Розділ 2 Джерела екологічного права

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулю­вання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, за­побігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ланд­шафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщи­ною.

Під законодавством про охорону навколишнього природного середовища можна розуміти сукупність чинних Законів України та інших нормативно-правових актів, якими регулюються сус­пільні відносини щодо охорони та використання природних об’єктів. Відповідно до Указу Президента України «Про затвер­дження Положення про Міністерство юстиції України»^[130] та з ме­тою забезпечення виконання завдань з організації та ведення еталонної бази даних правової інформації, необхідної для фор­мування правової політики, підвищення ефективності правового регулювання, реалізації програм, законопроектних робіт, забез­печення правової реформи в Україні, вдосконалення обліку актів законодавства, а також забезпечення автоматизованого обміну правовою інформацією, затверджено Класифікатор галу­зей законодавства України^[131]- Він використовується для ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, інших електронних баз даних правової інформації та для формування зібрань чинного законодавства України. Природні ресурси та Охорона довкілля визначені під шифром № 270.000.000.

Завданням законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища можна вважати таке триєдине завдання:

- збереження навколишнього середовища;

- попередження та усунення шкідливого впливу госпо­дарської діяльності на навколишнє природне середовище та здоров’я людини;

- оздоровлення та поліпшення якості навколишнього се­редовища^[132].

Але наведений перелік не є вичерпним і може трактуватися ширше, ставлячи на меті забезпечення стійкого функціонування екологічних систем, в яких усі об’єкти навколишнього природ­ного середовища знаходяться у нерозривному зв’язку. Зазначені завдання повинні вирішуватись відповідно до сучасних реалій і стану суспільних відносин в галузі охорони та використання навколишнього природного середовища.

У багатьох новітніх нормативних актах визначаються завдан­ня, які стоять перед тією чи іншою підгалуззю природоохорон­ного законодавства. Земельний коднкс України^[133] у ч. 2 ст. 4 зав­данням земельного законодавства визначає регулювання зе­мельних відносин з метою забезпечення права на землю грома­дян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціо­нального використання та охорони земель. Згідно зі ст. 2 Водно­го кодексу України, завданням водного законодавства є регулю­вання правових відносин з метою забезпечення збереження, на­уково обґрунтованого, раціонального використання вод для по­треб населення і галузей економіки, відтворення водних ре­сурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористу­вання. Ст. 1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» також під завданням законодавства про природно- заповідний фонд України визначає регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Таким чином, основним завданням природоохоронного за­конодавства є регулювання суспільних відносин, і тією мірою наскільки чітко і повно вони врегульовані зараз і з якою ймовірністю чинними нормативними актами передбачено їх виникнення, можна вважати виконаним завдання, що стоїть пе­ред тією чи іншою галуззю законодавства.

Законодавець робить спробу перелічити всі можливі суспільні відносини, що підпадають під регулювання Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Зміст екологічної безпеки розкривається у ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середови­ща».

Визначення господарської діяльності зроблено у Господарсь­кому кодексі України^[134]. Частини 1 ст. 3 ГК України формулює її як діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного ви­робництва, спрямована на виготовлення та реалізацію про­дукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Ст. 153 передбачає обов’язки суб’єктів господарювання щодо використання природних ре­сурсів, а саме:

- використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для вико­ристання у господарській діяльності;

- ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяль­ності;

- здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і за­побігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання;

- своєчасно вносити відповідну плату за використання при­родних ресурсів;

- здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів;

- відшкодовувати збитки, завдані власникам або первинним користувачам природних ресурсів.

Цей перелік не є вичерпним і законодавством можуть бути визначені й інші обов’язки суб’єкта господарювання щодо вико­ристання природних ресурсів у господарській діяльності.

Під генетичними ресурсами, відповідно до «Конвенції про біологічну різноманітність» від 05.06.1992^[135] слід розуміти гене­тичний матеріал, що являє собою фактичну чи потенційну цінність. При прийнятті «Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля»^[136] Україна, та інші держави, що її підписували, висловили занепокоєність гро­мадськості у зв’язку з навмисним вивільненням генетично змінених організмів у навколишнє середовище і необхідність підвищення прозорості та активізації участі громадськості в процесі прийняття рішень у цій галузі.

Ландшафт означає територію, як її сприймають люди, харак­тер якої є результатом дії та взаємодії природних та/або людсь­ких факторів. Охорона ландшафту означає діяльність щодо збе­реження та підтримання важливих або характерних рис ланд­шафту, яка виправдовується його спадковою цінністю, зумовле­ною його природною конфігурацією та/або діяльністю людей^[137].

У Конвенції «Про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини»^[138] під «культурною спадщиною» розуміються:

- пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універ­сальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;

- ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, ар­хітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких є видатною універ­сальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;

- визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естети­ки, етнології чи антропології.

Під об’єктами культурної спадщини згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини»^[139] слід розуміти: визначне місце, споруду (витвір), комплекс (ансамбль), їхні ча­стини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або ство­рені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що до­несли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, науко­вого чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» класифікує об’єкти культурної спадщини за типами і поділяє їх на:

- споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного ми­стецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об’єкти, печери з наявними свідчення­ми життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;

- комплекси (ансамблі) - топографічно визначені сукуп­ності окремих або поєднаних між собою об’єктів культурної спадщини;

- визначні місця - зони або ландшафти, природно- антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з ар­хеологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітек­турного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

Поділ здійснюється ще за видами, куди і віднесені ланд­шафтні природні території, які мають історичну цінність.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного сере­довища в Україні регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також розроблюва­ними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законо­давством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відносини, що розглядаються, є перш за все суспільними. У Законі, на відміну від Земельного кодексу України, не розкри­вається зміст цих відносин. Частини 1 ст. 2 ЗК України зводить земельні відносини до суспільних відносин щодо володіння, ко­ристування і розпорядження землею. Навряд чи ця тріада змісту права власності зможе вмістити всі суспільні відносини щодо охорони та використання природного об’єкта і земель зокрема.

Пропонуємо поки що скористатися доктринальним визна­ченням і вважати ці відносини такими, що складаються між суб’єктами і об’єктами навколишнього природного середовища щодо охорони та їх використання. До суб’єктів слід віднести: громадян, юридичних та фізичних осіб, органи місцевого са­моврядування та органи державної влади, громадські фор­мування тощо. Відповідно об’єктами охорони та використання виступають сім природних об’єктів, що прямо вказані в Законі і регулюються відповідним законодавством. Законодавець у цій статті виділяє такі групи законодавства, відповідно до природ­них об’єктів: земельне, водне, лісове, про надра, про охорону ат­мосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та інше спеціальне законодавство. Перелік цієї статті не є вичерпним.

Кожна з груп природоохоронного законодавства регулює визначені правовідносини і включає відповідні нормативні акти, а саме:

- земельне законодавство регулює земельні правовідноси­ни і включає ЗК України, інші нормативно-правові акти у галузі земельних правовідносин;

- водне законодавство регулює водні правовідносини і включає ВК України, Закон України «Про охорону навколишнь­ого природного середовища» та інші акти законодавства;

- лісове законодавство спрямоване на регулювання лісових правовідносин і включає ЛК України, Закон України «Про охо­рону навколишнього природного середовища», інші акти зако­нодавства;

- законодавство про надра має на меті регулювання гірни­чих відносин, тобто правовідносин, пов’язаних з використанням та охороною надр і врегульованих законами України та іншими нормативно-правовими актами^[140].

- законодавство про охорону атмосферного повітря регу­лює відносини в галузі охорони атмосферного повітря спеціаль­ним законом^[141], Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими нормативно-правовими актами;

- законодавство про рослинний світ має на меті регулю­вання відносин у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу і базується на Конституції України, Законах України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», «Про природно-заповідний фонд України», Лісовий кодекс України, спеціальний Закон^[142] та інші нормативно-правові акти;

- законодавство про охорону, використання і відтворення тваринного світу регулює відносини у галузі охорони, викори­стання і відтворення тваринного світу, об’єкти якого перебува­ють у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її кон­тинентального шельфу та виключної (морської) економічної зо­ни^[143], Конституцією України, спеціальним законом, Законами України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», «Про мисливське господарство та полювання», «Про за­хист тварин від жорстокого поводження»^[144], іншими нормативно- правовими актами.

До іншого спеціального природоохоронного законодавства України можна віднести:

- законодавство про природно-заповідний фонд, яке спрямоване на регулювання природно-заповідної справи та складається із Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», спеціального закону та інших актів законодавства;

- законодавство про Червону книгу України, яке має на меті регулювання відносин, пов’язаних з веденням Червоної книги України, охороною, використанням та відтворенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, і включає Закони України «Про охорону навколишньо­го природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рос­линний світ», «Про природно-заповідний фонд України», спеціальний закон^[145] та інші нормативно-правові акти;

- законодавство України про екологічну мережу, що ре­

гулює відносини, пов’язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної ме­режі (далі - екомережа), Конституцією України, Законом України «Про Загальнодержавну програму формування націо­нальної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки»,

спеціальним законом, а також законами України, іншими нор­мативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них та міжнародних договорів України;

- законодавство про зону надзвичайної екологічної си­туації, яке регулює відносини, що виникають під час надзви­чайної екологічної ситуації, та базується на Конституції України і складається із законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про аварійно-рятувальні служби»^[146], «Про правовий режим надзвичайного стану»^[147], спеціального за­кону^[148] та інших законів, а також прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

- законодавство про екологічну експертизу, яке регулює відносини в галузі екологічної експертизи спеціальним законом, Законом України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» та іншими актами законодавства України;

- законодавство, що регулює відносини у сфері екологіч­ного аудиту в Україні спеціальним законом^[149], Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», інши­ми актами законодавства України, державними стандартами України.

У системі природоохоронного законодавства Закон є основ­ним, центральним. У цій системі, залежно від питомої ваги при­родоохоронних норм у законах та інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні природоохоронні відносини, їх можна поділити на дві групи. До першої групи належать норма­тивно-правові акти, всі або переважна більшість норм яких спрямована на регулювання безпосередньо природоохоронних відносин. Такі нормативно-правові акти називаються спеціалізованими. На відміну від них існують спеціальні норми законодавства, які відображають особливості правового регулю­вання порівняно з основними законами, що стосуються відповідної галузі права. Такий поділ запропоновано, напри­клад, щодо земельного законодавства^[150].

Є особливості в застосуванні природоохоронного законодав­ства у Автономній Республіці Крим. Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища в Автономній Респуб­ліці Крим регулюються Законом Республіки Крим «Про охорону навколишнього природного середовища»^[151], Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також таким, що розробляється відповідно до нього, земельним, вод­ним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного та тваринного світу, природно-заповідного фонду та іншим спеціальним законодавством.

Українське законодавство, і в тому числі про охорону навко­лишнього природного середовища, має свою вершину - Консти­туцію України. Ст. 8 Конституції передбачає принцип верховен­ства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Конституція України містить в собі екологічні норми, які мають важливе значення для правозастосування:

- стаття 13 - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Україн­ського народу...;

- стаття 14 - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується грома­дянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону;

- стаття 16 - забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного мас­штабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави;

- стаття 41 -...використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам сус­пільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі;

- стаття 50 - кожен має право на безпечне для життя і здо­ров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інфор­мація ніким не може бути засекречена;

- стаття 66 - кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду при­роді, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Конституція містить в собі норми, що регулюють компетен­цію органів державної влади в галузі охорони довкілля: ст.ст. 92, 106, 116, 138 і 142.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законо­давства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний до­говір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України^[152].

Групу законів, що містять норми, присвячені охороні навко­лишнього природного середовища, представляють Цивільний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопо­рушення^[153], Кримінальний кодекс України - в них містяться окремі статті та глави, присвячені природоохоронним відноси­нам.

Якщо природоохоронне законодавство не врегулювало ті чи інші правовідносини, окрім кримінальних, виходячи зі змісту ст. 8 ЦК України може застосовуватись аналогія^[154] закону чи аналогія права. Кодекс адміністративного судочинства передбачає в ч. 7 ст. 9 принцип законності, яким керується суд при вирішенні справи. Тому в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні пра­вовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права)^[155].

До системи природоохоронного законодавства належать та­кож Постанови Верховної Ради України й Укази Президента, спрямовані на врегулювання суспільних відносин щодо охорони навколишнього природного середовища: «Про стан дотримання вимог природоохоронного законодавства при здійсненні діяль­ності, пов’язаної з надрокористуванням в Україні»^[156], «Про реко­мендації парламентських слухань щодо дотримання вимог при­родоохоронного законодавства в Україні», «Про Основні напря­ми державної політики України у галузі охорони довкілля, вико­ристання природних ресурсів та забезпечення екологічної без­пеки», «Про впорядкування управління заповідниками та національними природними парками»^[157], «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи при­пинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишньо- го природного середовища»^[158]. До Указів належать такі: «Про По­ложення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України»^[159], «Про території та об’єкти природно- заповідного фонду загальнодержавного значення»^[160], «Про захо­ди щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та вико­ристання природних ресурсів»^[161], «Про створення національного природного парку «Гуцульщина»^[162] та інші. Окрім Указів, Прези­дент України видає Розпорядження. Нормативно-правові акти Президента України та Постанови Верховної Ради України слід віднести до підзаконних природоохоронних актів. Природоохо­ронне право також регулюється урядовими і галузевими норма­тивно-правовими актами (інструкції, такси, методики, правила і т.ін.). Найнижчу сходинку займають локальні нормативно- правові акти в галузі охорони навколишнього природного сере­довища (рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого самоврядування, акти органів місцевої державної виконавчої влади, акти місцевих органів управління в галузі екології, а та­кож акти інших суб’єктів, уповноважених чинним законодав- ством)^[163].

МВС України видає підзаконні нормативні акти, що регла­ментують діяльність органів внутрішніх справ у період надзви­чайної екологічної ситуації. Прикладом може бути Інструкція про порядок взаємодії Міністерства з питань надзвичайних си­туацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи та Міністерства внутрішніх справ щодо за­побігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру^[164].

Відповідно до Лісового кодексу України та Закону України «Про міліцію», з метою підвищення ефективності взаємодії ор­ганів внутрішніх справ та державних органів лісового господар­ства України з питань контролю за дотриманням законодавства про охорону лісів було видано спільний наказ Держкомлісгоспу та МВС «Про підвищення ефективності взаємодії органів внутрішніх справ та державних органів лісового господарства з питань охорони лісів»^[165].

У зв'язку з фактами перетину державного кордону України продукції тваринного походження без наявності відповідних су­провідних документів, підтверджуючих її якість та безпеку, що створює загрозу виникнення небезпечних інфекційних хвороб, в тому числі спільних для людей і тварин, Головним державним інспектором ветеринарної медицини України, Держкомкордо- ном, Державною митною службою та МВС прийнято Розпо­рядження «Про проведення заходів щодо недопущення перети­ну державного кордону України продукції тваринного поход­ження без відповідних супровідних документів»^[166].

Таким чином, можна констатувати, що нормативно-правові акти МВС України в галузі охорони довкілля як правило вида­ються разом із зацікавленими відомствами, що позитивно впли­ває на стан екологічного правопорядку.

Слід також додати, що значну роль у забезпеченні єдиної правозастосовної практики і зміцненні законності в галузі охо­рони навколишнього природного середовища відіграють По­станови Пленуму^[167] та Листи Верховного Суду¹. Пленум Вер­ховного Суду України, згідно з п. 6 та 7 ч. 2 ст. 55 Закону України «Про судоустрій України»^{[168] [169]}, дає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необ­хідності визнає не чинними відповідні роз’яснення вищих спеціалізованих судів; приймає рішення про звернення до Кон­ституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів.

У свою чергу Вищий арбітражний суд України^[170], а зараз Ви­щий господарський суд України, видає відповідні рекомен­даційні роз’яснення щодо практики застосування норм приро­доохоронного законодавства. Це прямо передбачено у п. 2 та 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про судоустрій України»^[171] де сказано, що Вищий господарський суд України веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику; надає мето­дичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового за­стосування норм Конституції України та законів у судовій прак­тиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Помилковою є точка зору, згідно з якою вказані акти Верхов­ного Суду України та Вищого господарського суду можуть тлу­мачити суть правових норм. Вони лише дають роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства.

Все більшої практики набувають рішення Конституційного Суду України в галузі екологічного права. Зацікавлені особи подають до Конституційного Суду України конституційне звер­нення - це письмове клопотання про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою за­безпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Консти­туційний Суд України приймає рішення та дає висновки.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про Конституційний Суд України»^[172] Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших право­вих актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймає рішення. Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт по­вністю або в окремій його частині.

У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним по­данням чи конституційним зверненням виявлено

невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу виснов­ку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові ак­ти (їх окремі положення) неконституційними.

Статтею 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачається, що Конституційний Суд України дає висновки у справах з питань:

- офіційного тлумачення Конституції України та законів України;

- про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'яз­ковість;

- щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Прикладом в галузі екологічного законодавства може бути Рішення Конституційного Суду України «У справі за конститу­ційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодав­чих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Зако­ну України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)», яким було передбачено що зміни, до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI, діють по 31 грудня 2008 року, зупинення, передбачене пунктом 10 статті 67 розділу I Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI, та зміни, внесені пунктом 6 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Кон­ституції України (є неконституційними)^[173].

Прикладом може бути рішення Конституційного Суду України, відносно положення п. 6 Розділу X Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного ко­ристування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України^[174].

Таблиця 1 Система чинного екологічного законодавства

(з урахуванням основних нормативно-правових, актів)

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та система джерел екологічного права.

2. Конституція України - основне джерело екологічного права.

3. Конституційні засади екологічного права.

4. Конституційні засади права на безпечне довкілля. Право на екологічну інформацію.

5. Місце міжнародно-правових документів в системі дже­рел національного екологічного права.

6. Загальна характеристика Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та його місце в си­стемі джерел екологічного права.

7. Еколого-правові нормативні акти, що видаються Верхов­ною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України.

8. Значення і роль рішень Конституційного суду України, практики загальних та спеціалізованих судів у регулюванні екологічних правовідносин.

9. Уніфікація та диференціація джерел екологічного права. Проблеми кодифікації екологічного законодавства України.

Теми для рефератів:

1. Проблеми кодифікації екологічного законодавства України.

2. Уніфікація та диференціація джерел екологічного права.