1. Дотримання правил підсудності справи

Підсудність - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення цивільних справ, які належать до їх юрисдикції [85, с.

Завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між самими судами загальної юрисдикції задля більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб’єктів права. Підсудність визначає не наявність суб’єктивного права на звернення до суду за судовим захистом, а його здійснення з дотриманням встановленого законом порядку [105, с. 66].

Відповідно до ст. 107 ЦПК України всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

Згідно зі ст. 257 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді ВС України. Такі ж правила визначення підсудності у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, збережено й у ст. 317 проекту ЦПК України.

Таким чином, у ст. 257 ЦПК України встановлено виключну територіальну підсудність для справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у тому числі в сімейних відносинах [227, с. 553], а також підсудність за ухвалою вищого суду [242, с. 99].

Варто зазначити, що у зв’язку із ситуацією, що склалася на території України, і проведенням антитерористичної операції, законодавець, з метою охорони прав, свобод та інтересів осіб, у ст. 257-1 ЦПК України визначив особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.

Однак видається, що встановлення фактів реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу та усиновлення мають не менше юридичне значення для здійснення суб’єктивних прав особи, ніж факти народження чи смерті.

До того ж у п. 3 розділу І Правил від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 передбачено, що за заявами громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї, державну реєстрацію будь-яких актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання здійснюють відділи ДРАЦСу за місцем звернення заявника.

Тому видається за необхідне, з метою забезпечення прав громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України, створити для таких осіб належні умови для доступу до правосуддя на контрольованій території, встановити альтернативну підсудність, за вибором заявника, у випадку звернення таких осіб до суду з метою встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, як-от фактів реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу та усиновлення.

Таким чином, ст. 257 ЦПК України слід доповнити частиною такого змісту: «Заява фізичної особи, яка проживає на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення подається до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця її проживання».

Свою позицію щодо підсудності справ висловив і ЄСПЛ у справі «Бочан проти України». У рішенні від 03 травня 2007 р., суд зазначив, що зміна територіальної підсудності справи як така не є проблемою в значенні ЄКПЛ. При цьому роль національних судів в організації судових проваджень полягає в тому, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя. Направлення справи на розгляд іншому судді або суду підпадає під межі самостійної оцінки державних органів в таких справах. Існує низка факторів, а саме, наприклад, доступність засобів, кваліфікація суддів, конфлікт інтересів, доступність місця слухання справи для сторін тощо, які державні органи повинні брати до уваги, змінюючи територіальну підсудність. Крім того, зміна територіальної підсудності повинна відповідати положенням п. 1 ст. 6 ЄКПЛ та, зокрема, вимозі об’єктивної незалежності та безсторонності [155].

Згідно зі ст. 115 ЦПК України, якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.

Варто зауважити, що дещо інші процесуальні наслідки непідсудності справи передбачені в проекті ЦПК України. Так, відповідно до ч. 3 ст. 32 проекту ЦПК України, якщо суд виявить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, то він на підставі відповідної ухвали самостійно передає справу на розгляд до іншого суду. У свою чергу, оскільки у проекті ЦПК України також передбачено недопустимість спорів про підсудність, то закріплення таких положень сприятиме захисту прав осіб, які звертаються до суду, та гарантуватиме розгляд їхньої заяви судом, до якого передано справу.