ПОНЯТТЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА людини НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я

Права та свободи людини і громадянина, їх генезис і здійснення є одними з одвічних проблем людства, їх важливість і актуальність не потребують доведення, адже права людини — це невід’ємне, невідчужуване досягнення людської цивілізації¹, складне багатомірне явище еволюційного характеру².

здоров’я” не вживається, тоді як наукова література демонструє плюра­лізм у позначенні цього права.

Здоров’я є складовою антропної природи людини, природним благом, яким вона наділена від народження. Тобто, з одного боку, стан здоров’я людини залежить від її природних особливостей, які формуються на момент народження, а з іншого — від соціальних факторів, спадкових, природних чинників, економічних і політичних умов, у яких вона живе.

Здавалося б, природним правом на здоров’я від народження повинні бути наділені усі, але, на жаль, існують вроджені патології (внутрішніх органів, опорно-рухового апарату тощо), аномалії, немовлята, народжені інфікованими (ВІЛ, вірусний гепатит), спадкові вроджені хвороби (хвороба Дауна, гемофілія, муковісцидоз). Отже, деякі особи позбавлені природного права на здоров’я. Попри те, що рівність і загальність є одними з неодмінних засад сучасної концепції прав людини (А. Азаров¹⁹, Л. Глухарьова²⁰, С. Добрянський²¹, П. Рабінович²²), не всі люди ха­рактеризуються рівністю у питанні володіння таким благом, як здоров’я.

Іншим аспектом права на здоров’я виступає обов’язок уповно­важеного суб’єкта забезпечувати це право кожному. Але, на жаль, стан здоров’я не може повною мірою залежати ні від самої людини, ні від носіїв обов’язку. Враховуючи структуру цього суб’єктивного юри­дичного права, можемо стверджувати, що ані власними діями, ані діями інших осіб це право не може бути задоволене, оскільки ні власні активні дії людини, ні дії інших суб’єктів не можуть вплинути на стан здоров’я. Також не варто звертатись до держави за захистом здоров’я, приму­совим забезпеченням права на здоров’я, оскільки задовольнити це держава не зможе.

звернення за захистом до професійних медичних організацій тощо), які були б спрямовані на задоволення цього права, а також вимагати від держави забезпечення цього права (відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної неналежним наданням медичної допомоги, оскарження неправомірних дій, рішень чи бездіяльності посадових і службових осіб органів управління охороною здоров’я і закладів охорони здоров’я та інші). Отже, аналіз термінологічної визначеності поняття права, покликаного забезпечувати таке благо людини, як здоров’я, дає підстави для визнання існування саме права людини на охорону здоров’я. >

Держава, визначаючи на законодавчому рівні, у тому числі на конституційному, це життєво необхідне благо, повинна закріпити належні правові механізми для реалізації, охорони і захисту права людини на охорону здоров’я.

Право людини на охорону здоров’я є одним із визначальних серед. природних, невід’ємних, невідчужуваних і непорушних прав людини. Воно гарантує кожній людині як члену громадянського суспільства невтручання держави у сферу її особистого і сімейного життя, захист її життя і здоров’я, особисту недоторканність й безпеку тощо. Право людини на охорону здоров’я забезпечує особисту свободу, незалежність і самостійність особи, гарантує життя і захист від будь-яких форм насильства, жорстокого й такого, що принижує людську гідність, ставлення. Це право індивідуалізує людину та сприяє особистій свободі, тобто можливості безперешкодного вибору різних варіантів поведінки у межах соціальних відносин, що є однією з умов активної життєдіяльності.

Осягнути зміст поняття “право людини на охорону здоров’я” можна, вивчивши об’єкт цього права — здоров’я.

Життя і здоров’я — найвищі первинні соціальні цінності, на основі яких формуються, визначаються й оцінюються всі інші орієнтири і блага сучасного суспільства, які відображають біосоціальне буття людини. Визнавати здоров’я важливою гуманітарною цінністю означає поважати права людини, а також рівність і соціальну справедливість. Здоров’я є природним, невідчужуваним і невід’ємним благом, без нього тією чи іншою мірою втрачають значення інші цінності, оскільки нездорова людиф так чи інакше обмежена у своїй фізіологічній і соці­альній активності, у спілкуванні, у побуті, у виборі місця проживання, в освіті і трудовій діяльності тощо. Здоров’я є однією з найважливіших потреб і прагнень людини, однією з цілей розвитку суспільства.

Здоров’я також є важливим соціальним та економічним чинником, від стану якого залежать економічні ресурси, фізичний, духовний і моральний потенціал суспільства. Велике значення здоров’я як вищого і природного блага зумовлює необхідність його охорони і захисту, у тому числі міжнародно-правового. Здоров’я людей є одним з найважливіших показників соціально-економічного та екологічного добробуту суспільства, його демографічного, духовно-культурного, політичного, наукового, біологічного та етичного потенціалу. Воно & також є об’єктивним критерієм ефективності заходів законодавчого і виконавчих органів влади. Цей термін охоплює фізичні, психічні, духовні й соціальні аспекти життєдіяльності. <

У наукових джерелах поняття “здоров’я” трактується по-різному. Найбільш поширеною є дефініція, запропонована Всесвітньою. організацією охорони здоров’я (ВООЗ). Це визначення використовується і у вітчизняній нормативно-правовій базі (Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992 р.²³, Наказ Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напружеіюсті трудового процесу” від 27.12.2001 р.²⁴, Наказ Міністерства охорт>ни здоров’я України “Про затвердження порядку проведення експертизи документів, що подаються для видачі сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів” від 16.02.2004 р.²⁵).

1) здоров’я — це стан повного фізичного, душевного і соціального • благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;

2) володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини без урахування ознак раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального стану;

3) можливість користуватись усіма найновішими досягненнями у сфері охорони здоров’я є одним з фундаментальних прав кожної людини;

4) держави несуть відповідальність за здоров’я своїх народів і зобов’язані вдаватися для його охорони до необхідних соціальних, правових і медико-санітарних заходів²⁶.

Зазначені імперативи дають можливість чітко, на рівні міжнародно- правових норм, розмежувати поняття “здоров’я” та “охорона здоров’я”, що необхідно для з’ясування суті й змісту права людини на охорону здоров’я. Саму дефініцію “здоров’я”, запропоновану ВООЗ, деякі вчені вважають до певної міри суперечливою. По-перше, поняття “повне соціальне благополуччя” дуже широке і залежить не лише від інди­відуальних поглядів, а й від сформованих у конкретній країні соціальних відносин; по-друге, соціальна повноцінність людини далеко не завжди визначається її біологічним станом²⁷.

Також потрібно підкреслити, що ВООЗ поняття “здоров’я” виводить через категорію “благополуччя” як якісну характеристику певного доброго стану. Враховується не будь-яке благополуччя, а лише його поєднання у фізичній, душевній і соціальній сферах життєдіяльності. На думку Р. Стефанчука та А. Зелінського, визначення, запропоноване ВООЗ, неприйнятне для правозастосування, оскільки відсутність зазначеного благополуччя, принаймні, в одній із перелічених сфер можна трактувати як фактичну відсутність здоров’я як блага. А це не лише суперечить сутності цього особистого немайнового блага, а саме його невіддільності від особи носія, а й заперечує за таких обставин існування відповідного права, оскільки породжує невідому категорію “безоб’єктного права”²⁸.

Законодавче визначення поняття “здоров’я” можна трактувати як абсолютне здоров’я, яке дехто з дослідників вважає ідеальним здоров’ям, тобто таким, що не існує за реальних умов, а виступає лише як стандарт, до якого ми повинні прагнути, слугує своєрідною точкою відліку.

Здоров’я як стан, протилежний хворобі, не має чітких меж, оскільки існують різні перехідні стани²⁹. Здоров’я — не просто стан організму людини, воно також є визначальною формою активного, діяльного ставлення людського індивіда до світу, а не просто відсутність хвороби. Здоров’я, як зазначають дослідники цієї проб­леми, не виключає в організмі хворобливих змін, що не проявились (тобто у латентній формі), чи суб’єктивних коливань у самопочутті людини. Як зазначає А. Іванюшкін, хвороба не позбавляє людину здоров’я, а лише обмежує свободу її життєвих проявів у якомусь конкретному напрямі. Ототожнювати здоров’я з відсутністю хвороби, на його думку, не варто вже тому, що тоді доведеться погодитись з думкою, що здорових людей немає, оскільки практично кожна людина є носієм якоїсь хвороби³⁰.

Тому у теорії і практиці утвердився термін “практично здорова людина”, тобто людина, в організмі якої спостерігаються відхилення від норми, що не впливають на її самопочуття і працездатність. Стан здоров’я може бути об’єктивно встановлений лише з урахуванням клінічних, фізіологічних, біохімічних, антропометричних парамет­рів, статевих, вікових, соціальних факторів, а також кліматичних, географічних і метеорологічних умов. Людина сама визначає, зміцнювати чи погіршувати своє здоров’я та у яких межах, наскільки для неї важливе значення має стан організму, якого вона прагне досягти, і самостійно обирає способи для цього. Як підкреслює О. Тихомиров, не можна покласти на хворого обов’язок бути здоровим, на хворого на алкоголізм — не вживати спиртних напоїв, а особі, що палить, — не палити³¹.

Однак, окрім визначення ВООЗ, існують інші інтерпретації терміна “здоров’я”. Одні вчені, зокрема, В. Смітієнко³², А. Музика³³, ви­значають поняття здоров’я через суспільні відносини. АлЙ^. Фесенко зауважує, що поняття здоров’я людей — це не відносини між ними, а насамперед показник їх біологічних, психофізичних та інших якостей³⁴.

Інші автори під поняттям “здоров’я” розуміють стан організму. Для прикладу, у медичній енциклопедії здоров’я визначається як природний стан організму, що характеризується його повною врівноваженістю з біосферою і відсутністю будь-яких виражених хворобливих змін³⁵. Словник російської мови містить визначення здоров’я як стану організму, за якого правильно функціонують усі його органи³⁶. Є. Кудрявцева розуміє під здоров’ям стан людини, у якому вона повноцінно виконує соціальні функції та веде спосіб життя, що забезпечує збереження, зміцнення та розвиток цього стану³⁷. В Ілюст­рованому медичному словнику Дорланда здоров’я визначено як стан оптимального фізичного, розумового і соціального добробуту, а не просто відсутність хвороби, недуги³⁸. Під здоров’ям у Великому тлумачному словнику сучасної української мови розуміється стан організму, за якого нормально функціонують усі його органи³⁹. На думку Ю. Лісіцина, здоров’я є гармонійною єдністю біологічних і соціальних якостей, зумовлених природженими та набутими біо­логічними й соціальними явищами⁴⁰. Як зазначає П. Щедріна, “здо­ров’я — це цілісний багатовимірний динамічний стан (включаючи його позитивні і негативні показники), який розвивається у процесі генетичного потенціалу за умов конкретного соціального та еко­номічного середовища, що дає змогу людині по-різному здійснювати її біологічні та соціальні функції⁴¹. Згідно з визначенням В. А. Іваненка та В.С. Іваненко, здоров’я — це природний психофізіологічний стан організму людини, що характеризується його правильною і нормальною діяльністю, відсутністю фізичних дефектів і хвороб, що забезпечує індивіду повне фізичне, психічне й соціальне благополуччя⁴². “Здоров’я” як стан організму визначають також Є. Фесенко⁴³, Р. Стефанчук і А. Зелінський⁴?, В. Ткаченко⁴⁵. О. Moxob зауважує, що здоров’я слід розуміти як один з найважливіших ресурсів для ведення благополучного життя, для задоволення фізичних, психічних, соціальних, культурних і духовних потреб. Здоров’я стало соціально значущим феноменом, за рівнем і станом якого прийнято визначати ступінь розвитку і добробуту суспільства⁴⁶. А. Іванюшкін пише, що здоров’я — не лише стан орга­нізму, а й “стратегія життя людини”⁴⁷.

О. Тихомиров визначає здоров’я як невід’ємний від особи його носія, невідчужуваний і недоторканний засіб реалізації свобод зовнішньої пове­дінки індивіда і доступу до користування життєвими благами. Під здоров’ям він розуміє: 1) засіб пізнання навколишньої дійсності; 2) засіб здійснення індивідом самостійної поведінки; 3) засіб доступу індивіда до користування життєвими благами; 4) засіб забезпечення автономності особи⁴⁸.

Здоров’я, за словами О. Тихомирова, — це вище невідчужуване благо людини, без якого тією чи іншою мірою втрачають значення багато інших благ. Нездоров’я змінює, переорієнтовує шкалу цінностей. Здоров’я — це і благо, яке дає можливість користуватись іншими благами, які дарує людині життя⁴⁹. За визначенням В. Казначеева, здоров’я — це процес збереження та розвитку біологічних, психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини за максимальної тривалості життя⁵⁰.

Проаналізувавши різні дефініції здоров’я, пропонуємо власне визначення цього терміна: здоров’я — це максимально досяжний та оптимальний фізичний і психічний стан людського організму, необхідний для забезпечення біологічного й соціального існування, здатності до тривалого активного життя й відтворення здорового покоління.

Тепер логічно буде перейти до визначення поняття охорони здоров’я та розмежування термінів “захист” і “охорона”, які у загальній теорії прав людини мають різне смислове навантаження. Незважаючи на те, що поняття “охорона” і “захист” у багатьох аспектах збігаються, існує також.багато вагомих підстав для їх розмежування.

Попри етимологічну близькість, зазначає О. Сосніна, юридична теорія розрізняє поняття охорони і захисту прав людини. Під охороною розуміють заходи, яких вживають державні'органи та громадські організації стосовно порушення прав людини, а також для сприяння їх нормальній реалізації. Захист передбачає у разі порушення права вжиття конкретним органом або уповноваженою особою заходів для його поновлення⁵’. Вживання термінів “захист” та “охорона” прав, свобод громадян і законних інтересів держави в однаковому значенні пояснюється тим, що законодавець їх використовує для позначення діяльності, яка полягає у забезпеченні дотримання прав і свобод людини і громадянина, а також інтересів держави, які охороняються законом⁵². У юридичній науці існують різні підходи до трактування самого поняття “захист”. Наприклад, М. Малеїн називає захистом права систему норм, спрямованих на попередження правопорушень й усунення їх наслідків, при цьому заходи захисту поділяє на два види: одні з них спрямовані на попередження та усунення правопорушень (заходи захисту у вузькому значенні); інші — заходи відповідальності за вчинення правопорушення⁵³.

А. Сергеев зазначає, що, відповідно до традиції, поняття “охорона прав” охоплює всю сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормальної реалізації прав. До них належать заходи не лише правового, а й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб’єктивних прав. У юридичній науці й законодавстві також використовується поняття охорони у вузькому значенні. У цьому випадку воно охоплює лише ті передбачені законом заходи, які спрямовані на відновлення або визнання цивільних прав і захист інтересів у випадку їх порушення або оспорювання. З метою усунення термінологічної плутанини охорону у вузькому значенні слова прийнято називати “захистом”⁵⁴. М. Воробйов визначає охорону як конституційну засаду, принцип діяльності держави, а захист — як діяльність суду щодо впровадження цього принципу у кожному конкретному випадку⁵⁵.

Обсяг поняття “захист прав” значно вужчий за обсяг поняття “охорона прав”. Необхідність у захисті прав і законних інтересів виникає внаслідок порушення цих прав або зловживання ними, невиконання юридичних обов’язків тощо. Охорона ж досягається шляхом застосування правових заходів, які забезпечують нормальну реалізацію права, перетворення закладених у суб’єктивних правах можливостей на реальність, сприяють вільному здійсненню уповноваженою особою своїх прав та законних інтересів і тим самим попереджують право­порушення і усувають причини, які їх породжують. Захист права передбачає дії, до яких вдаються у разі порушення суб’єктивних прав. Охорона як ширше поняття пов’язана із застосуванням норм не лише регулятивних за змістом, а й охоронних, тобто з діяльністю, яка забезпечує належну реалізацію суб’єктивного права.

Враховуючи викладене, перейдімо до характеристики поняття “охо­рона здоров’я”. Його визначають як загальний обов’язок суспільства і держави, в якій органи державної влади, органи місцевого само­врядування, підприємства, установи, організації, громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності. Отже, охорона здоров’я — це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оп­тимальної працездатності та соціальної активності людини за максимальної біологічно можливої індивідуальної тривалості життя. Це визначення отримало законодавче закріплення в Основах за­конодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р.⁵⁶ й у Наказі МОЗ України “Про затвердження порядку проведення експертизи документів, що подаються для видачі сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів” від 16.02.2004 р.⁵⁷ Об’єктом охорони є здоров’я, а засобами — медична допомога та інші заходи політичного, економічного, правового, соціального, культурного, наукового, медичного, санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характеру. Охорона здоров’я спрямована на збереження і зміцнення фізичного й психічного здоров’я кожної людини, підтримання її довголітнього активного життя⁵⁸.

У літературі знаходимо різні визначення охорони здоров’я, але найчастіше її розуміють як систему заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я. У медичній енциклопедії охорону здоров’я визначено як систему соціально-економічних і медичних заходів, що мають за мету зберегти і підвищити рівень здоров’я кожної окремої людини і людства загалом⁵⁹. На думку Є. Фесенка, охорона здоров’я — це система заходів, необхідних для збереження або максимально можливого поліпшення стану здоров’я людей, що здійснюються МОЗ України самостійно або разом з іншими органами⁶⁰. Визначення охорони здоров’я як системи заходів знаходимо також у Словнику російської мови⁶¹, у працях М. Баглая⁶².

Ілюстрований медичний словник Дорланда визначає охорону здоров’я як галузь медицини, що займається захистом і поліпшенням здоров’я усього суспільства⁶³. На думку О. Мохова, охорона здоров’я є складною соціально-економічною системою і специфічною галуззю народного господарства, що покликана забезпечувати реалізацію важливого соціального принципу — збереження і поліпшення здоров’я громадян, надання їм висококваліфікованої лікувально-профілактичної допомоги⁶⁴.

Враховуючи переваги й недоліки наведених визначень, пропонуємо своє.

Охорона здоров’я — це система заходів, спрямованих на збере­ження, зміцнення, розвиток та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану людського організму, яких зобов’язані вживати органи державної влади й органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації, а також людина і населення в інтересах як кожної фізичної особи, так і всього суспільства.

Аналіз визначень поняття природного права людини в загаль­нотеоретичній науковій літературі⁶⁵ у сукупності з іншими аспектами дослідження цього питання дав можливість запропонувати удосконалене визначення права людини на охорону здоров’я як природного права.

Право на охорону здоров’я як загальносоціальне (природне) право людини — це можливість людини використовувати усі соціальні, насамперед державні, засоби, спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану її організму.

1.3.