ВСТУП

За умов формування правової і соціальної держави правове регулювання суспільних відносин у сфері охорони здоров’я набуває особливої значущості. Проблеми охорони здоров’я населення і діяльність, спрямована на їх розв’язання, вимагають постійної уваги з боку держави.

Попри це невирішеними та мало дослідженими залишаються ще багато питань зі сфери охорони здоров’я, у тому числі медико-правових. Фактора­ми, що зумовлюють цю ситуацію, є як відсутність належної нормативно- правової бази у сфері охорони здоров’я, так і недостатня правова поінформованість суб’єктів медичних правовідносин, правовий нігілізм.

Право людини на охорону Здоров’я як інститут медичного права є самостійним поняттям, одним із основних понять сучасних правознавства та суспільствознавства. Його комплексне дослідження передбачає аналіз системно пов’язаних з ним правових явищ, а саме змісту цього права як природно-правового явища та юридичного механізму забезпечення цього права, законодавства про охорону здоров’я тощо шляхом поєднання формально-юридичного, соціологічного, соціологічно-антропологічного, порівняльно-правового та інших методів пізнання.

Дослідженню проблематики, окресленої назвою монографії, передувало вивчення великої кількості національних і зарубіжних літературних джерел, зокрема нормативно-правових актів, законопроектів, а також наукової як правової, так і медичної літератури, судової практики та аналітичних звітів, які задля зручності поділимо на декілька груп.

Першу групу джерел становлять нормативно-правові акти, документи, а також їх проекти, у яких проголошується право людини на охорону здоров’я; розкривається його зміст, структура; принципи охорони здоров’я; перед­бачено гарантії забезпечення права людини на охорону здоров’я. Цю групу можна умовно поділити на п’ять підгруп: >

1. Всесвітні та регіональні міжнародні акти з прав людини, зокрема

Міжнародна хартія прав людини, Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950), Конвенція про права дитини (1989), Європейська соціальна хартія (1996) та ін. '

2. Міжнародні документи щодо охорони здоров’я, наприклад, Лі­сабонська декларація про права пацієнтів (1981), Дванадцять принципів надання медичної допомоги у будь-якій системі охорони здоров’я (1983), Декларація з прав людини і особистої свободи медичних працівників (1985), Декларація про незалежність і професійну підготовку лікаря (1986), Заява про підготовку медичних кадрів (1986), Декларація щодо незалежності і професійної свободи лікаря (1986), Декларація щодо ейтаназії (1987), Декларація щодо трансплантації людських органів (1987), Декларація про жорстоке ставлення до людей похилого віку і старих (1990), Декларація про розвиток прав пацієнтів у Європі (1994) та ін.

3. Законодавство України у сфері охорони здоров’я, а саме Конституція України (28.06.1996); Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (19.11.1992), Закон України “Про донорство крові та компонентів” (23.06.1995), Закон України “Про лікарські засоби” (04.04.1996), Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатоміч­них матеріалів людини” (16.07.1999), Закон України “Про психіатричну допомогу” (22.02.2000), Закон України “Про імплантацію електрокар- діостимуляторів” (14.09.2000), Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” (06.04.2000), Закон України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” (05.07.2001), Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (редакція 07.02.2002), Закон України “Про заборону репродуктивного клонування людини” (14.12.2004) та інші; акти Президента України (Указ “Про заходи щодо врегулювання діяльності у сфері народної і нетрадиційної медицини” (31.07.1998), “Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України” (08.08.2000), “Про Комплексні заходи щодо поліпшення медичного обслуговування сільського населення на 2003—2005 роки” (03.01.2002) тощо); акти Кабінету Міністрів України (“Про обов’язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення” (06.11.1997), “Про міжгалузеву комплексну програму “Здоров’я нації на 2002-2011 роки” (10.01.2002) й інші); нормативно-правові акти Міністерства охорони здоров’я України (Наказ “Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної нетрадиційної медицини” (10.08.2000), “Про затвердження Положення про Єдину інформаційну систему транс­плантації” (29.11.2002), Про порядок інформування органами охорони здоров’я органів внутрішніх справ про осіб, хворих на ВІЛ-інфекцію/СШД, і джерела поширення ціа небезпечної хвороби в Україні” (23.01.2003) тощо).

4. Проекти нормативно-правових актів про охорону здоров’я, зокрема законопроекти “Про права пацієнтів” (16.01.2003; 21.02.2005), “Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування” (11.04.2003), “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування” (09.07.2003; 12.12.2003; 23.01.2004; 06.02.2004), “Про правові основи біоетики і гарантії її забезпечення” (08.06.2005), “Про фінансування охорони здоров’я та медич­не страхування” (19.09.2006), Етичний кодекс українського лікаря (2002).

5. Біоетичне законодавство, зокрема Міжнародний кодекс медичної етики (1949), Міжнародна клятва лікарів (1949), “Клятва лікаря”, затверджена Указом Президента України (15.06.1992), Закон України “Основи законо­давства України про охорону здоров’я” (ст. 39, 40, 52,76, 78) (19.11.1992), Етичний кодекс російського лікаря (1994), Кодекс медичної деонтології Франції (1995), Кодекс професійної етики медичних сестер міжнародної ради медичних сестер, Моральний кодекс медсестер, розроблений Американською асоціацією медсестер, Етичний кодекс медичної сестри Росії (1996), Кодекс лікарської етики Польщі (2004).

Окрім цього, опрацьовано конституції зарубіжних держав у частині закріплення права людини на охорону здоров’я, а також нормативно-правові акти та законопроекти Російської Федерації.

Друга група джерел — наукові праці із загальної теорії права та держави, філософії права (С. Алексеев, Т. Андрусяк, Л. Глухарьова, О. Грищук, С. Добрянський, В. Карташкін, Г. Кленнер, А. Ковлер, К. Лукашова, М. Марченко, О. Наливайко, В. Нерсесянц, Ю. Оборотов, І. Панкевич, П. Рабінович,Н. Раданович, В. Сирих, Г. Шмельова, О. Ющик), присвячені правам людини та юридичному механізму їх забезпечення.

До третьої групи належать джерела, в яких висвітлюються правові аспекти охорони здоров’я, у тому числі надання медичної допомоги, зокрема їх юридичне забезпечення в Україні та в інших державах, відповідальність за неналежне надання медичної допомоги, стан і сучасні тенденції розвитку медичного права та проблеми удосконалення законодавчої бази у сфері охорони здоров’я.

Правовове регулювання охорони здоров’я і надання медичної допомоги привертало увагу багатьох учених. Правові питання охорони здоров’я і надання медичної допомоги у радянський період, відповідальності за неналежне надання медичної допомоги, правового статусу медичних працівників і правових основ деонтології досліджували Л. Бедрін, О. Громов, С. Гурвіч, А. Загрядська, І. Купов, М. Малеїн, О. Михайлов, А. Савицька, Г. Царегородцев, І. Шамов, П. Ширинський тощо. Зокрема,

A. Савицька висвітлювала питання відшкодування шкоди, заподіяної неналежним наданням медичної допомоги. Права, обов’язки та відпові­дальність медичних працівників детально аналізував О. Громов, а трудові права та обов’язки — О. Михайлов. Правові основи медичної деонтології були предметом дослідження Л. Бедріна, А. Загрядської, П. Ширинського,

. Г. Царегородцева, С. Гурвіча, М. Малеїна. Ці праці послужили фунда­ментом розвитку правових основ охорони здоров’я і медицини та подальшого дослідження породжених часом проблем.

Зміни, що відбулися у суспільно-політичному житті Радянського Союзу наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст., вимагали нових підходів до проблеми охорони здоров’я, вдосконалення її правового забезпечення. У цей період змінюється ставлення до людини, її життя й здоров’я, що сприяє науковцям і практикам у творчому пошуку, активізує його. Однією з перших ґрунтовних праць цього періоду, присвячених проблемі права й медицини, є монографія М. Малеїної “Людина та меди­цина у сучасному світі”. Значний внесок у справу вдосконалення правового регулювання охорони здоров’я та надання медичної допомоги зробили російські вчені В. Акопов, М. Герасименко, К. Гуров, Р. Квернадзе,

B. Колкутін, Г. Колоколов, С. Корсаков, Н. Косолапова, О. Леонтьев, Д. Леонтьев, М. Малеїна, Є. Маслов, О. Мохов, О. Нікульнікова, В. Попов, Н. Попова, В. Риков, В. Сальніков, А. Сіроткіна, І. Тимофеев, А. Тихомиров, М. Федорова, І. Євтухов. Особливу увагу сьогодні вчені приділяють медичному праву — галузі права, що у Російській Федерації перебуває на стадії формування.

У нашій державі інтерес до правового забезпечення охорони здоров’я, у тому числі права на охорону здоров’я, серед науковців і практиків як правників, так і медиків невпинно зростає, хоча загалом проблема залиша­ється недостатньо вивченою. Ці питання досліджували Н. Болотіна, В. Волков, 3., Гладун, В. Головченко, В. Грищук, Л. Грузова, Л. Дешко, В. Журавель, А. Зелінський, С. Козуліна, В. Костицький, 3. Ромовська, М. Савенко, В. Скомороха, А. Соловйов, Р. Стефанчук, С. Стеценко, Г. Терешкевич, Є. Фесенко, В. Якубов’як та ін. С. Стеценко комплексно досліджує питання права у медицині, детально розкриває законодавче забезпечення права на охорону здоров’я, у тому числі подає його історико- правовий огляд, висвітлює правові питання трансплантації’ органів і тканин людини, аналізує проблеми правового статусу медичних працівників і пацієнтів, обґрунтовує медичне право як комплексну галузь права, що має власні предмет і методи, а також звертає увагу на біоетику в контексті захисту прав пацієнтів.

Шляхи удосконалення законодавства у галузі охорони здоров’я та становлення медичного права як галузі права досліджували Н. Болотіна, 3. Гладун; проблему еутаназїї, що в останні роки стає дедалі актуальнішою в нашій державі — В. Грищук, А. Соловйов; правове забезпечення права на охорону здоров’я — В.

комплексну галузь права, навчальну дисципліну й науку, а також висвітлено правові основи регулювання медичної допомоги та послуг, юридичну відповідальність у сфері охорони здоров’я..

Науковці дотримуються різних позицій у висвітленні медичного права, усі вони, як правило, потребують подальшого детального вивчення. Але те, що всебічний і ґрунтовний розвиток досліджень у сфері медичного права і запровадження такої дисципліни, як медичне право, у навчальні курси правників і медиків, є необхідним, не викликає жодного сумніву.

Питання права людини на охорону здоров’я тією чи іншою мірою розкрито у таких підручниках та монографіях: “Медичне право України” В. Волкова, Л. Дешко, В. Заблоцького, Л. Кущ, К. Толстої; “Теорія держави і права” за редакцією С. Лисенкова; “Права людини” О. Лукашової; “Людина і медицина у сучасному праві” М. Малешої; “Проблеми загальної теорії права та держави” В. Нерсесянца; “Основи загальної теорії права та держави” П. Рабіновича; “Права людини і громадянина” П. Рабіновича та М. Хавроню- ка; “Теорія держави і права” В. Сирих; “Медичне право” С. Стеценка; “Медичне право” М. Федорової та ін.; “Актуальні проблеми загальної теорії прав людини” С. Добрянського; “Соціальні права людини і соціальні обов’язки держави: міжнародні і конституційні правові аспекти” В. Іваненко та В. Іваненка; “Від права природи до природи права” Г. Кленнера; “Захист особистих немайнових прав радянських громадян” М. Малеїної; “Відшко­дування шкоди, заподіяної неналежним наданням медичної допомоги” А. Савицької; “Професія лікаря: юридичні основи” Ю. Сергеева; “Право і медицина: проблеми співвідношення” С. Стеценка та ін.

Правові аспекти охорони здоров’я відображені й у численних збірниках. Серед них заслуговують на увагу збірники матеріалів всеросійських науково- практичних конференцій “Актуальні проблеми правового регулювання медичної діяльності” (Москва, 16 травня 2003 р., Москва, 26 березня 2004 р.), що за традицією проводяться щорічно; збірник міжнародної конференції “Суспільство—медицина—закон” (Кисловодський інститут економіки і права, травень, 1999 р.); “Сучасне медичне право в Росії та за, кордоном” (Москва, 2003), а також “Регіональна політика в галузі охорони здоров’я: шляхи формування та реалізації. Матеріали міжнародної науково- практичної конференції” (Одеса, 2003); збірники матеріалів науково- практичної інтернет-конференції з міжнародною участю “Управління охороною здоров’я” (Львів, 2003). У них розглядаються різноманітні питання правового забезпечення права людини на охорону здоров’я, зокрема права пацієнта на медичну інформацію, відмову від медичного втручання, проблеми еутаназії, контрактні правовідносини у сфері охорони здоров’я, актуальні проблеми правового регулювання фармацевтичної діяльності, ∏P^as^_fjl проблеми медичних працівників і пацієнтів при наданні медичної допо** тощо. Незважаючи на те, що більшість публікацій спираються на нормативно-правову базу, вони становлять як теоретичний, так і практИ^®^ інтерес для української науки і сприяють творчому та законодавчо пошуку вітчизняних вчених.

За роки незалежності видано кілька збірників, у яких висвітлю!®¹^ питання охорони здоров’я та надання медичної допомоги. Це, зокрема» збірники нормативно-правових актів у сфері охорони здоров я. нодавство України про охорону здоров’я” (відповідальний реда^^ В. Москаленко); “Медичне право України: збірник нормативно-прав⁰*^ актів” (упорядник і відповідальний редактор Н. Болотіна); збір** міжнародно-правових актів “Права людини в системі взаємовідносин пацієнт” у відкритому суспільстві” (автори-укладачі Т. Набух°^т^ ₃ В. Павлюк, Т. Макієнко, Ю. Скалецький). Доповнюєцюгрупу “ДовіД^р}- медичного страхування”, у якому викладено концепцію і принципиюргат³^”^ та функціонування системи медичного страхування, вміщено у термінів, які характеризують страховий процес, і нормативні докум®® цій царині. рЯ.

Четверта група джерел — медичні, біоетичні та філософські^вИ,гІ ^_cb, До них належать словники та енциклопедії, які використовував _a насамперед, для з’ясування змісту таких понять, як “здоров’я”, "o*°P^_e, здоров’я”, “біоетика”, “стандарт” тощо. Було проаналізовано τaκ°^^_c^ дичні монографічні видання, окремі положення з яких cτocyι° _та досліджуваної теми, а саме: “Історія медицини” С. ВерхратсьК®^ґ^,_я” П. Заблудонського, “Соціальна медицина та організація охорони здор® і

за редакцією Ю. Вороненка та В. Москаленка, “Страхова меди® ^_o- медичне страхування” В. Рудня, “Онтогенез та теорія здоров’я: М^бТ логічні аспекти” А. Щедріна, “Основи соціальної медицини” В. T^κat,%-ії, та інші. Цікавим, хоч і складним питанням медичної етики та деонт® особливо біоетики, з’ясування яких необхідно для комплексного P^e^‰iH, вання медичної діяльності та захисту прав пацієнтів і медичних праці®¹*",’ да присвячені книги “Вимоги біоетики: Медицина між надією і небезпек® _адо, редакцією Ф. Бріссе-Віньо, “Лікарська етика” А. Грандо та C. Γp^a_βr-_o- “Медична етика і деонтологія” за редакцією Г. Морозова і Г. І^^а^ної родцева, “Біоетика: міст у майбутнє” В. Поттера, “Етика меД*¹ діяльності. Сучасна медицина і православ’я” І. Силуянової. «о®^

У п’яту групу джерел об’єднано різноманітні періодичні видання медичні тощо), у яких висвітлюються окремі аспекти права на о* здоров’я, стан і тенденції розвитку медичного права, правові основи медичної деонтології та проблеми біоетики. Серед них варто назвати “Медичне право та етика”, “Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України”, “Український медичний часопис. Науково-практичний загальномедичний журнал”, “Медичний вісник”, “Ваше здоров’я”.

Шоста група джерел — це матеріали юридичної практики, а саме: матеріали судової практики місцевих судів м. Львова, матеріали розгляду звернень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, аналітичні довідки про розгляд письмових звернень громадян у 2002— 2006 рр. управлінням охорони здоров’я Львівської міської ради.

Ця монографія є першою в Україні спробою загальнотеоретичного висвітлення права людини на охорону здоров’я як одного з основних інститутів медичного права, а також узагальнення значного медико-правового вітчизняного і зарубіжного доктринального доробку та практики забезпечення права людини на охорону здоров’я.

У формулюванні теоретичних висновків, а також рекомендацій з удосконалення законодавства у цій галузі автор спирається на власний педагогічний досвід із студентськими аудиторіями медиків і правників, досвід організації і проведення круглих столів, інтерактивних дискусій, адвокатську практику.

Автор висловлює щиру подяку докторам юридичних наук, професорам П. Рабіновичу і С. Стеценку, кандидатам юридичних наук, доцентам О. Панкевичу, Н. Раданович за цінні поради і зауваження до монографії. Сподіваємось, що окреслена в ній проблематика, нові підходи до її вирішення сприятимуть подальшим дослідженням медичного права, розробці загаль­нотеоретичних аспектів права людини на охорону здоров’я в Україні та удосконаленню вітчизняного законодавства у цій царині.

1.