§ 1. Поняття екологічної безпеки та правовий механізм її забезпечення

У ст. 50 Конституції України проголошено право кожного на безпечне для життя та здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Цьому праву кореспондує закріплений у ст.

У науковій літературі екологічна безпека традиційно розглядається якскла- дова частина глобальноїі національної безпеки^{[201] [202]. Такий підхід відповідаєЗакону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року[203]. Закон визначає національну безпеку як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам, зокрема, у сферах використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і на­вколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам. Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону, забез­печення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності суспільства проголошено пріоритетом національних інтересів України.}

Визначення поняття «екологічна безпека» міститься у ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно доякоїеко- логічна безпекаявляе собою такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршання екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних по­літичних, господарчих, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Діяльність фізичнихта юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду. Видається, що це визначення не вповні відповідає конституційному розумінню екологічної безпеки і загальному визначенню національної безпеки, поданомуу Законі «Про основи національної безпеки України», позаяк не охоплює усунення існуючих екологічних загроз. Аналіз законодавства дає підстави сформулювати таке визначення екологічної безпеки - це стан захищеності природних об'єктів і комплексів, життя й здоров'я людини, її майна та господарської діяльності від екологічних загроз.

Запропоноване визначення екологічної безпеки конкретизує структуру еко­логічної безпеки, яка охоплює: об'єкти екологічної безпеки; екологічні загрози; систему захисту об'єктів екологічної безпеки від екологічних загроз. Об'єкти екологічної безпеки, власне, і є тими цінностями, які входять до поняття «наці­ональні інтереси» у визначенні національної безпеки за Законом «Про основи національної безпеки України». Такими цінностями є не тільки здоров'я людини, але й природні об'єкти та комплекси, майно та господарська діяльність люди­ни. Система захисту об'єктів екологічної безпеки від екологічних загрозявляє собою державно-правовий механізм убезпечення об'єктів екологічної безпеки від екологічних загроз.

Згідно зі ст. 1 Закону «Про основи національної безпеки України», загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що ство­рюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Згідно з Національною доповіддю про стан техногенної та природної безпеки в Україні за 2003 рік, екологічні загрози поділяються на природні і техногенні. Природні загрози-це негативні впливи довкілля на об'єкти екологічної безпеки. До природних загроз Національна доповідь відносить: загрози геологічного характеру (землетруси, зсуви, карстоутворення, виверження вулканів тощо), за­грози гідрометеорологічного характеру (повені, паводки, селі, цунамі, урагани, смерчі тощо), пожежі, загрози медико-біологічного характеру (хвороботворні мікроорганізми, отруєння, забруднення тощо). Техногенні загрози - це негатив­ні впливи екологічно небезпечної діяльності людини на довкілля, а відтак - на життя та здоров'я людини, її майно та господарську діяльність. Таким чином, техногенні загрози можуть бути двох видів: прямими щодо довкілля як об'єкту екологічної безпеки і опосередкованими довкіллям - щодо життя та здоров'я людини, її майна й господарської діяльності.

Якщо негативний вплив господарської діяльності на людину не опосеред­кований довкіллям, не можна говорити про екологічні загрози. Наприклад, негативний вплив виробничого середовища на здоров'я людини характеризує виробничі загрози чи небезпеку праці, але не екологічні загрози, позаяк не опосередковується довкіллям. До техногенних загроз Національна доповідь відносить: радіаційну загрозу, хімічну загрозу, пожежовибухонебезпеку, гідро­динамічну загрозу тощо.

Вищезазначене дозволяє розрізняти екологічні загрози першого і другого порядків. Екологічними загрозами першого порядку є будь-які негативні впливи на довкілля: зумовлені стихійними природними явищами чи екологічно небез­печною діяльністю людини. Екологічними загрозами другого порядкуєнегативні впливи екологічно ураженого довкілля на об'єкти екологічної безпеки: природні об'єкти і людину, їїмайнота господарську діяльність.

Категоріальний апарат вчення про екологічні загрози включає такі важливі поняття, як: джерело екологічної загрози і уражальний чинник екологічноїзагро­зи, що виводяться із стандартизованих визначень джерела надзвичайноїситуації і його уражального чинника^[204]. Джерело екологічної загрози можна визначити як небезпечне природне явище або подія техногенного походження, що справляє чи може справити негативний вплив на об'єкти екологічної небезпеки. Якщо та­кий негативний вплив - це сама екологічна загроза, то явище чи подія, що його зумовлює - це джерело екологічної загрози. Уражальний чинник екологічної загрози - це той спосіб, у який виявляється дія джерела екологічної загрози. Цей спосіб (фізичний, хімічний, біологічний тощо) характеризується визначеними параметрами (температурою, тиском, отруйністю, силою вибуху тощо).

Екологічна небезпека - це обернене поняття до екологічної безпеки, яке означає стан загроженості об'єктів екологічної безпеки від екологічних загроз. Цілковита екологічна небезпека означає повне знищення об'єктів екологічної безпеки, натомість цілковита екологічна безпека означаєїх повний захист: від­сутність будь-якого негативного впливу на довкілля (або негативного впливу довкілля на людину, її майно та господарську діяльність) і ймовірності ви­никнення такого впливу у майбутньому. Зрозуміло, що цілковита екологічна безпека - це утопія, яка не може гарантуватися законодавством. Тому до­цільно говорити про правові межі екологічної безпеки, або про її законодавчо гарантований рівень.

Українські правознавці Костицький В. В. та Малишева H. Р. виводять право­ві межі екологічної безпеки із законодавчо визначених критеріїв екологічної безпеки, якими є нормативи екологічної безпеки (ГДК, ГДР тощо)¹. Зазначені нормативи встановлюються щодо екологічних загроз і визначають прийнятний рівень останніх.

Як видно із визначення екологічної загрози, вона може виявлятися у двох формах: проявленій (наявний вплив) і непроявленій (потенційний вплив). Варто наголосити на тому, що проявлена форма екологічної загрози передбачає здій­снення негативного впливу на довкілля: забруднення, руйнування, пошкодження тощо. Але цей рівень заподіяння екологічної шкоди визначається нормативно прийнятним. Тобто, нормативний стан екологічної безпеки не передбачає ціл­ковиту відсутність екологічної шкоди чи екологічного забруднення - передба­чається допустимий рівеньтакого забруднення, який законодавчо визначається екологічно безпечним. Правовий зміст поняття «екологічна шкода» передбачає наявність нормативно дозволених меж негативного впливу екологічно небез­печної діяльності на довкілля. Тому положення ч. 2 ст. 293 ЦКУ, згідно з якою будь-яка діяльність, що призводить до нищення, псування, забруднення до­вкілля, є незаконною, не застосовуються як такі, що суперечать екологічному законодавству в силу ст. 9 ЦКУ.

Негативний вплив на довкілля у межах встановлених екологічним законодав­ством нормативів є правомірним, а шкода, заподіяна внаслідоктакого впливу, не може розглядатися як екологічна шкода. Через це у ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» йдеться про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища, а не про відшкодування екологічної шкоди. Разом з тим, така правомірна, з точки зору екологічного права, діяльність може заподіювати неекологічну шкоду, що підлягає відшкодуванню за правилами, визначеними ЦКУ. Наприклад, відповідно до ст. 394 ЦКУ, власник земельної ділянки, житло­вого будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку зі зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Щодо непроявлених екологічних загроз теж діють законодавчі критерії ви­значення їх прийнятного рівня. Такі критерії іноді називають у науковій літературі нормативами екологічного ризику. Оцінка прийнятності екологічного ризику здійснюється при проведенні оцінки впливу на навколишнє середовище, далі скорочено - OBHC, екологічної експертизи, екологічного аудиту, екологічного ліцензування, екологічного страхування, екологічного моніторингу, судового розгляду справ про екологічні правопорушення тощо. Оцінка екологічного ри­зику може здійснюватися також при визначенні правового факту виникнення зобов'язань зі створення екологічної загрози відповідно до глави 81 ЦКУ. Якщо відповідно до вищезазначених правових механізмів оцінки прийнятності еко­логічного ризику буде встановлено, що екологічний ризик є допустимим-зна­чить нормативний рівень екологічної безпеки не буде перевищено, і довкілля можна буде визнати за безпечне. Визначення екологічного ризику неприйнятним буде означати порушення норм Конституції, які гарантують право кожного на екологічну безпеку.

Якщо ж нормативи екологічної безпеки будуть порушені, то відповідно до CT. 16 Конституції-держава повинна нести відповідальністьза невиконання свого обов'язку забезпечити екологічну безпеку. Якщо порушення права громадян на екологічну безпеку сталося внаслідок екологічно небезпечної діяльності недер­жавних юридичних осіб чи фізичних осіб - у цьому разі, згідно з законодавством, відповідальність за порушення цього права лягає на таких осіб. Але якщо їх коштів недостатньо для відшкодування заподіяної екологічної шкоди-держава повин­на нести субсидіарну відповідальність. Якщо ж шкода заподіяна незалежно від вини фізичнихчи недержавних юридичнихосіб-тоді весьтягар відповідальності за порушення конституційного обов'язку забезпечити екологічну безпеку лягає на державу, яка зобов'язана у повному обсязі відшкодувати заподіяну шкоду, включаючи не отримані доходи і моральну шкоду.

Реалії життя показують, що шкода здоров'ю людини через негативний вплив довкілля може бути заподіяна і тоді, коли нормативи екологічної без­пеки дотримані, тобто довкілля юридично вважається безпечним. Наприклад, інфекційні захворювання, такі, як грип, зумовлюються вірусами - збудниками захворювань, які є чинниками довкілля. У такому разі держава має відшкоду­вати заподіяну шкоду через такі законодавчі механізми, як розвиток системи безоплатного лікування, загальнообов'язкове соціальне страхування і через механізм податкових знижок, визначений п. 166.3.4 ст. 166 ПКУ^[205]. Поза цими механізмами відшкодування державою екологічної шкоди у разі дотримання нормативів екологічної безпеки не передбачається.

Від поняття «екологічно безпечне довкілля» слід відрізняти суміжні поняття: екологічно сприятливе довкілля, гігієна довкілля, екологічна якість довкілля, екологічна рівновага тощо. Визначення екологічно сприятливого довкілляможм вивести із поняття «сприятливі умови життєдіяльності людини» під якими ст. 1 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» розуміє стан середовища життєдіяльності, при якому відсутній будь-який шкід­ливий вплив його чинників на здоров'я людини і є можливості для забезпечення нормальних і відновлення порушених функцій організму. Отже екологічно спри­ятливе довкілля не просто відповідає нормативам екологічної безпеки, але має поліпшені якості, що дозволяють відновлювати порушені функції організму. Еко­логічна якість довк/ллявизначається як його придатність до задоволення певних потреб: наприклад, рекреаційна якість-для задоволення рекреаційних потреб, лікувальна якість-для задоволення оздоровчих потреб тощо¹. Екологічна рівно­вага визначається у державному стандарті як баланс природних компонентів, що утворюють середовище, та природних перебігів, який забезпечує підтримку екосистеми у якісно визначеному стані, характерному для даної географічної місцевості та геологічного періоду^{[206] [207].Гігієна довкілля - це заходи спостереження, управління і контролю, що проводяться для зменшення або ліквідації небез­печних чинників негативного впливу довкілля на здоров'я людини.}

Екологічну безпеку можна поділяти на види за різними підставами. За ви­дами екологічних загроз: ядерна безпека-захищеністьвід ядерноїта радіаційної загрози; хімічна безпека - захищеність від хімічних загроз; біологічна безпе­ка-захищеність від біологічних загроз; фізична - захищеність від небезпечних фізичних чинників тощо. За територіальною ознакою: глобальна - екологічна безпека всього людства; національна-екологічна безпека окремої нації; регіо­нальна-екологічна безпека відповідноїобластічи району; місцева-екологічна безпека у межах окремого населеного пункту.