Конституційно-правовий статусу людини і громадянина: поняття, принципи та класифікація в національному законодавстві

Етимологічно слово «статус» означає правове становище (сукупність прав та обов’язків) фізичної або юридичної особи. Л. Москвич стверджує, що статус суб’єкта - це насамперед певна сукупність його соціальних можливостей, обсяг і характер яких залежить від тієї ролі, соціальної функції, яку виконує він у суспільстві.

У сучасній теорії права існують різні підходи до питання правового статусу. Деякі науковці до правового статусу відносить тільки сукупність всіх прав і обов’язків. Частина окреслює правовий статус як сукупність прав і свобод, обов’язків та відповідальності особи, які визначають її правове становище в суспільстві.

На думку Н. Крестовської, в основі правового статусу лежить фактичний соціальний статус, тобто реальне становище людини в певній системі суспільних відносин. Структурними ж його елементами є:

Отже, сукупність усіх належних громадянинові прав, свобод і обов’язків називається правовим статусом. Термін «правовий статус» використовують для характеристики правового становища особи загалом, а терміни «правоздатність» і «дієздатність» - стосовно участі тих чи інших осіб у правовідносинах.

В. Кравчук та О. Юхимчук визначають «правовий статус» як сукупність передбачених конституцією та законами фундаментальних і невідчужуваних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, а також повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у різних сферах суспільних відносин, що регулюються галузями публічного та приватного права.

Є різні видів правових статусів, проте найбільш істотне значення має поділ на загальний, спеціальний та індивідуальний статуси, які тісно взаємопов’язані та взаємозалежні та співвідносяться між собою як загальне, особливе й одиничне.

Загальний правовий статус - це статус особи як громадянина держави, члена суспільства.

Спеціальний правовий статус відображає особливості положення певних категорій громадян (іноземних громадян, студентів, пенсіонерів тощо).

Індивідуальний правовий статус фіксує конкретику окремої особи (стать, вік, сімейний стан тощо).

У теорії конституційного права загальновживаним є поняття «конституційно-правовий статус», хоча деякі науковці використовують поняття «правове положення» як синонімічне до поняття «правовий статус».

Людину закономірно визнають пріоритетним суб’єктом не лише конституційно-правових відносин, а й адміністративно-правових, кримінально-правових, цивільно-правових тощо. З огляду на це, цілком виправданим є той факт, що більшість учених-конституціоналістів звертаються до визначення поняття «конституційно-правовий статус людини і громадянина».

На думку Н. Шукліної, конституційно-правовий статус людини і громадянина - це встановлена Конституцією та іншими законами система юридичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина в суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави.

Ознаки конституційно-правового статусу:

Отже, конституційно-правовий статус - це система закріплених Конституцією та законами України фундаментальних і невідчужуваних прав, свобод та обов’язків людини та громадянина, а також повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб у різних сферах суспільних відносин

8.2.