ГЛАВА 7 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ

Організаційно-правова форма виробничого кооперативу

(далі - ВК) досить поширена, особливо в будівництві, сіль-

ському господарстві та в деяких інших сферах народного

господарства.

Як і господарські (торгові) товариства, "кооперація пе-

редбачає цілковиту автономію особистості, що вступає до.

такого об'єднання, збереження за нею права залишитися

або вийти з нього" [1].

Кооперація не зазнала такого нищівного удару з боку

адміністративно-командної системи, як господарські това-

риства, однак її основні засади були значною мірою спо-

творені у процесі так званої колективізації та одержавлен-

ня кооперативів. Примусовість вступу до колгоспів, підпо-

рядкованість їх державній виконавчій владі в СРСР, на-

в'язування останньою членам колгоспів їхніх керівників

(голів колгоспів), втручання (часто-густо брутальне і нічим

необгрунтоване) в господарську діяльність колгоспів, пе-

рерозподіл прибутків успішно працюючих колгоспів на

-237-

користь нерентабельних господарств тощо значною мірою

знецінило організаційно-правову форму ВК, та все ж не

знищило ідею кооперації як такої.

У країнах ринкової економіки ця організаційно-право-

ва форма також застосовується, але не всюди і з різним

успіхом. Частина названих країн відмовилася від ВК, їх

досить успішно замінюють господарські (торгові) товари-

ства різних видів. В інших, де сильними були традиції

кооперації серед робітників (Італія, Іспанія, Німеччина), ця

форма досить широко застосовується, хоч і поступається

господарським (торговим) товариствам. У країнах перехід-

ної економіки ВК, хоча і поступилися своїми позиціями

новим ринковим формам господарювання (господарським-

/торговим товариствам, фермерським господарствам), але

зберігають чимало прихильників, які використовують на

практиці цю організаційно-правову форму.

Вперше прототип сучасного ВК з'явився в країнах За-

хідної Європи в середині XІX ст. В Англії подібну органі-

зацію вперше створили рочдельські ткачі (1844 р.), при-

клад яких наслідували інші робітники. Згодом з'явилися

навіть спілки таких товариств для задоволення потреб свої

учасників (членів) у необхідній сировині та матеріалах. З

часом такі організації зазнали законодавчого регулюван-

ня відповідно до Іndustrіal and provіdent socіetіes act 1876.

У Франції створення ВК стало наслідком Лютневої

революції 1848 р. Законодавче врегулювання правового

становища таких організацій було здійснене дещо пізніше

- законом 1867 р. з незначними доповненнями в 1893 р.

Найуспішніше ідея виробничої кооперації та її зако-

нодавче оформлення розвивалася в Німеччині. У 1867 р.

з'явився прусський закон, щодо таких товариств, який зго-

дом став загальнонімецьким. У 1889 р. він зазнав карди-

нальних змін, а 1896 р. під впливом промисловців до ньо-

го вносяться зміни щодо обмеження прав таких організацій

(кооперативів), зокрема заборона виходити за межі спри-

-238-

яння своїм членам [23. У сучасній Німеччині досі діє За-

кон від 1 травня 1889 р. "Про виробничі і господарські

кооперативи" [3].

У Росії, до складу якої входила значна частина сучас-

ної України, артіль існувала здавна без будь-якого законо-

давчого врегулювання до кінця XVІІІ ст. Починаючи з

1799 р., коли основні засади функціонування артілі були за-

фіксовані в цеховому статуті, російський законодавець не-

одноразово звертався до цього питання: закон від 11 червня

1886 р. передбачив артілі в сільському господарстві; за-

кон від 1 червня 1902 р. регулював діяльність трудових

артілей, його положення ввійшли до складу Цивільних

законів Російської імперії; законом від 16 червня 1905 р.

зазнали нормування біржові артілі [4]; нарешті, 20 берез-

ня 1917 р. було прийнято Закон "Про кооперативні това-

риства" [5], що регулював діяльність усіх видів кооперації,

в т. ч. й виробничої.

Після Жовтневої революції 1917 р. відбувалося одер-

жавлення кооперації взагалі і насамперед - ВК. Лише в

період непу відновилися притаманні кооперації як такій

принципи добровільності, самостійності (в т. ч. і право са-

мостійно розпоряджатися продукцією власного виробни-

цтва і отриманим від її реалізації прибутком), самоуправ-

ління, самофінансування тощо, що було зумовлено допущен-

ням елементів ринкового господарства для відновлення

зруйнованої громадянською війною економіки. Власне,

завдяки цим ринковим елементам, зокрема й добровільній

кооперації, протягом лише кількох років було забезпече-

но економічне піднесення і відбудовано економіку. Однак

наприкінці 20-х рр. сталося повернення до ідеї примусо-

вої кооперації, яка до того ж перебувала під жорстким

державним керівництвом і контролем. Зберігалися лише

деякі елементи самоуправління. Різко зросла кількість

чиновників в органах державної виконавчої влади, які

здійснювали управління сільським господарством (саме

-239-

в цій галузі народного господарства переважно і зберіга-

лися кооперативи). Так, лише затри роки (з 1925 р. по

1928 р.) їхня кількість на обласному та районному рівнях

збільшилася на 69,7% [6].

Адміністративно-командна система найбільш нетерпи-

ме ставилася до виробничої кооперації, потреба в якій була

дуже сильною з огляду на бідність споживчого ринку в

СРСР. Обгрунтовувалося це тим, що знаряддя праці, устат-

кування, техніка які використовуються у ВК, буцімто пе-

реросли межі кооперативної власності й потребували "но-

вого одягу" - державної власності. Відповідно до цієї логі-

ки, як зазначив А. С. Ципко [7], нова, передова техніка ніби

взагалі була неприйнятною для кооперації. Внаслідок та-

кої політики чимало ВК було перетворено на державні

підприємства. І лише наприкінці 80-рр., із прийняттям

Закону СРСВ від 26 травня 1988 р. "Про кооперацію в

СРСР" почали відновлюватись основні засади кооперації.

Правове становище виробничих кооперативів в Україні

досі регулюється вищеназваним Законом з наступними

змінами й доповненнями (в частині, що не суперечить чин-

ному законодавству, зокрема Законам України "Про влас-

ність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Укра-

їні"), а щодо сільськогосподарських кооперативів - За-

коном України від 17 липня 1997 року "Про сільськогос-

подарську кооперацію" [8]. Як уже зазначалося, ВК має ба-

гато спільного з господарськими (торговими) товариства-

ми, що дозволило дореволюційному російському і сучас-

ному німецькому законодавцям віднести перші (ВК, або

артілі) до категорії других (торгових товариств), а проект

нового Цивільного кодексу України об'єднує їх під спільною

назвою підприємницьких товариств. Подібність значної

частини рис цих організацій [безпосереднє здійснення під-

приємницької діяльності, корпоративний устрій, наявність

поділеного на частки (паї) майна, сформованого за раху-

нок вкладів учасників (членів), колегіальний характер

-240-

управління справами, участь учасників (членів) у розпо-

ділі прибутку товариства тощо] не виключають, однак, своє-

рідності ВК як організаційно-правової форми, в якій до-

сить специфічно поєднуються риси об'єднання капіталів і

персонального об'єднання, хоча, на думку А. Камінки, в

артільних (кооперативних) організаціях більше особистих

елементів, ніж у ПТ [9].

Для ВК характерні такі ознаки:

створення на добровільних засадах, причому загаль-

ний і спеціальний закони про кооперацію не вимагають

наявності укладеного між засновниками ВК установчого

договору, хоча зафіксована в протоколі установчих зборів

домовленість між цими особами неодмінно присутня (адже

без цього не відбудеться й сама організація);

безпосереднє здійснення виробничо-господарської ді-

яльності, а саме: виробництво товарів, продукції, робіт, а

також надання платних послуг іншим організаціям та

громадянам (виробнича діяльність Законом СРСР "Про

кооперацію в СРСР" трактується досить широко: крім

виробництва нових продукції й товарів, збирання й пере-

робки вторинної сировини та відходів виробництва, до неї

віднесено торгівля, побутове обслуговування, організацію

культурного дозвілля, медичну допомогу, надання право-

вих, транспортно-експедиційних, науково-дослідницьких,

проектних, конструкторських, впроваджувальних, спортив-

но-оздоровчих та інших послуг, у т. ч. у сферах рибаль-

ства і виробництва рибної продукції, заготівлі деревини,

видобування корисних копалин, інших природних ресурсів

та в інших сферах діяльності) [10];

наявність статусу юридичної особи, який набувається

з моменту державної реєстрації кооперативу, що здійсню-

ється в загальному для всіх суб'єктів підприємницької

діяльності порядку;

наявність статуту як обов'язкового установчого доку-

мента, що має містити такі відомості: найменування ко-

-241-

оперативу, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності,

порядок вступу до кооперативу і виходу з нього, права та

обов'язки членів кооперативу, його органи управління й

контролю, їхня компетенція, порядок утворення майна

кооперативу, формування фондів і розподілу доходів (при-

бутку), підстави й порядок виключення з кооперативу, умо-

ви реорганізації та припинення діяльності кооперативу.

В сільськогосподарському кооперативі додатково ще ви-

значаються: форми трудової участі та оплати праці членів

кооперативу; співвідношення між кооперативними випла-

тами і виплатами на паї, а також інші положення, пов'я-

зані зі специфікою діяльності кооперативу, якщо вони не

суперечать чинному законодавству [11];

функціонування з метою отримання прибутку, що

дозволяє віднести ВК до суб'єктів підприємницької діяль-

ності на відміну від споживчих кооперативів, основною

метою яких є спільне ведення членами кооперативу госпо-

дарської діяльності з метою поліпшення свого економіч-

ного і соціального стану, в т. ч. задоволення певних потреб

членів кооперативу в певних продукції, роботах, послугах

корпоративний устрій: мінімальна кількість заснов-

ників (членів) - 3 ; як правило, фізичні особи, які досягли

16-річного віку (в сільськогосподарських кооперативах

можлива участь юридичних осіб, здебільшого, у статусі

асоційованих членів) і наявність статутного (основного)

капіталу, поділеного на паї (склад майна в сільськогоспо-

дарських кооперативах має свою специфіку, про що мова

йтиме нижче);

обов'язкова наявність резервного фонду, розмір якого

має становити не менше 5% від доходу/прибутку, що

залишається у розпорядженні кооперативу після розрахунків

з бюджетом та банками; в сільськогосподарських ко-

оперативах має бути пайовий (що відповідає статутному

фонду) і неподільний фонд, що формується за рахунок

-242-

вступних внесків членів і в разі виходу останніх із коопе-

ративу ці суми їм не повертаються (неподільний фонд

виконує значною мірою роль резервного фонду і стабілізує

майнову базу кооперативу);

здійснення виробничо-господарської діяльності на

засадах самофінансування й самоокупності, тобто основним

джерелом поповнення коштів виробничого кооперативу є

прибуток, отриманий від реалізації його продукції, робіт,

послуг);

корпоративний характер управління справами коопе-

ративу, яке здійснюється його органами: вищим органом

є загальні збори членів кооперативу або збори уповнова-

жених; виконавчим - правління на чолі з головою; кон-

трольним - ревізійна комісія або ревізор, а в сільськогос-

подарських кооперативах з кількістю членів понад 50 до-

датково може обиратися спостережна рада, яка контролює

діяльність правління, а для здійснення управління опера-

тивно-господарською діяльністю може найматися виконав-

чий директор або формуватися з найманих працівників

виконавча дирекція як колегіальний орган [13];

участь членів кооперативу в управлінні його справа-

ми здійснюється на засадах членства (під час голосування

на загальних зборах кожний член кооперативу має один

голос незалежно від розміру його паю);

обов'язкова безпосередня участь членів кооперативу

в його виробничо-господарській діяльності (за винятком

асоційованих членів у сільськогосподарських виробничих

кооперативах);

розподіл чистого прибутку (після формування перед-

бачених законом і статутом фондів) між членами коопе-

ративу залежно від їхньої трудової участі, а в передбаче-

них статутом випадках - з урахуванням майнового вне-

ску, причому в сільськогосподарських виробничих коопе-

ративах (далі - СВК) використовуються кооперативні ви-

плати, тобто розподіл доходу між членами кооперативу за-

-243-

лежно від їхньої трудової участі, і виплати часток доходу

на паї [14];

наявність у членів кооперативу права вільного вихо-

ду з кооперативу і права на отримання свого паю в натурі,

цінних паперах або в грошовій формі, а також майна (в

натуральній формі), переданого кооперативу на праві ко-

ристування;

наявність у ВК майна, що належить йому на праві

власності; власністю кооперативу е майно і грошові кош-

ти, передані його членами як пайовий внесок (за винят-

ком земельних ділянок, що їх члени сільськогосподар-

ського кооперативу передають у рахунок паю, але на умовах

користування), вироблена продукція, отримані від Її реа-

лізації доходи, дивіденди по акціях та проценти по облігаці-

ях, що належать кооперативу, кредити банків, а також на-

буте за рахунок власних і запозичених коштів та на інших

законних підставах необхідне кооперативу майно (устат-

кування, сировина, матеріали, паливо тощо); це, однак, не

виключає можливості залучення кооперативом майна ін-

ших осіб на праві користування (насамперед платного, тобто

оренди) [15];

можливість існування (в сільськогосподарських коо-

перативах) асоційованих членів, що за своїм правовим

становищем подібні до вкладників КТ або (певною мірою)

до власників привілейованих акцій в АТ, хоча без гаран-

тування виплати фіксованого процента по вкладу (асоці-

йовані члени вносять лише майновий вклад, не зобов'язані

брати участь у виробничій діяльності, мають лише право

дорадчого голосу, але їм гарантується право на отримання

частки доходу на свій пай, а в разі ліквідації кооперативу

- першочергове право на отримання свого майнового вне-

ску та відповідних часток доходу і повернення їхньої зе-

мельної ділянки у натурі).

Закон СРСР "Про кооперацію СРСР" визначає коопера-

тив як громадську організацію громадян, що добровільно

-244-

об'єдналися на підставі членства для спільного ведення

господарської та іншої діяльності на базі майна, що нале-

жить йому (кооперативу) на праві власності, орендованого

або наданого в безоплатне користування майна, самостій-

ності, самоуправління й самофінансування, а також мате-

ріальної заінтересованості членів кооперативу і найбільш

повного поєднання їх інтересів з інтересами колективу та

суспільства [16]. Особливість ВК за цим законом полягає

у здійсненні ними діяльності щодо виробництва товарів і

продукції, виконання робіт, а також надання на платній

основі різноманітних не заборонених законом послуг під-

приємствам, організаціям, установам і громадянам.

У Законі України "Про сільськогосподарську коопера-

цію" дається дещо інше визначення:

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ КООПЕРАТИВ визнача-

ється як добровільне об'єднання фізичних і юридичних осіб

(членів) в іншу юридичну особу на засадах членства, об'єд-

нання пайових внесків, участі у спільній сільськогоспо-

дарській виробничій діяльності та обслуговуванні переваж-

но членів кооперативу, а сільськогосподарський виробни-

чий кооператив (один із різновидів сільськогосподарських

кооперативів) - як підприємство, створене для спільного

виробництва продукції сільського, рибного і лісового гос-

подарства, з обов'язковою трудовою участю в його діяль-

ності [17]. Решту сільськогосподарських кооперативів на-

званий закон відносить до обслуговуючих. Серед них роз-

різняють переробні кооперативи, які займаються перероб-

кою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібо-

булочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних,

м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфаб-

рикатів з льону, коноплі, лісо- й пиломатеріалів тощо), за-

готівельно-збутові кооперативи, що здійснюють заготі-

влю, зберігання, передпродаж, обробку, продаж продукції,

надають маркетингові послуги тощо, постачальницькі ко-

оперативи, що створюються з метою закупівлі та поста-

-245-

чання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів,

необхідних для виробництва сільськогосподарської про-

дукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини

й матеріалів та постачання їх сільськогосподарським то-

варовиробникам, сервісні кооперативи, що здійснюють

технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні,

еколого-відновні роботи, ветеринарне обслуговування тва-

рин і племінну роботу, телефонізацію, газифікацію, електри-

фікацію в сільській місцевості, надають медичні, побуто-

ві, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги,

послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та ін.; а

у разі поєднання кількох видів діяльності створюється ба-

гатофункціональний кооператив [18]. Отже, обслуговуючі

кооперативи в сільському господарстві, попри здійснення

ними виробничої діяльності, не належать до ВК через від-

сутність у них ye основної мети отримання прибутку від

такої діяльності, а також не визнаються, на відміну від ВК,

суб'єктами підприємницької діяльності, оскільки головною

їхньою метою є обслуговування певних потреб членів коо-

перативу. Втім, ці кооперативи вправі створювати підпри-

ємства, предметом діяльності яких можуть бути виготов-

лення й реалізація певної продукції (надання робіт, вико-

нання послуг) на платній основі з метою отримання при-

бутку.

Якщо союзний закон припускається помилки, визнача-

ючи кооперативи, в т. ч. виробничі, як громадські органі-

зації, то український ("Про сільськогосподарську коопера-

цію") не повторює її, визнаючи СВК суб'єктом підприєм-

ницької діяльності.

ВК за своєю природою подібні до господарських (торго-

вих) товариств, їм властиві риси як об'єднань капіталів,

так і персональних об'єднань. З об'єднаннями капіталів

їх зв'язує:

необхідність майнової участі членів кооперативу у

формуванні майнової бази кооперативу;

-246-

наявність статуту як обов'язкового установчого доку-

мента;

наявність статутного і резервного фондів (а в сільсько-

господарських кооперативах - пайового і неподільного

фондів, що значною мірою виконують функції статутного

і резервного фондів);

здійснення управління справами та представництво в

зовнішніх відносинах через органи кооперативу, а також

схема обов'язкових органів (загальні збори як вищий орган,

правління як виконавчий орган, ревізійна комісія як кон-

трольний орган, а в сільськогосподарських кооперативах

- можливість створення спостережної ради та формуван-

ня виконавчої дирекції або найм виконавчого директо-

ра для здійснення управління оперативною діяльністю

кооперативу).

З персональними об'єднаннями ВК поєднують такі риси:

обов'язковість персональної участі членів .кооперати-

ву в його діяльності (виняток становлять асоційовані чле-

ни сільськогосподарських кооперативів, які за своїм пра-

вовим становищем подібні до вкладників КТ);

відсутність у законі вимог щодо мінімального розміру

майнової бази кооперативу та порядку внесення членами

своїх паїв;

надання можливості самим кооперативам визначати

характер внутрішніх взаємовідносин;

субсидіарна відповідальність членів ВК (крім сіль-

ськогосподарського) за його зобов'язаннями, розмір якої

встановлюється статутом кооперативу, але не може бути

меншим від річного доходу члена кооперативу.

Попри спільність багатьох рис, виробничі кооперативи

все ж таки відрізняються від господарських (торгових)

товариств багатьма рисами, що дозволяє вирізнити їх в

окрему категорію суб'єктів підприємницької діяльності.

Ось ці відмінності:

необхідність безпосереднього здійснення виробничої

-247-

діяльності [а в господарських (торгових) товариствах це

може бути будь-яка господарська діяльність, що дає при-

буток, в т. ч. й завдяки володінню контрольними пакета-

ми акцій або відповідною часткою в майні інших товариств,

що дає право участі в управлінні їхніми справами];

особливість складу учасників-членів: ними, як пра-

вило, можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного

віку (на відміну від господарських товариств, учасниками

яких можуть бути фізичні особи, які досягли, як правило,

18-річного віку, та/або юридичні особи); можливість участі

юридичних осіб у ВК обмежена встановленою в законі

вимогою щодо безпосередньої трудової участі в діяльності

кооперативу, чого не може здійснювати юридична особа, за

винятком асоційованого членства в сільськогосподарсько-

му кооперативі, яке передбачає лише обов'язковість май-

нової участі й визнання положень статуту і не вимагає

ніякої персональної участі (трудової та в управлінні спра-

вами товариства);

наявність лише одного обов'язкового установчого до-

кумента - статуту;

принцип участі членів кооперативу в управлінні спра-

вами кооперативу: кожний член кооперативу щодо цього

має рівні права незалежно від майнової чи трудової участі,'

в т. ч. під час голосування на загальних зборах має лише

один голос;

наявність у СВК неподільного фонду поряд із пайо-

вим (подільним), що забезпечує стабільність певної части-

ни майна кооперативу;

гарантування членові кооперативу в разі його виходу

права на повернення йому в натурі майна, внесеного як пай

(на відміну від господарських товариств, де гарантується

сплата грошового еквівалента частки, а можливість повер-

нення майна в натурі обумовлюється вимогою учасника і

згодою на це самого господарського товариства, що фік-

сується, як правило, в установчих документах останнього);

-248-

врахування під час розподілу прибутку кооперативу

насамперед трудової участі, а потім (або нарівні з цим) май-

нової участі членів кооперативу (на відміну від господар-

ського товариства, де враховується лише майнова участь);

принципом визначенням меж субсидіарної майнової

відповідальності членів кооперативу за його зобов'язання-

ми (опріч сільськогосподарської кооперації), яка залежить

не від розміру паю члена кооперативу, а від розміру отри-

маного річного доходу; характер такої відповідальності,

яка, на відміну від відповідальності учасників ПТ чи по-

вних товаришів у КТ, є частковою, а не солідарною;

відсутність у члена кооперативу права на передачу

(відступлення) свого паю іншій особі (крім спадкування);

додаткова підстава для припинення членства у ВК -

припинення трудової участі в діяльності такого коопе-

ративу.

СВК має такі особливості:

специфічний предмет діяльності - виробництво про-

дукції сільського, рибного і лісового господарства;

можливість участі юридичних осіб, переважно в ролі

асоційованих членів;

обов'язкова наявність неподільного фонду, що фор-

мується за рахунок вступних внесків учасників та майна

кооперативу (за винятком землі); у разі виходу члена ко-

оперативу з останнього вступні внески не повертаються і

виплати з зазначеного фонду не здійснюються; цей фонд

може бути поділений між членами кооперативу лише в разі

його ліквідації після виплати заробітної плати працівни-

кам, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та

іншими кредиторами (частини 4, 5 ст. 38 Закону України

"Про сільськогосподарську кооперацію");

збереження за членами кооперативу права власності

на земельну ділянку, що передається кооперативу в раху-

нок пайової участі (ч. 2 ст. 20);

можливість створення спостережної ради в коопера-

-249-

тивах з кількістю членів понад 50 (ст. 18), а також форму-

вання з найманих працівників виконавчої дирекції чи

найм одноособового виконавчого директора для здійснен-

ня управління оперативно-господарською діяльністю ко-

оперативу (ст. 17);

можливість доручення функцій контрольного органу

в кооперативах з незначною (до 10) кількістю членів одній

особі - ревізору (ч. 1 ст. 19);

відсутність у членів кооперативу субсидіарної відпо-

відальності за борги кооперативу (ч. І ст. 23);

можливість залучення до кооперативу асоційованих

членів, які зробили пайовий внесок і визнають його статут,

з наданням їм лише права дорадчого голосу, з відсутні-

стю в них обов'язку брати безпосередню трудову участь у

діяльності кооперативу, але наявністю першочергового (пе-

ред іншими членами кооперативу) права на отримання

свого майнового внеску та відповідних часток доходу і

повернення земельних ділянок у натурі в разі ліквідації

кооперативу (ст. 12);

можливість створення для підготовки окремих питань

за рішенням загальних зборів, а в період між ними -

правлінням або спостережною радою спеціальних комісій

з членів кооперативу із залученням як консультантів най-

маних працівників (ч. 3 ст. ІЗ).

За своїм правовим становищем, характером внутрішніх

взаємовідносин і специфікою діяльності до категорії СВК

також можна віднести і колективне сільськогосподарське

підприємство (далі - КСП), передбачене однойменним

законом [19]. Від СВК його відрізняють лише деякі риси,

а саме:

майно, передане членами КСП в рахунок паю, нале-

жить членам КСП на праві спільної часткової власносте, а

в СВК - на праві власності самому кооперативу, крім зе-

мельних ділянок, що передаються кооперативу на праві

користування, хоч і в рахунок пайового внеску [20];

-250-

дещо інші схема управління справами і склад фондів:

за наявності спільних для них органів (загальних зборів

членів чи зборів уповноважених як вищого органу і прав-

ління як виконавчого органу) в законі не встановлюються

вимоги щодо обов'язкової наявності в КСП неподільного

фонду і контрольного органу - ревізійної комісії чи реві-

зора та не передбачається можливості створення в КСП спо-

стережної ради, а також виконавчої дирекції з найманих

працівників (найом виконавчого директора);

відсутність можливості участі в КСП юридичних осіб

у будь-якій формі, а також залучення асоційованих членів.

Порівнюючи правове становище ВК за вітчизняним

законодавством з аналогічними господарськими організа-

ціями в країнах ринкової економіки (насамперед у Німеч-

чині з її Законом "Про виробничі і господарські коопера-

тиви", чи не найстарішим із чинних дотепер, але найгрун-

товнішим), а також із дореволюційним російським законом

від 1917 р. можна зробити зауваження щодо відсутності у

вітчизняному законодавстві (включно з положеннями За-

кону СРСР "Про кооперацію в СРСР") належних засобів

захисту суспільних інтересів (зокрема, інтересів кредиторів

ВК і споживачів їхньої продукції), а саме положень сто-

совно:

гарантування публічності діяльності ВК, що має за-

безпечуватися публікацією відомостей їх державної реє-

страції в загальноукраїнському офіційному органі масо-

вої інформації;

обсягу майнової відповідальності посадових осіб коо-

перативу за заподіяну з їхньої вини шкоду кооперативу;

гарантування інтересів кредиторів кооперативу в разі

його добровільної ліквідації (тобто ліквідації за рішенням

загальних зборів членів кооперативу) через закріплення в

законі: а) мінімальних строків для пред'явлення вимог

кредиторів; б) обов'язкового персонального письмового

попередження явних кредиторів про наступну ліквідацію

-251-

кооперативу, а неявних (споживачів продукції кооперати-

ву) - в місцевому і загальноукраїнському офіційних орга-

нах масової інформації; в) гарантування сплати сум бор-

гу явним кредиторам, які не з'явилися протягом строку

для пред'явлення претензій, на певний термін (скажімо,

протягом року від моменту оголошення про ліквідацію);

г) заборони здійснювати розподіл майна кооперативу до

закінчення року після оголошення про ліквідацію.

Зазначені вади мають бути усунені з урахуванням по-

ложень ст. 13 Конституції України щодо забезпечення

державою соціальної орієнтації економіки країни, яка,

насамперед, передбачає захист суспільних інтересів у про-

цесі здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. й за-

хист інтересів кредиторів ВК та споживачів їхньої про-

дукції. Це слід зробити, прийнявши загальний Закон Укра-

їни "Про виробничі кооперативи", а також удосконалив-

ши чинний Закон України "Про сільськогосподарську ко-

операцію" та привівши у відповідність із ним (або взагалі

скасувавши) Закон України "Про колективні сільськогос-

подарські підприємства".

Майбутній Закон України "Про виробничі кооперати-

ви", на відміну від Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР",

має, на мій погляд, диференційовано підходити до питання

відповідальності членів кооперативу за борги останнього

залежно від кількісних і якісних характеристик майна, що

його засновники (члени) кооперативу вносять як пай

(вклад). Це питання пропонується розв'язати так: якщо

майнова база ВК відповідатиме вимогам, що пред'являють-

ся до майна (статутного і резервного фондів) АТ, або якщо

виражена в грошах частка нерухомості в майні коопера-

тиву перевищує мінімальний розмір статутного фонду то-

вариства з обмеженою відповідальністю, то на членів коо-

перативу не повинна покладатися додаткова відповідаль-

ність за борги кооперативу (якщо інше не передбачено його

статутом). У решті випадків (тобто коли майно ВК не відпо-

-252-

відає цим характеристикам), члени кооперативу повинні

нести субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями ко-

оперативу аналогічно згаданим положенням Закону СРСР

"Про кооперацію в СРСР".

-253-

ВИСНОВКИ

Господарські товариства і виробничі кооперативи є най-

більш адекватними ринковим формам господарювання

організаційно-правовими формами суб'єктів підприємниць-

кої діяльності. Це забезпечується завдяки наявності в них

усіх ознак і вимог до суб'єктів підприємницької діяльності,

а саме: а) права власності на складкове майно (кошти),

вироблену продукцію, отримані доходи, набуте за рахунок

останніх та на інших законних підставах майно; б) наяв-

ності статусу юридичної особи; в) підприємницького ха-

рактеру діяльності, тобто орієнтування її на отримання

прибутку; г) можливості використання як у виробничій,

так і в іншій сферах економіки, а також для створення

господарських об'єднань; д) можливості широкого вибору

для засновників того виду товариства, яке найбільше відпо-

відає їхнім інтересам і вимогам законодавства (щодо об-

сягу відповідальності, порядку управління справами, мож-

ливості акумулювання коштів тощо). Відродження інсти-

туту господарських товариств і вдосконалення інституту

-255-

виробничої кооперації протягом останнього десятиліття

дозволили запровадити ринкові відносини і сприяли їх

розвиткові, але стан їх правового регулювання в Україні

не відповідає потребам розвитку господарських відносин

на сучасному етапі економічних перетворень.

Вдосконалення законодавства про господарські товари-

ства і виробничі кооперативи має відбуватися на двох рів-

нях: а) щодо всіх суб'єктів господарювання; б) щодо окре-

мих видів підприємницьких товариств (господарських то-

вариств і виробничих кооперативів) [1].

Загальний напрямок удосконалення законодавства

має передбачати:

визначення в узагальнюючому нормативному акті,-

яким має бути Господарський (Комерційний) кодекс Укра-

їни [2], загальних для всіх суб'єктів господарської (в т.ч.

підприємницької) діяльності засад господарювання, включ-

но з принципами створення, діяльності й ліквідації госпо-

дарських організацій, а в спеціальних - Законах України

"Про господарські товариства", "Про акціонерні товари-

ства", "Про виробничі кооперативи", "Про сільськогоспо-

дарську кооперацію" - специфіку кожного виду підприє-

мницьких товариств;

запровадження систем контролю за заснуванням гос-

подарських товариств і ВК та механізмів оцінки негрошо-

вих вкладів їхніх учасників (членів);

започаткування обов'язкової публікації відомостей

державної реєстрації всіх суб'єктів підприємницької діяль-

ності, основних результатів їхньої фінансово-господарської

діяльності за певний період (квартал, рік) у загальноукра-

їнському офіційному органі масової інформації;

забезпечення захисту публічних інтересів на стадії

самоліквідації підприємницьких товариств через обов'яз-

кову публікацію рішення про це у вищезгаданому органі

масової інформації; персональне письмове попередження

про таку ліквідацію всіх явних (відомих) кредиторів;

-256-

установлення обов'язкового мінімального строку для попе-

редження неявних кредиторів про наступну ліквідацію і

надання їм можливості пред'явити свої претензії щонай-

менше за два місяці (а для АТ, ТОВ, ТДВ і ВК - одного

року) [3]; обов'язкову капіталізацію сум боргу явних кре-

диторів або надання гарантій сплати цих боргів, можливість

розподілу майна товариства (кооперативу) серед його учас-

ників (членів) лише після закінчення річного терміну після

останнього повідомлення про самоліквідацію і гарантуван-

ня сплати кредиторам явних боргів;

включення до підстав ліквідації підприємницьких

товариств (господарських товариств і ВК) зменшення їхньої

майнової бази нижче від установленого законом мінімаль-

ного рівня (для статутних господарських товариств), а для

ВК - нижче від розміру, передбаченого установчими до-

кументами, і непоповнення або відповідне незменшення

розміру статутного фонду протягом року в передбаченому

законом та/або установчими документами порядку (змен-

шення - лише за згодою кредиторів кооперативу);

встановлення механізмів захисту прав залежних то-

вариств та їхніх кредиторів від впливу контролюючих то-

вариств (підприємств).

Щодо акціонерних товариств вдосконалення законо-

давства передбачає:

прийняття окремого Закону України "Про акціонерні

товариства", який у розгорнутому вигляді грунтовно вре-

гулював би основні питання створення, функціонування та

припинення діяльності цих господарських організацій;

виключення з визначення АТ згадки про відпові-

дальність його акціонерів;

можливість створення акціонерної командити як різ-

новиду АТ;

можливість створення таких товариств однією особою

за умови надання нею відповідних гарантій щодо форму-

вання статутного фонду товариства, а також регулювання

-257-

особливості створення АТ в процесі корпоратизації та при-

ватизації спеціальними Законами України ("Про прива-

тизацію державного майна", "Про підприємства публічних

форм власності");

у разі створення АТ однією особою таке товариство

має функціонувати на підставі одного установчого докумен-

та - статуту;

встановлення механізмів оцінки і контролю за оцін-

кою негрошових вкладів засновників (учасників);

запровадження процедур (механізмів) перевірки дій

засновників і затвердження (схвалення) укладених ними

угод на стадії заснування АТ лише за результатами зазна-

ченої перевірки;

встановлення вимоги, відповідно до якої 25% акцій,

якими мають володіти засновники протягом перших двох

років од моменту державної реєстрації АТ, мають бути

іменними, а за їх відчуження до закінчення зазначеного

строку - запровадження відповідальності у формі госпо-

дарсько-адміністративного штрафу в розмірі 50% номіналь-

ної вартості неправомірно відчужених акцій і покладення

на таких осіб повної (необмеженої) майнової відповідаль-

ності за заподіяну такою операцією шкоду АТ, його акціо-

нерам, кредиторам;

визначення понять: статутний капітал, фактич-

ний капітал, оголошений капітал, сплачений капітал;

визначення в майбутньому Законі України "Про акціо-

нерні товариства" мінімальної номінальної вартості акцій

відповідно до національної валюти - гривні і масштабу

цін на фондовому ринку (наприклад, 1 гривні), а також

використання, крім відомих українському законодавству,

інших класів акцій (акції найманих працівників, акції

менеджерів, акції користувачів, "золотої акції" тощо) і

запровадження механізму амортизації акцій;

визначення на законодавчому рівні порядку відчужен-

-258-

ня акцій у ЗАТ з урахуванням інтересів самого товари-

ства та його акціонерів;

встановлення порядку визначення прибутку АТ, що

розподіляється між акціонерами, з обов'язковим включен-

ням до пасиву балансу АТ його статутного фонду, а також

механізму виплати дивідендів (у т. ч. заборони їх виплати

в разі перевищення пасиву над активом) та їх повернення

в разі порушення встановленого законом порядку визна-

чення прибутку, що розподіляється між акціонерами;

визнання в законодавчому порядку загальних зборів

акціонерів правомочними, якщо на них представлено по-

над 50% акцій, а на зборах повторного скликання (якщо

збори першого скликання не відбулися через відсутність

кворуму) - за будь-якого представництва;

можливість визнання недійсними рішень загальних

зборів акціонерів за позовом будь-кого з них, якщо ці збо-

ри було проведено з порушенням передбаченого законом

та/або внутрішніми документами АТ порядку, в т. ч. й у

разі неповідомлення персонально, в письмовій формі, влас-

ників іменних акцій про дату, місце, порядок денний за-

гальних зборів акціонерів;

встановлення кількісних і якісних вимог до складу

спостережної ради та правління з метою забезпечення інте-

ресів АТ, його акціонерів, найманих працівників (щодо

обов'язкового представництва в одному з цих органів -

спостережній раді, а якщо вона відсутня - у правлінні),

оперативності діяльності АТ і дотримання вимог антимо-

нопольного законодавства;

грунтовне й чітке визначення компетенції спостереж-

ної ради, правління, ревізійної комісії;

встановлення механізмів відповідальності посадових

осіб, членів спостережної ради, правління, ревізійної комісії

за заподіяну з їхньої вини шкоду товариству, його акціо-

нерам і кредиторам, із покладенням на таких осіб повної

-259-

й солідарної (якщо рішення приймалися колегіальними

органами) майнової відповідальності;

запровадження додаткових засобів (механізмів) захи-

сту прав меншості в АТ, зокрема започаткування права на

незгоду, права на подання колективних і непрямих позовів,

наділення правами меншості акціонерів, які володіють 1/20

акцій у статутному фонді (щодо скликання позачергових

загальних зборів акціонерів, внесення змін до порядку ден-

ного загальних, зборів тощо);

позбавлення акціонерів прав голосу під час голосуван-

ня з питань притягнення їх до відповідальності, затвер-

дження складених ними звітів тощо;

встановлення спеціального порядку (додатково до зга-

даного вже загального) добровільної ліквідації АТ (за рі-

шенням загальних зборів акціонерів), із принаймні двома

обов'язковими публікаціями в загальноукраїнському офі-

ційному та місцевому органах масової інформації з інтер-

валом у шість місяців; подання кредиторами своїх пре-

тензій протягом щонайменше одного року від моменту

публікації першого оголошення, а також уже згаданих

заходів щодо гарантування сплати боргів явним кредито-

рам, які не з'явилися протягом зазначеного строку).

Вдосконалення законодавства щодо товариств з об-

меженою відповідальністю передбачає:

виключення з визначення ТОВ згадки про відпові-

дальність учасників за зобов'язаннями товариства, якщо

учасники повністю сплатили свої частки;

можливість створення однією особою та відповідно -

можливість функціонування на підставі одного установ-

чого документа - статуту;

можливість створення спостережної ради в товаристві

зі значною кількістю (понад 50) учасників;

встановлення механізму прийняття статуту ТОВ (од-

ностайно всіма засновниками, які в обов'язковому поряд-

ку мають брати участь в установчих зборах);

-260-

доповнення переліку питань, рішення з яких прийма-

ються учасниками ТОВ одностайно (включити до цього

переліку питання щодо затвердження порядку й розміру

сплати додаткових внесків, затвердження оцінки негрошо-

вих вкладів учасників (засновників) після перевірки об-

грунтованості такої оцінки спеціально призначеними збо-

рами учасників товариства особами);

вдосконалення механізму захисту прав меншості, зо-

крема щодо зменшення вимог до частки, володіння якою

дозволяє використовувати права меншості.

Вдосконалення законодавства щодо товариств з до-

датковою відповідальністю передбачає:

реалізація запропонованих заходів щодо ТОВ (за ви-

нятком відповідальності учасників);

започаткування аудиторської перевірки майнового

становища засновників (учасників) - юридичних осіб щодо

їхньої спроможності нести передбачену законом та/або

установчими документами товариства додаткову відпові-

дальність, а щодо засновників (учасників) - фізичних осіб

з тією ж метою - запровадження вимоги щодо обов'язко-

вої наявності в них на праві власності нерухомого майна

вартістю не менше від обсягу їхньої додаткової відпові-

дальності за зобов'язаннями товариства і заборони відчу-

жувати це майно протягом їхньої участі у ТДВ;

запровадження обов'язковості в ДТ спостережної ра-

ди, половину складу якої мають становити незалежні чле-

ни (представники обслуговуючого товариство банку, фінансо-

вого органу. Фонду державного майна, якщо товариство здій-

снює довірчі операції з приватизаційними паперами тощо).

Вдосконалення законодавства щодо повного і коман-

дитного товариств передбачає:

встановлення вимоги щодо обов'язкової наявності

статусу суб'єкта підприємницької діяльності для заснов-

ників (учасників) (а в КТ - повних учасників) цих това-

риств із відповідною державною реєстрацією;

-261-

відображення у фірмовій назві товариства прізвищ

(найменування) усіх або частини учасників цих товариств,

крім вкладників командитного товариства;

запровадження пільгового режиму оподаткування для

цих товариств як своєрідної плати за добровільно взятий

на себе його учасниками (повними учасниками) тягар до-

даткової повної (необмеженої) відповідальності за зобо-

в'язаннями товариства;

встановлення для учасників цих товариств, які несвоє-

часно сплачують свої внески, відповідальності у формі пені

(0,1% від суми простроченого платежу за кожний день

прострочки), якщо установчим договором товариства вза-

галі не передбачається відповідальність за таке порушення;

для КТ: встановлення вимоги щодо одностайності

прийняття усіма учасниками товариства (тобто повними

учасниками та вкладниками) рішення про сплату й поря-

док сплати додаткових внесків.

Щодо виробничих кооперативів вдосконалення зако-

нодавства передбачає:

прийняття окремого Закону України "Про виробничу

кооперацію";

забезпечення публічності діяльності ВК (у т. ч. й

сільськогосподарських) і захисту інтересів їхніх кредиторів,

споживачів на зразок уже запропонованих;

можливість створення спостережної ради у ВК із знач-

ною (понад 50) кількістю членів;

можливість застосування додаткової відповідальності

членів ВК залежно від розміру і складу майнової бази ВК;

доцільність скасування Закону України "Про колек-

тивне сільськогосподарське підприємство" і перетворення

таких підприємств (за вибором їхніх членів) у господарські

товариства або СВК.

-262-

<< | >>
Источник: Вінник О.М.. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. - К.,1998.- 309 с.. 1998

Еще по теме ГЛАВА 7 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ:

  1. 4. Суб'єкти права власності на землю
  2. § 3. Особливості застосування спеціальних підстав припинення права власності на землю
  3. ЗМІСТ
  4. ГЛАВА 7 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -