ПРАВО НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я І ПРАВО НА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ. МЕЖІ МЕДИЧНОГО ВТРУЧАННЯ

Будь-яке лікування людини передбачає втручання як у її особисте життя, так і у сферу її здоров’я. У всіх випадках втручання медичних працівників, лікарів наукових лабораторій, дослідницьких інститутів у сферу здоров’я людини супроводжується елементами новиз­ни, ризику, тому необхідно мати обґрунтовану правову базу, яка забезпе­чуватиме гарантований державою захист прав людини на життя, здоров’я й особисту недоторканність.

Медичне втручання, тобто застосування методів діагностики, профі­лактики або лікування, пов’язаних із впливом на організм людини, відповідно до ст. 42 Основ законодавства України про охорону здоров’я, допускається лише у тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацієнта. Ця стаття також передбачає, що медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, допускається як виняток за умов гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, яка очіку­ється у разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе⁴⁷.

Основи закріплюють умови допустимості застосування ризикованих методів медичного втручання, що повинні, зокрема: а) відповідати сучасним науково обґрунтованим вимогам; б) спрямовуватись на відвер­нення реальної загрози життю та здоров’ю пацієнта; в) застосовуватись за згоди пацієнта, інформованого про їх можливі шкідливі наслідки;

г) передбачати застосування лікарем усіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю і здоров’ю пацієнта. Для засто­сування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода пацієнта, який, згідно із законодавством, має право на інформацію, яка повинна відповідати встановленим вимогам і надаватися хворому у належний спосіб, не порушуючи його прав.

Обов’язковою умовою медичного втручання є інформована згода паці­єнта відповідно до ч. 1 ст. 43 Основ⁴⁸. Це положення знайшло відображення й у ст. 284 Цивільного кодексу України, де передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою (ч. 3), а повнолітня дієздатна фізична особа має право відмови­тись від лікування (ч. 4). Крім цього, слід підкреслити, що така згода має бути добровільною, що означає заборону будь-якого тиску на хво­рого, а також можливість відкликати такий дозвіл у будь-який час. Слово “добровільна” підкреслює, що це рішення не може бути результа­том зовнішнього примусу чи активного переконання будь-кого (навіть лікаря) у необхідності певного спрямування дій. Воно не повинно бути результатом активного впливу волі іншої людини, а лише результатом особистого вибору, що ґрунтується на повній інформації про ситуацію⁴⁹.

Необхідною умовою отримання згоди на втручання чи відмови від нього є медична інформація, яка повинна надаватись з урахуванням психоемоційних і розумових особливостей пацієнта. У цьому випадку акцентується увага на здатності зрозуміти пояснення лікаря і прийняти своє рішення, на можливості оцінити свій стан і ступінь ризику медич­ного втручання й альтернативної допомоги, які пропонує лікар, на необ­хідності робити вибір та усвідомлювати наслідки власного рішення. Відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 43 Основ) медичне втручання щодо пацієнта, який не досяг віку 15 років, а також пацієнта, що в установленому законом порядку визнаний недієздатним, здійснюється за згодою їхніх законних представників. Основи законодавства Украї­ни про охорону здоров’я і Цивільний кодекс України передбачають виняток; у невідкладних випадках, коли загроза життю є очевидною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. Це положення доцільно було б деталізувати, щоб запобіг­ти зловживанням медичних працівників та уникнути спричинених ними позовів пацієнтів на діяння медичного персоналу.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта нас­лідків, закон зобов’язує лікаря йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а в разі неможливості його одержання — за­свідчити відмову відповідним актом у присутності свідків (ч. З ст. 43 Основ). Крім того, ч. 4 ст. 43 Основ передбачає, що у випадку, коли від­мову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта важкі наслідки, лікар повинен повідомити про це орган опіки і піклуван­ня⁵¹. Лікар також повинен надати хворому інформацію про необхідність, мету, варіанти втручання у доступній для нього формі і намагатись допо­могти хворому прийняти рішення, яке у конкретній ситуації було б опти­мальним і необхідним для збереження і відновлення життя й здоров’я.

Процедура оформлення згоди та відмови від медичного втручання у законі чітко не виписана, що на практиці породжує багато проблем. Науковці і практики рекомендують різні форми закріплення згоди/ відмови: підпис чи запис в історії хвороби⁵² або в амбулаторній картці⁵³, додаток до історії хвороби⁵⁴, заява про інформовану згоду, що вкле­юється в історію хвороби⁵⁵, розписка⁵⁶.

В Основах передбачено лише закріплення відмови від втручання, а саме — письмове підтвердження або відповідний акт у присутності свід­ків.

у Медичному кодексі України). Гарантуючи дотримання і повагу до прав і гідності людини, такий документ сприятиме налагодженню від­носин між лікарем і пацієнтом, формуванню взаємної поваги і довіри та взаємовідповідальності за прийняте рішення. Такий документ пови­нен містити відомості про діагноз, прогноз, методи лікування, можли­ві ускладнення, варіанти медичного втручання, його обсяг і ризик, а також склад медичної бригади і рівень кваліфікації кожного її члена.

Такий додаток як складова історії хвороби має важливе лікувально- діагностичне, науково-практичне, виховне і, звичайно, дуже важливе юридичне значення. Історія хвороби є медичним документом, а будь- який медичний документ — це насамперед юридичний документ, який у процесі судового розгляду може бути джерелом доказування. Особливе значення цей медичний документ має при розслідуванні справ про професійні порушення медичних працівників, при розгляді у різних інституціях скарг пацієнтів та/або членів їхніх сімей на невиконання професійних обов’язків медичним працівником чи неналежне надання допомоги хворому, коли виникають підстави підозрювати неправомірні діяння, а також несумлінне ставлення до своїх обов’язків.

Вважаємо за необхідне привернути увагу і до ч. 2 ст. 43 Основ⁵⁹, що містить положення, за яким у невідкладних випадках згода на медичне втручання не потрібна. Закон не містить жодного переліку невідклад­них екстремальних випадків, які становлять реальну загрозу життю хворого, що дають лікарю право оперувати та застосовувати складні методи діагностики без згоди самого хворого чи його законних пред­ставників. У практиці медичної діяльності такі випадки охоплюються невідкладною (ургентною) хірургією: “Невідкладна хірургія... це означає, що її не можна відкласти, що хірургічне втручання здійснюється за вітальними, життєвими, абсолютними показниками, що без операції неминуче настане смерть хворого, а операція дає шанс на порятунок, особливо, якщо вона проведена своєчасно”⁶⁰.

Дії’ лікаря в ургентних випадках є діями за умов крайньої необхід­ності, яка настає при реальній небезпеці, яка загрожує життю хворого і не може бути усунена жодними іншими засобами, окрім операції. Стан крайньої необхідності має місце за певних умов, а саме:

? коли небезпека для життя людини є реальною, а не можливою. Тому крайньою необхідністю не можна вважати так звану планову операцію як один з можливих методів лікування;

? небезпека, яка загрожує життю, не може бути ліквідована іншими засобами, крім оперативного втручання;

? шкода від хірургічного втручання повинна бути менш небез­печною для хворого, ніж шкода, спричинена патологічним процесом чи травмою, з приводу якої і відбувалось хірургічне втручання.

Реанімаційні заходи при термінальних станах є вищим ступенем ургентної хірургії і завжди кваліфікуються як крайня необхідність, за умови дотримання вимог закону.

Якщо лікар не вжив усіх необхідних заходів для забезпечення успіш­ного результату операції чи неналежно виконав професійні обов’язки, то такі випадки не визнаються станом крайньої необхідності, а за не­сприятливий результат операції, за свої неправомірні дії лікар нестиме відповідальність. Для прикладу, в одному з районних судів м. Львова слухалась справа за позовом гр. Г. та гр. С. до одній із львівських лікарень про відшкодування шкоди. Громадянки Г. і С. вимагали від­шкодування моральної шкоди, що була спричинена смертю їхньої ма­тері гр. К. внаслідок неналежного надання медичної допомоги, що бу­ло встановлено судом за матеріалами справи (запізніла діагностика, що призвела до несвоєчасного оперативного втручання, важких після­операційних ускладнень і смерті), у розмірі по 100000 грн на користь кожної позивачки. Крім того, гр. Г. вимагала стягнути на її користь матеріальне відшкодування, а саме 1400 грн, витрачених на безпідстав­но призначені ліки, оскільки діагноз було встановлено неправильно, а також 1000 грн витрат на поховання матері, оскільки вбачає вину відповідача у невідверненні її смерті. Суд, розглянувши усі матеріали справи й оцінивши мотиви позову, вирішив позовні вимоги гр. Г. і С. задовольнити частково, а саме: стягнути з львівської лікарні на користь позивачок як відшкодування моральної шкоди 40000 грн — по 20000 грн на користь кожної з них, а решту вимог залишити без задо­волення за безпідставністю⁶¹. Ще одним прикладом є справа, що також розглядалась Личаківським судом за позовом гр. К. про відшкодуван­ня шкоди до однієї з львівських лікарень і львівського вищого навчального закладу. Позивач вимагав відшкодувати моральну і мате­ріальну шкоду, спричинену неналежним наданням медичної допомоги лікарем-офтальмологом, через що гр. К. втратив око і став інвалідом другої групи. Позивач просив стягнути з відповідачів 500 грн як відшкодування матеріальної шкоди і 40000 грн як компенсацію мораль­ної шкоди. Розглянувши усі матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд вирішив позовні вимоги гр. К. задовольнити частково і стягнути з відповідачів: з навчального закладу — 120 грн за заподіяну матеріальну шкоду і 10000 грн на відшкодування моральної шкоди; з лікарні — 66 грн 60 коп. на відшкодування матеріальної шкоди і 5000 грн як компенсацію немайнової шкоди⁶².

У квітні 2005 р. гр. Ц. звернувся за медичною допомогою до лікаря- кардіолога центральної районної лікарні гр. Т. зі скаргою на погане самопочуття. Не виявивши жодних відхилень в EKT серця пацієнта та зважаючи на зріст гр. Ц., лікар вирішив, що причиною нездужання є дискоз, і призначив вправляння диска у шийному відділі хребта. Після проведеного медичного втручання стан пацієнта значно погіршився. З листопада до грудня 2005 р. гр. Ц. перебував на лікуванні у спеціалізо­ваній клінічній лікарні. Було встановлено діагноз — підвивих атланто- аксіонального з’єднання і призначено лікування, зокрема фіксуючий комірець. З листопада 2005 р. до вересня 2006 р. гр. Ц. перебував в академічній відпустці. Зі скаргою на дії лікаря-кардіолога гр. Ц. звер­нувся до Головного управління охорони ОДА. Перевіркою управління охорони здоров’я встановлено, що лікар гр. Т. не має сертифіката з масажу і мануальної терапії. Службовою перевіркою, проведеною у ЦРЛ, встановлено: 1) діагноз лікар встановив правильно і проведені процедури відповідають встановленому діагнозу; 2) порушень щодо на­дання консультативної допомоги пацієнтові не виявлено. Пацієнт звер­нувся у встановленому порядку до прокуратури, яка за результатами перевірки відмовила у порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину, передбаченого ст. 137 KK України і ст. 140 KK Укра­їни, згідно з п.2 ст.6 КПК України. З приводу допущених лікарем- кардіологом порушень встановленого законом порядку прийому хво­рих і заповнення медичної документації прокурор порушив дисциплі­нарне провадження щодо гр. Т. Пацієнт подав до суду позов про від­шкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної через нена­лежне надання медичної допомоги.

На жаль, таких прикладів з практичної діяльності медичних праців­ників можна навести чимало: справа проти фтизіопульмонологічного центру, м. Львів (2000 р.)⁶³, проти однієї з лікарень м. Луцька⁶⁴, проти Вишгородської лікарні⁶⁵, проти Новояворівської лікарні⁶⁶, проти однієї з лікарень м. Хмельницького⁶⁷ та ін.

Основи законодавства України про охорону здоров’я не визначають умов, за яких медична допомога може надаватись і без згоди громадян. Для прикладу, у ст. 34 Основ законодавства Російської Федерації про охорону здоров’я громадян⁶⁸ передбачено випадки, за яких медична допо­мога надається без згоди громадян та їх законних представників. Аналіз законів України дає змогу визначити умови, за яких медична допомога може надаватися без згоди пацієнтів або їх законних представників:

? за необхідності надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння... у спе­ціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 Кримінального кодексу України⁶⁹);

? у випадку, коли особа, яка вчинила злочин, має хворобу, що ста­новить небезпеку для здоров’я інших осіб (ст. 96 Кримінального коде­ксу України);

? у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи (п.5 ст 284 Цивільного кодексу України⁷⁰, ч.2 ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я⁷¹);

? у разі відмови від госпіталізації особи, що хвора на особливо не­безпечні інфекційні хвороби (ч.2 ст. 28 Закону України “Про забезпе­чення санітарного та епідемічного благополуччя населення”⁷²);

? у випадку ухиляння від лікування, що становить загрозу роз­повсюдження хвороби серед населення, хворі на заразні форми тубер­кульозу, в тому числі соціально дезадаптовані, із супутніми захво­рюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, підлягають обов’язковій госпіталізації до протитуберкульозних за­кладів (ч.2 ст. 12 Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”⁷³);

? у випадку, коли особа страждає на психічний розлад, а її обсте­ження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах (ст. 14 За­кону України “Про психіатричну допомогу”⁷⁴);

? при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи тих, хто її оточує, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (ч. З ст. 11, ч. 2 ст. 12, ч.З ст. 13, ст. 14 Закону України “Про психіатричну допомогу”);

? у випадку, коли особа, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами, ухиляється від медичного огляду чи об­стеження (ч.1 ст. 13 Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зло­вживанню ними”⁷⁵);

? у разі, коли особа, яка визнана хворою на наркоманію, ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і щодо якої у зв’язку з її небезпечною поведінкою до органів внутрішніх справ чи прокуратури звернулись близькі родичі чи інші особи, підлягає направленню на лі­кування до спеціалізованого лікувального закладу охорони здоров’я, а неповнолітні, що досягли 16 років, — до спеціалізованих лікувально-

виховних закладів (ч.І ст. 16 Закону України “Про заходи протидії не­законному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекур­сорів та зловживанню ними”);

? у випадку, коли особа хвора на інфекційні хвороби, що переда­ються статевим шляхом (ч.І ст. 26 Закону України “Про захист насе­лення від інфекційних хвороб”⁷⁶).

Отже, співвідношення аналізованих прав полягає у тому, що право на охорону здоров’я є гарантією одного з найважливіших прав люди­ни — права на особисту недоторканність, а здійснення останнього є умо­вою охорони її здоров’я і життя.

Пропонуємо авторські розробки оформлення згоди і відмови від медичного втручання.

Додаток №______________________ до медичної карти

стаціонарного (амбулаторного) хворого №_________________________

ЗГОДА ПАЦІЄНТА НА МЕДИЧНЕ ВТРУЧАННЯ

Прізвище, ініціали пацієнта______________________ '_____________________________________

відділення__________________________________________

Дата народження “________________ ”____________________________ року.

Я, (прізвище, ім’я, по батькові пацієнта), відповідно до чинного на­ціонального законодавства, зокрема ч.З ст. 32 Конституції України, ст. 285 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України “Про інформа­цію”, п. “є” ст. 6, ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я, Рішення Конституційного Суду України (справа К. Устимен- ка) від 30.10.1997 року, отримав(-ла) медичну інформацію, а саме по­інформований^) про необхідність проведення мені такого медичного втручання, 5гк., в обсязі

______________________________________________________________________________________ та із застосуванням методів____________________________________________________________________________________________,

на що даю інформовану та добровільну згоду, згідно з ч. З ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Мені особисто надано достовірну, своєчасну, в повному обсязі і доступній для мене формі інформацію про мій стан здоров’я, у тому числі про діагноз, особливості перебігу мого захворювання і результа­ти обстеження; про мету досліджень і лікувальних заходів, що мені проводяться; прогноз можливого розвитку захворювання, зокрема і про ризик для життя і здоров’я.

Також мене поінформовано про тривалість рекомендованого ліку­вання, больові відчуття від даного втручання, можливі побічні ефекти втручання, очікувані результати, склад і кваліфікацію медичного персо­налу, залученого до проведення медичного втручання. Я отримав(-ла) відомості про альтернативні види втручання та їх результати.

Я поінформований(-а) про необхідність дотримуватись правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я. Мені також відомо, що в разі порушення мною медичних приписів чи правил внутрішнього розпорядку лікуючий лікар має право відмовитись від подальшого лікування на підставі ч. 2 ст. 34 Основ законодавства України про охо­рону здоров’я.

Мені повідомлено, що під час медичного втручання можуть виникну­ти непередбачувані обставини й ускладнення, які можуть вплинути на процес медичного втручання і вимагатимуть внесення змін до попереднього плану його здійснення. У такому випадку я погоджуюсь на застосування спеціальних заходів, які, на думку лікуючого лікаря, є необхідними для збереження мого життя і здоров’я, з наступним ін­формуванням про це зацікавленої сторони. Мене також поінформу­вали, що за певних обставин може виникнути необхідність у повторних медичних втручаннях.

Мені було надано можливість ставити запитання, які мене цікавлять, стосовно процедури медичного втручання й отримувати відповіді у зрозумілій для мене формі. Отримавши вичерпну інформацію про процедуру медичного втручання, більше не маю запитань до медич­ного персоналу.

Інформацію про вид, характер та обсяг медичного втручання і його можливі ускладнення, а також про медико-соціальні, психологічні та економічні наслідки надано мені при особистій розмові з лікуючим лікарем о____________________ год.________ хв. “________ ”___________________ 2007 р.

Інформування мало попередній характер, і у мене було достатньо часу, щоб обміркувати запропонований варіант надання медичної допо­моги, в тому числі необхідність медичного втручання.

Я ознайомився(-лась) з усіма пунктами цього документа і пого­джуюсь з ними. Підписуючи цей документ, я даю згоду на медичне втручання на рівні, не нижчому за передбачений стандартами надання медичної допомоги, яке забезпечить моє конституційне право на охорону здоров’я.

Документ укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу.

Дата підписання документа:

“___________ ”_______________________ 2007 р.

Підписи зацікавлених сторін:

Пацієнт. (прізвище, ініціали)

Лікуючий лікар (прізвище, ініціали)

Службова особа закладу охорони здоров’я

(чи черговий лікар) (прізвище, ініціали)

Додаток №_____________________ до медичної карти

стаціонарного (амбулаторного) хворого №_________________________

ЗГОДА ЗАКОННОГО ПРЕДСТАВНИКА ПАЦІЄНТА НА МЕДИЧНЕ ВТРУЧАННЯ

Прізвище, ініціали пацієнта____________________________________________________________

відділення_________________________________________

Прізвище, ініціали законного представника________________________________________,

документ, що засвідчує повноваження_______________________________________________

(свідоцтво про народження, рішення суду, рішення органу опіки й пік­лування)

. Дата народження “_____________ ⁿ_____________________________ року

Я, (прізвище, ім’я, по батькові законного представника), відповідно до чинного національного законодавства, зокрема ч.З ст. 32 Конститу­ції України, п. 2 ст. 285 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України “Про інформацію”, п. “е” ст. 6, ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я, Рішення Конституційного Суду України (справа К. Устименка) від 30.10.1997 р. отримав(-ла) медичну інформа­цію, а саме поінформований(-а) про необхідність проведення пацієнту такого медичного втручання, як.

в обсязі та із за-

стосуванням методів__________________________________________________________________________,

на що даю інформовану та добровільну згоду, згідно з ч. З ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Мені особисто надано достовірну, своєчасну, в повному обсязі і доступній для мене формі інформацію про стан здоров’я пацієнта, у тому числі про діагноз, особливості перебігу його захворювання і резуль­тати обстеження; про мету досліджень і лікувальних заходів, що йому проводяться; прогноз можливого розвитку захворювання, зокрема про ризик для життя і здоров’я.

Також мене поінформовано про тривалість рекомендованого лі­кування, больові відчуття від цього втручання, можливі побічні ефекти втручання, очікувані результати, склад і кваліфікацію медичного пер­соналу, залученого до проведення медичного втручання. Я отримав(-ла) відомості про альтернативні види втручання та їх результати.

Я поінформований(-а) про те, що пацієнт повинен дотримуватись правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я. А також мені відомо, що в разі порушення пацієнтом медичних приписів чи пра­вил внутрішнього розпорядку лікуючий лікар має право відмовитись від подальшого його лікування на підставі ч. 2 ст. 34 Основ законодав­ства України про охорону здоров’я.

Мені повідомлено, що під час медичного втручання можуть виник­нути непередбачувані обставини й ускладнення, які можуть вплинути на процес медичного втручання і вимагатимуть внесення змін до попереднього плану його здійснення. У такому випадку я погоджуюсь на застосування спеціальних заходів, які, на думку лікуючого лікаря, є необхідними для збереження життя і здоров’я пацієнта, з наступним інформуванням про це зацікавленої сторони. Мене також поінфор­мували, що за певних обставин може виникнути потреба у повторних медичних втручаннях.

Мені було надано можливість ставити запитання, які мене цікавлять, стосовно процедури медичного втручання, й отримувати відповіді у зрозумілій для мене формі. Отримавши вичерпну інформацію про процедуру медичного втручання, більше не маю запитань до медично­го персоналу.

Інформацію про вид, характер та обсяг медичного втручання і його можливі ускладнення, а також про медико-соціальні, психологічні та

економічні наслідки надано мені при особистій розмові з лікуючим лікарем пацієнта о год. хв. “___________________________________________ ”_____________ 2007 р.

Інформування мало попередній характер, і у мене було достатньо часу, щоб обміркувати запропонований варіант надання медичної допо­моги, в тому числі необхідність медичного втручання.

Я ознайомився(-лась) з усіма пунктами цього документа і погоджу­юсь з ними. Підписуючи цей документ, я даю згоду на медичне втру­чання на рівні, не нижчому за передбачений стандартами надання медичної допомоги, яке забезпечить конституційне право пацієнта на охорону здоров’я.

Документ укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу.

Дата підписання документа:

“_______________ ”_____________________ 2007 р.

Підписи зацікавлених сторін:

Законний представник пацієнта (прізвище, ініціали)

Лікуючий лікар (прізвище, ініціали)

Службова особа закладу охорони здоров’я

(чи черговий лікар) (прізвище, ініціали)

Додаток №_______________________ до медичної карти

стаціонарного (амбулаторного) хворого №________________________________

ВІДМОВА ЗАКОННОГО ПРЕДСТАВНИКА ПАЦІЄНТА ВІД МЕДИЧНОГО ВТРУЧАННЯ

Прізвище, ініціали пацієнта_______________________________________________________________

відділення____________________________________________

Прізвище, ініціали законного представника____________________________________________,

документ, що засвідчує повноваження__________________________________________________

(свідоцтво про народження, рішення суду, рішення органу опіки й пік­лування)

Дата народження “____________________ ”___________________________ року.

Інформація надана органу опіки і піклування________________________________________________

(назва органу, юридична адреса) о_________________________ год____________ хв “__________ ”

_____________________________ 2007 р.

Я, (прізвище, ім’я, по батькові законного представника), відповідно до чинного національного законодавства, зокрема ч.З ст. 32 Конститу­ції України, п. 2 ст. 285 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України “Про інформацію”, п. “е” ст. 6, ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я, Рішення Конституційного Суду України (справа К. Устименка) від 30.10.1997 р., отримав(-ла) медичну інфор­мацію, а саме поінформований(-а) про необхідність проведення пацієн­ту такого медичного втручання, як в

обсязі________________________________________________________________________________, та із засто­суванням методів________________________________________________________________________________________, але

відмовляюсь від його здійснення згідно з ч. З, 4 ст. 43 Основ законо­давства України про охорону здоров’я.

Мені особисто надано достовірну, своєчасну, в повному обсязі і доступній для мене формі інформацію про стан здоров’я пацієнта, у тому числі про діагноз, особливості перебігу його захворювання і ре­зультати обстеження; про мету досліджень і лікувальних заходів, що йому проводяться; прогноз можливого розвитку захворювання, зокре­ма і про ризик для життя і здоров’я.

Я поінформований(-а), що відмова від лікування може призвести до тяжких наслідків для пацієнта. Мене поінформовано, що в разі порушення пацієнтом медичних приписів чи правил внутрішнього розпо­рядку лікуючий лікар має право відмовитись від подальшого його лікування на підставі ч. 2 ст. 34 Основ законодавства України про охо­рону здоров’я.

Мені надано можливість ставити запитання, які мене цікавлять, стосовно процедури медичного втручання й отримувати відповіді у зрозумілій для мене формі. Отримавши вичерпну інформацію про ме­дичне втручання, більше не маю запитань до медичного персоналу.

Інформація про вид, характер й обсяг медичного втручання і його можливі ускладнення, а також про медико-соціальні, психологічні й економічні його наслідки надана мені при особистій розмові з лікую­чим лікарем пацієнта о год________________________________ хв “________ ”_____________________ 2001 р.

Інформування мало попередній характер, і у мене було достатньо часу, щоб обміркувати запропонований варіант надання медичної до­помоги, в тому числі необхідність відповідного медичного втручання.

Я ознайомлений(-а) з усіма пунктами цього документа і погоджу­юсь з ними. Підписуючи цей документ, я відмовляюсь від медичного втручання і прошу лікуючого лікаря і весь медичний персонал закладу охорони здоров’я поважати такий спосіб реалізації конституційного пра­ва на особисту недоторканність.

Документ укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу.

Дата підписання документа:

“___________ ”_______________________ 2007 р.

Підписи зацікавлених сторін:

Законний представник пацієнта (прізвище, ініціали)

Лікуючий лікар (прізвище, ініціали)

Службова особа закладу охорони здоров’я

(чи черговий лікар) (прізвище, ініціали)

У разі відмови від підписання цього документа законним представ­ником пацієнта:

Підписи зацікавлених сторін:

Лікуючий лікар (прізвище, ініціали)

Службова особа закладу охорони здоров’я

(чи черговий лікар) (прізвище, ініціали)

Свідки (не менше двох):

Прізвище, ініціали, місце проживання, місце праці

Додаток №_____________________ до медичної карти

стаціонарного (амбулаторного) хворого №_________________________

ВІДМОВА ПАЦІЄНТА ВІД МЕДИЧНОГО ВТРУЧАННЯ

Прізвище, ініціали пацієнта ■________________________________________________________

відділення________________________________________

Дата народження “______________ ”__________________________ _року.

Я, (прізвище, ім’я, по батькові пацієнта), відповідно до чинного на­ціонального законодавства, зокрема ч.З ст. 32 Конституції України, п. 2 ст. 285 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України “Про інформацію”, п. “е” ст. 6, ст. 39 Основ законодавства України про охо­рону здоров’я, Рішення Конституційного Суду України (справа К. Усти- менка) від 30.10.1997 р. отримав(-ла) медичну інформацію, а саме по- інформований(-а) про необхідність проведення мені такого медичного втручання, як

в обсязі_________________________________________________________________________________ та із за­стосуванням методів_______________________________________________________________________________________________,

усвідомлюючи значення своїх дій і керуючи ними, відмовляюсь від його здійснення, згідно з п.4 ст. 284 Цивільного кодексу України, ч. З ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Мені особисто надано достовірну, своєчасну, в повному обсязі і доступній для мене формі інформацію про стан мого здоров’я, у тому числі про діагноз, особливості перебігу мого захворювання і результати обсте­ження; про мету досліджень і лікувальних заходів; прогноз можливо­го розвитку захворювання, зокрема про ризик для життя і здоров’я.

Я поінформований(-а), що відмова від лікування може призвести до тяжких для мене наслідків. Мені надано інформацію, що в разі порушення пацієнтом медичних приписів чи правил внутрішнього розпорядку лікуючий лікар має право відмовитись від його лікування на підставі ч. 2 ст. 34 Основ законодавства України про охорону здо­ров’я.

Мені було надано можливість ставити запитання, які мене цікавлять, стосовно процедури медичного втручання й отримувати відповіді у зрозумілій для мене формі. Отримавши вичерпну інформацію про процедуру медичного втручання, більше не маю запитань до медично­го персоналу.

Інформація про вид, характер та обсяг медичного втручання і його можливі ускладнення, а також про медико-соціальні, психологічні та економічні наслідки надана мені при особистій розмові з лікуючим лікарем о_________________________ год__________ хв “________ ”________________________ 2007 р.

Інформування мало попередній характер, і у мене було достатньо часу, щоб обміркувати запропонований варіант надання медичної допо­моги, в тому числі необхідність медичного втручання.

Я ознайомлений(-а) з усіма пунктами цього документа і погоджу­юсь з ними. Підписуючи цей документ, я відмовляюсь від медичного втручання і прошу лікуючого лікаря і весь медичний персонал закладу охорони здоров’я поважати такий спосіб реалізації конституційного пра­ва на особисту недоторканність.

Документ укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу.

Дата підписання документа:

“______________________________ 2007 р.

Підписи зацікавлених сторін:

Пацієнт

(прізвище, ініціали)

(прізвище, ініціали)

(прізвище, ініціали)

Лікуючий лікар

Службова особа закладу охорони здоров’я (чи черговий лікар)

У разі відмови від підписання цього документа пацієнтом: Підписи зацікавлених сторін:

Лікуючий лікар (прізвище, ініціали)

Службова особа закладу охорони здоров’я

(чи черговий лікар) (прізвище, ініціали)

Свідки (не менше двох):

Прізвища, ініціали, місце проживання, місце праці

ПРИМІТКИ

1. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи ! Упоряд. Ю. К. Качурен- ко. — 2-ге вид. — K.: Юрінформ, 1992. — С. 19.

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 1966 року H Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. K. Ka- чуренко. — 2-ге вид. — K.: Юрінформ, 1992. — С. 39—40.

3. Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року // Голос України. — 2001. — 10 січня.

4. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Збірник нормативних актів. — K.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 9.

5. Мочульськая Е. Е. Право на социальное обеспечение — естественное и не­отъемлемое право человека И Вестник МГУ. Серия 11: Право. — 1998. — №5. — С. 53.

6. Соловйов А. Право на життя: цивільно-правові аспекти: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — Львів, 2004. — С. 7.

7. Ковалев М. И. Право на жизнь и право на смерть // Государство и право. — 1992. — № 7. — С. 68.

8. Карпачова Н. И. Состояние соблюдения и защиты прав и свобод человека в Украине: Первый ежегодный доклад У полномоченного Верховной Рады Укра­ины по правам человека: Пер. с укр. — Харьков: Консум, 2002. — С. 135.

9. Малеина М. H. О праве на жизнь ZZ Советское государство и право. — 1992. — № 2. — С. 53.

10. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №4. — Ст. 19.

11. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. — K.: Атіка, 2003. — 415 с.

12. ГрищукВ. К. Еутаназія: Pro et contra ZZ Гармонізація законодавства України з правом Європейського Союзу. — Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка; Університет Ганновер, 2003. — С. 117—118.

13. Основы законодательства Российской Федерации об охране здоровья граж­дан от 22 июля 1993 г. // Евтухов И. В. Медико-правовой справочник для населения (медицинское право в документах). — Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. — 512 с.

14. Декларация относительно эйтаназии 1987 г. // Медичне право України: Збір­ник нормативно-правових актів / Упоряд. і наук. ред. Н. Болотіна. — K.: Ін Юре, 2001, —С. 391.

15. Лиссабонская декларация относительно прав пациента, сентябрь/октябрь 1981 г. U Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів / Упоряд. і наук. ред. Н. Болотіна. — K.: Ін Юре, 2001. — С. 388—389.

16. Гусак П. Моральні підстави засудження церквою абортів, евтаназії та допо­міжних репродуктивних технологій // Вісник Інституту родини і подружнього жит­тя Львівської богословської академії. — Львів: Вид-во Українського католицького університету, 2002. — №3. — С. 113—127.

17. Веюовшинина С. В., Кулиниченко В. Л. Биоэтика: начала и основания: Фило­софско-методологический анализ. — K.: Сфера, 2002. — С. 117.

18. Ковлер А. И. Антропология права: Учебн. для вузов. — M.: Норма, 2002. — С. 449.

19. Старовойтова О. Э. Эвтаназия и закон // Материалы І Всероссийской нау­чно-практической конференции “Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности” (Москва, 16 мая 2003 г.) Z Под общ. ред. С. Г. Стецен- ко.— M.: Юриста, 2003. — С. 149.

20. Дмитриев Ю. А., Шленева Е. В. Право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии И Государство и право. — 2000. — № 11. — С. 52.

21. Вековшинина С. В., Кулиниченко В. Л. Биоэтика: начала и основания: Фило­софско-методологический анализ. — К.: Сфера, 2002. — С. 117.

22. Силуянова И. В. Этика врачевания. Современная медицина и правосла­вие. — M.: Изд-во Московского Подворья Свято-Троицкой Сергиевой лавры,

2001. — С. 61; Мукашев М. III., Набиев В. В. Современное состояние законо­дательства Кыргызской Республики по вопросам трансплантации органов, тка­ней, эвтаназии и ряду других проблем //Государство и право. — 1999. — № 10. — С. 113.

23. Mалейна М. H. О праве на жизнь И Советское государство и право. — 1992. — №2.— С. 57. ’

24. Олейник О. Этические и правовые аспекты эвтаназии // Юридическая прак­тика. — 2001. — 28 ноября. — С. 11.

25. Сергеев Ю. Д. Профессия врача: юридические основы. — К.: Выща школа, 1988. — С. 80—81.

26. Kaccuxuna Н. Проблемы эвтаназии // Материалы II Всероссийской научно­практической конференции “Актуальные проблемы правового регулирования ме­дицинской деятельности” (Москва, 26 марта 2004 г.) / Под общ. ред. С. Стеценко. — M.: Юристь, 2004. — С. 182.

27. Рудик Б. Евтаназія: етичний бік проблеми U Медична академія. — 2002. — Вересень. — С. 10.

28. Силуянова И. В. Этика врачевания. Современная медицина и православие. — M.: Изд-во Московского Подворья Свято-Троицкой Сергиевой лавры, 2001. — С. 135-136.

29. Сальников В., Кузнецов Э., Старовойтова О. Право на смерть в системе соматических прав человека // Современное медицинское право в России и за рубе­жом: Сб. науч. тр. — M.: ИНИОН, 2003. — С. 371.

30. Попов В. Л., Попова Н. П. Правовые основы медицинской деятельности: Справочно-информационное пособие. — Изд. 2-е, дораб. и доп.— СПб: Деан, 1999. — С. 14—15.

31. Гусак П. Моральні підстави засудження церквою абортів, евтаназії та допо­міжних репродуктивних технологій // Вісник Інституту родини і подружнього жит­тя Львівської богословської академії. — Львів: Вид-во Українського католицького університету, 2002. — № 3. — С. 121.

32. Грандо А. А., Грандо С. А. Врачебная этика: Пособие. — К.: РИА “Триумф”, 1994. — С. 147.

33. Сальников В., Кузнецов Э., Старовойтова О. Право на смерть в системе соматических прав человека // Современное медицинское право в России и за рубе­жом: Сб. науч. тр. — M.: ИНИОН, 2003. — С. 364.

34. Сенюта І. До питання про евтаназію // Міжнародна науково-практична конференція “Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ-Дніпродзер- жинськ-Харків, 28 жовтня— 4 листопада 2002 р.) — Дніпропетровськ: Наука і світ, 2002. — С. 40—42­

35. Силуянова И. В. Этика врачевания. Современная медицина и правосла­вие. — M.: Изд-во Московского Подворья Свято-Троицкой Сергиевой лавры,

2001. —С. 63.

36. Дмитриев Ю. А., Шленева Е. В. Право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Государство и право. — 2000. — № 11. — С. 53.

37. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Збірник нормативних актів. — K.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 9.

38. Там само.

39. Скомороха В. Конституційне правосуддя і права людини на охорону здоро­в’я, медичну допомогу і медичне страхування та їх забезпечення державою // Вісник Конституційного Суду України. — 2002. — № 5. — С. 64.

40. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. — K.: Атіка, 2003. — 415 с.

41. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

42. Бялик М. А. Хоспис: этический выбор И Медицинское право и этика. —

2002. — № 3. — С. 49.

43. Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я, лікарських прові­зорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у за­кладах охорони здоров’я: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 28 жо­втня 2002'p. // WWW.rada.gov.ua.

44. Москв’як Є. Грань гуманності: право на гідну смерть 7/ Високий Замок. —

2002. — 5 березня. — С. 8.

45. Вековишнина C. В., Кулиниченко В. Л. Биоэтика: начала и основаниям^ило- софско-методологический анализ. — K.: Сфера, 2002. — С. 126.

46. Ардашева Н. Понятие эксперимента в медицине и защита прав человека Il Государство и право. — 1995. — №12. — С. 102.

47. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. Il Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

48. Там само.

49. Лопатенков Г. Я. Права пациента. Практические рекомендации. — СПб: БХВ-Петербург, 2005. — С. 85.

50. Бедрин Л. M., Заерядская А. П„ Ширинский П. П. Вопросы права и деонто­логии в подготовке и воспитании врача: Учебн. пособие. — Ярославль, 1986. — С. 28.

51. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №4. — Ст. 19.

52. Бедрин Л. M., Заерядская А. П., Ширинский П. П. Вопросы права и деонто­логии в подготовке и воспитании врача: Учебн. пособие. — Ярославль, 1986. — С. 28.

53. Правовая ответственность медицинских работников: Учебн. пособие / ПН. Сидоров, А. Г. Соловьеов, Г. Б. Дерягин. — M.: МЕДпресс-информ, 2004. — С. 44.

54. Стеценко С. Г. Право и медицина: проблемы соотношения. — M.: Междуна­родный университет, 2002. — С. 100.

55. Акопов В. И. Медицинское право в вопросах и ответах. — M.: ПРИОР, 2001, —С. 59.

56. Право в медицине. — M.: Книга-сервис, 2002. — 352 с., с. 79]

57. Бедрин Л. M., Загрядская А. П„ Ширинский П. П. Вопросы права и деонто­логии в подготовке и воспитании врача: Учебн. пособие. — Ярославль, 1986. — С. 72.

58. Верхратський С. А., Заблудовсыаш П. Ю. Історія медицини: Навч. посіб­ник. — 4-те вид., випр. і доп. — К.: Вища школа, 1991. — С. 245—246.

59. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №4. — С. 19.

60. Бедрин Л. M., Загрядская А. П., Ширинский П. П. Вопросы права и деонто­логии в подготовке и воспитании врача: Учебн. пособие. — Ярославль, 1986. — С. 30.

61. Місцевий суд Личаківського району м. Львова. Справа № 2-52/03 про від­шкодування шкоди.

62. Личаківський районний суд м. Львова. Справа № 2-585/98 про відшкодуван­ня шкоди.

63. Знову “справа лікарів” // Високий Замок. — 2003. — 13 серпня.

64. Шість років з ножицями в... животі // Високий Замок. — 2003. — 12— 13 квітня. — С. 6.

65. На заключительном заседании суда хирург, который забыл салфетку в животе у пациентки, сказал: “Никакого морального ущерба я ей не наносил” // Факты. — 2002. — 17 июля. — С. 6.

66. Проспали клятву Гіппократа // Високий Замок. — 2003. — 23 жовтня. — С. 13.

67. Когда Лиля, родив дочку, на сороковый день умерла, наказали... патолого­анатома, давшую “неправильное” заключение о причине смерти И Факты. —

2003. — 28 октября. — С. 7.

68. Основы законодательства Российской Федерации об охране здоровья граж­дан от 22 июля 1993 г. // Евтухов И. В. Медико-правовой справочник для населения (медицинское право в документах). — Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. — 512 с.

69. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. — K.: Атіка, 2001. — 235 с.

70. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. — K.: Атіка, 2003. — 415 с.

71. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон Украши від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — Nb 4. — Ст. 19.

72. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: За­кон Украши від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — Nb 27. — Ст. 217.

73. Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз: Закон України від 26 ве­ресня 2002 р. П Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 49. — Ст. 258.

74. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 19. — Сг. 143.

75. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними: Закон України від 15 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Рада України. — 1995. — № 10. — Ст. 62.

76. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 6 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 29. — Ст. 228.

5.