку з винятковими обставинами здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для касаційного провадження, з урахуванням особливостей, визначених цією главою (ч.

Таким чином, повноваження Верховного Суду України при розгляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, передбачені ст. 358 ЦПК, повинні бути реалізовані в ухвалі або в рішенні, які за формою та змістом повинні відповідати вимогам статей 345, 346 ЦПК з урахуванням особливостей підстав оскарження судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами (ці обставини повинні бути наведені).

Наведемо наступний приклад із судової практики.

У листопаді 2001 року позивачі звернулися в суд з позовом до ПП «Агропрогрее» — правонаступника КСП «Прогрес» - про витребування в натурі майнового паю, посилаючись на те, що кожен із них працював у КСП «Прогрес» і має право на частку в його майні, що підтверджується виданими їм свідоцтвами про право на майновий пай.

Крім того, позивачі доповнили позов вимогами про стягнення 3890 грн., посилаючись на те, що у зв'язку з неотриманням майнового паю з метою обробітку землі вони змушені були придбати трактор, вартість якого просили стягнути з відповідача.

Рішенням Кечигівського районного суду Харківської області від 24.10.2002 р. позов задоволено частково.

Виділено у спільну власність чотирьох позивачів у рахунок їх майнових паїв будівлі пункту технічного обслуговування, крупорушки, складу хімічних добрив; техніку: трактор МТЗ-80, культиватор КПС-4, борону та грошові кошти в розмірі 984 грн. У решті позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25.02.2003 р. рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано з відмовою позивачам у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2004 р. у задоволенні касаційної скарги позивачів відмовлено.

У липні 2005 року до Верховного Суду України надійшла скарга позивачів про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами зазначених судових рішень з мотивів неоднакового застосування судами загальної юрисдикції, в тому числі й судом касаційної інстанції, одного і того ж положення закону, оскільки ухвалені в іншій справі — справі за позовом Р. — з аналогічних підстав і з аналогічним предметом позову до того ж відповідача судові рішення про відмову в позові ухвалою Верховного Суду від 17.02.2005 р. були скасовані з направленням справи на новий розгляд, за результатами якого позов Р. частково задоволено.

Верховний Суд України, розглянувши скаргу позивачів у порядку перегляду судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами, своєю ухвалою від 28.03.2007 р. скарга частково задовольнив з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду в касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того ж самого положення закону.

Факт неоднакового застосування Верховним Судом України одного і того ж положення закону — ст. 15° ЦПК (1963 року), ст. 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» — стверджується ухвалою Верховного Суду України в зазначеній справі та ухвалою від 25.11.2004 р. у справі за позовом Р. до ПП «Агропрогрес» про виділення в натурі майнового паю.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі — закон) майно колективного підприємства належить його членам на праві спільної часткової власності.

При виході з колективного підприємства його член набуває права отримати свою частку майна натурою, грішми або цінними паперами відповідно до структури пайового фонду підприємства на підставі прийнятих рішень органами колективного підприємства.

Відповідно до ч. 1ст. 15°ЦПК (1963 року), ст. 11ЦПК(2004 року) суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як убачається з матеріалів справи, позивачі, які отримали свідоцтва про право власності на майновий пай у КСН «Прогрес» (реорганізованому в ПП «Прогрес»), звернулися до суду з окремими позовами (які були об'єднані в одне провадження ухвалою суду від 20.03.2002 р.) про витребування майнових паїв вартістю: кожному з них відповідно 9088 грн., 4215 грн., 5077 грн., 20978 грн.

Позивачі просили в рахунок майнових паїв виділити їм, як членам однієї родини, комбайн «Дон» вартістю 36000 грн., решту — грішми.

Ухвалюючи рішення про виділення позивачам майнових паїв у натурі та про передачу в їхню власність конкретного майна (будівель і техніки), суд першої інстанції виходив з права позивачів на майновий пай, передбаченого ст. 9 закону, і зі структури пайового фонду господарства з урахуванням необхідності забезпечення інтересів інших членів господарства та збереження технологічної цілісності підприємства і його виробничого потенціалу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та постановляючи рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що позивачами заявлялися вимоги про виділення майнового паю в грошовому виразі, які є необгрунтованими, а виділення судом у натурі іншого майна, а не того, яке просили позивачі, виходить за межі їх позовних вимог, що є порушенням ст. 15й ЦПК (1963 року).

Однак з висновком апеляційного суду про порушення судом першої інстанції норми ст. 15°ЦПК (1963 року) щодо меж судового розгляду не можна погодитися з таких підстав.

Позов як цивільний процесуальний засіб, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду, - це вимога заінтересованої особи до суду про захист порушеного або оспорюваного права.

Складовими частинами позову є предмет позову і його підстава.

Предметом позову в розумінні ст. 15бЦПК (1963 року) є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити рішення.

Матеріально-правовою вимогою позивачів уданій справі є вимога про виділення в натурі майнового паю, право на який передбачено ст. 9 закону.

Підставою зазначеного позову є обставини, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги та надані ними докази.

Ухвалюючи рішення про виділення позивачам у рахунок їх майнових паїв певного майна, ураховуючи структуру пайового фонду та вимоги ст. 9 закону, суд першої інстанції діяв у межах заявленого позову — позову про право на виділення в натурі майнового паю — і порушень процесуальних норм, тобто ст. 15°, не допустив.

Висновок апеляційного суду про вирішення судом першої інстанції спору поза межами заявлених позивачами вимог ґрунтується на помилковому розумінні процесуального поняття предмета позову (вимоги про виділення майнового паю в натурі) і поняття матеріального предмета позову, тобто об'єкта (у вимогах позивачів — частина пайового фонду господарства у вигляді комбайна «Дон» і грошових сум). Диспозитивний характер прав сторін означає виключне право позивача на зміну підстав чи предмета позову.

Забороняючи суду виходити за межі заявленого позову (щодо зміни предмета і підстав позову), процесуальне законодавство не містить заборони в заявлених позивачем межах визначати склад конкретних матеріальних об'єктів за таким позовом.

Виділення судом із колективного майна належної позивачам частки майна іншими, ніж зазначено позивачами матеріальними об'єктами спору (у межах загального складу матеріального об'єкта — майна колективного підприємства) не є порушенням меж судового розгляду і принципу диспозитивності, закріпленого ст. 15°ЦПК (1963 року).

За таких обставин рішення суду першої інстанції щодо виділення частки позивачів із майна колективного господарства є законним і обґрунтованим, яке в цій частині безпідставно скасоване апеляційним судом.

Тому відповідно до п. З ч. 1 ст. 358 ЦПК ухвала апеляційного суду від 25.02.2003 р. та ухвала Верховного Суду від 16.11.2004 р. у цій частині підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції від 24.10.2002 р. (Закон і бізнес. - 2007. -М 31. - С. 14).