§ 1. Система експертиз в екологічній царині

«Експертиза» - слово латинського походження і означає вивчення, пере­вірку, аналітичне дослідження, кількісну чи якісну оцінку фахівцем, установою, організацією певного питання, явища, процесу, предмета тощо, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері суспільної діяльності¹.

Експертиза, таким чином, виступає не самоціллю управлінської діяльності, а є лише засобом обґрунтування того чи іншого управлінського рішення. У тих випадках, коли висновки експертизи носять обов'язковий характер, вона вико­нує ще одну функцію - локального нормування, тобто встановлення правових вимог до конкретного об'єкту. У будь-якому разі експертиза носить вторинний, обслуговуючий характер щодо управлінського рішення, на обґрунтування яко­го вона проводиться, і позбавлена самостійного значення у відриві від такого рішення.

Зазначене є справедливим для будь-яких експертиз: як державних (включаю­чи судову експертизу), так і громадських (для обґрунтування прийняття управ­лінських рішень і лобіювання інтересів відповідних громадських організацій). У зв'язку із зазначеним у чинному законодавстві експертиза часто розглядається як допоміжна функція управління у складі більш широкоїуправлінської функції: так, судова експертиза входить до більш широкоїуправлінської функції судочинства, санітарно-епідеміологічна експертиза - до функції санітарно-епідеміологічного нагляду тощо.

Разом з тим, у тих випадках, коли законодавство передбачає обов'язковість проведення експертизи, вона, незважаючи на її вторинний характер, стає потуж­ним засобом запобіжного контролю і гарантією прийняття науково й екологічно

Горбатенко В.

обґрунтованих управлінських рішень. Тому законодавство України містить вимоги щодо об'єктивності, незалежності, наукової обґрунтованості, гласності, законнос­ті експертизи. Структурно будь-яка експертиза складається з таких складових: суб'єктів (замовника і виконавця - експерта); об'єкту (те, що досліджується); змісту (власне саме дослідження об'єкту експертизи). Експертиза широко засто­совується у різних видах управлінської діяльності. Ті види експертизи, що мають особливо важливе значення, отримали спеціальне правове регулювання.

Коли йдеться про роль і значення експертизи в екологічному управлінні, зазвичай багато уваги приділяється правовому регулюванню здійснення власне екологічної експертизи. Екологічна експертиза, хоча й має важливе значення, але не є єдиним видом експертизи, що здійснюється в екологічній царині.Тому не слід принижувати значення інших експертиз, висновки яких можуть мати зна­чення в системі екологічних правовідносин. Система експертиз у царині екології охоплює: наукову та науково-технічну експертизу; судову експертизу; державну експертизу землевпорядної документації; експертизу містобудівної докумен­тації; експертизу проектів будівництва; медико-соціальну експертизу втрати працездатності; ветеринарно-санітарну експертизу; фітосанітарну експертизу.

Наукова і науково-технічна експертиза визначається ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 року¹ як діяль­ність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об'єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів. Завданнями наукової та науково-технічної екс­пертизи, відповідно до ст. 2 зазначеного Закону, зокрема, є: перевірка відпо­відності об'єктів експертизи вимогам і нормам чинного законодавства; оцінка відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічної безпеки; прогнозування науково-технічних, суспільно-економічних і екологічних наслідків діяльності об'єкту експертизи.

Разом з тим, різновидами наукової та науково-технічноїекспертизи є: еколо­гічна експертиза, що регулюється Законом України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року^{[493] [494]; державна експертиза ядерної та радіаційної безпеки, яка проводиться згідно із Законом України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року[495]; державна експертиза цивільного за­хисту, що регулюється Законом України «Про правові засади цивільного захисту» від 24червня 2004 року1; санітарно-епідеміологічна експертиза, що передбачена Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року[496] [497]; експертиза щодо пожежної безпеки, що регулюється Законом України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року[498]; державна експертиза з енергозбереження, що встановлена Законом України «Про енергозбереження» від 1 липня 1994 року[499]; експертиза щодо охорони праці, що регулюється Законом України «Про охорону праці» у редакції Закону від 21 листопада 2002 року[500]; експертиза лікарських засобів, що регламентована Законом України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996 року[501]; державна експер­тиза у царині технічного захисту інформації, що здійснюється згідно із Законом України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» у редакції Закону від 31 травня 2005 року[502]; державна експертиза технологій, що передбачена Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14 вересня 2006 року[503].}

Незважаючи на наявність спеціального правового регулювання зазначених видів експертиз, Закон «Про наукову і науково-технічну експертизу», який вста­новлює загальні положення щодо їх проведення, додатково застосовується до регулювання правових відносин щодо здійснення цих видів експертиз. Тобто у частині, не врегульованій спеціальним законодавством про кожний окремий вид наукової і науково-технічної експертизи, діє загальне законодавство про наукову і науково-технічну експертизу.