1. Банківська діяльність та банківська система.

Згідно з чинним законодавством банк є юридичною особою, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги та відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Враховуючи специфіку банківської сфери, необхідно зазначити, що правове регулювання банківської діяльності здійснюється на засадах поєднання публічних і приватних інтересів і має за мету, по-перше, забезпечення стабільності банківської системи, що є запорукою стабільності національної економіки у цілому, по-друге, захист інтересів кожної із сторін банківських правовідносин, тобто держави в особі центрального банку та інших уповноважених органів, банків та їхніх клієнтів – юридичних і фізичних осіб.

Правовідносини, що виникають у банківській сфері, мають різну правову природу і регулюються із застосуванням як методів публічно-правового, так і приватно-правового регулювання. Переважає ж у регулюванні банківської діяльності імперативний метод регулювання, притаманний публічним галузям права. Він застосовується у відповідних нормах Конституції України, Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», актах, виданих регулятором банківської діяльності – Національним банком України у межах його повноважень, інших нормативно-правових актах, які регулюють банківську діяльність і становлять основу для встановлення приписів норм інших галузей права.

Діючим законодавством передбачені форми державного регулювання банківської діяльності, до яких належать адміністративне регулювання та індикативне регулювання.

Адміністративне регулювання полягає у встановленні спеціального порядку реєстрації банків та ліцензування їх діяльності, певних вимог та обмежень щодо діяльності банків, порядку застосування адміністративних та фінансових санкцій, у здійснені нагляду за банківською діяльністю, у наданні рекомендацій щодо діяльності банків. Індикативне регулювання полягає у встановленні обов’язкових економічних нормативів, у визначенні норм обов’язкових резервів для банків, у встановленні норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій, у визначенні процентної політики, у рефінансуванні банків, у здійснені кореспондентських відносин, у здійснені управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції, у здійснені операцій з цінними паперами на відкритому ринку, у імпорті та експорті капіталу.

Аналізуючи передбачені законом форми державного регулювання діяльності банків, слід звернути увагу на їх пруденційний характер, тобто на використання державно-владного впливу на банківську діяльність з метою досягнення перш за все публічного інтересу – забезпечення стабільності та надійності банківської системи.

Зазначене вище дає змогу розглядати сукупність правових норм, що регулюють банківську діяльність і містять владні приписи, як самостійний фінансово-правовий інститут.

Банківська система є сукупністю діючих банківських установ, внесених у національний Державний реєстр банків, у їх організаційній та функціональній взаємодії. Банківська система являє собою внутрішньо організовану цілісність, в якій елементи пов’язані один з одним і об’єднані на підставі спільного принципу – забезпечення функціонування діяльності цієї системи.

Банківська система є складовою частиною фінансової системи та в цілому – економічної системи держави. Банківська система бере участь у виконанні окремих функцій фінансової системи, зокрема шляхом: забезпечення механізму об’єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб’єктами господарювання; забезпечення способів переміщення фінансових ресурсів у часі, між окремими галузями та через кордони держави; забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем тощо.

В Україні, як і в більшості розвинених країн створено дворівневу банківську систему, яка складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України.

Основними завданнями, що стоять перед банківською системою, є: реалізація грошово-кредитної політики держави; забезпечення грошового обігу, касове та розрахункове обслуговування юридичних та фізичних осіб.

Слід звернути увагу на те, що класифікацію «інших» банків запропоновано чинним Законом України «Про банки і банківську діяльність», підзаконними актами НБУ та Господарським кодексом України за такими критеріями: а) за функціональним характером їхньої діяльності; б) за їх організаційно-правовою формою; в) за формою власності.

За функціональним характером діяльності банки поділяються на універсальні та спеціалізовані. За спеціалізацією – на ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові (клірингові). За організаційно-правовою формою банки створюються як публічні акціонерні товариства або як кооперативні банки. За формою власності розрізняють банки, засновані на державній, приватній власності та банки з іноземним капіталом. При цьому слід враховувати, що банк має статус державного, якщо 100% його статутного капіталу належить державі.

Банки у своїй діяльності ризикують не лише власними коштами, але й залученими на банківські рахунки коштами своїх клієнтів, тому законом встановлено, що мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, не може бути меншим 500 млн. гривень. Статутний капітал банків формується виключно у грошовій формі за рахунок власних коштів засновників та учасників з підтвердженням законних джерел їх походження. Грошові внески резиденти здійснюють у гривнях, нерезиденти – в іноземній вільно конвертованій валюті або в гривнях.

Згідно з законодавством право на здійснення банківської діяльності банки мають лише за умови отримання від НБУ відповідної ліцензії. Умови та порядок отримання ліцензій деталізовано Положенням про ліцензування банків, затвердженим Постановою Правління НБУ від 22.12.2018 р. № 149.

Слід взяти до уваги, що банківські послуги надаються через банківські рахунки, відкриття та функціонування яких регулюється Інструкцією про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків – резидентів і нерезидентів, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492.