§ 2. Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення

Правовий режим земель рекреаційного призначення являє со­бою порядок поведінки суб'єктів правовідносин з приводу їх вико­ристання. Він встановлюється крім земельного законодавства зако­нодавством про рекреаційну діяльність, яке стало активно розвива­тися у роки незалежності України.

Проблемним видається питання про співвідношення земель ре­креаційного призначення і рекреаційних зон. Аналіз законодавства України свідчить про те, що поняття рекреаційної зони ширше по­няття земель рекреаційного призначення: рекреаційні зони можуть утворюватися не тільки на землях рекреаційного призначення, а й на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землях водного і лісового фонду. Однак їх переведен­ня у категорію земель рекреаційного призначення обов'язково оз­начає створення на конкретній земельній ділянці рекреаційної зо­ни. Такий висновок випливає зі змісту ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якої рекреаційними зонами є ділянки суші та водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і ту­ризму, а правовий режим цих зон визначається органами місцево­го самоврядування. Оскільки землі рекреаційного призначення згідно з визначенням ст. 50 ЗК відповідають зазначеним вимогам, треба визнати, що на всі землі рекреаційного призначення поши-

279

рюється правовий режим рекреаційних зон, встановлений еко­логічним законодавством.

Законодавство про рекреаційну діяльність дає підстави для виділення загального і спеціальних правових режимів земель рек­реаційного призначення. Загальний правовий режим рекреаційного призначення — це правовий режим, загальний для всіх земель зазначе­ної категорії, незалежно від того, які рекреаційні ресурси на них роз­ташовані.

Загальний правовий режим земель рекреаційного .призначення не обов'язково передбачає їх безперервне використання для рекре­аційних цілей. Проте повинна бути забезпечена можливість такого використання. Вона досягається або завдяки наявності на зазначе­них землях природних об'єктів і комплексів, що роблять їх придат­ними для організації відпочинку населення, або шляхом створення відповідних штучних об'єктів. Лише землі, придатні для організації відпочинку населення, можуть бути віднесені до категорії земель рекреаційного призначення. На радіоактивне забруднених землях законодавство України забороняє створювати рекреаційні зони. Ге­неральна схема планування території України, затверджена Зако­ном України від 7 лютого 2002 р., передбачає переважне викорис­тання земель, на яких розташовані цінні рекреаційні ресурси, для рекреаційних цілей, а також збільшення загальної площі земель ре­креаційного призначення.

Відповідно до ст. 162 ЗК землі рекреаційного призначення підлягають особливій охороні. Оскільки вони є складовою части­ною національної екологічної мережі України, на них поши­рюється правовий режим, передбачений для її територій. Особли­вий правовий режим планується встановити для земель рекре­аційного призначення прибережних зон Чорного й Азовського морів. Так, згідно з Загальнодержавною програмою охорони і від­творення довкілля Азовського і Чорного морів у цих зонах перед­бачається розширення територій земель рекреаційного призна­чення, створення кадастру природних рекреаційних ресурсів морського узбережжя, визначення нормативів рекреаційного на­вантаження на зони, а також розвиток екологічного (зеленого) ту­ризму.

Землі рекреаційного призначення можуть використовуватися як для довгострокового, так і для короткострокового відпочинку насе­лення. Короткостроковий відпочинок організовується, як правило, на землях, що не мають спеціально створених умов для довгостро­кового відпочинку.

280

характером використання землі рекреаційного призначення можуть бути моноваріантними (лише для одного виду рекреаційної діяль­ності), поліваріантними (можуть по черзі використовуватися для кількох видів рекреаційної діяльності) і комплексними (можуть од­ночасно використовуватися для кількох видів рекреаційної діяль­ності)1.

Загальний правовий режим, характерний для усіх видів земель рекреаційного призначення, передбачає встановлення заборони щодо здійснення діяльності, яка перешкоджає або може перешко­дити використанню цих земель за їх цільовим призначенням чи не­гативно впливає на природний стан зазначених земель. Ця вимога конкретизується у спеціальних законодавчих актах. Так, відповідно до ст. 13 Закону України від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і аг-рохімікати"2 у разі доведення необхідності цього і за наявності по­зитивних висновків державних санітарно-епідеміологічної та еко­логічної експертиз на землях рекреаційного призначення можливе застосування обмеженого асортименту пестицидів і агрохімікатів з дозволу Мінекоресурсів України. А згідно зі ст. 33 Закону України від 5 березня 1998 р. "Про відходи"3 на цих землях забороняється несанкціоноване розміщення відходів і встановлено більш суворі правила поводження з наявними на них відходами. Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону України від 12 липня 2001 р. "Про нафту і газ"4 проекти здійснення геологорозвідувальних робіт на землях рекре­аційного призначення підлягають обов'язковій екологічній експер­тизі.

Особливістю правового режиму земель рекреаційного призна­чення є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними і проектними актами, а тому має певну спе­цифіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділян­ки.

1 Див.: Екологічне право: Підручник. Особлива частина / За ред. В. І. Андрейцева. — К., 2001. - С. 508.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 14. — Ст. 91.

' Там само. - 1998. - № 36-37. - Ст. 242.

4 Там само. — 2001. — № 50. — Ст. 262.

' Див : Екологічне право: Підручник. Особлива частина / За ред. В. І. Андрейцева. — С. 508.

281

Використання земель рекреаційного призначення відповідно до ст. 38 Закону "Про охорону навколишнього природного середови­ща" буває загальним і спеціальним. Загальне використання цих зе­мель, як правило, здійснюється відпочиваючими, котрі користу­ються ними безоплатно на умовах, встановлених законодавством, і власниками чи користувачами зазначених земель. Причому та об­ставина, що вони можуть оплачувати рекреаційні послуги, не ро­бить їх суб'єктами плати за землю. Спеціальне використання зе­мель рекреаційного призначення здійснюється на правах власності, оренди землі, постійного землекористування, повного господарсь­кого відання, оперативного управління земельною ділянкою та на інших правових підставах. Суб'єкти права спеціального викорис­тання зазначених земель користуються правами на них, а також зо­бов'язані вносити плату за це згідно з законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЗК землі рекреаційного призначення можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній влас­ності. Це істотна новела законодавства, якщо врахувати, що ст. 4 ЗК 1992 р. забороняла передачу цих земель у приватну власність. Оскільки приватні власники можуть створювати будинки відпо­чинку, туристичні комплекси, ігрові центри, розважальні й інші ре­креаційні об'єкти, законодавче закріплення їх права на приватну власність на землі рекреаційного призначення є цілком виправда­ним. Проте треба мати на увазі, що згідно з п. "а" ч. З ст. 83 ЗК землі загального користування населених пунктів (майдани, ву­лиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари тощо) не можуть передаватися з комунальної у приватну власність, що означає заборону приватизації цих земель. Однак вони можуть знаходитись у приватній власності у тому разі, коли відповідні ре­креаційні об'єкти створюються на землях приватної власності без їх вилучення (викупу). Суб'єкти права власності повинні володіти, користуватися і розпоряджатися землями рекреаційного призна­чення з додержанням встановленого законодавством і землевпо­рядною документацією їх правового режиму.

Управління землями рекреаційного призначення відзначається певною специфікою, що обумовлено насамперед існуванням спеціальних органів, наділених відповідною компетенцією. Напри­клад, управління землями зелених зон і зелених насаджень населених пунктів певною мірою здійснює Держкомлісгосп України. Щодо зе­мель, використовуваних для туризму, певну компетенцію має Дер­жавна туристична адміністрація України1. Управління землями, при­значеними для організації спортивної діяльності, можуть здійснюва­ти Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту2,

1 Положення про Державну туристичну адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 11 квітня 2002 р. № 331/2002 // Офіційний вісник України. — 2002. - № 15. - С. 22.

2 Положення про Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту, затверджене Указом Президента України від 26 лютого 2002 р.

282

а також Комітет з фізичного виховання і спорту Міносвіти України у межах своєї компетенції1. Управління землями рекреаційного при­значення здійснюють також адміністрації музеїв і вільних еко­номічних зон.

Специфіка притаманна законодавчому регулюванню окремих заходів управління землями рекреаційного призначення. Напри­клад, законодавство України передбачає встановлення нормативів рекреаційного навантаження на території земель рекреаційного призначення з метою забезпечення раціонального використання останніх і недопущення погіршення якості їх природних рекре­аційних ресурсів. Однак методики визначення цього навантаження ще треба виробити. Поки що порядок визначення зазначених нор­мативів найбільш чітко передбачений лише у лісовому законо­давстві. Так, відповідно до п. 47 Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 555, у лісах, розташованих на землях рекреаційного при­значення, постійні лісокористувачі мають самостійно регулювати рекреаційне навантаження на них шляхом організації відповідних територій. За таких умов нормативи цього навантаження можуть бути визначені у проектах внутрішньогосподарського устрою зе­мельних ділянок. Та й нормування розмірів зелених зон навколо населених пунктів здійснюється з урахуванням нормативів рекре­аційного навантаження на їх території у порядку, встановлювано­му лісовим законодавством.

Певну специфіку має правове регулювання справляння плати за землі рекреаційного призначення. Так, ставка земельного по­датку за тимчасове користування землями рекреаційного призна­чення згідно зі ст. 9 Закону "Про плату за землю" встанов­люється у розмірі 50% від грошової оцінки площі ріллі по об­ласті. Водночас відповідно до ст. 12 зазначеного Закону від спла­ти цього податку звільняються вітчизняні заклади культури, на­уки, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, використовувані за цільо­вим призначенням, а також суб'єкти рекреаційного землекорис­тування окремих вільних економічних зон ("Трускавець", "Яворів", "Азов" та ін).

Плата за земельні ділянки дачно-будівельних кооперативів згідно зі ст. 7 цього Закону стягується у розмірі 3% від суми земель­ного податку, обчисленого для земель населених пунктів у поряд­ку, передбаченому цією статтею. А плата за ділянки рекреаційного призначення, розташовані у межах населених пунктів і зайняті будівлями та спорудами, не пов'язаними з рекреаційною діяль­ністю, справляється у п'ятикратному розмірі звичайної ставки зе­мельного податку, встановленого для населених пунктів. Інші

1 Положення про Комітет з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 2 липня 2001 р. № 491 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 29. — С. 273.

283

суб'єкти прав на землі рекреаційного призначення сплачують зе­мельний податок за ставкою, розміри якої визначено у сі. 9 зазна­ченого Закону.

Оскільки ЗК 1992 р. не передбачав можливості Існування при­ватної власності на землі рекреаційного призначення, ст. 9 Зако­ну ''Про плагу за землю" встановлює ставку земельного податку лише для тимчасового рекреаційного землекористування. Ставка податку для власників зазначених земель законодавством не виз­начена. Тому можна зробити висновок, що вони звільнені від сплати земельного податку до внесення змін до Закону "Про пла­ту за землю".

В особливому порядку здійснюється грошова оцінка земель ре­креаційного призначення. Має свою специфіку й визначення розміру шкоди, заподіяної забрудненням і засміченням земель ре­креаційного призначення1.